Постанова

Іменем України

01 червня 2022 року

м. Київ

справа № 372/3048/18

провадження № 61-18845св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, договором найму транспортних засобів, індексу інфляції та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання

за касаційною скаргою адвоката Кузьмича Григорія Васильовича як представника ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кравця В. А., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позову

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь:

1) вартість неповерненого екскаватора гусеничною Е-304Г (драглайн), 1982 року випуску, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення цієї оплати, а також 3 % річних від простроченої цієї суми в розмірі 191 337,38 грн;

2) вартість оренди екскаватора гусеничного Г-304Г (Драглайн) з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення цієї оплати, а також 3 % річних від простроченої суми в розмірі 220 775,12 грн;

3) вартість неповерненого бульдозера марки ДТ-75, 1985 року випуску, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення цієї оплати, а також 3 % річних від простроченої цієї суми в розмірі 88 310,04 грн;

4) вартість оренди бульдозера марки ДТ-75 з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення цієї оплати, а також 3 % річних від простроченої цієї суми в розмірі 154 248,25 грн;

5) 28 000,00 грн позики, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення цієї оплати, а також 3 % річних від простроченої суми в розмірі 41 211,32 грн;

6) 42 000,00 грн позики, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення цієї оплати, а також 3 % річних від простроченої суми в розмірі 61 816,99 грн;

7) судові витрати.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що у червні 2014 року відповідач звернувся до позивача з проханням надати йому в оренду екскаватор гусеничний Е304Г, 1982 року, випуску та бульдозер марки ДТ-75, 1985 року випуску. Домовившись, сторони уклали усний договір оренди транспортних засобів, на виконання якого позивач передав відповідачу вказану техніку, а відповідач зобов`язався сплачувати по 800,00 грн за одну робочу зміну орендної плати за кожну одиницю техніки. Продовжуючи співпрацю в жовтні 2014 року сторони домовились придбати ще один екскаватор Драглайн Наварунскі 415 А, у зв`язку з чим позивач надав відповідачу 42 000,00 грн. Крім того, в листопаді 2014 року відповідач взяв у позивача у борг 28 000,00 грн.

На підтвердження взятих на себе зобов`язань відповідач написав позивачу розписки від 06 жовтня 2014 року, від 24 червня 2015 року та від 11 вересня 2015 року.

На цей час взятих на себе зобов`язань відповідач не виконав, кошти, взяті під розписку, не повернув, екскаватор Драглайн Наварунскі 415 А не придбав, техніку взяту в оренду не повернув, крім того, повідомив, що її викрали, в результаті чого зобов`язався компенсувати вартість викраденої техніки.

Позивач просив позов задовольнити, стягнути борг, позику, кошти на покриття інфляції та проценти за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Обухівський районний суд Київської області рішенням від 14 серпня 2020 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю заявлених позовних вимог.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 12 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 серпня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 позику в загальному розмірі 41 211,32 грн, з яких: заборгованість за договором позики - 28 000,00 грн; інфляційні втрати - 10 761,32 грн; 3 % річних - 2 450 грн. В решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована доведеністю заявлених вимог в частині неналежного виконання боргових зобов`язань за договором позики. Решта позовних вимог задоволенню не підлягають, оскільки зміст розписки на підтвердження факту передання відповідачу транспортних засобів та досягнення між сторонами згоди щодо плати за оренду транспортних засобів свідчить про те що сторони не дотрималися нотаріальної форми договору, яка передбачена законом, тому такий правочин відповідно до закону є нікчемним. Позовних вимог про визнання дійсним правочину найму транспортних засобів, з огляду на відмову відповідача посвідчити договір у нотаріуса, позивач не заявив, тому суд правомірно відмовив у задоволенні таких позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 17 листопада 2021 року, адвокат Кузьмич Г. В. як представник ОСОБА_1 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову та в цій частині ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) та постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 265/7880/16.

На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає про порушення судами в оскаржуваній частині норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Факт письмового укладення між сторонами договорів оренди та позики, вільного волевиявлення сторін щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав і обов`язків, їх спрямованість на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, підтверджується власноручно написаними вказаними розписками ОСОБА_2 від 06 жовтня 2014 року, від 24 червня 2015 року, від 11 вересня 2015 року, показами свідків і цим позовом. Вчинення сторонами дій що підтвердила друга сторона, а саме: отримання технічних засобів відповідачем від позивача, їх експлуатація відповідачем, отримання ним прибутків у результаті експлуатації цих моїх технічних засобів і несплати за це договірних орендних коштів, витрати у зв`язку з використанням вказаних технічних засобів тощо, свідчить про те, що сторони домовились щодо усіх істотних умов договорів: дати, назви орендованих технічних засобів, суми оренди за одну робочу зміну роботи цих технічних засобів, ринкової вартості даних технічних засобів, зобов`язання відшкодувати збитки, суми завданих збитків, кількості робочих змін тощо; що відбулося фактичне часткове виконання цих договорів; що відповідач ухиляється від їх належного оформлення, тепер вже начебто через відсутність цих технічних засобів

Постанова апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог в касаційному порядку не оскаржується, тому не є предметом касаційного перегляду відповідно до статті 400 ЦПК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

18 лютого 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У червні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до позивача з проханням надати йому в оренду екскаватор гусеничний Е-304Г, 1982 року випуску, та бульдозер ДТ-75, 1985 року випуску.

Між сторонами відбулась усна домовленість щодо оренди транспортних засобів, на виконання якої позивач надав відповідачу вказану техніку, а відповідач мав йому сплачувати орендну плату в розмірі 800,00 грн за одну робочу зміну за використання кожної техніки окремо, що підтверджується розпискою від 11 вересня 2015 року.

Між сторонами письмові договори про надання техніки в оренду не укладалися.

Позивач стверджує, що між сторонами були фактично укладені договори оренди та займу, що підтверджується розписками від 06 жовтня 2014 року, від 24 червня 2015 року, від 11 вересня 2015 року.

Згідно з письмовою розпискою від 11 вересня 2015 року ОСОБА_2 у листопаді 2014 року позичив у ОСОБА_1 28 000,00 грн, які зобов`язався повернути до 10 жовтня 2015 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Щодо стягнення 42 000,00 грн позики з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення цієї оплати, а також 3 % річних від простроченої суми в розмірі 61 816,99 грн

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Встановивши, що 42 000,00 грн, які позивач просить стягнути з відповідача як позику, не є позикою в розумінні закону, а ці кошти відповідач отримав з метою придбання однієї одиниці техніки для здійснення спільної діяльності з позивачем, однак свого зобов`язання не виконав, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог з огляду на таке.

Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).

Таким чином, у разі помилкового посилання позивача не на ту норму закону суд, встановивши підстави позову, застосовує норму закону, яка регулює правовідносини сторін, незалежно від згоди на це позивача чи відповідача.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідач отримав від позивача 42 000,00 грн на придбання визначеної сторонами одиниці техніки, однак не виконав свого зобов`язання, доказів придбання техніки не надав, а тому зобов`язаний повернути позивачу отримані кошти відповідно до статті 1212 ЦК України.

Оскільки у розписці сторони не визначили дату виконання відповідачем зобов`язання з придбання техніки, немає правових підстав для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за неналежне виконання зобов`язання за заявлений у розписці період.

Отже, позовні вимоги в указаній частині підлягають частковому задоволенню.

Аргументи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права в цій частині заслуговують на увагу.

Щодо позовних вимог про стягнення вартості екскаваторів та плати за їх оренду

Відповідно до статті 759 ЦК України, яка є нормою, що регулює загальні положення про найм, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно із статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається в письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-648цс16, у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 404/4702/18-ц (провадження № 61-8629св19).

Встановивши, що під час передання відповідачу транспортних засобів та досягнення між сторонами згоди щодо плати за оренду транспортних засобів не було нотаріально посвідчено відповідний договір, висновок суду апеляційної інстанції про нікчемність такого договору, зафіксованого в розписці, є правильним. Такий договір розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені.

Ураховуючи наведене, висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення орендної плати за використання транспортних засобів є обґрунтованим.

Разом із цим не можна погодитися з висновком апеляційного суду в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення вартості транспортних засобів, інфляційних втрат і 3 % річних з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

На відміну від цивільно-правової відповідальності, реституція має взаємний характер, оскільки відповідно до частини першої статті 216 ЦК України обов`язок повернути майно, а в разі неможливості його повернення - відшкодувати вартість одержаного, покладається на кожну сторону недійсного правочину. Цивільно-правова відповідальність, як правило, має односторонній характер, зобов`язуючи особу, котра порушила право власності іншої особи, відшкодувати заподіяні потерпілій стороні збитки.

Особливість реституції як наслідку недійсного правочину в захисті права власності полягає у можливості її застосування незалежно від наявності вини і заподіяної таким правочином шкоди. Реституцію нікчемного правочину породжує наявність таких юридичних фактів, як встановлена законом нікчемність правочину та його виконання хоча б однією стороною. Факт наявності вини та заподіяної шкоди для поновлення сторін у становище, яке існувало до вчинення правочину, законодавець не бере до уваги у розрізі застосування реституції при захисті права власності, проте при цивільно-правовій відповідальності наявність цього елементу є обов`язковою.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 521/13581/15-ц (провадження № 61-8558св18).

Переглядаючи справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення вартості транспортних засобів, інфляційних втрат і 3 % річних у зв`язку з невиплатою їх вартості до 10 жовтня 2015 року, апеляційний суд на наведене уваги не звернув, неправильно визначився з характером спірних правовідносин, всупереч нормам ЦПК України не встановив як наявність у відповідача бульдозера ДТ 75 так і вартість техніки, яка підлягає стягненню, адже в розписці від 11 вересня 2015 року ОСОБА_2 зазначив, що у зв`язку з викраденням у вересні 2015 року драглайна він зобов`язується компенсувати позивачу до 10 жовтня 2015 року повну вартість ЕО 3411 (драглайн) або ЕО 03211 орієнтовною ринковою вартістю від 90 000,00 до 130 000,00 грн, та бульдозер ДТ 75 в технічно справному стані орієнтовною ринковою вартістю від 40 000,00 до 60 000,00 грн, тобто розписка містить визначену сторонами плаваючу ціну техніки. А отже, суд апеляційної інстанції не встановив стягувані суми та відповідний розмір нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України, передчасно відмовивши у цій частині позовних вимог.

Зазначаючи, що за нікчемності договору найму транспортних засобів повернення переданого майна можливе лише на підставі статті 1212 ЦК України, як безпідставно набутого, однак у межах цієї справи такі позовні вимоги не заявлялись, апеляційний суд не застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та залишив поза увагою висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, щодо обов`язку суду застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм незважаючи на неправильну юридичну кваліфікацію учасниками справи спірних правовідносин, який є обов`язковим до застосування.

Перевірка доводів касаційної скарги, пов`язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні вартості неповерненого екскаватора гусеничного Е-304Г (драглайн) та бульдозера марки ДТ-75, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення цієї оплати, а також 3 % річних від простроченої суми, слід скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 410 411 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Кузьмича Григорія Васильовича як представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 42 000,00 грн, отриманих для придбання відповідної техніки, скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 42 000,00 грн (сорок дві тисячі гривень 00 коп.).

Постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року в частині відмови у стягненні вартості неповерненого екскаватора гусеничною Е-304Г (Драглайн) та бульдозера марки ДТ-75, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення цієї оплати, а також 3 % річних від простроченої суми скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до апеляційного суду.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року в межах її оскарження залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов