Постанова

Іменем України

01 червня 2022 року

м. Київ

справа № 372/2157/19

провадження № 61-18267св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника - адвоката Величка Михайла Миколайовича, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 грудня 2020 року у складі судді Зінченка О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки частково недійсним, визнання покупцем за договором купівлі-продажу на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що 16 лютого 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,3538 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3223186800:03:013:0030, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Підгірцівська сільська рада, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального Округу Стабровською О. А. та зареєстрований в реєстрі за № 162.

Позивач зазначав, що продавцем земельної ділянки за вказаним договором купівлі-продажу земельної ділянки виступав ОСОБА_3 , а покупцем - ОСОБА_2 , яка є матір`ю його (позивача) дружини.

Відповідно до умов вказаного договору продаж земельної ділянки вчинено за 48 064 грн.

Вказував, що незважаючи на те, що покупцем земельної ділянки за договором купівлі-продажу від 16 лютого 2017 року виступила ОСОБА_2 , проте фактичним покупцем був він, оскільки саме він здійснив оплату вартості земельної ділянки за рахунок належних йому особистих коштів, що не заперечується продавцем цієї земельної ділянки ОСОБА_3 , а також тим, що ОСОБА_2 не мала коштів на придбання земельної ділянки та проживала разом із його сім`єю у належному йому на праві власності житловому будинку.

Крім того, ОСОБА_2 останні двадцять років не працювала, господарську діяльність не здійснювала та проживала разом з його сім`єю виключно за його рахунок, у зв`язку із чим у неї не було достатніх заощаджень для придбання вказаної земельної ділянки.

Позивач посилався на те, що грошові кошти, за які було придбано вищевказану земельну ділянку, є його особистими коштами, що підтверджується розпискою від 20 жовтня 2014 року, відповідно до якої ОСОБА_4 отримав від нього грошові кошти у розмірі 900 000 доларів США в якості безвідсоткової позики.

19 січня 2015 року він підтвердив на вказаній борговій розписці, що отримав від ОСОБА_4 грошові кошти у повному розмірі.

Також вказаний вище факт підтверджується договором іпотеки нерухомого майна від 17 листопада 2015 року, відповідно до умов якого ОСОБА_5 на забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 17 листопада 2015 року, укладеним між ним та ОСОБА_5 , передав йому в іпотеку нерухоме майно.

За умовами договору позики від 17 листопада 2015 року ОСОБА_5 зобов`язався повернути йому грошові кошти в гривнях, що є еквівалентом сумі 340 000 доларів США, у строк до 17 листопада 2016 року.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- з посиланням на статті 203 215 ЦК України визнати частково недійсним в частині покупця ОСОБА_2 договір купівлі-продажу від 16 лютого 2017 року земельної ділянки площею 0,3538 га, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Підгірцівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3223186800:03:013:0030, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Стабровською О. А. та зареєстрований в реєстрі за № 162;

- визнати його, ОСОБА_1 , покупцем за договором купівлі-продажу від 16 лютого 2017 року земельної ділянки площею 0,3538 га, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Підгірцівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3223186800:03:013:0030, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Стабровською О. А. та зареєстрований в реєстрі за № 162.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що позивачем не доведено заявлених ним позовних вимог. При цьому відповідач ОСОБА_2 позов не визнала.

Суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_2 набула право власності на спірну земельну ділянку без порушень законодавства, не допускала будь-яких протиправних дій щодо позивача, тому доводи ОСОБА_1 про наявність порушень законодавства при набутті ОСОБА_2 права власності на землю не підтвердилися під час розгляду справи.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Комліченко К. С. залишено без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 грудня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, відтак, судове рішення є законним та не підлягає скасуванню.

Апеляційний суд погодився з висновками районного суду про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним в частині покупця ОСОБА_2 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 лютого 2017 року та визнання його покупцем за вказаним договором купівлі-продажу земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги подані позивачем боргові розписки, оскільки сам по собі факт наявності у нього можливості придбати спірне нерухоме майно не є належним і безспірним доказом того, що саме він є покупцем цього майна та вніс особисті кошти під час придбання спірної земельної ділянки за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 16 лютого 2017 року.

Апеляційний суд відхилив посилання позивача на те, що ним було узгоджено із ОСОБА_2 те, що із настанням повноліття старшого сина позивача та її онука - ОСОБА_6 , відповідачка зобов`язалася передати спірну земельну ділянку у власність останнього за договором дарування, оскільки обставини можливої усної домовленості між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 щодо подальшого розпорядження останньою земельною ділянкою не стосуються предмету доказування у даній справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову є необґрунтованими, оскільки ним доведено, що ОСОБА_2 під час укладення спірного правочину виступала лише формальним покупцем, не здійснювала жодної дії, спрямованої на придбання у власність спірної земельної ділянки, ніколи не була знайома та не спілкувалася з продавцем, не здійснювала розрахунку за спірне майно за рахунок власних коштів, не має у своєму розпорядженні оригіналів технічної документації, правовстановлюючих документів на земельну ділянку, не сплачувала обов`язкових податків та зборів, у тому числі податку на землю за 2017-2021 роки.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 14-304гс18) та постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 705/6597/13-ц (провадження № 61-30139св18), від 31 березня 2021 року у справі № 923/875/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також ОСОБА_1 вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_3 , належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання та те, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскаржувані судові рішення не підлягають скасуванню, оскільки відповідають вимогам статей 263-265 ЦПК України.

Доказами підтвердження того, що спірна земельна ділянка була придбана за її особисті кошти, є безпосередньо зміст та істотні умови договору купівлі-продажу від 16 лютого 2017 року, а також подані до суду докази наявності у неї фінансової можливості придбання нерухомого майна. При цьому не заслуговують на увагу подані позивачем докази про його матеріальну спроможність придбати спірну земельну ділянку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 лютого 2017 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,3538 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки 3223186800:03:013:0030, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Підгірцівська сільська рада (далі - договір). Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стабровською О. А. та зареєстрований в реєстрі за № 162, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності (том 1, а. с. 12-14, 15-18).

Відповідно до пункту 2.1 договору, продаж земельної ділянки вчинено за 48 064 грн.

Згідно з пунктом 2.2 договору, гроші у сумі 48 064 грн сплачені покупцем та отримані продавцем до підписання цього договору у національній грошовій одиниці. Сторони свідчать, що розрахунок між ним відбувся з дотриманням вимоги статті 1087 ЦК України та постанови Національного банку України № 210 від 06 червня 2013 року. На час підписання цього договору сторони не мають одна до одної жодних претензій щодо проведення розрахунків.

У пункті 5.4 договору зазначено, що покупець довела до відома продавця, а продавець взяв до відома той факт, що на момент підписання цього договору покупець у шлюбі не перебуває та ні з ким не проживає однією сім`єю без укладення шлюбу і гроші, які витрачаються нею для придбання земельної ділянки не є спільною сумісною власністю, а є її особистою приватною власністю і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на гроші (чи їх частку), у тому числі, відповідно до статей 65 74 97 СК України відсутні.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не повністю.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що право приватної власності є непорушним і ніхто не може бути позбавленим своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктами 1, 2 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, визнання правочину недійсним;

У статтях 3 6 203 626 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів, в тому числі, вільне волевиявлення учасника правочину.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Встановлено, що 16 лютого 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,3538 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки 3223186800:03:013:0030, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Підгірцівська сільська рада.

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, ОСОБА_1 посилався зокрема на те, що саме він здійснив оплату вартості земельної ділянки за рахунок належних йому особистих коштів. Зазначену обставину підтвердили відповідач ОСОБА_3 , який був допитаний як свідок, та свідок ОСОБА_6 , який є сином позивача та онуком відповідачки ОСОБА_2 .

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20) Верховний Суд дійшов такого правового висновку:

«Удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину.

Нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням».

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01 серпня 2019 року у справі № 638/14632/14-ц (провадження № 61-12947св18).

Враховуючи вищевказане, особа, звертаючись із позовом до суду, має право пред`явити таку вимогу на захист свого цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, і призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки частково недійсним, визнання покупцем за договором купівлі-продажу на земельну ділянку не підлягають задоволенню, оскільки позивачем обрано неефективний спосіб захисту.

Оскільки суди відмовили у позові через недоведення позовних вимог, тобто з тих підстав, що такий спосіб судового захисту можливий, тому судові рішення підлягають зміні у мотивах.

Посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 14-304гс18) та постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 705/6597/13-ц (провадження № 61-30139св18), від 31 березня 2021 року у справі № 923/875/19 колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини, відмінні від обставин справи № 372/2157/19.

Посилання ОСОБА_1 про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме розгляд справи за відсутності відповідача ОСОБА_3 колегія суддів відхиляє, оскільки оскарження судового рішення з цих підстав можливе лише стороною, без участі якої розглянуто справу. При цьому колегія суддів враховує, що ОСОБА_3 касаційної скарги на судові рішення судів попередніх інстанцій не подавав, повноважень ОСОБА_1 на оскарження судових рішень не надавав.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника - адвоката Величка М. М. задовольнити частково, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій змінити з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

Керуючись статтями 400 402 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника - адвоката Величка Михайла Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року змінити, виклавши мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

У решті рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк Р. А. Лідовець І. А. Воробйова Ю. В. Черняк