ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 372/3593/21

провадження № 61-1556св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , на постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Ящук Т. І., у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року Акціонерне товариство (далі - АТ) «Альфа-Банк», яке змінило найменування на АТ «Сенс Банк», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 26 червня 2008 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 490080134 (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 49 998,96 доларів США під 14,99 % річних з кінцевим терміном повернення до26 червня 2015 року.

Зметою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 26 червня 2008 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , яка у 2014 році змінила прізвище на ОСОБА_1, укладено договір поруки № 490080134-П.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за Кредитним договором рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнській Фінансовий Союз» від 04 листопада 2014 року у справі № 3384-1/1032/14 з ОСОБА_2 на користь АТ «Альфа-Банк» стягнено заборгованість за Кредитним договором у розмірі 1 550 224,02 грн.

Вказує, що з 11 червня 2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі, а тому на підставі положень статей 21 36 60 61 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України) у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти, внаслідок укладення Кредитного договору, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

Станом на 18 грудня 2020 року непогашена заборгованість за Кредитним договором складає 70 363,44 доларів США, з яких: 45 885,34 доларів США - тіло кредиту; 24 478,10 доларів США - проценти. При цьому банк, користуючись процесуальним правом позивача, має намір стягнути з відповідача як дружини позичальника лише частину заборгованості за тілом кредиту у розмірі 20 000,00 доларів США.

Враховуючи викладене, АТ «Альфа-Банк» просило суд стягнути із ОСОБА_1 на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 17 грудня 2021 рокупозов задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» частину заборгованості за тілом кредиту у сумі 20 000,00 доларів США та судовий збір у розмірі 8 081,85 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за укладеним одним із подружжя договором, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Отже, під час вирішення спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо питання про поділ цих зобов`язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном.

Враховуючи викладене, суд виснував, що наявні підстави для стягнення частини заборгованості за тілом кредиту у розмірі 20 000,00 доларів США з відповідача як такої, що перебувала у зареєстрованому шлюбі із третьою особою та була обізнана із відповідним правочином (Кредитним договором), кошти за яким отримано в інтересах сім`ї.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 20 липня 2023 рокузаяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 грудня 2021 року скасовано та призначено підготовче судове засідання у справі.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 30 серпня 2023 року у складі судді Зінченко О. М. провадження у цій справі закрито. Повернуто АТ «Сенс Банк» з державного бюджету сплачений судовий збір у розмірі 8 081,85 грн.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що зазначені банком на обґрунтування позовних вимог обставини вже були предметом судового розгляду у справі № 372/1600/14-ц за його позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за Кредитним договором. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 серпня 2014 року у справі № 372/1600/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26 листопада 2014 року, у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Таким чином, оскільки існує таке, що набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, то провадження у цій справі підлягає закриттю згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» задоволено.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 30 серпня 2023 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 серпня 2014 року у справі № 372/1600/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26 листопада 2014 року, відмовлено у задоволенні позову АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором.

Зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що АТ «Альфа-Банк» пред`явило позовні вимоги до ОСОБА_1 як до поручителя, з якою 26 червня 2008 року було укладено договір поруки № 490080134-П у забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за Кредитним договором. Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що порука є припиненою згідно з частиною першою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Звертаючись до суду з цим позовом, АТ «Альфа-Банк» просить стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором, посилаючись на те, що ОСОБА_2 взяв кредит в інтересах сім`ї, ОСОБА_1 була дружиною позичальника, тому грошові кошти, отримані від банку, є спільним майном подружжям. Обґрунтовуючи підстави позову, банк посилався на норми СК України.

Таким чином, оскільки підстава цього позову не є тотожною до тієї, яка вже була предметом судового розгляду у справі № 372/1600/14-ц, то суд першої інстанції помилково закрив провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2024 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_4 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року, а ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 30 серпня 2023 року залишити в силі.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 подано на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України і мотивовано тим, що рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 серпня 2014 року у справі № 372/1600/14-ц ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а тому суд першої інстанції правильно закрив провадження у цій справі згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Апеляційний суд безпідставно не врахував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, за змістом яких під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Предметом спору як у справі № 372/1600/14-ц, так і у цій справі є стягнення кредитних коштів. Отже посилання апеляційного суду на те, що банк обґрунтовував підстави цього позову нормами СК України є недоречним, оскільки у цьому випадку позивач змінив підстави позову, однак знову просив стягнути кредитні кошти.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Обухівського районного суду Київської області.

22 лютого 2024 року справа № 372/3593/21 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Встановлено, що у провадженні Обухівського районного суду Київської області перебувала цивільна справа № 372/1600/14-ц за позовом АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за Кредитним договором. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26 листопада 2014 року, у задоволенні вказаного позову відмовлено (том 1 а. с. 164-167).

Зі змісту рішення суду першої інстанції у справі № 372/1600/14-ц вбачається, що АТ «Альфа-Банк» пред`явило позовні вимоги до ОСОБА_1 як до поручителя, з якою 26 червня 2008 року було укладено договір поруки № 490080134-П у забезпечення виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_2 за Кредитним договором. Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що порука ОСОБА_1 є припиненою згідно з частиною першою статті 559 ЦК України.

Звертаючись у вересні 2021 року до суду з цим позовом, АТ «Альфа-Банк», яке 01 грудня 2022 року змінило найменування на АТ «Сенс Банк», просило стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором, вказуючи, серед іншого, на те, що ОСОБА_2 взяв кредит в інтересах сім`ї, ОСОБА_1 , яка у 2014 році змінила прізвище на ОСОБА_1, була дружиною позичальника, тому грошові кошти, отримані від банку, є спільним майном подружжям. На обґрунтування правових підстав цього позову банк посилався на статті 526 1049 1050 1054 ЦК України та положення статей 21 36 60 61 65 73 СК України (том 1 а. с. 2-4).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 15 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії»).

Разом із тим завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Діяльність суду при здійсненні судочинства в цивільних справах відбувається у чіткій послідовності, визначеній нормами ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої, частин другої та третьої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили. За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. В розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18), на яку посилалася заявник у касаційній скарзі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), на яку також міститься посилання у касаційній скарзі, вказано, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Подання нових доказів чи інше перефразування підстави позову не буде свідчити про пред`явлення іншого позову, у будь-якому випадку це буде тотожний позов (див. постанову Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 204/7727/19, провадження № 61-1251св23).

Звертаючись із позовом у цій справі у вересні 2021 року, АТ «Альфа-Банк», яке змінило найменування на АТ «Сенс Банк», просило стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором, посилаючись, серед іншого, на те, що:

- ОСОБА_2 взяв кредит в інтересах сім`ї, відповідач ОСОБА_1 , яка у 2014 році змінила прізвище на ОСОБА_1, була дружиною позичальника, тому грошові кошти, отримані від банку, є спільним майном подружжям;

- у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти, внаслідок укладення Кредитного договору, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

У позовній заяві банк зазначив нормативно-правову кваліфікацію обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги, тобто правові підстави позову, - положення статей 526 1049 1050 1054 ЦК України та статей 21 36 60 61 65 73 СК України.

Поряд із цим, у поданому у березні 2014 року позові у справі № 372/1600/14-ц АТ «Альфа-Банк» також просило стягнути із ОСОБА_1 кредитну заборгованість, однак такі вимоги були пред`явлені до відповідача як поручителя за договором поруки від 26 червня 2008 року № 490080134-П, з посиланням на те, що остання поручилася перед банком за виконання позичальником ОСОБА_2 у повному обсязі зобов`язань за Кредитним договором. У справі № 372/1600/14-ц банк визначив правовими підставами позову положення статей 546, 553, 554, 1048, 1054 ЦК України.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 серпня 2014 року у справі № 372/1600/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26 листопада 2014 року, у задоволенні позову АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за Кредитним договором відмовлено у зв`язку з тим, що порука ОСОБА_1 є припиненою згідно з частиною першою статті 559 ЦК України.

Отже, встановивши, що у справі № 372/1600/14-цта у цій справі підстави позову, тобто обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, а також нормативно-правова кваліфікація таких обставин, не збігаються, тоді як нетотожність хоча б одного з елементів позову не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованої особи за вирішенням спору, апеляційний суд правильно виснував, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для закриття провадження у цій справі за положеннями пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги про те, що, вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем, є неспроможними, оскільки суд першої інстанції закрив провадження у цій справі, тоді як відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що позовні вимоги у справі № 372/1600/14-ц є тотожними заявленим банком вимогам у межах цієї справи, не заслуговують на увагу, оскільки підстави позовів в обох справах є різними, а нетотожність хоча б одного з елементів позову не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованої особи за вирішенням спору.

Отже, встановивши правову природу правовідносин, які виникли між учасниками справи, суд апеляційної інстанції правильно вказав, що у цій справі та у справі № 372/1600/14-ц спори є нетотожними.

Виходячи з наведеного, доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду щодо наявності підстав для направлення цієї справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, а, отже, й не дають підстав вважати неправильним застосування апеляційним судом норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко