Постанова
Іменем України
20 березня 2023 року
м. Київ
справа № 372/3321/19
провадження № 61-10538св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мельник Марина Володимирівна, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 лютого 2022 року у складі судді Зінченка О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Кулікової С. В., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мельник М. В., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що 30 квітня 1983 року Відділом реєстрації актів цивільного стану (далі - РАЦС) Ворошиловградської області між нею та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб, про що внесено відповідний актовий запис № 129. Від шлюбу вона та ОСОБА_5 мали спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
10 березня 1994 року між нею та ОСОБА_5 було формально розірвано шлюб, про що 01 вересня 2001 року було видано свідоцтво про розірвання шлюбу. При цьому, вона та ОСОБА_5 продовжували проживати разом як подружжя, вести спільне господарство та дозвілля, виховувати спільних дітей.
Фактично вона та ОСОБА_5 припинили спільне проживання лише у 2005 році. В період спільного проживання нею та ОСОБА_5 , зокрема, здійснювалося будівництво та облаштування спільними зусиллями будинку АДРЕСА_1 . Право власності на будинок було оформлене на ОСОБА_5 .
Після розірвання шлюбу, розподіл часток у спільному майні подружжя не здійснювався.
Позивач зазначала, що, маючи дружні стосунки з ОСОБА_5 , обґрунтовано сподівалась на те, що спільний будинок буде подаровано ОСОБА_5 спільним дітям - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер. На день його смерті залишилося спадкове майно - земельна ділянка, кадастровий номер: 3223184201:01:004:0084, цільове призначення - «для ведення особистого селянського господарства», площею 0,2065 га згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку № 041830 від 24 жовтня 2012 року, земельна ділянка, кадастровий номер: 3223184201:01:004:0085, цільове призначення «02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», площею 0,25 га, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку № 041831 від 24 жовтня 2012 року, будинок АДРЕСА_1 , площею 158 кв. м, згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 07 травня 2007 року.
Щодо вказаного спадкового майна приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мельник М. В. відкрито спадщину, до Спадкового реєстру внесено запис за номером: 63956294. Станом на день смерті ОСОБА_5 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 претендує на спадкове майно як дружина померлого, не допускає її та дітей померлого ОСОБА_5 до будинку та земельних ділянок, зламуючи замки до будинку. В той же час, вказані будинок та земельні ділянки набувались у власність ОСОБА_5 під час спільного проживання з нею однією сім`єю, будівництво будинку здійснювалося спільними зусиллями та за рахунок спільних коштів з позивачем.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:
- встановити факт створення (придбання) будинку АДРЕСА_1 , площею 158 кв. м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 18762182, внаслідок спільної праці як членів сім`ї ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , ведення спільного господарства, побуту та бюджету;
- встановити факт спільного проживання як членів сім`ї ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 10 березня 1994 року до 01 січня 2004 року та встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до 2005 року включно;
- визнати за нею в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 , площею 158 кв. м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 18762182;
- визнати за ОСОБА_1 в порядку розподілу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 3223184201:01:004:0084, цільове призначення - «01.03 для ведення особистого селянського господарства», площею 0.2065 га;
- визнати за ОСОБА_1 в порядку розподілу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 3223184201:01:004:0085, цільове призначення - «02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», площею 0,25 га.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 лютого 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення районного суду мотивовано тим, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, відтак позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.
Районний суд відхилив доводи позивача про те, що в період з 10 березня 1994 року до 2005 року вона та ОСОБА_5 проживали разом однією сім`єю, як чоловік та дружина, але без реєстрації шлюбу, здійснювали спільний побут, мали спільний бюджет, оскільки такі доводи не підтвердилися під час розгляду справи, а самі по собі добрі стосунки між позивачем та ОСОБА_5 не можуть бути свідченням відновлення ведення цими особами спільного господарства і підтримання шлюбних відносин.
Доводи позивача про створення спірного житлового будинку у період спільного проживання без реєстрації шлюбу не підтвердилося під час судового розгляду справи, оскільки спірний житловий будинок було створено за час спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , що підтверджено матеріалами справи, зареєстровано за ОСОБА_5 в період перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у шлюбі.
Крім того, ОСОБА_5 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 безоплатно, внаслідок приватизації набув право власності на земельні ділянки, які входять до спадкової маси після смерті ОСОБА_5 .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 лютого 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення районного суду відповідає положенням статей 263-265 ЦПК України, судом правильно встановлено обставини справи, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачкою не надано належних доказів, які б свідчили про те, що в період з травня 2002 року до 2005 року вона проживала з ОСОБА_6 однією сім`єю, і що в цей період ними за спільні кошти велося будівництво будинку в селі Копачів. Відсутні переконливі докази, які б підтверджували спільне придбання будівельних матеріалів для будівництва будинку або іншого майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Натомість апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог, оскільки встановлено, що ОСОБА_2 починаючи з травня 2002 року до 15 березня 2007 року проживала з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а починаючи з 16 березня 2007 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 - у зареєстрованому шлюбі. В зимовий період з листопада 2002 року до кінця 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 проживали за адресою: АДРЕСА_3 , в літній період - в АДРЕСА_1 у літньому вагончику. Після завершення будівництва будинку з початку 2011 року вони почали постійно проживати в АДРЕСА_1 .
Суд апеляційної інстанції вважав правильними висновки районного суду про те, що належних та переконливих доказів, які б свідчили про те, що після розірвання шлюбу позивачка та ОСОБА_5 проживали однією сім`єю в період з 10 березня 1994 року до 2005 рік включно, й що спірний будинок був побудований внаслідок спільної праці позивачки та ОСОБА_5 , матеріали справи не містять.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року скасувати та направити справу на новий розгляд до районного суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що будівництво спірного будинку проводилося нею та ОСОБА_5 з метою проживання в ньому з синами, а не з ОСОБА_2 , оскільки зазначений будинок будувався у період з 1997 року до 2002 року, а зданий в експлуатацію в січні 2007 року. При цьому суди попередніх інстанцій не взяли до уваги показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які підтвердили, що у 2002 році була повністю збудована коробка будинку та накрита дахом.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц (провадження № 61-10270св18), що був застосований апеляційним судом в оскаржуваній постанові (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2023 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Нікітіною-Дудіковою Г. Ю. подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга є необґрунтованою, отже, задоволенню не підлягає.
Зазначає, що СК України набув чинності з 01 січня 2004 року, відтак вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивачки та ОСОБА_5 та ведення спільного господарства з 1994 року до 2005 року не ґрунтуються на вимогах закону.
Вважає, що показання свідків не можуть підтверджувати обставини спільного проживання сторін у спірний період, оскільки показання свідків носять узагальнюючий характер. Сам по собі факт перебування позивача і ОСОБА_5 у стосунках не свідчить, що сторони проживали разом, а придбане одним з них майно є спільною сумісною власністю.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У жовтні 2022 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини, встановлені судами
30 квітня 1983 року відділом РАЦС Ворошиловградської області між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб, про що внесену відповідний актовий запис № 129. Зазначене підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу від 30 квітня 1983 року.
Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 мали спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу від 01 вересня 2001 року серії НОМЕР_1 шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано 10 березня 1994 року.
16 березня 2007 року ОСОБА_5 уклав шлюб з ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 18 березня 2019 року.
На день смерті ОСОБА_5 залишилось спадкове майно, яке складається з земельної ділянки, кадастровий номер: 3223184201:01:004:0084, цільове призначення - «01.03 для ведення особистого селянського господарства», площею 0,2065 га згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку № 041830 від 24 жовтня 2012 року, земельної ділянки, кадастровий номер: 3223184201:01:004:0085, цільове призначення - «02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», площею 0,25 га, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку № 041831 від 24 жовтня 2012 року, будинок АДРЕСА_1 , площею 158 кв. м, згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 07 травня 2007 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.
Згідно із частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
Частиною першою статті 36 СК України встановлено, що шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Відповідно до частини другої статті З СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
Відповідно до пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо твердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію у зв`язку із втратою годувальника. Суд не може відмовити в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).
Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог позивача, оскільки ОСОБА_1 не надано доказів, які підтверджували б факт її спільного проживання з ОСОБА_5 з моменту розірвання шлюбу 10 березня 1994 року до 2005 року. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року, а КпШС України не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу, і позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний будинок та земельні ділянки набуті нею та ОСОБА_5 внаслідок їх спільної праці.
На підтвердження своїх вимог про визнання права власності на 1/2 частину спірного будинку та земельних ділянок, позивач не надала доказів, з яких можливо було б встановити факт внесення нею певних коштів на будівництво спірного майна чи придбання нею будь-яких будівельних матеріалів необхідних для його будівництва.
Колегія суддів погоджується з висновками попередніх інстанцій про відсутність належних доказів спільного проживання позивача та ОСОБА_5 з травня 2002 року, оскільки судами встановлено факт спільного проживання однією сім`ю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 з відповідачкою ОСОБА_2 з травня 2002 року до 16 березня 2007 року (моменту реєстрації шлюбу).
З наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що ОСОБА_5 набув право власності на спірний житловий будинок на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07 травня 2007 року, яке видане на підставі рішення виконкому Копачівської сільської ради № 48 від 28 лютого 2007 року (том 1, а. с. 28).
Рішенням 33 сесії 5-го скликання Копачівської сільської ради № 93 від 20 травня 2010 року ОСОБА_5 надано у власність земельні ділянки в АДРЕСА_1 на території Копачівської сільської ради площею 0,4565га, в тому числі: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель площею 0,2500 га; для ведення особистого селянського господарства площею 0,2065 га (том 1, а. с. 24-27).
Отже, встановивши, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_5 , ведення спільного бюджету, господарства та побуту, а також спільної праці, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання спільною сумісною власністю спірного майна, оскільки позивачем не доведено, що між нею та ОСОБА_5 були відносини, притаманні подружжю, а спірне майно придбано за спільні кошти та спільними зусиллями.
При цьому посилання заявника на те, щобудівництво спірного будинку проводилося нею та ОСОБА_5 з метою проживання в ньому з синами а не з ОСОБА_2 , не підтверджено належними та допустимими доказами.
Доводи ОСОБА_1 про те, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , як підставу для встановлення факту спільного проживання без реєстрації шлюбу, колегія суддів відхиляє, оскільки показання зазначених свідків були оцінені судом на підставі положень статті 89 ЦПК України. Крім того, показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, на підставі показань зазначених свідків не встановлено факту спільного проживання позивача та ОСОБА_5 як подружжя, а лише підтвердилися обставини будівництва спірного житлового будинку ОСОБА_5 .
Верховний Суд не знаходить підстав для відступлення від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц (провадження № 61-10270св18), як цього просить заявник касаційної скарги, оскільки наведені ОСОБА_1 аргументи для відступлення від зазначеного правового висновку є необґрунтованими. Крім того, відсутні підстави для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість зазначеного судового рішення, зміна суспільного контексту.
З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанцій відповідають нормам процесуального права, а оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням положень статей 263-265 ЦПК України, відтак, скасуванню не підлягають.
Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець І. А. Воробйова Д. Д. Луспеник