Постанова
Іменем України
02 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 373/391/21
провадження № 61-2141св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Громадська організація «Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство «Колос», Підприємство об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» Агропромислового комплексу України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Підприємства об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» Агропромислового комплексу України на постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство «Колос», Підприємства об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» Агропромислового комплексу України про захист порушених трудових прав та скасування розпорядження про відсторонення від роботи,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Громадської організації «Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство «Колос» (далі -
ГО «ВФСТ «Колос») та підприємства об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» ВФСТ «Колос» Агропромислового комплексу України (далі - ПОГ «НСБ «Переяславль»), в якому просив:
- визнати невідповідним вимогам чинного законодавства та скасувати пункт 2 розпорядження № 45-К від 30 грудня 2020 року ГО «ВФСТ «Колос» про відсторонення його від роботи на посаді генерального директора ПОГ «НСБ «Переяславль» з 30 грудня 2020 року;
- визнати невідповідним вимогам чинного законодавства та скасувати пункт 2 наказу № 01/12 від 30 грудня 2020 року ПОГ «НСБ «Переяславль» про відсторонення його від роботи на посаді генерального директора ПОГ «НСБ «Переяславль» з 30 грудня 2020 року;
- зобов`язати відповідачів допустити його до виконання обов`язків генерального директора ПОГ «НСБ «Переяславль» з поверненням всіх порушених при звільненні організаційно-розпорядчих функцій та обов`язків керівника підприємства, які він мав до незаконного звільнення;
- стягнути із ПОГ «НСБ «Переяславль» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 грудня 2020 року; допустити негайне виконання зазначеного рішення.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області ухвалою від 31 серпня 2021 року провадження у справі закрив.
Зазначена ухвала мотивована тим, що позивач оскаржує правомірність наказів щодо його відсторонення від роботи на підставі статті 99 ЦК України. З огляду на зазначене, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду
від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, місцевий суд дійшов висновку про закриття провадження у справі, оскільки спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
Київський апеляційний суд постановою від 02 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Ухвалу Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 31 серпня 2021 року скасував, справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги позивача зводяться до порушення його трудових прав, передбачених КЗпП України. Апеляційний суд зазначив, що у матеріалах справи відсутні будь-які рішення органу управління юридичної особи відповідно до його статуту (загальних зборів, наглядової ради) з приводу відсторонення позивача від посади. Також відсутні докази того, що позивач є членом загальних зборів, наглядової ради тощо, що могло б свідчити про порушення прав учасника (акціонера) на управління підприємством. За таких обставин суд вважав, що спір у цій справі за своєю правовою природою та правовими наслідками не належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Верховний Суд ухвалою від 01 лютого 2022 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГО «ВФСТ «Колос» на постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року у цій справі.
Ухвалу суд касаційної інстанції мотивував тим, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції. Правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вирішенні процесуального питання не викликає розумних сумнівів.
Таким чином, за результатами оцінкидоводів касаційної скарги
ГО «ВФСТ «Колос» та змісту постанови суду апеляційної інстанції, якою розгляд справи не закінчено, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга на постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року, якою скасовано ухвалу Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 31 серпня 2021 року про закриття провадження у справі та направлення справи для продовження розгляду, є необґрунтованою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Від ПОГ «НСБ «Переяславль» у лютому 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на частину другу статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, висловлені у постановах Верховного Суду
від 22 грудня 2021 року у справі № 766/1211/20 та від 07 лютого 2018 року у справі
№ 711/5711/16-ц, згідно з якими керівник підприємства в силу закону є посадовою особою та виконавчим органом такого підприємства і відрізняється від статусу інших працівників, яка полягає у виконанні функцій по управлінню товариством. Вказує, що суд апеляційної інстанції не дослідив положення статуту підприємства, у відповідності до яких генеральний директор є одноосібним виконавчим органом та здійснює безпосереднє керівництво підприємством.
У правових позиціях Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі
№ 510/456/17, від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/10984/14-ц, від 19 лютого
2020 року у справі № 361/17/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 зазначено, що спір щодо оскарження керівником юридичної особи (її виконавчого органу) законності дій органу управління щодо відсторонення його від посади підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від ОСОБА_1 у жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що між ним та відповідачем завжди існували не цивільно-правові відносини, а трудові відносини, які регулювалися нормами трудового законодавства України.
Він ніколи не був учасником товариства, а тим більше членом його виконавчого органу, не обирався загальними зборами, як це передбачено статтею 99 ЦК України.
Твердження відповідачів про те, що ці трудові відносини ґрунтувалися та регулювалися нормами ЦК України є надуманими та безпідставними, метою яких є невиконання постанови Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у справі № 373/131/20 про поновлення його на роботі в результаті незаконного звільнення та не допуску його до роботи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 06 червня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області.
Справа № 373/391/21 надійшла до Верховного Суду 24 червня 2022 року.
Верховний Суд ухвалою від 25 липня 2022 року справу призначив до судового розгляду у складі колегії п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з розпорядженням першого заступника голови ВФСТ «Колос» від 24 квітня 2014 року № 24 ОСОБА_1 призначено на посаду генерального директора ПОГ «НСБ «Переяславль» ВФСТ «Колос» безстроково.
Згідно з розпорядженням голови ГО «ВФСТ «Колос» від 25 червня
2018 року № 25-к ОСОБА_1 звільнено з роботи з 25 червня 2018 року на підставі пункту 1-1 статті 41 КЗпП України.
Наказом тимчасово виконуючого обов`язки генерального директора ПОГ «НСБ «Переяславль» ВФСТ «Колос» від 25 червня 2018 року № 22 визнано припиненими трудові відносини з генеральним директором ОСОБА_1 з 25 червня 2018 року.
Розпорядженням голови ГО «ВФСТ «Колос» від 26 червня 2018 року № 27-к скасовано дію розпорядження голови ГО ВФСТ «Колос» від 25 червня 2018 року № 25-к про звільнення позивача з роботи.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у справі
№ 373/131/20 визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 та поновлено його на посаді генерального директора ПОГ «НСБ«Переяславль» ВФСТ «Колос» Агропромислового комплексу України з 26 червня 2018 року.
Вирішуючи спір у справі № 373/131/20, апеляційний суд дійшов висновку про те, що розпорядженням від 26 червня 2018 року № 27-к голова ГО «ВФСТ «Колос», діючи у межах повноважень, передбачених пунктом 6.2 статуту ПОГ «НСБ «Переяславль» ВФСТ «Колос», фактично поновив позивача на роботі. Проте наказ ПОГ «НСБ «Переяславль» ВФСТ «Колос» від 25 червня 2018 року № 22 про припинення трудових відносин з ОСОБА_1 не скасовано, позивача не було допущено до виконання своїх трудових обов`язків.
На виконання постанови Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у справі № 373/131/20 пунктом 1 розпорядження ГО «ВФСТ «Колос» від 30 грудня
2020 року № 45-к поновлено ОСОБА_1 на посаді генерального директора
ПОГ «НСБ «Переяславль» ВФСТ «Колос» з 26 червня 2018 року.
Пунктом 2 розпорядження ГО «ВФСТ «Колос» від 30 грудня 2020 року № 45-к
ОСОБА_1 відсторонено від виконання повноважень генерального директора ПОГ «НСБ «Переяславль» ВФСТ «Колос» з 30 грудня 2020 року на підставі статті 99 ЦК України без збереження заробітної плати з метою запобігання негативного впливу на діяльність підприємства.
Наказом ПОГ «НСБ «Переяславль» ВФСТ «Колос» від 30 грудня 2020 року № 01/12 поновлено ОСОБА_1 на посаді генерального директора з 26 червня 2018 року. Відсторонено ОСОБА_1 від виконання своїх повноважень генерального директора ПОГ «НСБ «Переяславль» ВФСТ «Колос» на підставі статті 99 ЦК України без збереження заробітної плати з метою запобігання негативного впливу на діяльність підприємства.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає, з огляду на таке.
Предметом даного спору є відсторонення позивача від виконання обов`язків генерального директора ПОГ «НСБ «Переяславль» з поверненням всіх порушених при звільненні організаційно-розпорядчих функцій та обов`язків керівника підприємства, які він мав до незаконного звільнення.
У справі, яка переглядається, підлягає вирішенню питання підвідомчості спору за позовом позивача, який відсторонений від посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу) та оскаржує рішення органу, уповноваженого здійснювати управління цією юридичною особою.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Таким чином, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині першій статті 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
У пункті 3 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.
Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України).
Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад (частина перша статті 98, частина перша статті 99 ЦК України).
ОСОБА_1 є генеральним директором ПОГ «НСБ «Переяславль».
Розпорядженням ГО «ВФСТ «Колос» від 30 грудня 2020 року № 45-К ОСОБА_1 був відсторонений від виконання обов`язків на зазначеному підприємстві.
Згідно з пунктом 6.1 Статуту ПОГ «НСБ «Переяславль» безпосереднє керівництво підприємством здійснюється генеральним директором.
Пунктами 3.1, 3.2 Статуту засновником і власником підприємства є ГО «ВФСТ «Колос».
Частка ГО «ВФСТ «Колос» у статутному капіталі становить 100 % (пункт 5.3 Статуту).
Отже, ГО «ВФСТ «Колос» є одноосібним власником (учасником) ПОГ «НСБ «Переяславль».
Пунктом 5.18 статуту ГО «ВФСТ «Колос» вищою посадовою особою є голова, який обирається з`їздом терміном на 5 років.
Голова призначає та звільняє посадових осіб підприємств, установ та організацій товариства, а також координує діяльність підприємств, установ та організацій товариства (пункт 5.20.11 статуту ГО «ВФСТ «Колос»).
За змістом статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20) зазначила, що корпоративні права учасників товариства є об`єктом захисту, визначеним статтею 13 Конституції України, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України зазначено, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством.
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
Зміст частини третьої статті 99 та частини четвертої статті 145 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства відкликати члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 562/304/17 (провадження № 14-471цс18).
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
Такі ж висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19).
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 лютого 2020 року у справі
№ 145/166/18 (провадження № 14-524цс19), від 30 січня 2019 року у справі
№ 145/1885/15 (провадження № 14-613цс18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 501/1571/16 (провадження № 14-472цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (провадження № 14-524цс19) неодноразово зазначала про критерії розмежування між трудовими та господарськими спорами з приводу звільнення керівника чи члена виконавчого органу юридичної особи приватного права.
Оскільки вказаний спір пов`язаний з відстороненням позивача від виконання обов`язків генерального директора з реалізацією учасником (засновником) підприємства права на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішення про відсторонення члена виконавчого органу,розгляд вимог позивача вимагав оцінювання законності дій органів управління юридичної особи, зокрема відповідності цих дій вимогам цивільного, а не трудового законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність ознак корпоративності спору сторін у цій справі та закрив провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).
У цій справі позивач оскаржує рішення про відсторонення його як посадової особи та посилається саме на порушення процедури такого відсторонення. У цьому випадку матиме значення не наявність підстав для відсторонення посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке відсторонення, а отже, такий спір має розглядатися у порядку господарського судочинства.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки позивач не оспорює законність розірвання з ним трудового договору на підставі КЗпП України, а оскаржує правомірність наказів щодо його відсторонення від роботи на підставі статті 99 ЦК України.
Апеляційний суд скасовуючи судове рішення місцевого суду та приймаючи нову постанову про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, дійшов помилкового висновку про те, що позов пред`явлений про порушення трудових прав, передбачених КЗпП України.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарським судом.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки судом апеляційної інстанції безпідставно скасовано судове рішення місцевого суду, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.
Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Підприємства об`єднання громадян «Навчально-спортивна база «Переяславль» Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» Агропромислового комплексу України задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року скасувати і залишити в силі ухвалу Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 31 серпня 2021 року.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:І. В. Литвиненко С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. В. Пророк