Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 372/412/18

провадження № 61-3322св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, що діє в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Київське лісове господарство»,

відповідачі: Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області, у складі судді Тиханського О. Б., від 26 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Поливач Л. Д., від 28 січня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, діючи в інтересах держави, в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство»), звернувся до суду з позовом Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області (далі - Підгірцівська сільська рада), ОСОБА_1 , у якому просив визнати поважним пропуск строку позовної давності, визнати недійсним рішення Підгірцівської сільської ради від 07 жовтня 2003 року № 16 про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 , площею 0,25 га для будівництва індивідуального житлового будинку та господарських будівель в АДРЕСА_1 , визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю

від 27 листопада 2003 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 , який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 1735, кадастровий номер земельної ділянки 3223186800:09:003:0035, та скасувати його державну реєстрацію.

Позовна заява мотивована тим, що в 2016 році прокуратурі після звернення ДП «Київське лісове господарство» стало відомо про незаконну передачу рішенням Підгірцівської сільської ради від 07 жовтня 2003 року у приватну власність відповідачу ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0, 25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Прокурор зазначав, що на момент винесення вказаного рішення земельна ділянка належала до земель лісогосподарського призначення та перебувала у користуванні Козинського лісництва, а від так Пігріцівська сільська рада не мала права надавати у власність вказану земельну ділянку.

Посилаючись на вказані обставини, прокурор вважав, що рішення сільської ради та державний акт на право приватної власності на землю мають бути визнані недійсними.

В обґрунтування поважності пропуску строку, прокурор вказував, що про порушення відповідачами норм земельного законодавства прокуратурі стало відомо лише після звернення ДП «Київське лісове господарство» у 2016 році; кадастровий номер спірній ділянці присвоєно у 2016 році, а реєстрація права власності в Державному реєстрі речових прав не здійснювалась.

Інформація про рух справи в судах та короткий зміст оскаржених судових рішень

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 вересня

2018 року, з урахуванням додаткового рішення цього ж суду від 31 жовтня 2018 року, позов прокурора задоволено.

Визнано недійсним рішення Підгірцівської сільської ради від 07 жовтня

2003 року № 16 про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 , площею 0,25 га для будівництва індивідуального житлового будинку та господарських будівель в АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю від 27 листопада 2003 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 , який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 1735, кадастровий номер земельної ділянки 3223186800:09:003:0035, та скасувати його державну реєстрацію. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна земельна ділянка є ділянкою лісогосподарського призначення, покрита лісовою рослинністю та розташована у кварталі 91 виділи 3,4 Козинського лісництва

ДП «Київське лісове господарство». У порушення вимог Лісового та Земельного Кодексу України, Підгірцівська сільська рада перевищила повноваження та 07 жовтня 2003 року прийняла рішення № 16, яким, без дозволу уповноваженого органу, передала у приватну власність земельну ділянку, лісогосподарського призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Суд вважав, що задоволення позовних вимог є законним здійснюється з урахуванням вимог статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та у зв`язку із порушенням низки вимог Лісового кодексу України (далі - ЛК України) та Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

При цьому суд не встановив невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям сформованим у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Суд першої інстанції також дійшов висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності, оскільки кадастровий номер спірної земельної ділянки в публічній кадастровій карті з`явився лише у

2016 році, відомості щодо земельної ділянки в реєстрі прав власності відсутні, наявність проекту землеустрою судом не встановлено, доказів, що на спірній земельній ділянці проводилось будівництво суду не надано, а від так, строк позовної давності не пропущений, прокурор, як і особи, в інтересах яких подано позов, могли дізнатись про порушення своїх прав лише у 2016 році, після присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці.

Місцевий суд також вказав, що ОСОБА_1 не мав перешкод у доступі до законодавства й в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ділянка знаходиться посеред лісового масиву та належить до земель лісового фонду, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його, відповідача, добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 вересня 2018 року змінено в частині застосування норм матеріального права. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що приймаючи рішення про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, без згоди уповноважених державних органів лісового господарства, Підгірцівська сільська рада перевищила свої повноваження, та розпорядилась землями лісового фонду з порушенням вимог діючого законодавства. Обставини справи, які суд першої інстанції вважав встановленими є доведеними, а висновки суду відповідають цим обставинам.

Водночас апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення місцевого суду в частині застосування норм матеріального права, оскільки замість невірно застосованих норм ЗК України та ЛК України в редакції 2006 року, застосуванню підлягають норми, що діяли на дату прийняття рішення сільської ради, яке визнано судом неправомірним.

Постановою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів виходила зокрема із того, що апеляційний суд не надав правової оцінки довідці Підгірцівської сільської ради від 27 грудня 2007 року та доводам апелянта про те, що спірна земельна ділянка тривалий час перебувала у фактичному користуванні родини відповідача, а саме до 1978 року нею користувалась баба ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , а після її смерті, продовжувала користуватися мати відповідача - ОСОБА_3 .

Крім того суд не перевірив наявність або відсутність протиправної поведінки набувача при прийняття органом місцевого самоврядування оспореного рішення та реєстрації права власності на спірну земельну ділянку.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 вересня 2018 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка на час прийняття оскаржуваного рішення Підгірцівською сільською радою належала до земель лісогосподарського призначення, перебувала у постійному користуванні ДП «Київський лісгосп» та із його постійного користування не вилучалась, оточена з усіх боків лісовими насадженнями, частково сама покрита лісовою рослинністю, розташована у глибині виділу 3,4 кварталу 91, Козинського лісництва ДП «Київське лісове господарство» та не має спільної межі із землями Підгірцівської сільської ради, що підтверджено планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 1993 року (планшет № 6), копією плану лісонасаджень 1993 року, копією картосхеми глибин залягання ґрунтоутворюючих порід 1997 року, схемою урочищ та таксаційного опису кварталу 91, розробленого Українським державним лісовпорядним виробничим об`єднанням та іншими письмовими доказами.

Надаючи оцінку довідці Підгірцівської сільської ради від 27 грудня

2007 року та доводам ОСОБА_1 про те, що спірна земельна ділянка тривалий час перебувала у фактичному користуванні його родини, апеляційний суд вказав, що такі доводи, як і відомості викладені у довідці виданій Підгірцівської сільської ради, не підтверджені документально.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

27 лютого 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу в справі № 372/412/18 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У травні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржені судові рішення, суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 березня

2018 року у справі № 911/2032/17.

Заявник стверджує, що спірна земельна ділянка знаходилась у користуванні його баби та матері і була вільна від будь-яких зелених насаджень. Факт перебування спірної земельної ділянки в користування родини відповідача підтверджено відомостями земельнокадастрової книги.

Норми права, на які посилається прокурор у позові з`явились у ЛК України після передачі заявнику у власність спірної земельної ділянки.

Також ОСОБА_1 звертає увагу на те, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини він не повинен відповідати за дії органу державної влади, а втручання у право власності повинно бути законним.

Вважає, що прокурором не доведено належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, а наявні в матеріалах справи документи не підтверджують таку належність. Єдиним доказом належності чи неналежності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення може бути висновок експерта, однак, під час розгляду справи земельно-технічна експертиза не призначалась і не проводилась.

Посилається на те, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою той факт, що на спірній земельній ділянці проводяться підготовчі роботи для будівництва, про що прокурор був повідомлений.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Підгірцівської сільської ради від 07 жовтня 2003 року № 16 передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку із земель забудови АДРЕСА_1 площею 0,25 га для будівництва індивідуального житлового будинку та господарських будівель в АДРЕСА_1 .

27 листопада 2003 року, на підставі рішення Підгірцівської сільської ради

від 07 жовтня 2003 року № 16, ОСОБА_1 видано державний акт про право власності на земельну ділянку.

Згідно листа з додатками від 19 липня 2016 року № 02-545, адресованого прокуратурі Київської області, ДП «Київське лісове господарство» повідомляє та просить надати правову оцінку законності присвоєння кадастрового номера за землях лісогосподарського призначення лісового фонду Козинського лісництва в кварталі 91 на території Підгірцівської сільської ради Обухівської району Київської області (район с. Креничі), а саме: квартал 91 виділ 3,4 - 3223186800:09:003:0035. На ділянці проводяться підготовчі роботи для будівельних робіт.

Згідно копії проекту організації та розвитку лісового господарства

ДП «Київське лісове господарство» від 2015 року, Козинське лісництво, таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків, планшет № 10 визначено, що земельна ділянка за кадастровим номером 3223186800:09:003:0035 знаходиться в кварталі 91.

Супровідним листом Управління Держгеокадастру в Обухівському районі

від 16 серпня 2016 року на ім`я начальнику відділу місцевої прокуратури повідомлено, що відповідно до програмного комплексу ведення Державного земельного кадастру, земельна ділянка кадастровий номер 3223186800:09:003:0035 обліковується за ОСОБА_1 , надано скановану копію технічної документацію щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі. Вказано, що в архіві управління відсутній, не обліковується та на зберігання не передався другий примірник державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 .

Відповідно до копії технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд на території АДРЕСА_1 в межах Підгірцівської сільської ради документ перевірено та внесено до Державного земельну кадастру 05 травня 2016 року, наявна схема розташування земельної ділянки, державний акт на право власності на землю, кадастровий план, акт прийомки-передачі межових знаків.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №88668986 від 01 червня 2017 року відомості реєстрацію прав на земельну ділянку кадастровий номер 322318600:09:003:0035 відсутні.

Із листом ВО «Укрдержліспроект» від 14 червня 2017 року, прокуратурі Київської області, надано фрагмент з публічної кадастрової карти України з нанесенням кварталу 91 і меж його таксаційних виділів Козиньского лісництва ДП «Київський лісгосп» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років та межами земельної ділянки згідно з поданим кадастровим номером 3223196800:09:003:0035, де виділено межі спірної земельної ділянки.

Листом ДП «Київське лісове господарство» від 13 вересня 2017 року на ім`я начальника відділу Києво-Святошиньсокї місцевої прокуратури надано копії підтверджуючих документів (планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 1993 року) на квартал 91 виділ 3, 4 Козинського лісництва, територія якого обліковувалась і на даний час обліковується як землі лісогосподарського призначення. Додатки: копія планшету № 6 (лісовпорядкування 1993 року) кварталу 91, копія плану лісонасаджень 1993 року, копія картосхеми глибини залягання грунтоутворюючих порід, копія схеми урочищ, копія таксаційного опису кварталу 91.

Позиція Верховного Суду

За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог ізаперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення не відповідають.

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство»

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема Конституцією України та Законом України від 14 жовтня 2014 року

№ 1697-VII «Про прокуратуру», в редакції на час звернення позивача до суду (далі - Закон № 1697-VII).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 121 Конституції України, в редакції на час звернення позивача до суду, на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Згідно з частиною першою статті 23 Закону № 1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до абзацу першого статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції (абзац третій частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII).

Отже, прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, провадження № 12-20гс21, дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, має застосовуватись з урахуванням абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті зазначеного відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Згідно з висновком у справі № 911/2169/20 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня

2020 року у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі

№ 204/6292/18 та від 17 червня 2020 року у справі № 204/7119/18 викладено правовий висновок, згідно з яким саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але, на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Водночас державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та є частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині із підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, провадження

№ 12-20гс21, яка прийнята після подання касаційної скарги ОСОБА_1 , позов прокурора в частині вимог заявлених в інтересах державного підприємства необхідно залишити без розгляду, як такий, що поданий особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства

Лісові відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України про охорону навколишнього природного середовища, іншими актами законодавства України (частина перша статті 1 ЛК України в редакції, чинній на момент прийняття оспореного рішення та видачі державного акту).

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні (частина друга статті 3 ЛК України в редакції, чинній на момент прийняття оспореного рішення та видачі державного акту).

За змістом частини другої статті 3 ЗК України відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються цим Кодексом, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу.

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель - землі лісового фонду (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України в редакції, чинній на момент прийняття оспореного рішення та видачі державного акту).

Переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства. Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (стаття 42 ЛК України в редакції, чинній на момент прийняття оспореного рішення та видачі державного акту).

Відповідно до статті 20 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття оспореного рішення та видачі державного акту), віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України в редакції, чинній на момент прийняття оспореного рішення та видачі державного акту).

Згідно зі статтею 55 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття оспореного рішення та видачі державного акту) до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; б) полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об`єктів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття оспореного рішення та видачі державного акту) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (частина перша статті 393 ЦК України).

Встановивши, що спірна земельна ділянка на час прийняття оскаржуваного рішення сільської ради належала до земель лісогосподарського призначення, перебувала у постійному користуванні ДП «Київський лісгосп» та із його постійного користування не вилучалася, оточена з усіх боків лісовими насадженнями, частково сама покрита лісовою рослинністю, розташована у глибині виділу 3,4 кварталу 91, Козинського лісництва

ДП «Київське лісове господарство» та не має спільної межі з землями Підгірцівської сільської ради, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 1993 року (планшет № 6), копією плану лісонасаджень 1993 року, копією картосхеми глибин залягання ґрунтоутворюючих порід 1997 року, схемою урочищ та таксаційного опису кварталу 91, розробленого Українським державним лісовпорядним виробничим об`єднанням та іншими письмовими матеріалами справи, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання незаконними і скасування рішення Підгірцівської сільської ради щодо спірної земельної ділянки та державного акту, виданого на підставі такого рішення.

Вказані обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону.

Доводам ОСОБА_1 про те, що спірна земельна ділянка не належить до земель лісогосподарського призначення, знаходилась у користуванні його баби та матері і вільна від будь-яких зелених насаджень надана належна оцінка апеляційним судом, з якою погоджується і Верховним Суд.

Сама по собі довідка Підгірцівською сільською радою від 27 грудня

2007 року за відсутності документальних підтверджень викладеної в ній інформації не є належним підтвердженням користування земельною ділянкою родиною відповідача із 1978 року. У разі посилання представника сільської ради на те, що вказана довідка складена зі слів мешканців села, в довідці мало б бути про це вказано із зазначенням відомостей про осіб які надали таку інформацію.

Клопотань про допит свідків, які б могли підтвердити обставини вказані у довідці відповідач не заявляв.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено зокрема статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

З урахуванням обставин встановлених у розглядуваній справі висновки судів попередніх інстанцій оскаржених судових рішеннях не суперечать висновкам Верховного Суду у постанові від 01 березня 2018 року у справі

№ 911/2032/17, на які посилався заявник в касаційній скарзі.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04),

пункти 166 - 168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Апеляційний суд встановив, що спірна земельна ділянка оточена з усіх боків лісовими насадженнями, частково сама покрита лісовою рослинністю, розташована у глибині виділу лісництва та не має спільної межі з землями Підгірцівської сільської ради.

Таким чином належність спірної ділянки до земель лісового фонду мала б бути очевидною, у тому числі для ОСОБА_1 .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 вказала, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону.

Повернення державі земельної ділянки лісового фонду, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження.

Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном.

За таких обставин задоволення позовних вимог прокурора не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції та невиправданим (непропорційним) втручанням у права ОСОБА_1 на мирне володіння майном.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У статті 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15 16 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

У справі, що переглядається, надаючи оцінку поданій ОСОБА_1 заяві про застосування наслідків спливу позовної давності, суди попередніх інстанцій установили наступні обставини:

- відсутність кадастрового номера спірної земельної ділянки до 2016 року;

- відсутність державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку;

- відсутність проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки;

- відсутність доказів, що на спірній земельній ділянці проводились будь-які роботи, встановлювалась огорожа, межові знаки, чи проводилось будівництво, що в сукупності унеможливило здійснення контролю за нею.

З огляду на викладене, суди зробили правильний висновок про те, що, подаючи позов у лютому 2018 року, прокурор не пропустив строк на звернення до суду за захистом порушеного права держави.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам заявника, яким судами попередніх інстанцій надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому, судом враховано практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Апеляційний суд належним чином перевірив обставини, на які вказав Верховний Суд під час попереднього перегляду справи, та навів у своїй постанові відповіді на ключові питання, які мають значення для вирішення спору.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що, з урахуванням обставин встановлених у розглядуваній справі, оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених рішення районного суду та постанови апеляційного суду в частині вирішення позову прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства - без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 410 414 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

РішенняОбухівського районного суду Київської області від 26 вересня

2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року скасувати в частині вирішення позовних вимог заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі державного підприємства «Київське лісове господарство» скасувати.

Позов заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі державного підприємства «Київське лісове господарство» до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення, державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності залишити без розгляду.

В іншій частині рішенняОбухівського районного суду Київської області

від 26 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду

від 28 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович