№ 372/2028/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

14 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 372/2028/16-ц

провадження № 61-19591св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Юрій Вікторович, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовича, яка підписана представником ОСОБА_6, та ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 грудня 2019 року у складі судді Зінченка О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Поливач Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування та визнання права власності на майно.

Позов мотивований тим, що31 липня 2013 року вона та ОСОБА_2 уклали договори дарування нерухомого майна: земельної ділянки площею 0,2220 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок, загальною площею 535,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказані правочини були вчинені нею без вільного волевиявлення та не відповідали її внутрішній волі. Проблеми із здоров`ям, в особистому житті, погіршення матеріального стану призвели до необхідності продати належний їй житловий будинок.

ОСОБА_5 , ввівши позивача в оману щодо обставин і умов укладення договорів, переконала її у необхідності укласти договори щодо нерухомого майна з відповідачем, яка є її донькою, пояснивши це нюансами законодавства та зазначивши, що це жодним чином не вплине на виконання договору і все одно виконавцем договору буде особисто ОСОБА_5 .

При укладенні договорів 31 липня 2013 року позивач мала на меті відчужити будинок і земельну ділянку та отримати відповідні кошти. Позивач жодним чином не вважала за необхідне безоплатно передавати донці своєї знайомої нерухоме майно. З ОСОБА_5 позивач домовлялася укласти договори купівлі-продажу нерухомого майна, про дарування майна третім особам мови не йшлося.

Крім того, в серпні 2013 року ОСОБА_5 уклала з позивачем договір відсоткової позики, під час підписання якого чітко вказала на те, що відсотки, нараховані на суму позики та сплачені на користь позивача, будуть використані в якості погашення вартості будинку та земельної ділянки.

Дані правочини були вчинені позивачем під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.

Змінивши та доповнивши позовні вимоги, просила:

визнати недійсним укладений 31 липня 2013 року між нею та ОСОБА_2 договір дарування земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,2220 га, кадастровий номер 3223155400:05:096:0056, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. та зареєстрований в реєстрі за № 8401;

визнати недійсним укладений 31 липня 2013 року між нею та ОСОБА_2 договір дарування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 535,9 кв.м., житловою площею 51,1 кв.м., з господарськими та побутовими спорудами: сарай, огорожа, корт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. та зареєстрований в реєстрі за № 8398;

визнати за нею право власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,2220 га, кадастровий номер 3223155400:05:096:0056;

визнати за нею право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 535,9 кв.м., житловою площею 51,1 кв.м., з господарськими та побутовими спорудами: сарай, огорожа, корт.

Короткий зміст судових рішень

Справа неодноразово розглядалась судами.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 02 червня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Ю. В., про визнання недійсними договорів дарування та визнання права власності на майно, задоволено.

Визнано недійсним укладений 31 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір дарування земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,2220 га, кадастровий номер земельної ділянки: 3223155400:05:096:0056, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В., та зареєстрований в реєстрі за № 8401.

Визнано недійсним укладений 31 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір дарування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 535,9 кв. м, з господарськими та побутовими спорудами: сарай, огорожа, корт; посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. та зареєстрований в реєстрі за № 8398.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,2220 га, кадастровий номер земельної ділянки: 3223155400:05:096:0056.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 535,9 кв. м, з господарськими та побутовими спорудами: сарай, огорожа, корт.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 19 червня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 червня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року скасовано.

Справу № 372/2028/16-ц передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Скасовуючи судові рішення суд касаційної інстанції виходив з того, що судами було порушено норми процесуального права, а саме, суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання Київського міського Центру судово-психіатричної експертизи про надання додаткових матеріалів для повноти та об`єктивності судово-психіатричного дослідження та усунення суперечностей, невирішеними залишилися клопотання ОСОБА_2 про витребування доказів про перетин ОСОБА_1 кордону України у період 2012-2018 років та приєднання доказів до матеріалів справи. Суд першої інстанції не дослідив і не оцінив докази, що містяться у матеріалах справи: а саме: довідку Київського міського психоневрологічного диспансеру № 1 від 31 липня 2013 року № 374 про те, що ОСОБА_1 на обліку у лікарів-психіатрів закладу не перебуває, є психічно здоровою, дієздатною, за своїм психологічним станом може виконувати нотаріальні дії; довідку Київського міського психоневрологічного диспансеру № 1 від 22 листопада 2014 року № 1364 та Київського міського психоневрологічного диспансеру № 4 від 28 листопада 2016 року № 658 про те, що ОСОБА_1 на обліку у лікарів-психіатрів закладу не перебуває; медичну документацію ТОВ «Борис»; пояснення представника нотаріуса Каплуна Ю. В. про те, що ним була перевірена дієздатність позивача (у судовому засіданні 01 грудня 2016 року); думку спеціаліста з питань психіатрії (ТОВ «Клініка імені Гальченко В. В.) від 14 вересня 2017 року № 17 про те, що при проведенні експертизи ОСОБА_1 в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології ОСОБА_1 експертам не було надано достатньо матеріалів, тому їх висновки є необґрунтованими. Суд першої інстанції не розглянув клопотання ОСОБА_2 про призначення повторної судово-психіатричної експертизи.

Крім того, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила визнати недійсними договори дарування земельної ділянки та будинку одразу з чотирьох підстав: у зв`язку з неможливістю усвідомлення значення своїх дій та (або) керування ними (стаття 225 ЦК України); внаслідок помилки (стаття 229 ЦК України); під впливом обману (стаття 230 ЦК України) та під впливом тяжкої обставини (стаття 233 ЦК України). Аналіз змісту оскаржених рішень свідчить, що суди в порушення норм процесуального права не надали оцінки обґрунтованості кожній із зазначених підстав, крім передбаченої статтею 225 ЦК України, належним чином не встановили обставини, які входять до предмета доказування у справі, оскільки одна підстава може виключати іншу підставу недійсності правочину (наприклад, не може бути одночасно правочин вчинений під впливом помилки та обману, помилки та тяжкого збігу обставин).

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Ю. В. про визнання недійсними договорів дарування та визнання права власності на майно, задоволено.

Визнано недійсним укладений 31 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір дарування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 535,9 кв.м, з господарськими та побутовими спорудами: сарай, огорожа, корт; посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. та зареєстрований в реєстрі за № 8398.an>

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,2220 га, кадастровий номер земельної ділянки: 3223155400:05:096:0056.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 535,9 кв.м, з господарськими та побутовими спорудами: сарай, огорожа, корт.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції зробив висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних правочинів була не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, що є підставою до визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

У грудні 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Ю. В. подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_6 , у якій просить рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, не виконали прямих вказівок суду касаційної інстанції. Висновок повторної судово-психіатричної експертизи від 18 жовтня 2018 року № 681 є неповним, адже ґрунтується на не повністю досліджених матеріалах, а також за відсутності необхідних свідчень. Висновок не може вказувати на абсолютну неспроможність ОСОБА_1 в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Суди не врахували Висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц. При цьому підставою для визнання правочину недійсним згідно зі статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Викладене узгоджується з правовими висновками, викладеним у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131 цс14, у постановах Верховного суду від 05 лютого 2018 року у справі № 404/4956/15-ц (провадження № 61-1294св18), від 25 липня 2018 року у справі № 416/3806/14 (провадження № 61-33508св18). Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 225 ЦК України, взявши за основу висновки судових психолого-психіатричних експертиз, згідно з якими на час укладення оспорюваних договорів дарування позивач за своїм психічним станом не в повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. При новому розгляді даної справи суди не виконали прямих та чітких вказівок суду касаційної інстанції, а також не дослідили та не усунули суперечності, неточності та неповноту висновків судово-психіатричних експертиз, що у свою чергу позбавляє стверджувати про абсолютну неспроможність ОСОБА_1 в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, а за відсутності такого висновку та у відповідності до актуальних позицій Верховного Суду правових підстав для задоволення позовних вимог немає.

У грудні 2020 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, у якій просить рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не вирішено клопотання відповідача від 20 вересня 2017 року про визнання недопустимим та виключення зі складу доказів висновку судово-психіатричного експерта № 5 від 09 лютого 2017 року та клопотання від 22 вересня 2019 року про визнання неналежним та недопустимим доказами висновку № 681 від 18 жовтня 2018 року разом з карткою медичного амбулаторного хворого № 27а/2012. Такі порушення не були усунуті апеляційним судом. Судом апеляційної інстанції не розглянуто клопотання від 03 вересня 2020 року та необґрунтовано відхилено клопотання від 03 грудня 2020 року про витребування з Обухівського районного суду Київської області частини фактично непереданих матеріалів справи № 372/2028/16-ц та не розглянуто клопотання від 03 грудня 2020 року про оголошення в судовому засіданні окремих аркушів матеріалів справи № 372/2028/16-ц, що напряму впливає на встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Судом апеляційної інстанції встановлено обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи на підставі недопустимих доказів - суд апеляційної інстанції всупереч частини другої статті 229 ЦПК України обґрунтував рішення доказами, дослідженими в нарадчій кімнаті. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 розглянуто неповноважним складом суду, двоє з суддів (Матвієнко Ю. О. та Мельник Я. С.), які винесли постанову від 03 грудня 2020 року у справі № 372/2028/16-ц уже брали участь у розгляді цієї цивільної справи при першому розгляді справи в апеляційному суді Київської області. Судом першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме, частини першої статті 225 у зв`язку з пунктом 6 частини першої статті 3 та частини третьої статті 13 ЦК України.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що у суду були відсутні будь-які підстави для недолучення до матеріалів справи результатів експертиз. Висновки експерта на рівні з іншими доказами також підлягають дослідженню судом щодо належності, допустимості та достовірності, а можливість подання клопотання про виключення такого доказу не передбачена нормами ЦПК України. Заявлені відповідачем клопотання були подані після встановленого строку ЦПК України для розгляду суддею-доповідачем заяв та клопотань, а їх зміст є необґрунтованим та неприйнятним з огляду на чинне законодавство, і відповідно не є порушенням норм процесуального права. Стверджуючи про встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи на підставі недопустимих доказів, відповідач не лише не доводить абсолютно жодних причин чому на її думку докази в матеріалах справи є недопустимими, але й навіть не зазначає конкретно які ж саме докази є недопустимими. Висновок судово-психіатричного експерта № 5 від 09 лютого 2017 року відповідає вимогам статті 78 ЦПК України та є допустимим. Твердження відповідача про неповажний склад суду не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи. Обставини щодо неможливості ОСОБА_1 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час укладення оспорюваних договорів дарування підтверджується висновками двох судово-психіатричних експертиз. Інше застосування норми статті 225 ЦК України як визнання таких правочинів недійсними, неможливо.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано справу № 372/2028/16-ц з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року касаційну скаргу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю. В., яка підписана представником ОСОБА_6 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю. В., яка підписана представником ОСОБА_6

У лютому 2021 року матеріали цивільної справи № 372/2028/16-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного суду від 14 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про долучення до матеріалів справи копії ухвали Вищої ради правосуддя від 10 червня 2021 року № 1312/0/15-21.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 січня 2021 року зазначено, що касаційна скарга ОСОБА_2 містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 16 квітня 2021 року зазначено, що касаційна скарга приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю. В., яка підписана представником ОСОБА_6 , містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, від 05 лютого 2018 року у справі № 404/4956/15-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 416/13806/14 та у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 31 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір дарування земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в дар ОСОБА_2 земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,2220, кадастровий номер 3223155400:05:096:0056, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. та зареєстрований в реєстрі за № 8401.

31 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір дарування житлового будинку, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в дар ОСОБА_2 житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. та зареєстрований в реєстрі за № 8398.

Відповідно до інформаційної довідки № 65525646 від 10 серпня 2016 року власником земельної ділянки площею 0,2218 га, з кадастровим номером 3223155400:05:096:0056, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 .

Відповідно до інформаційної довідки № 63940461 від 20 липня 2016 року власником житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 .

Як вбачається з наявної в матеріалах справи медичної документації, в тому числі копії виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 , починаючи з 2012 року остання перебуває під наглядом лікарів-психіатрів з діагнозом «Рекурентна депресія».

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 5 від 9 лютого 2017 року Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології, складеного на виконання ухвали Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2016 року про призначення судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_1 під час укладання оспорюваних правочинів 31 липня 2013 року виявляла ознаки тяжкого психічного розладу, що при співставленні з діагностичними стандартами та діючою в Україні Міжнародною класифікацією психічних і поведінкових розладів 10-го перегляду (МКХ-10) відповідає діагнозу: «Рекурентний депресивний розлад. Поточний депресивний епізод з психотичними симптомами» (F 33.3). За своїм психічним станом ОСОБА_1 під час підписання правочинів від 31 липня 2013 року не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_1 страждає на психічний розлад «Рекурентний депресивний розлад». ОСОБА_1 на момент підписання договорів дарування 31 липня 2013 року житлового будинку та земельної ділянки страждала на психічне захворювання «Рекурентний депресивний розлад. Поточний депресивний епізод з психотичними симптомами». ОСОБА_1 на момент підписання 31 липня 2013 року договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки не могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 681 від 18 жовтня 2018 року Київського міського центру судово-психіатричної експертизи ОСОБА_1 станом на 31 липня 2013 року страждала психічним розладом у вигляді Рекурентного депресивного розладу, поточний епізод важкий з психотичними симптомами (F 33.3). Рекурентний депресивний розлад, згідно з медичною документацією підекспертної, був діагностований у неї у листопаді 2012 року. ОСОБА_1 за своїм психічним станом на момент укладення договорів дарування від 31 липня 2013 року не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційних скаргах, з таких мотивів.

Згідно із пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частини перша стаття 215 ЦК України).

Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Тобто для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 5 від 9 лютого 2017 року Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології, ОСОБА_1 під час укладання оспорюваних правочинів 31 липня 2013 року виявляла ознаки тяжкого психічного розладу, що при співставленні з діагностичними стандартами та діючою в Україні Міжнародною класифікацією психічних і поведінкових розладів 10-го перегляду (МКХ-10) відповідає діагнозу: «Рекурентний депресивний розлад. Поточний депресивний епізод з психотичними симптомами» (F 33.3). За своїм психічним станом ОСОБА_1 під час підписання правочинів від 31 липня 2013 року не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_1 страждає на психічний розлад «Рекурентний депресивний розлад». ОСОБА_1 на момент підписання договорів дарування 31 липня 2013 року житлового будинку та земельної ділянки страждала на психічне захворювання «Рекурентний депресивний розлад. Поточний депресивний епізод з психотичними симптомами». ОСОБА_1 на момент підписання 31 липня 2013 року договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки не могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Під час апеляційного перегляду справи було задоволено клопотання відповідача ОСОБА_2 , яка не погодилась з вищевказаним висновком проведеної по справі судово-психіатричної експертизи. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року у справі було призначено повторну комісійну судово-психіатричну експертизу.

Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 681 від 18 жовтня 2018 року Київського міського центру судово-психіатричної експертизи ОСОБА_1 станом на 31 липня 2013 року страждала психічним розладом у вигляді Рекурентного депресивного розладу, поточний епізод важкий з психотичними симптомами (F 33.3). ОСОБА_1 за своїм психічним станом на момент укладення договорів дарування від 31 липня 2013 року не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Зазначений висновок складений на підставі комісійної експертизи, яку проведено чотирма експертами вищого кваліфікаційного класу, із стажем експертної роботи 20 років та більше 20 років.

Висновок судово-психіатричного експерта є повним і чітким, не викликає сумнівів у його правильності, ґрунтується на дослідженні медичної документації, матеріалів цивільної справи, амбулаторному дослідженню психічного стану ОСОБА_1 та не суперечить наявним у справі доказам.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних правочинів була не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, належним чином з`ясували обставини у справі, надали оцінку зібраним у справі доказам та дійшли обґрунтованого висновку підставою до визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, зробленим у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131 цс14, у постановах Верховного суду від 05 лютого 2018 року у справі № 404/4956/15-ц (провадження № 61-1294св18), від 25 липня 2018 року у справі № 416/3806/14 (провадження № 61-33508св18), на яку посилався представник приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Каплун Ю. В. - ОСОБА_6 в касаційній скарзі.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_2 стосовно того, що її апеляційну скаргу розглянуто неповноважним складом суду, з посиланням на те, що двоє з суддів (Матвієнко Ю. О. та Мельник Я. С.), які винесли постанову від 03 грудня 2020 року у справі № 372/2028/16-ц уже брали участь у розгляді цієї цивільної справи при першому розгляді справи в апеляційному суді Київської області з таких мотивів.

Згідно частини третьої статті 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи постанова Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року, яка скасована постановою Верховного Суду від 19 червня 2019 року,прийнята у складі колегії суддів: Ігнетченко Н. В., Кулішенко Ю. М., Олійник В. І., а отже доводи касаційної скарги щодо наявності підстави для обов`язкового скасування оскаржуваного судового рішення є безпідставними.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів касаційних скарг та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами компетенції Верховного Суду.

Висновки Верховного Суду

Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційних скарг, з урахуванням меж касаційного перегляду не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційні скарги залишити без задоволення, оскаржені судові рішення залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційних скарг покладається на осіб, які подали касаційні скарги.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовича, яка підписана представником ОСОБА_6, та ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов