Постанова

Іменем України

10 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 372/4464/19

провадження № 51-5090км21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі Суд, колегія суддів) у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Обухівського районного суду Київської області від 09 березня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року в кримінальному провадженні №12018110230001196 заобвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі КК України).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

1. За вироком Обухівського районного суду Київської області від 09 березня 2021року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого

ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 500неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн.

2. Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року зазначений вирок залишено без змін.

3. Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 27 грудня 2018року близько 06:26, керуючи технічно справним автомобілем «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у з`єднанні з напівпричепом «SCHMITZ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та рухаючись у правій смузі автодороги «Н-01» сполученням Київ-Знам`янка у напрямку м. Києва, на 29 км + 950 м зазначеної дороги позаду автобуса «ГАЛАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_3 , що здійснював перевезення пасажирів на приміському автобусному маршруті загального користування у режимі маршрутного таксі, під керуванням водія ОСОБА_8 , у момент виявлення, що останній зменшує швидкість руху та здійснює зупинку, яку ОСОБА_7 об`єктивно спроможний був виявити, усупереч вимогам пунктів 1.5, 2.3 (б), (д), 12.1, 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху не вжив заходів для зменшення швидкості керованого ним транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди та допустив зіткнення свого автомобіля із задньою частиною автобуса «ГАЛАЗ», який на той час зробив повну зупинку на вимогу для посадки пасажирів, унаслідок чого пасажир ОСОБА_9 , який здійснював посадку в автобус, отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

4. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 скасувати і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та недоведеністю його винуватості.

5. Зазначає про недотримання вимог статей 401 404 419 КПК України судом апеляційної інстанції, який належним чином не перевірив доводів в апеляційній скарзі сторони захисту та, залишаючи її без задоволення, не навів у своїй ухвалі чітких аргументів на спростування цих доводів, формально погодившись з висновками суду першої інстанції. При цьому необґрунтовано відмовив у задоволенні викладеного у скарзі клопотання про повторне дослідження доказів, у дослідженні яких судом першої інстанції було відмовлено, не надавши оцінки порушенню Правил дорожнього руху іншими учасниками дорожньо-транспортної події (далі ДТП), не усунувши суперечностей у показаннях свідків та потерпілого, наданих ними під час досудового розслідування та в суді, залишивши поза увагою факт отримання доступу до медичної документації про стан здоров`я потерпілого неуповноваженими особами та відсутність доказів про отримане ним лікування перелому коліна.

6. Зазначає, що суд безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про долучення до справи висновків судово-медичних експертиз відносно потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 для подальшого порівняння механізму спричинення тілесних ушкоджень їм і потерпілому ОСОБА_9 та заперечує висновки судово-медичної експертизи стосовно останнього.

7. Також захисник ставить під сумнів дані, отримані під час слідчого експерименту, стверджує про невірну оцінку фактичних даних, що містяться у висновку експерта, на підставі якого було встановлено невідповідність дій водія ОСОБА_8 . Правилам дорожнього руху, та необґрунтоване відхилення аргументів сторони захисту стосовно недопустимості такого висновку як доказу у справі. Загалом даючи власну оцінку доказам у кримінальному провадженні, вважає, що саме винні дії потерпілого ОСОБА_9 та водія автобуса ОСОБА_8 викликали аварійну ситуацію та призвели до ДТП.

Позиції інших учасників судового провадження

8. У засіданні суду касаційної інстанції прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги та просив її відхилити.

9. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

1. Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

2. За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

3. Касаційний суд не перевіряє судові рішення у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої таапеляційної інстанцій, перегляду відповідно до вимогст. 438 КПК Україниу касаційному порядку не підлягають. При касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судами попередніх інстанцій.

4. У касаційній скарзі, як випливає з її змісту, захисник заперечує повноту судового розгляду, правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження та достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірку в силу ст. 438 КПК України до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

5. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим (ст.370 КПК України). Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.

6. За результатами розгляду касаційної скарги, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному проваджені судами першої та апеляційної інстанцій вищевказаних вимог кримінального процесуального закону дотримано у повному обсязі.

7. Як убачається з матеріалів кримінального провадження та змісту оскаржених судових рішень, місцевий суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1

ст. 286 КК України, на підставі глибокого та детального аналізу сукупності доказів у провадженні з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, логічності та взаємозв`язку.

8. Доводи аналогічні тим, які викладені в касаційній скарзі, були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції під час розгляду даного кримінального провадження в апеляційному порядку. Погоджуючись із викладеними у вироку суду першої інстанції висновками і мотивами прийнятого ним рішення, апеляційний суд законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без зміни, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

9. Відповідаючи на доводи захисника про залишення поза увагою суду апеляційної інстанції клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, колегія суддів зазначає наступне.

10. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Однак захисник ОСОБА_6 у своїй апеляційній скарзі та долученому до неї клопотанні не навів будь-яких обставин, передбачених зазначеною нормою кримінального процесуального закону, які б могли бути підставою для повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, обґрунтувавши його упередженим, на його думку, ставленням органу досудового розслідування до його підзахисного, а доводи захисника у цій частині по суті зводяться до його власної оцінки доказів у кримінальному провадженні, відмінної від їх оцінки судом.

11. Посилання захисника на порушення вимог процесуального закону з огляду на те, що судом першої інстанції безпідставно було відмовлено у задоволенні клопотання про дослідження протоколів допитів потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_8 , є неспроможними, оскільки суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, при цьому суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

12. Разом із тим, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справивисновків судово-медичних експертиз щодо свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , оскільки зазначені особи не є сторонами кримінального провадження, з чим погодився і суд апеляційної інстанції.

13. Твердження захисника про те, щосуд першої інстанціїне врахував наслідки дій потерпілого та водія автобуса, які, на переконання захисника, грубо порушилиПравила дорожнього руху, викликали аварійну ситуацію та призвели до ДТП, також не знайшли свого підтвердження під час перевірки матеріалів кримінального провадження.Суд першої інстанції цілісно дослідив питання щодо перебування даної ДТП у причинно-наслідковому зв`язку з діями водія автобуса ОСОБА_8 , а також здійснив аналіз пояснень потерпілого ОСОБА_9 щодо обставин зупинки маршрутного автобусу, та обґрунтовано дійшов висновкупро те, що у ОСОБА_7 була наявна об`єктивна можливість виявити небезпеку та уникнути тяжких наслідків при більш суворому дотриманні вимог п.12.3Правил дорожнього руху. Наведене повністюузгоджується з фактичними даними, зазначеними у висновках експертів, які були залучені до цього провадження.

14. При цьому апеляційним судом обґрунтовано зазначено, що визначальним фактором для встановлення відповідальності водія за наслідки ДТП є об`єктивна можливість виявити небезпеку і технічна можливість уникнути спричинення цих наслідків, яка у обвинуваченого ОСОБА_7 була, оскільки при суворому дотриманні вимог пунктів 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху обвинувачений мав технічну можливість попередити зіткнення з нерухомим автобусом «ГАЛАЗ» шляхом застосування екстреного гальмування в момент виявлення перешкоди та уникнути ДТП, що повністю узгоджується з фактичними даними у висновку експерта від 20 серпня 2019 року № 12-1550.

15. Основним чинником, який визначає відповідальність водія у разі створення небезпеки під час дорожнього руху, є його можливість вчасно виявити цю небезпеку і здійснити відповідні заходи для її уникнення чи зменшення. Причина, через яку створена небезпека для руху, не має значення, якщо встановлено, що водій мав можливість її вчасно виявити. Тому доводи в касаційній скарзі захисника про порушення Правил дорожнього руху самим потерпілим у цьому випадку не спростовують винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину.

16. Необґрунтованими є доводи захисника про неналежність таких доказів у справі як протокол слідчого експерименту, а також висновку експерта від20серпня 2019 року № 12-1550, який був зроблений, в тому числі і на підставі даних слідчого експерименту, оскільки протокол про проведення цієї слідчої дії був засвідчений як самим ОСОБА_7 , так і його захисником

ОСОБА_6 (який і на даний час здійснює його захист), а також потерпілим, свідками, спеціалістом та понятими без будь-яких зауважень. Як убачається з матеріалів справи, слідчий експеримент проведено та протокол за його результатами складено слідчим, який входив до групи слідчих у кримінальному провадженні. Як встановлено правилами ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманій у порядку, встановленому цим кодексом. Окрім того, суд першої інстанції надав належну оцінку розбіжностям у протоколі слідчого експерименту та відеозаписі до нього, на які посилається захисник, і обґрунтовано зазначив, що вони ніяк не могли вплинути на висновок експерта.

17. На думку колегії суддів, необґрунтованими та такими, які спростовуються матеріалами кримінального провадження, є доводи касаційної скарги захисника щодо недотримання процесуального порядку призначення та проведення експертного дослідження, яким встановлені тілесні ушкодження у потерпілого ОСОБА_9 . Відмова прокурора у наданні оригіналу довідки про вартість лікування потерпілого та листка лікарських призначень не може свідчити про те, що потерпілий не отримував лікування перелому коліна, і жодним чином не спростовує наявність у потерпілого тілесних ушкоджень у виді крайового перелому обох виростків правої великогомілкової кістки, які згідно з даними висновку експерта від 21 травня 2019 року № 33 могли утворитись 27 грудня 2018 року в результаті ДТП.

18. У касаційній скарзі захисник також посилається на порушення вимог ст. 290 КПК України через не відкриття стороні захисту медичних документів, на яких ґрунтується висновок судово-медичного експерта.

19. Проте колегія суддів зауважує, що захисник ні під час першого судового розгляду, ні після перегляду вироку апеляційним судом не заперечував, що він ознайомлений з матеріалами кримінального провадження в повному обсязі, і обставини провадження йому були відомі. Водночас у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 27 січня 2020 року (справа №754/14281/17) Верховний Суд зазначив, що зважаючи на статті 22 290 412 КПК України у їх взаємозв`язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону було би не відкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку експерта, що могло потягнути за собою визнання його недопустимим доказом на підставі ст.87 зазначеного Кодексу.

20. З приводу доводів у касаційній скарзі захисника щодо непослідовності показань та вибірковості аргументів, колегія суддів нагадує, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ст. 94 КПК України).

21. Окрім того, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; рішення від 10 лютого 2010 року, п. 58) Європейський суд з прав людини зазначив, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийнятті доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (п.30 рішення від27вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

22. На підставі вищенаведеного колегія суддів касаційного суду дійшла висновку, що за результатами розгляду касаційної скарги не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які могли би бути безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Обухівського районного суду Київської області від 09 березня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3