ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 373/240/17
провадження № 61-582св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С. Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,
відповідачі: Переяслав-Хмельницька районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2017 року, ухвалене у складі судді Керекези Я. І., та ухвалу апеляційного суду Київської області від 8 листопада 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Таргоній Д. О., Іванової І. В., Сержанюка А. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся з позовом до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області (далі - Переяслав-Хмельницька РДА), ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -
ОСОБА_2 , про визнання недійсним розпорядження, скасування запису про державну реєстрацію права власності та витребування землі.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що розпорядженням Переяслав-Хмельницької РДА від 12 листопада 2008 року за № 1565 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для безоплатної передачі у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в межах Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.
Розпорядженням Переяслав-Хмельницької РДА від 2 липня 2009 року за № 703 затверджено проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та передано їй земельну ділянку з кадастровим номером 3223388200:02:039:0002 площею 0,9500 га, яка розташована на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.
Суди встановили, що 11 грудня 2009 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 603090, яким посвідчується її право власності на спірну земельну ділянку.
Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки № 2543 від 29 квітня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Бурлакою О. В., ОСОБА_2 відчужила належну їй спірну земельну ділянку ОСОБА_1 .
Прокурор вважає, що земельна ділянка, яка відводилася у власність
ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності, фактично відведена за рахунок земель водного фонду, а саме 100-метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро, що суперечить нормам закону.
За таких обставин просив визнати недійсним розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА від 2 липня 2009 року № 703 «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства»; скасувати запис від 30 жовтня 2013 року № 3288476 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223388200:02:039:0002 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 206335432233), яка розташована в селі Циблі
Переяслав-Хмельницького району Київської області; витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,9500 га, кадастровий номер 3223388200:02:039:0002.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області
від 11 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив про обґрунтованість позовних вимог по суті, проте дійшов висновку про пропущення позивачем трирічного строку звернення до суду за захистом порушеного права і задовольнив заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 8 листопада 2017 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишено без задоволення, а рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2017 року - без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про сплив позовної давності, початок перебігу якої обчислив з моменту, коли уповноважений на розпорядження земельними ділянками орган міг об`єктивно дізнатися про вибуття вказаних земельних ділянок із державної власності, а саме з часу державної реєстрації за
ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У грудні 2017 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 8 листопада 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник вказує на помилковість висновку судів попередніх інстанцій про сплив позовної давності, оскільки виникнення права на позов пов`язане не з моментом порушення цивільного права суб`єкта, що його реалізує, а з моментом, коли він довідався або міг довідатись про таке порушення.
Прокурор вказує на неврахування судами його доводів про те, що факти порушення вимог законодавства, про які зазначено у позові, виявлено прокуратурою у 2016 році під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 420161111000000221 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 Кримінального кодексу України. Без проведення відповідної перевірки та встановлення достовірних даних про спірну земельну ділянку прокурор не міг довідатись про порушення Переяслав-Хмельницькою РДА права на землю, що перебуває під особливою охороною держави.
На думку заявника, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що Київська обласна державна адміністрація, в інтересах якої подано цей позов, мала об`єктивну можливість дізнатись про порушення права раніше, ніж прокурором проведено відповідну перевірку та пред`явлено позов.
Заявник вважає, що висновок судів про початок перебігу позовної давності
з 11 грудня 2012 року є припущенням, оскільки будь-яких доказів на підтвердження цієї обставини матеріали справи не містять.
Позиція інших учасників справи
У березні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бабюк С. М. подав заперечення на касаційну скаргу, у яких послався на безпідставність її доводів, а тому просив судові рішення залишити без змін як законні та обґрунтовані.
Провадження у суді касаційної інстанції
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У грудні 2017 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 7 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що розпорядженням Переяслав-Хмельницької РДА від 12 листопада 2008 року № 1565 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для безоплатної передачі у власність громадянці України ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в межах Циблівської сільської ради» надано дозвіл на проведення робіт з розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для безоплатної передачі у власність
ОСОБА_2 орієнтовною площею 0,95 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.
Висновком про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства від 18 грудня 2008 року за № 11/11057/02 Управління культури і туризму Київської обласної державної адміністрації погодило проект землеустрою про відведення земельної ділянки площею 0,9500 га для ведення особистого селянського господарства на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.
2 липня 2009 року Переяслав-Хмельницькою РДА видано розпорядження № 703 «Про передачу у власність земельної ділянки громадянці України ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства» і затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, передано вказану земельну ділянку їй у власність.
Суди встановили, що відповідно до державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯИ № 603090 від 11 грудня 2009 року ОСОБА_2 була власником земельної ділянки площею 0,9500 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області. 14 грудня 2009 року вказаний державний акт зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 301099510164.
З повідомлення Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» № 01-01/910
від 16 серпня 2016 та наданих викопіювань з топографічних матеріалів зі схемою накладення земельної ділянки суди встановили, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:039:0002 розташована в межах
100-метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро.
Також судами встановлено, що 29 квітня 2011 року ОСОБА_2 і
ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:039:0002 площею 0,9500 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території села Циблі Переяслав-Хмельницького району Київської області, за яким ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_1 прийняла у власність вказану земельну ділянку.
За відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
від 3 серпня 2016 року, власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:039:0002 площею 0,95 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована в селі Циблі
Переяслав-Хмельницького району Київської області, є ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги першого заступника прокурора Київської області Грабця Ігоря Нестеровича на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 8 листопада 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого
2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі статтями 19 20 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 Водного кодексу України (далі - ВК України) передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої
статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).
Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України у редакціях, чинних на час виникнення правовідносин, уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434 (далі - Порядок), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.
Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
Установивши, що земельна ділянка, яка передана розпорядженням Переяслав-Хмельницької РДА у власність ОСОБА_2 , є землею водного фонду, щодо якої встановлено спеціальний правовий режим - обмеження в обороті (статті 20, 21, 60, 61 ЗК України та статті 88, 89 ВК України), суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про незаконність такого розпорядження. Отже ОСОБА_2 незаконно отримала у приватну власність земельну ділянку водного фонду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстнацій виходили з того, що позовні вимоги прокурора є доведеними, проте при зверненні до суду ним пропущено позовну давність, про застосування наслідків спливу якої заявив представник ОСОБА_1 , що є підставою для відмови в позові.
З такими висновками судів погодись не можна, виходячи з наступного.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18)).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.
Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження
№ 14-96цс18).
Звертаючись із позовом прокурор заявив три вимоги:
- визнати недійсним розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА від 2 липня 2009 року № 703 «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства»;
- скасувати запис від 30 жовтня 2013 року № 3288476 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223388200:02:039:0002 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 206335432233), яка розташована в селі Циблі Переяслав-Хмельницького району Київської області;
- витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 0,9500 га, кадастровий номер 3223388200:02:039:0002.
Отже, перша вимога звернута до Переяслав-Хмельницької РДА, яка прийняла оскаржувані розпорядження, а дві інші вимоги - до ОСОБА_1 .
Касаційним судом враховно, що Переяслав-Хмельницька РДА не заявляла про застосування наслідків спливу позовної давності за вимогами, звернутими до неї.
З огляду на те, що землі в межах 100-метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро взагалі не підлягають передачі у приватну власність фізичним особам, з урахуванням їх особливого правового режиму, оскаржуване розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА від 2 липня 2009 року № 703 «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства» не є підставою вибуття земельних ділянок із власності держави, оскільки законодавство України не передбачало передання у приватну власність земель водного фонду.
За таких обставин касаційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог про визнання недійсним розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА від 2 липня 2009 року № 703 «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства».
При цьому позивачем не пропущена позовна давність для звернення до суду із цим позовом, оскільки про порушення вимог земельного законодавства при прийнятті оскаржуваних розпоряджень органам прокуратури стало відомо в 2016 році під час здійснення процесуального керівництва в досудовому розслідуванні у кримінальному провадженні № 420161111000000221.
Відомостей про те, що спірна земельна ділянка є землею водного фонду та розташована у межах прибережної захисної смуги, з тексту розпоряджень Переяслав-Хмельницької РДА не вбачається. Дізнатися про незаконність передачі землі у приватну власність прокурор міг лише після витребування та ретельного дослідження всієї землевпорядної документації, перевірки дійсного розташування земельної ділянки на місцевості з залученням спеціалістів землевпорядних організацій, отримання від них додаткових відомостей тощо.
Отже, звернувшись з позовом в інтересах держави у лютому 2017 року, прокурор діяв в межах позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України.
Враховуючи викладене, оскаржувані рішення судів у частині вирішення вимог про визнання недійсним вказаного розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову.
Разом з тим, касаційний суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову прокурора у частині вирішення позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію права власності та витребування майна, виходячи з наступного.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.
Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)).
Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).
Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).
Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій
статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним вказаною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 17 лютого
2016 року у справі № 6-2407цс15).
Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц
(провадження № 14-71цс18)).
Позов про усунення порушення права власника - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за таким позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
На позов власника про повернення земельної ділянки не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існує провідносини та правопорушення.
Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та
ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку необхідно розглядати як позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження
№ 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі
№ 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункт 97 постанови
від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження
№ 14-364цс19)). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження
№ 14-473цс18)).
Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.
Проте, у цій справі, прокурором заявлено вимогу про витребування земельної ділянки в порядку віндикації з посиланням як на правову підставу такої вимоги на статтю 388 ЦК України, тому у цій справі вимога про витребування земельної ділянки не підлягає задоволенню.
Відмова у задоволенні віндикаційного позову не позбавляє позивача права заявити позов про повернення земельної ділянки водного фонду.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19).
Також не підлягає задоволенню вимога прокурора про скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 , так як ефективним способом захисту у цій справі є вимога про повернення у державну власність спірної земельної ділянки, яка забезпечить усунення перешкод у здійсненні державою права користування та розпорядження майном шляхом державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Судове рішення про повернення у державну власність земельної ділянки, яке набрало законної сили, підтверджує право власності на нерухоме майно і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в тому числі і щодо скасування запису про право власності попереднього власника (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Відповідно до статті 412 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційний суд скасовує рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області
від 11 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області
від 8 листопада 2017 року і ухвалює нове рішення про задоволення позову в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним розпорядження та відмову в задоволенні позову про скасування запису про державну режстрацію права власності і витретування майна.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв`язку з частковим задоволенням позову касаційний суд стягує з Переяслав-Хмельницкої РДА на користь прокуратури Київської області судовий збір, сплачений за подання позову в частині вимоги про визнання недійсним розпорядження, у розмірі 1 600 грн, судовий збір за подання апеляційниї скарги пропорційно задоволеної частини її вимог у розмірі 1 760 грн та судовий збір за подання касаційної скарги пропорційно задоволеної частини її вимог у розмірі 1 920 грн.
Керуючись статтями 141 409 ЦПК України, статтею 412 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, та статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області Грабця Ігоря Нестеровича задовольнити частково.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області
від 11 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області
від 8 листопада 2017 року скасувати і ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Визнати недійсним розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 2 липня 2009 року № 703 «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства».
Відмовити у задоволенні позову заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про скасування запису про реєстрацію права власності та витребування землі.
Стягнути з Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області на користь прокуратури Київської області судові витрати
у розмірі 5 280 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов