Постанова

Іменем України

21 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 372/586/16-ц

провадження № 61-29503св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яка підписана представником Бригинець Анютою Анатоліївною, на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 травня 2016 року у складі судді: Кравченка М. В., та ухвалу апеляційного суду Київської області від 20 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Білоконь О. В., Верланова С. М., Савченка С. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про захист прав споживача, визнання дій незаконними, зобов`язання повернути кошти та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява обґрунтована тим, що між позивачем та банком укладено договір б/н про надання банківських послуг, за умовами якого ОСОБА_1 відкрито банківський рахунок № НОМЕР_1 . 11 лютого 2016 року банк безпідставно, без погодження із ОСОБА_1 , списав із рахунку позивача кошти у розмірі 5 690,10 грн та відмовляється їх повернути, чим порушує умови договірних зобов`язань та права позивача, як споживача.

ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

визнати незаконними дії банку відносно списання 11 лютого 2016 року о 18 год. 09 хв. з банківського рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на ім`я ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 5 690,10 грн;

зобов`язати банк повернути позивачу списані грошові кошти у розмірі 5 690,10 грн на банківський рахунок № НОМЕР_1 ;

стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію моральної шкоди у розмірі 5 690,10 грн на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 20 жовтня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконними дії АТ КБ «ПриватБанк» відносно списання 11 лютого 2016 року о 18 год. 09 хв. з банківського рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на ім`я ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 5 690,10 грн.

Зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» повернути списані грошові кошти у розмірі 5 690,10 грн на банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий на ім`я ОСОБА_1 .

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 1 000 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що чинним законодавством передбачено можливість списання грошових коштів з рахунка його володільця лише за його розпорядженням або на підставі рішення суду. Внаслідок списання відповідачем коштів з рахунку позивача без законних підстав, зокрема, за відсутності волевиявлення клієнта, відбулось порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Неправомірною відмовою відповідача від виконання цивільно-правових обов`язків щодо повернення незаконно списаних з рахунку коштів протягом тривалого часу позивачу було заподіяно моральну шкоду, яка полягала у моральних (душевних) хвилюваннях, порушенні нормальних життєвих і ділових зв`язків, неможливості продовження попереднього активного способу життя і необхідністю вжиття додаткових моральних зусиль для його відновлення і організації. Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, розмір моральної шкоди визначено у розмірі 1 000 грн.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги банку про те, що грошові кошти з рахунку позивача списано на законних підставах, оскільки вони помилково були зараховані працівниками банку, так як у матеріалах справи відсутні будь-які докази зазначеного, наприклад, акт службового розслідування помилкового зарахування грошей на рахунок позивача, докази притягнення винних осіб до відповідальності. Надана банком виписка по рахунку клієнта не доводить помилковість зарахування коштів на рахунок позивача. Окрім того, банком не спростовано доводи позивача про те, що грошові кошти у розмірі 5 690,10 грн були перераховані йому банком як оплата по договору підряду № 13516390, укладеного між сторонами 05 травня 2015 року.

Аргументи учасників справи

У вересні 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником Бригинець А. А. , у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що 21 січня 2016 року на картку клієнта банком було помилково зараховано грошові кошти у розмірі 5 690,10 грн. Позивачем не надано належних доказів, що указані грошові кошти набуті ним на правовій підставі. Зокрема, не було надано чеків на підтвердження того, що указані кошти було зараховано на картку позивача ним або ж іншою особою на правовій підставі. Висновки судів про те, що позивач підставно набув кошти у розмірі 5 690,10 грн ґрунтуються на припущеннях. Позивачем не надано доказів спричинення моральної шкоди, а договором, укладеним між банком та позивачем, не передбачено відшкодування моральної шкоди у зв`язку із невиконанням чи неналежним виконанням його умов.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржують в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконною дії, зобов`язання повернути списані грошові кошти та стягнення компенсації моральної шкоди в розмірі 1 000 грн. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому у касаційному порядку не переглядаються.

Рух справи

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання заочного рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 травня 2016 року до закінчення касаційного провадження.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що між банком та ОСОБА_1 укладено договір № б/н, за умовами якого позивачу було відкрито банківський рахунок № НОМЕР_1 , з якого 11 лютого 2016 року о 18 год. 09 хв. без волевиявлення ОСОБА_1 працівниками банку списано грошові кошти у розмірі 5 690,10 грн.

Починаючи з 19 лютого 2016 року позивач неодноразово звертався до банку з письмовою заявою про вжиття заходів щодо повернення незаконно списаних коштів, однак грошових коштів позивачу не повернуто.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

У абзаці 1 частини першої статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суди встановили, що списання банком коштів з рахунку позивача відбулося без законних підстав, зокрема, за відсутності волевиявлення клієнта володільця рахунка, та мало місце порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) відступила від висновку про застосування статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) в частині застосування норм права при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди за порушення договору банківського вкладу.

У пунктах 49.-51. постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зазначено, що: «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. Так, вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено».

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, судові рішення без змін, поновити виконання рішення суду першої інстанції, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 401 409 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яка підписана представником Бригинець Анютою Анатоліївною, залишити без задоволення.

Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 20 жовтня 2016 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання незаконними дій, зобов`язання повернути списані грошові кошти та стягнення компенсації моральної шкоди в розмірі 1 000 грн, залишити без змін.

Поновити виконання заочного рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 травня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков