№ 372/770/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 372/770/19

провадження № 61-10545св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області,

відповідачі: Краснослобідська сільська рада Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу прокуратури Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада 2019 року у складі судді Зінченко О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лівінського С. В., Нежури В. А., у справі за позовом першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області до Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення та скасування державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області звернувся до суду з позовом до Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення та скасування державної реєстрації права власності.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Краснослобідська сільська рада Обухівського району Київської області є органом місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальних громад с. Красна Слобідка та

с. Безіменне на території Обухівського району Київської області. Загальний склад ради становить 14 осіб.

08 серпня 2017 року була скликана 7 сесія Краснослобідської сільської ради на момент якої діяв Регламент роботи Краснослобідської сільської ради

6 скликання, затверджений рішенням Краснослобідської сільської ради

від 16 грудня 2010 року № 2.2-VІ.

Відповідно до протоколу сесії на ній були присутні 7 депутатів із числа ради, що підтверджується списком присутніх депутатів. Разом із тим, згідно з частиною дванадцятою статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради. Тобто сесія мала бути повноважною за присутності 8 депутатів Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області.

Незважаючи на вказане, після затвердження порядку денного, одним із питань, що виносилося головою сільської ради на розгляд сесії стала заява ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. Згідно з відомостями про результати поіменного голосування під час прийняття рішення Краснослобідської сільської ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_1 від 08 серпня 2017 року «за» проголосувало 7 депутатів і сільський голова.

На думку першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, рішення від 08 серпня 2017 року № 41.7-VІІ прийняте Краснослобідською сільською радою під час неповноважної сесії, меншістю із загального складу депутатів ради, тобто з порушенням вимог статей 46, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а тому на підставі частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» має бути визнане недійсним.

Посилаючись на зазначене, перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави просив визнати недійсним рішення 7 сесії Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області 7 скликання від 08 серпня 2017 року № 41.7-VІІ «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 »; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 вересня 2017 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1245 га з кадастровим номером 3223185601:01:027:0081, що розташована в с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області, індексний номер - 37222455.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 15 червня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що прокурором у порушення вимог статті 56 ЦПК України не визначено складу територіальної громади с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області, відсутні підтвердження порушення її прав відповідачами, що свідчить про безпідставність позовних вимог.

Крім того, оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування було прийнято повноважною сесією ради відповідно до вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки за його прийняття проголосувало 7 депутатів та сільський голова, а тому є правомірним та законним.

Депутатами було прийнято рішення про припинення повноважень одного з них, у результаті чого правомочним складом стало 7 депутатів, що відповідало кількості депутатів, які ухвалювали рішення 08 серпня 2017 року, що свідчить про законність цього рішення та безпідставність позову прокурора.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга прокуратури Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У серпні 2020 року матеріали справи № 372/770/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті

400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Зокрема, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року

у справі № 442/730/17 (провадження № 14-557цс18), постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 363/406/15-а, від 04 жовтня 2018 року у справі № 320/9663/15-а та від 13 грудня 2019 року у справі

№ 495/463/16-а.

Так, у справі № 495/463/16-а Верховний Суд зробив висновок про те, що присутність голови ради не впливає на кворум сесії та відповідно до вимог статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» його голос враховується лише під час визначення результатів голосування. Рішення селищної ради, прийняті з порушенням законодавства за відсутності кворуму, виключають поважність роботи сесії ради, що є підставою для визнання їх недійсними та скасування в судовому порядку.

У постанові від 20 березня 2019 року у справі № 442/730/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що як склад ради, так і склад її органів утворюють саме депутати цієї ради, які уповноважені на прийняття відповідних рішень у межах компетенції ради на її сесії, рішення приймаються більшістю від загальної кількості депутатів ради.

Указаний висновок Верховного Суду не був врахований судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді цієї справи, у результаті чого суди помилково вважали, що рішення прийнято повноважним складом сесії Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області.

Касаційна скарга також обґрунтована тим, що справа становить значний суспільний інтерес, має виняткове значення для територіальної громади у зв`язку з неодноразовим розпорядженням комунальним майном представницьким органом місцевого самоврядування неповноважним складом.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку щодо відсутності повноважень прокурора на представництво у спорі, оскільки частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор набуває право на представництво інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого відповідні повноваження віднесено. Звертаючись до суду із позовом в інтересах держави в особі територіальної громади села, прокурор не міг зазначити позивачем відповідний орган місцевого самоврядування (Краснослобідську сільську раду Обухівського району Київської області), оскільки цей орган одночасно є відповідачем, незаконне рішення якого є предметом спору у справі.

Крім того, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки у випадку необґрунтованості прокурором наявності підстав для представництва у справі, наслідком є застосування положень, передбачених статтею 185 ЦПК України про залишення позовної заяви без руху і її повернення у разі, якщо недоліки не будуть усунуті. Водночас, ухвалою суду першої інстанції від 28 березня 2019 року відкрито провадження у справі та зазначено про дотримання вимог 175 177 ЦПК України, що свідчить про обґрунтованість прокурором підстав для здійснення представництва інтересів держави у суді.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу прокурора Київської області, у якому просить в задоволенні касаційної скарги відмовити.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки прокуратура є уповноваженою представляти інтереси лише держави, а не територіальної громади, а розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором не відповідає принципу змагальності. Крім того, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку не відновлює права територіальної громади на цю ділянку.

Також посилається на те, що правовідносини сторін, що виникли внаслідок прийняття оскаржуваного рішення, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спрямовані на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин.

У вересні 2020 року Краснослобідська сільська рада Обухівського району Київської області подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу прокурора Київської області, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що прокурор у цивільно-процесуальному порядку намагається вирішити публічно-правовий спір, що підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. При цьому вказує на відсутність правових підстав для представництва інтересів територіальної громади прокурором у цій справі, як правильно було зазначено судами першої та апеляційної інстанцій.

Рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність було прийнято законно, земельна ділянка, передана ОСОБА_1 , перебувала у користуванні її батьків, а потім надана їй як власнику домоволодіння, постійному члену територіальної громади.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 08 серпня 2017 року відбулося засідання 7 сесії

7 скликання Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області. Загальний склад ради становив 14 депутатів, присутні були

7 депутатів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та сільський голова ОСОБА_8 . Відсутні були депутати: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 . Першим питанням вказаної сесії був розгляд заяви депутата ОСОБА_9 про дострокове припинення повноважень депутата.

На дату скликання сесії 08 серпня 2017 року діяв Регламент роботи Краснослобідської сільської ради 6 скликання, затверджений рішенням Краснослобідської сільської ради від 16 грудня 2010 року № 2.2-VІ.

Рішенням Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області від 08 серпня 2017 року № 41.7-VІІ було затверджено

ОСОБА_1 технічну документацію щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 0,1245 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером ділянки 3223185601:01:027:0081, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 зареєструвала право власності на земельну ділянку, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 січня

2019 року № 153426587.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзивах, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

У справі, що переглядається, перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області звернувся до суду з позовом про визнання недійсним рішення та скасування державної реєстрації права власності, посилаючись при цьому як на підставу позову на те, що рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки прийняте Краснослобідською сільською радою під час неповноважної сесії, меншістю із загального складу депутатів ради, тобто з порушенням вимог статей 46, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що прокурором у порушення вимог статті 56 ЦПК України не визначено складу територіальної громади

с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області, відсутні підтвердження порушення її прав відповідачами, що свідчить про безпідставність позовних вимог.

Таким чином, аналіз оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що підставами відмови в задоволенні позову є: 1) відсутність обґрунтування прокурором порушення прав територіальної громади відповідачами, необхідність їх захисту; 2) правомірність спірного рішення ради як такого, що прийняте з дотриманням вимог закону повноважним складом сесії Краснослобідської сільської ради.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду із зазначеним висновком судів першої та апеляційної інстанцій у частині визначення правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог прокурора не погоджується, виходячи з такого.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Зверненню до суду із позовом як самостійно особою, так і шляхом представництва передує юридичний факт порушення, невизнання чи оспорення прав особи (держави у випадку представництва прокурором) чи її законних інтересів.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.

Згідно з частинами першою-другою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Комплексний аналіз вказаних правових норм дозволяє виснувати про те, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором, та є ефективним.

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект

по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Зокрема, такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі

№ 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та багатьох інших.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема,

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року

у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), від 19 січня 2021 року

у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21),

від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження

№ 14-125цс20, пункт 76).

Звертаючись до суду із позовом у цій справі, перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави просив визнати недійсним рішення 7 сесії Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області 7 скликання

від 08 серпня 2017 року № 41.7-VІІ «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі

(на місцевості) в АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 »; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

від 22 вересня 2017 про державну реєстрацію права власності

ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1245 га з кадастровим номером 3223185601:01:027:0081, що розташована в с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області, індексний номер - 37222455.

Таким чином, предметом позову є рішення органу місцевого самоврядування про затвердження технічної документації із землеустрою та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду

(див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі

№ 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі

№ 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).

З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Обґрунтовуючи підстави позову у цій справі, перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області посилався на те, що власником спірної земельної ділянки (з кадастровим номером 3223185601:01:027:0081) є територіальна громада с. Красна Слобідка, спірне майно вибуло з володіння власника без її волі та у зв`язку з прийняттям незаконного рішення органом місцевого самоврядування інші громадяни втратили право на приватизацію в законний спосіб.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Власник із дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)).

Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою

(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39).

Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада

2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження

№ 12-158гс19, пункт 10.29)).

Аналогічний правовий висновок щодо ефективного способу захисту підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Таким чином, з урахуванням релевантної судової практики Великої Палати Верховного Суду, пред`явлення позовних вимог про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування, про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на майно не є необхідним для ефективного відновлення прав. Належним та ефективним способом захисту порушених прав власника є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, проте такі вимоги прокурор не заявляв, не уточнював із таких мотивів позовних вимог та не змінював підстав позову.

Отже, у контексті цієї справи суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, проте помилилися щодо нормативно-правових підстав мотивування такої відмови, а тому оскаржувані судові рішення підлягають зміні шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги і зміну мотивувальних частин рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року, виклавши їх у редакції цієї постанови. Резолютивна частина оскаржуваних судових рішень про відмову в задоволенні позову підлягає залишенню без змін.

Оскільки Верховний Суд змінює оскаржувані судові рішення, але виключно у частині мотивів їх ухвалення, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу прокуратури Київської області задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня

2020 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Обухівського районного суду Київської області

від 28 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду

від 15 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: С. Ю. Матрєв

Є. В. Петров

В. В. Пророк

В. В. Сердюк