Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 372/678/18

провадження № 61-17652св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 квітня 2019 року в складі судді Тиханського О. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року в складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила зобов`язати відповідача звільнити самовільно зайняту частину належної їй земельної ділянки, кадастровий № 3223188000:01:046:0012, яка розташована по АДРЕСА_1 , шляхом знесення металевої споруди, яка частково розташована на цій земельній ділянці.

Позов мотивований тим, що вона є власником земельної ділянки, площею 0,116 га, по АДРЕСА_1 , призначеної для будівництва і обслуговування жилого будинку, прибудинкових споруд, постійно проживає в житловому будинку за вказаною адресою та використовує земельну ділянку за призначенням.

Відповідач, яка є власником та користувачем суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_2 , на межі земельної ділянки розмістила металеву конструкцію у вигляді металевого сараю для зберігання дрібних речей, яка частково встановлена на її земельній ділянці.

Для відновлення свого права власності вона звернулася до землевпорядної організації та до Трипільської сільської ради із заявою про встановлення в натурі (на місцевості) межі її земельної ділянки та передачу межових знаків на зберігання.

Посилаючись на те, що встановлення в натурі меж земельній комісії є неможливим, оскільки на місці межового знака № 4 розташована металева споруда, а також те, що ОСОБА_2 , отримавши претензію з вимогою добровільно прибрати з належної їй земельної ділянки металеву споруду, не відреагувала на неї, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 16 квітня 2019 року позов задоволено частково. Усунуто перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що належить ОСОБА_1 , та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223188000:01:046:0012, шляхом покладення обов`язку на ОСОБА_2 знести металеву споруду, що частково розташована на даній земельній ділянці на місці межевого знаку № 4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 самовільно встановила на існуючій межі між земельними ділянками сторін металеву споруду, чим обмежила ОСОБА_1 у здійсненні права користування належною їй земельною ділянкою та порушила її законні інтереси, які підлягають відновленню шляхом часткового знесення тієї частини металевої споруди, яка розташована на земельній ділянці позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив з того, що надані позивачем докази у вигляді акта про встановлення в натурі (на місцевості) межі земельної ділянки від 02 жовтня 2017 року та висновку земельної комісії без дати його складення не можуть беззаперечно свідчити про існування металевої споруди саме на частині земельної ділянки позивача, яка має взаємний перетин із земельною ділянкою, співвласником якої є відповідач.

Також апеляційний суд встановив порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, суд не розглянув заяву відповідача із запереченням проти цього та не постановив будь-якого процесуального рішення. Крім того, вирішуючи питання про стягнення судових витрат, місцевий суд не врахував, що позивач не надав детальний опис робіт (наданих послуг), а також те, що в договорі про надання правничої допомоги вказано вартість витрат на правничу допомогу в розмірі 600 грн, у той час як з відповідача стягнуто 1 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, встановивши, що суд першої інстанції помилково розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, неправомірно розглянув та вирішив справу, оскільки за приписами процесуального закону повинен був направити справу для виправлення недоліків до суду першої інстанції. Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив лише з припущення про існування інших співвласників земельної ділянки.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У жовтні 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,116 га, кадастровий номер 3223188000:01:046:0012, яка розташована по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

02 жовтня 2017 року представником товариства з обмеженою відповідальністю «Земельний проект», позивачем та представником сільської ради складений акт про невстановлення в натурі (на місцевості) межі земельної ділянки та передачі межових знаків на зберігання, згідно якого межі земельної ділянки за кадастровим номером 3223188000:01:046:0012, площею 0,116 га, по АДРЕСА_1 , що знаходиться у власності ОСОБА_1 , закріплені в натурі (на місцевості) у кількості 8 шт., на місці межового знака № 4 (згідно нумерації на абрисі) розташована металева споруда суміжного землекористувача, у зв`язку з чим неможливо встановити межовий знак. На зворотному боці акта наявний абрис меж земельної ділянки, згідно якого межовий знак № 4 розташований на межі із земельною ділянкою від Б до В, власниками якої є ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4

22 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулася до голови Трипільської сільської ради із заявою, у якій просила комісію розібратися з сусіднім землекористувачем ОСОБА_2 ,

Висновком земельної комісії Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області встановлено, що на місці межового знака № 4 (згідно нумерації на абрисі) розташована металева споруда суміжного землекористувача.

24 січня 2018 року ОСОБА_1 направила ОСОБА_2 заяву-претензію, в якій просила в добровільному порядку негайно прибрати металеву споруду (гараж з огорожею) з належної їй земельної ділянки, оскільки вона позбавлена можливості встановити до кінця межові знаки та в повній мірі використовувати належну їй земельну ділянку.

Вказану заяву ОСОБА_2 отримала 26 січня 2018 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з пунктами «г» та «е» частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (частина перша статті 103 ЗК України).

Аналіз змісту статті 391 ЦК України свідчить про те, що позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Цієї статтею передбачене право власника вимагати усунення будь-яких порушень такого права і будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У справі, що переглядається, відсутні відомості точних координат металевої споруди, яка розташована на земельній ділянці, належній ОСОБА_1 .

Згідно абрису меж земельної ділянки ОСОБА_1 , який міститься на звороті акта про встановлення в натурі (на місцевості), межовий знак № 4 позначений на межі із земельною ділянкою між «Б» до «В», яка належить ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

У висновку земельної комісії без вказаної дати його складання зазначено лише те, що на місці межового знака № 4 (згідно нумерації на абрисі) розташована металева споруда суміжного землекористувача, без визначення особи.

За таких обставин, правильним є висновок апеляційного суду про те, що докази, надані ОСОБА_1 на підтвердження позовних вимог (акт про встановлення в натурі межі земельної ділянки, висновок земельної комісії), не свідчать про існування самовільної металевої споруди саме на частині земельної ділянки позивача, яка має взаємний перетин із земельною ділянкою, співвласником якої є ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги з посилання на те, що апеляційний суд, встановивши, що суд першої інстанції помилково розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, неправомірно розглянув та вирішив справу, оскільки за приписами процесуального закону повинен був направити справу для виправлення недоліків до суду першої інстанції, є безпідставними з огляду на наступне.

Пунктом 7 частини третьої статті 376 ЦПК України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Спір, який виник між сторонами, відповідно до частини другої статті 274 ЦПК України може бути розглянутий в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки не віднесений до виняткових справ, визначених частиною четвертою статті 274 ЦПК України.

Разом з цим, згідно з частиною четвертою статті 277 ЦПК України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про:

1) залишення заяви відповідача без задоволення;

2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

11 липня 2018 року відповідач подав до суду першої інстанції заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, яка не була судом розглянута, і будь-якого процесуального рішення з цього приводу не прийнято, чим порушено норми процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, встановивши також порушення місцевим судом норм процесуального права (пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України), дійшов обґрунтованого висновку про скасування судового рішення ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді :В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов