№ 372/2507/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

01 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 372/2507/17

провадження № 61-45056св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Актив+»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Актив+» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2018 року у складі судді Зінченка О. М. та постанову Апеляційного суду Київської області від 05 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Голуб С. А., Іванової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Актив+» (далі - ТОВ «ФК «Актив+») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави.

Позовна заява мотивована тим, що 20 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» (далі - АКІБ «Укрсиббанк») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11200691000, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 12 457 доларів США.

На забезпечення виконання зобов`язань щодо повернення кредитних коштів, ОСОБА_1 передала банку в заставу транспортний засіб «Chevrolet Aveo», 2007 року випуску, № кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 10 серпня 2007 року. Заставна вартість предмета застави визначена у розмірі 62 907,85 грн.

20 квітня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (надалі ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») та Публічним акціонерним товариством «Укрсиббанк» (далі - ПАТ «Укрсиббанк»), правонаступником АКІБ «Укрсиббанк», укладено договір факторингу № 17, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором від 20 серпня 2007 року № 11200691000, укладеним між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».

30 листопада 2016 року між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «ФК «Актив+» укладено договір про відступлення права вимоги № 279/ФК-16.

Відповідно до зазначеного договору до ТОВ «ФК «Актив+» перейшли права вимоги за кредитним договором, а також всі інші пов`язані з ним права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в тому числі - щодо звернення стягнення.

Таким чином, відбулася заміна кредитора у зобов`язанні, зокрема ТОВ «ФК «Актив+» є новим кредитором у фінансових правовідносинах з боржником, а також новим стягувачем у виконавчих провадженнях.

Відповідно до витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) первісним кредитором здійснено зміну заставодержателя з ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ФК «Актив+», на підставі чого останнє набуло права заставодержателя відносно транспортного засобу «Chevrolet Aveo», 2007 року випуску, № кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що є гарантом виконання зобов`язання та належить на праві власності ОСОБА_1 .

Взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту відповідачка всупереч умовам кредитного договору в повному обсязі не виконала.

З огляду на викладене ТОВ «ФК «Актив+» просило суд на погашення заборгованості звернути стягнення на предмет застави: транспортний засіб «Chevrolet Aveo», 2007 року випуску, № кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , шляхом визнання за ТОВ «ФК «Актив+» права власності на предмет застави, з подальшим вчиненням дій, пов`язаних з перереєстрацією автомобіля в органах Державної автомобільної інспекції України, та зобов`язати ОСОБА_1 передати ТОВ «ФК «Актив+» транспортний засіб «Chevrolet Aveo», 2007 року випуску, № кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2018 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Актив+» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, оскільки договір факторингу, укладений 20 квітня 2015 року між ПАТ «Укрсиббанк» і ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», не було посвідчено нотаріально, то останнє не набуло у встановленому законом порядку права вимоги за забезпечувальним зобов`язанням, зокрема права звернення стягнення на предмет застави.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Київської області від 05 вересня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Актив+» залишено без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2018 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив фактичні обставини справи, перевірив доводи сторін і надав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2018 року до Верховного Суду, ТОВ «ФК «Актив+», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 05 вересня 2018 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент укладення кредитно-заставного договору від 20 серпня 2007 року № 11200691000 Законом України «Про заставу» не було передбачено обов`язку нотаріального посвідчення договорів застави, тому договір споживчого кредиту та застави транспортного засобу, який було укладено у письмовій формі, відповідає вимогам статей 513 514 ЦК України та статті 13 Закону України «Про заставу» у редакції, чинній на момент його укладення. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Актив+».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи № 372/2507/17 з Обухівського районного суду Київської області.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2020 року справу за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Актив+» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави призначено до судового розгляду.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у листопаді 2018 року, ОСОБА_1 заперечувала проти доводів ТОВ «Фінансова компанія «Актив+», а оскаржувані судові рішення вважала законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи

20 серпня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11200691000, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 12 457 доларів США та зобов`язалась повернути отримані кошти у повному обсязі до 20 серпня 2014 року зі сплатою 12,50 % річних за користування кредитом.

На забезпечення виконання своїх грошових зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу від 20 серпня 2007 року № 11200691000 ОСОБА_1 передала у заставу АКІБ «Укрсиббанк» автомобіль «Chevrolet Aveo», 2007 року випуску, № кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , належний їй на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 10 серпня 2007 року НОМЕР_3 .

Згідно з договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу вартість заставленого автомобіля за домовленістю сторін становила 62 907,85 грн.

АКІБ «Укрсиббанк» свої зобов`язання виконав належним чином, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти, однак остання своїх зобов`язань належним чином не виконує, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість за кредитом.

20 квітня 2015 року між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ПАТ «Укрсиббанк» укладено договір факторингу № 17, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором від 20 серпня 2007 року № 11200691000, укладеним між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».

Договори факторингу від 20 квітня 2015 року № 17 та від 30 листопада 2016 року № 279/ФК-16 щодо передачі права вимоги за кредитно-заставним договором від 20 серпня 2007 року № 11200691000 у частині передачі права за забезпечувальним зобов`язанням нотаріально посвідчені не були.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2018 року та постанова Апеляційного суду Київської області від 05 вересня 2018 року не відповідають.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України)

Згідно із статтями 525 та 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).

Застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (стаття 1 Закону України «Про заставу»).

Відповідно до частин першої, шостої та сьомої статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п`ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду.

Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Аналогічні положення містяться також у статтях 572-574 589 590 ЦК України.

Зазначені норми підлягають застосуванню з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери.

Аналізуючи зазначені норми матеріального права, Верховний Суд у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 278/3093/18 (провадження

№ 61-9670св18), виходячи з положень договору застави транспортного засобу, яким встановлено можливість звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку шляхом набуття заставодержателем предмета застави у власність чи шляхом продажу заставодержателем предмета застави третій особі-покупцю, дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту права є позасудовим способом звернення стягнення на заставне майно, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог банку про звернення стягнення на предмет застави в судовому порядку.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Указана норма не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

У розділі 8 договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу від 20 серпня 2007 року № 11200691000 сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет застави у позасудовому порядку (пункт 8.3).

Згідно з пунктом 8.5 договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу від 20 серпня 2007 року № 11200691000 під час звернення стягнення в позасудовому порядку, банк має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет застави:

- передача предмета застави у власність банку в рахунок виконання забезпеченого заставою зобов`язання в порядку, встановленому Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»;

- продаж банком предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах в порядку, встановленому Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Отже передача предмета застави у власність банку у такому випадку є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, оскільки сторони встановили такий спосіб самостійно в договорі.

Крім того, з урахуванням вимог статей 328 335 392 ЦК України у контексті положень Закону України «Про заставу» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за заставодержателем.

Висновки за наслідками розгляду касаційної скарги

Незважаючи на те, що по суті суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову ТОВ «Фінансова компанія «Актив+» у позові, колегія суддів Верховного Суду вважає, що вказані вище порушення судами норм матеріального права впливають на зміст оскаржуваних судових рішень.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи, однак неправильно застосували норми матеріального права, а встановлення додаткових обставин, а також дослідження та оцінка доказів у справі не потребується, колегія суддів, враховуючи вимоги частини третьої статті 400 ЦПК України, вважає за можливе змінити судові рішення на підставі статті 412 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.

Керуючись статтями 400 409 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Актив+» задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 05 вересня 2018 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк