ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 372/3914/23
провадження № 61-669св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Центренерго»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Центренерго» на постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада
2024 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ПАТ «Центренерго» про визнання наказів протиправними, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що наказом
ПАТ «Центренерго» № 46-к від 16 лютого 2023 року його було призначено на посаду заступника начальника департаменту безпеки та контролю.
3. Наказом ПАТ «Центренерго» № 94-к від 03 квітня 2023 року його призначено на посаду начальника департаменту безпеки та контролю
ПАТ «Центренерго».
4. Наказом в.о. генерального директора ПАТ «Центренерго» Спички В.
№174-к від 23 червня 2023 року йому було оголошено догану за неналежне виконання своїх функціональних обов`язків.
5. Вважав, що зазначене дисциплінарне стягнення є незаконним, оскільки він не вчиняв проступку, який би давав підстави для оголошення догани.
6. Зауважував, що він, сумлінно виконуючи свої функціональні обов`язки, діючи в інтересах відповідача, після всебічного та об`єктивного вивчення кандидатур ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не погодив їх кандидатури на вакантні посади. Відповідач, не зажадавши від нього обґрунтувань чи/та мотивувань непогодження вказаних кандидатур, не обмежився більш легкими формами дисциплінарного впливу і одразу застосував до нього суворе дисциплінарне стягнення.
7. Зазначав, що повідомлення про необхідність надати пояснення
№1159-1161 були відправлені йому 22 червня 2023 року з 15:13 год до 15:19 год (вхід. №№ 1159-1161). Він побачив надходження цих повідомлень у себе на комп`ютері лише близько 16:20-16:25 год., у зв`язку з проведенням з 14:00 год. до 16:20 год. нарад. До завершення робочого дня залишалося 35 хв. Намагаючись виконати вказівки керівництва, він розпочав писати пояснення. Проте, у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, виходячи з вельми стислих строків, необхідних для написання пояснень, маючи намір вчасно виконати доручення керівництва, враховуючи важливість їх отримання для керівника до встановленого ним часу та усвідомлюючи, що до 16:45 год. він не встигне надати таку інформацію у письмовій формі, він прийняв рішення направити на ім`я керівника службові записки № 1164, № 1165, № 1166 з проміжними доповідями. Зміст цих записок зводиться до того, що він готовий особисто завітати до керівника та предметно доповісти по суті наданих доручень № 1159-1161 усно.
8. Посилався на те, що о 16:50 - 16:55 год. він прибув у приймальню
в. о. генерального директора для надання особистої доповіді по зазначеним у його службових записках питанням, де прочекав останнього близько 30 хв. (якого у цей час в кабінеті не було). Повернувшись біля 17:20 год. та помітивши, що він його чекає, керівник закрився у своєму кабінеті і відмовився його прийняти. Так і не дочекавшись прийому керівника, зробивши висновок, що запитувана інформація не є актуальною та терміновою, він близько 17:50 год. залишив приймальню керівника.
9. Акцентував увагу, що ненадання письмових пояснень з приводу поставлених у дорученнях питань у встановлені строки було зумовлено об`єктивними, незалежними від нього чинниками.
10. Більш того, вважав, що в.о. генерального директора ПАТ «Центренерго» Спичка В. перевищив свої службові повноваження при накладенні на нього дисциплінарного стягнення.
11. Наказом в. о. генерального директора ПАТ «Центренерго» Спички В. №178-к від 26 червня 2023 року за неналежне виконання функціональних обов`язків, передбачених посадовою інструкцією та іншими актами
ПАТ «Центренерго», його було звільнено з посади начальника департаменту безпеки та контролю ПАТ «Центренерго» на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України з 26 червня 2023 року.
12. Наказом в.о. генерального директора ПАТ «Центренерго» Спички В.
№200-к від 05 липня 2023 року внесено зміни до пункту 1 наказу №178-к
від 26 червня 2023 року, а саме, дату звільнення 26 червня 2023 року змінено на 05 липня 2023 року.
13. Вважав своє звільнення незаконним, оскільки ним у період з 23 червня 2023 року до 26 червня 2023 року не було вчинено проступків, які б були пов`язані з невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
14. Порушення, які поставлені йому у вину у наказі про звільнення, були вчинені ним до 26 квітня 2023 року. Розслідування за фактами закупівлі засобів індивідуального захисту для працівників Зміївської ТЕС та Трипільської ТЕС відбувалося у період з 01 березня 2023 року до 02 травня 2023 року. Таким чином, проступок, за який його було звільнено, вчинено ним не після накладення стягнення у вигляді догани 23 червня 2023 року, а значно раніше, що виключає обставину систематичного невиконання ним своїм трудових обов`язків.
15. Крім того, відповідач притягнув його до дисциплінарної відповідальності з порушенням строку, передбаченого частиною першою статті 148 КЗпП України, а також порядку застосування дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 149 КЗпП України.
16. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправним наказ ПАТ «Центренерго» від 23 червня 2023 року № 174-к «Про дисциплінарне стягнення»; визнати протиправним наказ ПАТ «Центренерго» від 23 червня
2023 року № 178-к «Про звільнення»; визнати протиправним наказ
ПАТ «Центренерго» від 05 липня 2023 року № 200-к «Щодо внесення змін до наказу ПАТ «Центренерго» № 178-к від 26 червня 2023 року»; поновити його на посаді начальника департаменту безпеки та контролю ПАТ «Центренерго»; стягнути з ПАТ «Центренерго» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 липня 2023 року по дату ухвалення рішення суду, визначений без утримання податків, зборів, інших обов`язкових платежів.
Стислий виклад позиції відповідача
17. Відповідач ПАТ «Центренерго» заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначав, що позивач працював у ПАТ «Центренерго» по строковому трудовому договору. Оголошена ОСОБА_1 догана є правомірною. Позивач, перебуваючи на посаді, не погодив дві кандидатури формально і без мотивування. 22 червня 2023 року генеральний директор надав три письмових доручення щодо зазначення мотивів непогодження кандидатів на посади, але позивач письмово пояснень не надав, а отже не виконав доручення керівника, у зв`язку з чим був притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Підставою для звільнення позивача стало систематичне невиконання ним доручень генерального директора. Зміни до наказу про звільнення позивача було внесено, оскільки товариству не було відомо про стан здоров`я позивача.
18. Зазначав, що наслідками неправомірних дій позивача є допущення свавілля під час проведення службових розслідувань, погіршення іміджу компанії, що впливає на організацію роботи підприємства. Крім того, незайнятість посад негативно вплинуло на роботу підприємства. Позивач звільнений фактично 05 липня 2023 року. Розрахунок з позивачем при звільненні здійснений, але після припису органів Держпраці проведено доплати. Зауважував, що позивач був обізнаний про наявність інструкції про проведення службових розслідувань, оскільки в тексті трудового договору, укладеного між позивачем та відповідачем, є посилання на цю інструкцію.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
19. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 квітня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
20. Рішення суду першої інстанції мотивовано необґрунтованістю позовних вимог. Зазначено, що роботодавцем було дотримано порядок звільнення працівника на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Генеральний директор згідно зі Статутом ПАТ «Центренерго» мав право надавати розпорядження та/або вказівки, які є обов`язковими для виконання усіма працівниками товариства. Позивач не виконав доручення керівника
ПАТ «Центренерго» та не надав письмові пояснення з приводу непогодження кандидатур працівників на зайняття відповідних посад. При обранні виду стягнення у виді догани відповідачем було враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку та обставини, за яких вчинено проступок. Звільнення позивача було проведено з урахуванням наявності дисциплінарного стягнення у вигляді догани, а також встановленого систематичного невиконання ОСОБА_1 своїх функціональних обов`язків, передбачених трудовим договором та іншими актами ПАТ «Центренерго». Строки притягнення до відповідальності не пропущено.
Основний зміст та мотиви судових рішень апеляційного суду
21. Постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада
2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 квітня 2024 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним наказів
ПАТ «Центренерго» від 26 червня 2023 року № 178-к «Про звільнення» та
від 05 липня 2023 року № 200-к «Щодо внесення змін до наказу
ПАТ «Центренерго» № 178-к від 26 червня 2023 року», поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано. Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким вказані позовні вимоги задоволені.
22. Визнано протиправним наказ ПАТ «Центренерго» від 26 червня 2023 року № 178?к «Про звільнення». Визнано протиправним наказ ПАТ «Центренерго»
від 05 липня 2023 року № 200-к «Щодо внесення змін до наказу
ПАТ «Центренерго» № 178-к від 26 червня 2023 року».
23. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Департаменту безпеки та контролю ПАТ «Центренерго» з 06 липня 2023 року. Стягнуто з
ПАТ «Центренерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 липня 2023 року по 05 листопада 2024 року у розмірі
2 238 200,00 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів. У решті рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 квітня 2024 року залишено без змін.
24. Стягнуто з ПАТ «Центренерго» в дохід держави судовий збір в сумі
41 602,00 грн.
25. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо законності накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани, зазначивши, що непогодження кандидатів на заміщення вакантних посад, без наведення відповідних мотивів прийняття такого рішення, за своєю суттю є неналежним виконанням позивачем своїх завдань та функцій, а ненадання на вимогу керівника письмових пояснень з цього приводу є порушенням трудової дисципліни праці, за яке відповідачем правомірно накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді догани.
26. Водночас, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що оспорюваний наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності
від 26 червня 2023 року не містить складу дисциплінарного проступку, зокрема за яких обставин, які дії чи бездіяльність допущені ОСОБА_1 , яке саме конкретне порушення, передбачене Інструкцією про проведення службових розслідувань в ПАТ «Центренерго», та внутрішніх документів і актів
ПАТ «Центренерго» у сфері праці під час проведення службового розслідування він вчинив. За відсутності доказів доведеності вини працівник не може бути притягнутим до дисциплінарної відповідальності. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції виснував, що відповідачем не доведено, що після застосування 23 червня 2023 року до ОСОБА_1 стягнення у виді догани, ним вчинено інший дисциплінарний проступок. За відсутності доказів систематичності невиконання позивачем без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
27. Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня
2024 року заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішеннязадоволено частково. Заяву ОСОБА_1 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, надану в Обухівському районному суді Київської області, у розмірі 135 000,00 грн залишено без розгляду.
28. Стягнуто з ПАТ «Центренерго» на користь ОСОБА_1 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи касаційної скарги
29. 15 січня 2025 року ПАТ «Центренерго» через підсистему «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року в частині задоволених позовних вимог та залишити в силі рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 квітня 2024 року.
30. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 210/4194/22,
від 14 вересня 2023 року у справі № 210/4198/22, від 06 вересня 2023 року у справі № 204/10983/22, від 14 вересня 2023 року у справі № 332/1195/23,
від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22, від 18 жовтня 2023 року у справі № 639/3086/22, від 01 листопада 2023 року у справі № 642/959/23,
від 22 листопада 2023 року у справі № 711/5198/22, від 08 грудня 2023 року у справі № 638/5055/22, від 08 лютого 2023 року у справі № 242/1792/22 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
31. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що позивачем не було ознайомлено з висновком та матеріалами службового розслідування трьох осіб, а тому кожен випадок не ознайомлення є окремим порушенням. Отже, вказане свідчить про систематичність порушення з боку позивача вимог Інструкції про проведення службових розслідувань в ПАТ «Центренерго», затвердженої рішенням дирекції № 50/2021 від 02 липня 2021 року.
32. Зважаючи на встановлені порушення, в.о. генерального директора
ПАТ «Центренерго» скерував письмове доручення №1194 від 26 червня 2023 року ОСОБА_1 щодо надання письмових пояснень у строк до 16:50 год. 26 червня 2023 року з приводу ненадання працівникам товариства, яких за затвердженим ОСОБА_1 актом службового розслідування рекомендовано притягнути до дисциплінарної відповідальності, для ознайомлення матеріалів службового розслідування та можливості надання письмових щодо викладених у висновках обставин. Однак, в порушення трудової дисципліни, Положення про департамент безпеки та контролю та статуту ПАТ «Центренерго», письмові пояснення на вищевказане доручення в.о. генерального директора позивач не надав.
33. Крім того, при обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема за період з 06 липня 2023 року по 05 листопада 2024 року (349 робочих днів), суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_1 з 16 лютого 2024 року призваний на військову службу і проходить військову службу під час дії воєнного стану у складі військової частини Збройних Сил України.
34. Зауважує, що держава взяла на себе обов`язок з виплати щомісячного забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та мобілізованим працівникам, водночас з 19 липня 2022 року зняла цей обов`язок з роботодавців, а тому правові підстави для збереження середнього заробітку за мобілізованим працівником відсутні. Вважає, що з ПАТ «Центренерго» підлягав стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу лише за період з 06 липня 2023 року по 15 лютого 2024 року в розмірі 1 058 174,70 грн (165 робочих дів * 6 413,18 грн. середньоденна заробітна плата) з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
35. Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 372/3914/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Зупинено до закінчення касаційного провадження виконання постанови Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року у частині стягнення з ПАТ «Центренерго» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі, що перевищує виплати за один місяць.
36. 07 лютого 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 372/3914/23.
37. Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
38. 15 лютого 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Логвиненко С. П., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.
39. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що причини звільнення з роботи не відповідали вимогам пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України (відсутнє належне обґрунтування дисциплінарного проступку у спірному наказі та його обов`язкової ознаки його «систематичності»). Відповідач не навів у касаційній скарзі жодного конкретного порушення норм матеріального права судом апеляційної інстанції, не вказав, яка саме норма КЗпП України була застосована неправильно або не була застосована при наявності необхідності.
40. Вважає, що наведена заявником практика Верховного Суду є нерелевантною спірним правовідносинам. Акцентує увагу на тому, що механізм виплати «середнього заробітку за час вимушеного прогулу, внаслідок незаконного звільнення» (стаття 235 КЗпП України) не тотожний механізму «збереження середнього заробітку під час військової служби» (стаття 119 КЗпП України). Положення статті 235 КЗпП України передбачаютьобов`язок роботодавця оплатити вимушений прогул, якщо звільнення визнано незаконним. Будь-які виплати, отримані ним з інших джерел (зокрема грошове забезпечення військовослужбовця), не звільняють роботодавця від обов`язку компенсувати збитки (середній заробіток за час вимушеного прогулу), завдані незаконним звільненням, та, відповідно до статті 235 КЗпП, не можуть бути зменшені за будь-яких підстав.
41. Додатково зауважує про понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, орієнтовний розмір яких становить 25 000,00 грн.
42. 31 березня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат
Логвиненко С. П., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду заяву про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, у якій просить суд стягнути на його користь з відповідача понесені ним у суді касаційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
43. Наказом ПАТ «Центренерго» № 46-к від 16 лютого 2023 року ОСОБА_1 прийнято на роботу з 20 лютого 2023 року по 19 лютого 2024 року на посаду заступника начальника департаменту безпеки та контролю на умовах строкового трудового договору.
44. Наказом № 93-к від 03 квітня 2023 року заступника начальника департаменту безпеки та контролю апарату управління ПАТ «Центренерго»
ОСОБА_1 переведено на посаду начальника безпеки та контролю апарату управління ПАТ «Центренерго» на умовах строкового трудового договору з
03 квітня 2023 року по 02 квітня 2026 року.
45. 03 квітня 2023 року між ПАТ «Центренерго» (роботодавець) та ОСОБА_1 (працівник) укладено трудовий договір № 116/2023, за умовами якого працівник зобов`язується, зокрема, дотримуватись вимог законів та нормативно-правових актів України, статуту, Правил внутрішнього трудового розпорядку, трудової дисципліни, внутрішніх документів роботодавця (пункту 3.1.3).
46. Відповідно до пункту 3.5. трудового договору роботодавець має право, зокрема, вимагати від працівника якісного виконання трудових обов`язків, відповідної кваліфікації, дотримання трудової дисципліни, здійснювати контроль за виконанням працівником трудових обов`язків.
47. Відповідно до Положення про департамент безпеки та контролю
ПАТ «Центренерго», затвердженого рішенням дирекції ПАТ «Центренерго»
№ 35/2021 від 26 травня 2021 року, департамент відповідно до покладених на нього завдань здійснює погодження кандидатів на заміщення вакантних посад, переміщення, переведення працівників апарату управління та відокремлених підрозділів товариства (пункту 3.10). Начальник департаменту несе персональну відповідальність за неналежне виконання або невиконання завдань та функцій, визначених цим Положенням, а також неналежне виконання або невиконання посадових обов`язків підпорядкованими йому працівниками департаменту, що передбачені відповідними посадовими інструкціями, - в межах, визначених чинним трудовим законодавством України (пункт 6.1.1).
48. 14 червня 2023 року ОСОБА_1 були надіслані на погодження матеріали відносно кандидатури ОСОБА_3 на посаду начальника відділу внутрішнього контролю та економічної безпеки Трипільської ТЕС , яку позивач не погодив без наведення будь-яких обґрунтувань.
49. Листом від 15 червня 2023 року №05/165-2251 т.в.о. директора Зміївської ТЕС на виконання рішення дирекції ПАТ «Центренерго» від 26 січня 2022 року (протокол №05/2022) звернувся до в.о. генерального директора
ПАТ «Центренерго» з проханням погодити прийом ОСОБА_2 на посаду начальника відділу внутрішнього контролю та економічної безпеки на час військової служби під час мобілізації ОСОБА_4 .
50. Листом № 13/2401 від 21 червня 2023 року начальник департаменту безпеки та контролю ОСОБА_1 надав відповідь т.в.о. директора Зміївської
ТЕС про те, що відповідно до пункту 3.1 Положення про відділ внутрішнього контролю та економічної безпеки та контролю ним не погоджена кандидатура ОСОБА_2 на посаду начальника відділу внутрішнього контролю та економічної безпеки Зміївської ТЕС ПАТ «Центренерго».
51. З огляду на формальний характер непогодження кандидатури
ОСОБА_2 та відсутність аргументованих висновків з цього приводу,
в. о. генерального директора ПАТ «Центренерго» 22 червня 2023 року о 15:17 год. надіслав ОСОБА_1 повідомлення про необхідність надати письмові пояснення до 16:45 год. 22 червня 2023 року.
52. В. о. генерального директора ПАТ «Центренерго» 22 червня 2023 року о 15:18 год. надіслав ОСОБА_1 повідомлення про необхідність надати письмові пояснення до 16:45 год. 22 червня 2023 року з приводу підстав надіслання ним відповіді на звернення, адресованого в. о. генерального директора та обґрунтування того, у зв`язку з чим він вважав наявними у нього повноважень на надання такої відповіді.
53. З огляду на формальний характер непогодження кандидатури ОСОБА_3 та відсутність аргументованих висновків з цього приводу, в. о. генерального директора ПАТ «Центренерго» 22 червня 2023 року надіслав ОСОБА_1 повідомлення про необхідність надати письмові пояснення до 16:45 год.
22 червня 2023 року.
54. Службовими записками № 1164 , № 1165 та № 1166 від 22 червня
2023 року ОСОБА_1 повідомив керівника ПАТ «Центренерго», що по ситуації, яка склалася, готовий проінформувати його особисто.
55. Наказом ПАТ «Центренерго» №174-к від 23 червня 2023 року «Про дисциплінарне стягнення» начальнику департаменту безпеки та контролю
ПАТ «Центренерго» ОСОБА_1 оголошено догану за неналежне виконання своїх функціональних обов`язків.
56. Відповідно до преамбули вказаного наказу, догана оголошена з огляду на неналежне виконання ОСОБА_1 пункту 3.10 розділу Положення про департамент безпеки та контролю в частині необґрунтованого та невмотивованого непогодження прийняття на посаду начальника відділу внутрішнього контролю та економічної безпеки Зміївської ТЕС ОСОБА_2., необґрунтованого та невмотивованого непогодження прийняття на посаду начальника відділу внутрішнього контролю та економічної безпеки Трипільської ТЕС ОСОБА_3 , невиконання підпункту 5.5.4 пункту 5 розділу 5 Положення, що виявилося у невиконанні доручень (повідомлень) в.о. генерального директора ПАТ «Центренерго» від 22 червня 2023 року № № 1159-1161, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 розділу 6 Положення в частині персональної відповідальності начальника департаменту за невиконання завданьта доручень, визначених Положенням.
57. Наказом в.о. генерального директора ПАТ «Центренерго» № 178-к
від 26 червня 2023 року, у зв`язку з систематичним порушенням норм законодавства про працю, положень Інструкції про проведення службових розслідувань в ПАТ «Центренерго» та внутрішніх документів і актів
ПАТ «Центренерго» у сфері праці під час проведення службового розслідування, за результатами якого складено висновок службового розслідування за фактами закупівлі засобів індивідуального захисту для працівників Зміївської та Трипільської ТЕС ПАТ «Центренерго», який 26 квітня 2023 року затверджено головою комісії, начальником департаменту безпеки та контролю
ПАТ «Центренерго» ОСОБА_1, яким рекомендовано притягнути працівників до дисциплінарної відповідальності, враховуючи попереднє дисциплінарне стягнення у виді догани за неналежне виконання своїх функціональних обов`язків, передбачених посадовою інструкцією та іншими актами ПАТ «Центренерго», ОСОБА_1 звільнено з посади начальника департаменту безпеки та контролю на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
58. Наказом в.о. генерального директора ПАТ «Центренерго» № 200-к
від 05 липня 2023 року внесено зміни до пункту 1 наказу № 178-к від 26 червня 2023 року, а саме, дату звільнення 26 червня 2023 року змінено на 05 липня
2023 року.
Позиція Верховного Суду
59. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
60. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку:якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
61. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
62. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
63. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
64. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
65. Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.
66. Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.
67. Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.
68. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
69. За визначеними у пункті 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
70. Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
71. Частинами першою та другою статті 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
72. У пунктах 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
73. Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.
74. Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.
75. Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) допущення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/743/18, постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 755/6249/18).
76. Згідно зі статтею 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року
№ 3933-XII, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.
77. За змістом пункту 2 статті 9 Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.
78. Тобто саме відповідач повинен спростувати доводи позивача та довести законність звільнення з роботи. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 381/4598/21.
79. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з наказом про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставою для його винесення стало систематичне порушення ним законодавства про працю, положень Інструкції про проведення службових розслідувань в ПАТ «Центренерго» та внутрішніх документів і актів
ПАТ «Центренерго» у сфері праці під час проведення службового розслідування, зафіксованих висновком службового розслідування за фактами закупівлі засобів індивідуального захисту для працівників Зміївської та Трипільської ТЕС ПАТ «Центренерго» від 26 квітня 2023 року, а також наказом № 174-к
від 23 червня 2023 року про оголошення догани.
80. Колегія суддів зауважує, що правомірність накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани відповідно до наказу № 174-к
від 23 червня 2023 року була предметом перевірки судів попередніх інстанцій, однак згідно з доводами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка судових рішень у цій частині не входить до меж касаційного перегляду справи.
81. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/743/18 зазначено, що для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, яким він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення.
82. Встановивши, що в якості систематичності допущених позивачем порушень трудової дисципліни в оспорюваному наказі про звільнення зазначено висновок службового розслідування від 26 квітня 2023 року та догана, оголошена відповідно до наказу № 174-к від 23 червня 2023 року, суд апеляційної інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку, що відповідач не довів систематичного невиконання позивачем покладених на нього трудових обов`язків, зокрема вчинення дисциплінарного проступку після застосованого до нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани.
83. Суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно встановив фактичні обставини справи та надав правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам порушення позивачем трудової дисципліни, які стали підставою для його звільнення, та дійшов мотивованого висновку про відсутність правових підстав для звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
84. Доводи касаційної скарги щодо допущених позивачем порушень трудової дисципліни 26 червня 2025 року, зокрема ненадання працівникам товариства для ознайомлення матеріалів службового розслідування та ненадання письмових пояснень з приводу викладених у висновках обставин, є безпідставними, оскільки оспорюваний наказ про звільнення позивача не містив таких обґрунтувань.
85. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). Висновки суду апеляційної інстанції у цій частині, з урахуванням встановлених фактичних обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
86. Відповідно до частин першої, другої статті 235 ЦПК України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
87. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
88. Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16).
89. Оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями
КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю та є похідною вимогою від вимог про визначення незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.
90. Суд апеляційної інстанції навів відповідний розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає виплаті позивачу відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України за весь час вимушеного прогулу, а саме з 06 липня 2023 року по 05 листопада 2024 року у розмірі 2 238 200,00 грн.
91. Заперечуючи проти визначеної судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ПАТ «Центроенерго» у касаційній скарзі посилається на неврахування судом апеляційної інстанції положень статті 119 КЗпП України та факту призову ОСОБА_1 на військову службу з 16 лютого 2024 року.
92. Згідно з частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».
93. Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
94. Згідно з Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 про часткову мобілізацію, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII, в Україні почав діяти особливий період.
95. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17).
96. Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (у редакції станом на час звільнення позивача) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
97. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі про офіційне тлумачення статей 58 78 79 81 Конституції України та статей 243-21 243-22 243-25 ЦПК України (у справі щодо несумісності депутатського мандата), від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа про податки), від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини першої статті 7, пункту 2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
98. Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України України в редакції з
19 липня 2022 року, адже ці правовідносини виникли та продовжують діяти у період часу після набрання чинності вказаною нормою права.
99. Відповідно до частини другої статті Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (зі змінами, внесеними Законом від 01 липня 2022 року № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43 44 Конституції України.
100. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно із частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
101. Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
102. У пункті 3 вказаного Рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.
103. Зокрема, починаючи з 19 липня 2022 року (набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX) роботодавець позбавлений обов`язку зберігати за позивачем, призваним на військову службу, середній заробіток, оскільки відповідні приписи частини третьої статті 119 КЗпП України виключені (втратили чинність).
104. Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 червня 2023 року у справі № 753/12209/22,
від 06 вересня 2023 року у справі № 204/10983/22, від 14 вересня 2023 року у справі № 332/1195/23, від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22, від 18 жовтня 2023 року у справі № 303/7508/22, від 18 грудня 2023 року у справі № 449/990/22.
105. Отже, за працівниками, призваними на військову службу на особливий період на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, зберігаються місце роботи, посада, а до 19 липня 2022 року - середній заробіток на підприємстві, у якому вони працювали на час призову.
106. Перебуваючи на військовій службі з 16 лютого 2024 року, позивач не міг виконували трудові обов`язки, а також не мав права на збереження середнього заробітку на час перебування на військовій службі, а тому судові рішення в частині стягнення середнього заробітку підлягають зміні, шляхом зменшення стягнутої з відповідача на користь позивача суми.
107. Аналогійний правовий висновок вже було викладено Верховним Судом у постанові від 23 жовтня 2024 року у справі № 760/23063/21.
108. Судом апеляційної інстанції встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача складає 6 413, 18 грн, а тому з відповідача на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за
165 робочих днів (з 06 липня 2023 року по 15 лютого 2024 року), тобто 1 058 174,70 грн. Ця сума фактично визнана відповідачем у касаційній скарзі.
109. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
110. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
111. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).
112. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але неправильно застосовано положення статті 119 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни постанови суду апеляційної інстанції у частині визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача, шляхом зменшення цієї суми з 2 238 200,00 грн до 1 058 174,70 грн.
Щодо розподілу судових витрат
113. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
114. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
115. Враховуючи, що за наслідками касаційного перегляду справи, постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні у частині визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача, шляхом зменшення цієї суми з 2 238 200,00 грн до 1 058 174,70 грн, наявні правові підстави для зміни здійсненого судом апеляційної інстанції розподілу судового збору.
116. З урахуванням необхідності забезпечення пропорційного розподілу судових витрат, сума судового збору, яка на підставі частини шостої статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з ПАТ «Центренерго» в дохід держави, становить 33 197,43 грн: судовий збір, понесений у суді першої інстанції - 13 278,97 грн (1073,60 грн х 3) + 10 058,17 грн; судовий збір, понесений у суді апеляційної інстанції - 19 918,46 грн (13 278,97 грн х 150 %).
117. Беручи до уваги наведене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні у частині розміру судового збору, який підлягає стягненню з ПАТ «Центренерго» в дохід держави, шляхом зменшення цієї суми з 41 602,00 грн до 33 197,43 грн.
118. Крім того, з огляду на заяву ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат
Логвиненко С. П., про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесену ним у суді касаційної інстанції, а також часткове задоволення вимог касаційної скарги ПАТ «Центренерго», з останнього на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу.
119. При вирішенні питання про розмір таких витрат, колегія суддів ураховує наступне.
120. Згідно з положеннями частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача, у разі відмови - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
121. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).
122. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
123. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
124. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
125. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
126. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
127. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду
від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
128. Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
129. При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
130. З наданих до заяви про стягнення витрат на правову допомогу документів, вбачається, що правничу допомогу ОСОБА_1 у суді касаційної інстанції надавала адвокат Логвиненко С. П. на підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 18 грудня 2024 року № 14/09/2022. Розмір гонорару адвоката за умовами пункту 5.1 зазначеного договору є фіксованим і становить 30 000,00 грн.
131. На підтвердження обґрунтованості зазначеного позивачем розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, до заяви про їх розподіл додано також акт надання правничої допомоги (виконаних послуг) № 37-К від 31 березня 2025 року та детальний опис робіт (послуг), як додаток до указаного акту.
132. Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу на стадії касаційного перегляду справи, колегія суддів враховує наступне.
133. У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі
№ 211/3113/16-ц, від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 зауважено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
134. З урахуванням того, що професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції надавав позивачу адвокат, який приймав участь у розгляді справи у всіх судових інстанціях, з огляду на завдання стадії касаційного перегляду справи, відсутність необхідності встановлення нових обставин та оцінки доказів, а також беручи до уваги те, що справа в суді касаційної інстанції слухається у спрощеному позовному провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами, колегія суддів вважає, що співмірним, розумним, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також пропорційним до розміру задоволених вимог касаційної скарги
ПАТ «Центренерго» є сума 3 000,00 грн.
Керуючись статтями 141 402 403 409 410 412 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Центренерго» задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року змінити в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з публічного акціонерного товариства «Центренерго» на користь ОСОБА_1 , зменшивши його з 2 238 200,00 (два мільйони двісті тридцять вісім тисяч двісті) грн до 1 058 174,70 (один мільйон п`ятдесят вісім тисяч сто сімдесят чотири) грн, а також в частині стягнутого з публічного акціонерного товариства «Центренерго» в дохід держави судового збору, зменшивши його з 41 602,00 (сорок одна тисяча шістсот дві) грн до 33 197,43 (тридцять три тисячі сто дев`яносто сім) грн.
3. В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року залишити без змін.
4. Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року з урахуванням внесених цією постановою змін.
5. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Центренерго» на користь ОСОБА_1 в порядку розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді касаційної інстанції, 3 000,00 (три тисячі) грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович