Постанова

Іменем України

30 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 373/185/21

провадження № 61-21464св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2021 року у складі судді Залеської А. О. та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Головачова Я. В., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на таке майно, а саме: 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 ; 1/2 частини земельної ділянки площею 0,10 га, з кадастровим номером 3211000000:01:007:0019, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої на АДРЕСА_1 ; 1/2 частини земельної ділянки площею 0,06 га, з кадастровим номером 3211000000:01:007:0012, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої на АДРЕСА_1 . Також просив покласти судові витрати на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23 жовтня 2007 року між сторонами укладено шлюб. У шлюбі вони набули земельну ділянку площею 0,06 га, з кадастровим номером 3211000000:01:007:0012, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,10 га, з кадастровим номером 3211000000:01:007:0019.

Позивач зазначав, що оскільки майно придбано за час перебування сторонами у шлюбі, то воно належить їм на праві спільної сумісної власності. Разом з тим відповідач не визнає права власності на 1/2 частини вказаного майна, у зв`язку з чим позивач був вимушений звернутися до суду.

У березні 2021 року ОСОБА_2 звернулась через свого представника до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_2 права власності на 3/4 частини, а за ОСОБА_1 - 1/4 частини земельної ділянки площею 0,06 га, з кадастровим номером 3211000000:01:007:0012, розташованої на АДРЕСА_1 ; визнання за ОСОБА_2 права власності на 3/4 частини, а за ОСОБА_1 - 1/4 частини земельної ділянки, площею 0,10 га, з кадастровим номером 3211000000:01:007:0019, розташованої на АДРЕСА_1 ; визнання за ОСОБА_2 права власності на 3/4, а за ОСОБА_1 - 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_2 ; земельної ділянки площею 0,06 га, з кадастровим номером 3211000000:01:007:0012, розташованої на АДРЕСА_1 ; стягнення судових витрат.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 не дбає про матеріальне забезпечення сім`ї, ухиляється від утримання спільних дітей, у зв`язку з чим вони перебувають виключно на утриманні матері. Крім того, ОСОБА_1 частково знищив та пошкодив спільне майно, чим завдав шкоду інтересам сім`ї.

Зазначені обставини, на думку позивача за зустрічним позовом, дають підстави для відступлення від засади рівності часток подружжя та визнання за нею права власності на 3/4 частини у спільному сумісному майні подружжя.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частини житлового будинку, житловою площею 43,40 кв. м, загальною площею 69,00 кв. м (з відповідною частиною господарських будівель та споруд), що розташований на АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частини земельної ділянки, площею 0,10 га, кадастровий номер 3211000000:01:007:0019, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частини земельної ділянки площею 0,06 га, кадастровий номер 3211000000:01:007:0012, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на АДРЕСА_1 . Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини житлового будинку, житловою площею 43,40 кв. м, загальною площею 69,00 кв. м (з відповідною частиною господарських будівель та споруд), що розташований на АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер 3211000000:01:007:0019, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини земельної ділянки, площею 0,06 га, кадастровий номер 3211000000:01:007:0012, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного і зустрічного позовів, суд першої інстанції виходив із того, що спірне майно, а саме: житловий будинок з відповідними господарськими будівлями і спорудами, земельна ділянка площею 0,10 га, розташовані на АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 0,06 га, розташована на АДРЕСА_1 , набуті сторонами під час перебування у шлюбі, тому зазначене майно, виходячи з приписів статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 не дбає про належне матеріальне утримання дітей, іншого житла, окрім спільного житлового будинку, у сторін немає; ОСОБА_2 , з якою залишаються діти, мусить придбати нові меблі замість пошкоджених ОСОБА_1 , а також із огляду на можливість ОСОБА_2 отримати додатковий прибуток за рахунок господарювання на земельних ділянках, є підстави для відступу від принципу рівності часток у праві спільної сумісної власності сторін на користь ОСОБА_2 .

Постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2021 року - без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив із того, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У грудні 2021 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, з урахуванням уточнень, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги його позову та відмовити у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 .

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не врахували, що наявність заборгованості зі сплати аліментів, недостатній розмір аліментів, а також проживання дітей разом з одним із батьків не є достатніми підставами для відступлення від засад рівності часток подружжя;

- не надали належну оцінку тому, що заборгованість заявника зі сплати аліментів є незначною і він постійно здійснює виплати з метою її погашення;

- проігнорували те, що заявник ніколи не відмовлявся від свого обов`язку утримувати дітей та завжди намагався надати посильну допомогу на їхнє утримання;

- не надали належну оцінку всім аргументам позивача, викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі;

- не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 350/1697/14-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 922/2017/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 127/4451/17, від 20 травня 2020 року у справі № 636/2927/17-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 442/3458/17, від 08 липня 2020 року у справі № 754/11103/16-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 400/936/18, від 18 листопада 2020 року у справі № 344/3574/17, від 26 листопада 2020 року у справі № 910/2318/16.

У серпні 2022 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, заявник просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Також заявник просить поновити йому строк для подання цього відзиву і вказує на те, що про наявність касаційного провадження у справі № 373/185/21 дізнався із інформації на сайті Судова влада України лише 08 серпня 2022 року. Копію ухвали Верховного Суду від 06 квітня 2022 року про відкриття касаційного провадження та касаційну скаргу з додатками на його запит отримав лише 18 серпня 2022 року.

Відповідно до частини другої статті 127 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Перевіривши доводи клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , Верховний Суд дійшов висновку про те, що оскільки строк на подання відзиву на касаційну скаргу пропущено заявником з поважних причин, то він підлягає продовженню.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 11 січня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 рокупередано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2022 року (після усунення заявником недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області матеріали цивільної справи № 373/185/21; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У травні 2022 року матеріали справи № 373/185/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року справу № 373/185/21 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_6 .

24 грудня 2010 року між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0600 га, з кадастровим номером 3211000000:01:007:0012, розташованої на АДРЕСА_1 .

17 жовтня 2012 року між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1000 га, з кадастровим номером 3211000000:01:007:0019, розташованої на АДРЕСА_1 .

17 жовтня 2012 року між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладений договір купівлі-продажу житлового будинку з відповідними надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до звіту про оцінку майна сертифікованого суб`єкта оціночної діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_9 станом на 26 січня 2021 року ринкова вартість житлового будинку загальною площею 69,00 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , складає 163 392,00 грн.

Земельні ділянки у АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га, та на АДРЕСА_3 , площею 0,0600 га, що є предметом поділу у цій справі, оцінені суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_10 у 40 000,00 грн та 24 000,00 грн, відповідно.

Сторони зареєстровані у будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2014 року у справі № 373/1077/14-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

ОСОБА_2 працює на посаді оператора заправних станцій департаменту мережі автозаправних станцій Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРО СМАРТ ПАУЕР» з 20 січня 2020 року.

За змістом довідок Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1 Переяслав-Хмельницької міської ради від 30 лютого 2020 року за № 110 та № 111, ОСОБА_11 навчається у 3-Б класі, а ОСОБА_12 у 7-Б класі. Вихованням дітей та участю у їх шкільному житті займається мати. Батько ОСОБА_1 участі у вихованні дітей не бере.

Судовим наказом від 29 грудня 2020 року, виданим Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області у справі № 737/1649/20 (провадження № 2 н/373/142/20), з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 09 грудня 2020 року і до досягнення повноліття старшою дитиною.

Згідно з розрахунком державного виконавця станом на 05 травня 2021 року у боржника ОСОБА_1 існує заборгованість з виплати аліментів у сумі 12 643,00 грн.

За матеріалами Інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» від 06 грудня 2020 року № 7235, ОСОБА_2 зверталася до поліції з повідомленням про пошкодження майна в будинку на АДРЕСА_1 її колишнім чоловіком ОСОБА_1 . Під час перевірки останній пояснив поліції, що розкидані речі та пошкоджені меблі були ним в результаті пошуку у будинку свого паспорта. З ОСОБА_1 проведено профілактичну бесіду, оскільки вартість пошкодженого майна є недостатньою для інкримінування йому складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 194 Кримінального кодексу України.

Згідно з висновком товарознавчої експертизи, виконаним на замовлення представника ОСОБА_2 , за наданим переліком 13-ти найменувань, що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 , вартість матеріальних збитків, нанесених власникові майна внаслідок ушкодження, станом на дату дослідження (15 грудня 2020 року) склала 60 590,00 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Статтею 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Аналіз указаних норм свідчить про те, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України, в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але й інші обставини.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного і зустрічного позовів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що спірне майно, а саме: житловий будинок з відповідними господарськими будівлями і спорудами, земельна ділянка площею 0,10 га, розташовані на АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 0,06 га, розташована на АДРЕСА_3 , набуті сторонами під час перебування у шлюбі, тому зазначене майно, виходячи з приписів статті 60 СК України, є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу.

Також суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відступу від засад рівності часток у праві спільної сумісної власності сторін на користь ОСОБА_2 , оскільки у процесі розгляду справи встановив чотири істотні обставини, визначені частинами другою та третьою статті 70 СК України, зокрема: ОСОБА_1 не дбав про належне матеріальне утримання дітей, оскільки пошкодив майно, яким користувались діти сторін; ОСОБА_1 ухилявся від участі в утриманні дітей, оскільки не сплачував аліменти; діти сторін залишаються проживати із ОСОБА_2 у спірному будинку; розмір аліментів, які відповідач сплачує на утримання дітей сторін є недостатнім для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Отже, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, а саме те, що: розмір аліментів, які сплачує чоловік на дітей є недостатнім; діти сторін залишаються проживати із дружиною у спірному будинку; чоловік ухиляється від участі в утриманні дітей; чоловік не дбає про матеріальне забезпечення сім`ї, у своїй сукупності є достатніми для висновку про наявність підстав, визначених частинами другою та третьою статті 70 СК України, для відступ від засад рівності часток у праві спільної сумісної власності сторін.

З огляду на викладене, посилання заявника у касаційній скарзі на недостатність підстав у суду для відступу від засад рівності часток подружжя у цій справі є безпідставними.

Аргументи касаційної скарги про те, що заборгованість заявника зі сплати аліментів є незначною і він постійно здійснює виплати з метою її погашення, є безпідставними, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, що у розумінні частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належну оцінку всім аргументам позивача, викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі, є безпідставними, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди попередніх інстанцій надали належну оцінку усім доводам та запереченням заявника, викладеним у його позовній заяві та апеляційній скарзі.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 350/1697/14-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 127/4451/17, від 08 липня 2020 року у справі № 754/11103/16-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 344/3574/17, підлягають відхиленню з огляду на таке.

У постанові від 23 травня 2018 року у справі № 350/1697/14-ц Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що сама по собі заборгованість зі сплати аліментів не є обставиною, яка має істотне значення для відступлення від рівності часток подружжя на підставі частини третьої статті 70 СК України. Не є такою обставиною і факт засудження позивача за спричинення відповідачу умисних легких тілесних ушкоджень.

У постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 127/4451/17 Верховний Суд зазначив, що наведені відповідачем обставини, а саме: недостатній розмір аліментів, перебування сина на її утриманні та його проживання разом із нею, не є достатніми підставами для відступлення від засад рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності, та вважав обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про рівність часток подружжя.

У постанові від 08 липня 2020 року у справі № 754/11103/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про те, що проживання дітей з позивачем, з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини та положення статті 70 СК України, само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя при поділі спільного майна.

У постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 344/3574/17 Верховний Суд виходив із того, що не встановлено підстав для необхідності відступлення від рівності часток подружжя при поділі майна на користь позивача з урахуванням інтересів дитини, оскільки позивачем не надано доказів того, що відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання дочки. Навпаки, відповідно до рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 червня 2016 року стягнуто аліменти з відповідача на користь позивача на утримання дочки, яка проживає з матір`ю. Наявність у відповідача заборгованості за аліментами не є тією обставиною, яка має істотне значення для застосування частини третьої статті 70 СК України.

Натомість, у справі, що переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 не дбав про належне матеріальне утримання дітей, оскільки пошкодив майно, яким користувались діти сторінна суму 60 590,00 грн.; ОСОБА_1 ухилявся від участі в утриманні дітей, оскільки не сплачував аліменти; діти сторін залишаються проживати із ОСОБА_2 у спірному будинку; розмір аліментів, які відповідач сплачує на утримання дітей сторін є недостатнім для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування, що у своїй сукупності свідчить про наявність підстав, визначених частинами другою та третьою статті 70 СК України, для відступу від засад рівності часток у спільному майні сторін

На предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів (обставини, на які посилається сторона позивача) і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

У наведених заявником як приклад постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ, а тому доводи заявника про неврахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставними.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 922/2017/17, від 20 травня 2020 року у справі № 636/2927/17-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 442/3458/17, від 09 вересня 2020 року у справі № 400/936/18, від 26 листопада 2020 року у справі № 910/2318/16, є помилковими, оскільки викладені у наведених заявником постановах суду касаційної інстанції правові висновки, на які посилається заявник, стосуються загального розуміння вимог процесуального законодавства щодо необхідності обґрунтування судового рішення та аналізу доводів і доказів сторін, а зміст оскаржуваних судових рішень не суперечить таким висновкам.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень.

Посилання заявника на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, не знайшли свого підтвердження.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик