Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 373/462/19

провадження № 61-4515св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державного підприємства «Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп»,

відповідачі: Переяслав-Хмельницька районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом першого заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державного підприємства «Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп» до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним розпорядження та договору оренди земельної ділянки

за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2020 року у складі судді Реви О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л.Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року перший заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області (далі - Переяслав-Хмельницька РДА) від 31 травня 2012 року № 245, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди ОСОБА_1 для сінокосіння і випасання худоби та передано на умовах довгострокової оренди земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 0,9496 га, розташовану на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області (далі - Циблівська сільська рада);

визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 12 липня 2012 року, укладений між Переяслав-Хмельницькою РДА та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення (кадастровий номер 3223388200:02:015:0100) загальною площею 0,9496 га для сінокосіння і випасання худоби на території Циблівської сільської ради.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, перший заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області посилався на те, що Переяслав-Хмельницький відділ Бориспільської місцевої прокуратури виявив порушення вимог земельного та лісового законодавства під час оформлення права користування спірної земельної ділянки лісового фонду на території Циблівської сільської ради. Зокрема, встановлено, що розпорядженням Переяслав-Хмельницької РДА від 07 липня 2011 року № 506 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки орієнтовною площею 0,9500 га в оренду для сінокосіння і випасання худоби на території Циблівської сільської ради, після чого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яку надано ОСОБА_1 на умовах довгострокової оренди, і між Переяслав-Хмельницькою РДА та ОСОБА_1 був укладений договір оренди землі щодо земельної ділянки загальною площею 0,9496 га, кадастровий номер 3223388200:02:015:0100, для сінокосіння і випасання худоби.

Вважає, що розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА від 31 травня 2012 року № 245 та договір оренди земельної ділянки від 12 липня 2012 року суперечить вимогам земельного та лісового законодавства, оскільки спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:015:0100 фактично накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у користуванні Державного підприємства «Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп» (далі - ДП «Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп»).

При цьому ДП «Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп» будь-яких дозволів на вилучення цієї земельної ділянки лісового фонду у межах 30 кварталу майстерської дільниці № 1 для подальшого використання земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:015:0100 для сінокосіння та випасання худоби не надавало. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_1 заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2013 року у справі № 373/313/13-ц встановлено, що спірна земельна ділянка, яка знаходиться на території Циблівської сільської ради, за основним цільовим призначенням належить до земель сільськогосподарського призначення. У зв`язку з цим вважає безпідставними твердження прокурора про те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення. Також вважає не доведеним твердження позивача про те, що спірна земельна ділянка раніше передавалася в користування ДП «Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп». Вказував, що подання прокурором позову в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА) та ДП «Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп» не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру». Окрім того, просив застосувати наслідки пропуску позовної давності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області рішенням від 29 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними. Посилання прокурора на порушення прав та інтересів держави в особі Київської ОДА та ДП «Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп» є безпідставним, оскільки докази у справі свідчать про наявність запису про право власності за іншою особою - Переяслав-Хмельницькою РДА, а не Київською ОДА, а користувачем земельної ділянки є ОСОБА_1 , а не ДП «Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп».

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 10 лютого 2021 року рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2020 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що прокурор не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження порушення відповідачами інтересів держави, як і не надав доказів того, що Київська ОДА та ДП «Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп» не мають можливості самостійно захистити свої інтереси в суді. Твердження прокурора про те, що спірна земельна ділянка перебуває в державній власності та належить до земель лісогосподарського призначення та повинна використовуватись для ведення лісового господарства ДП «Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп» вважав недоведеним, оскільки власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:015:0100 є Переяслав-Хмельницька РДА.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У березні 2021 року заступник керівника Київської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц та постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 488/5476/14-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 30 січня 2018 року у справі № 707/2192/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 361/6829/16, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 26 липня 2018 року у справі № 926/1111/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17, № 911/3577/17, № 911/3579/17, № 911/3738/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17; суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що до матеріалів справи додана і копія планшету № 20 матеріалів лісовпорядкування 2001 року щодо спірної земельної ділянки, і власне матеріали лісовпорядкування, які є доказами розташування спірної земельної ділянки в межах земель лісового фонду. При цьому суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» не надавало дозволу на вилучення з постійного користування підприємства земельних ділянок лісового фонду у межах 30 кварталу Майстерської дільниці № 1, а Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не надавало погодження на зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:015:0100. Таким чином, розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення здійснено не уповноваженим органом та за відсутності рішення відповідного органу державної влади про вилучення таких земель, без отримання згоди землекористувача та з порушенням порядку зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення і надання цих земель у користування на умовах оренди для сінокосіння і випасання худоби, хоча передання земель лісогосподарського призначення для таких цілей законом заборонена.

Безпідставними є висновки судів щодо відсутності обліку земель державного агролісгоспу за даними державної статистичної звітності форми 6-зем з посиланням на інформацію Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 16 грудня 2019 року № 14-10-0.222-512/2-19. Ця інформація свідчить лише про неналежне ведення обліку державної статистичної звітності (форма 6-зем), що вказує на те, що суди встановлювали обставини, які мають значення для справи на підставі недостовірних доказів. Крім того, суди не врахували, що документами, які з моменту створення ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» і до тепер підтверджують право користування підприємства землями лісогосподарського призначення, є планово-картографічні матеріали відповідно до закону. Однак такі матеріали лісовпорядкування не були до 2013 року підставою для внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру до отримання державного акта на право постійного користування лісами з визначеним кадастровим номером відповідної земельної ділянки, а з 2013 року до отримання витягу з Державного земельного кадастру також з визначеним кадастровим номером ділянки.

Посилання судів на преюдиційність висновків, наведених в судових рішеннях у справі № 373/313/13-ц, є безпідставними, оскільки у зазначеній справі та у цій справі різні підстави позовів, їх правове обґрунтування та суб`єктний склад сторін. Крім того, у справі № 373/131/13-ц суд не оцінював і не досліджував обставини щодо перебування спірної земельної ділянки у складі земель лісогосподарського призначення, тому рішення у справі № 373/131/13-ц немає преюдиційного значення для цієї справи.

Помилковими є і висновки судів про відсутність підстав для захисту інтересів держави прокурором, оскільки, прокурор звертаючись до суду, надав доказ на підтвердження того, що ДП «Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп» та Київська ОДА не вжили заходів щодо усунення порушень земельного та лісового законодавства.

Також скарга містить доводи про те, що місцевий суд неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють позовну давність, оскільки власник земельної ділянки водного фонду або лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності або користування на цю земельну ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, вимагаючи повернення такої ділянки.

У червні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам. При цьому зазначив, що спірна земельна ділянка ніколи не передавалася ДП «Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп», і, відповідно, зазначене підприємство не має права користуватися цією землею. Суди, оцінивши надані позивачем докази, дійшли правильного висновку про недоведеність позовних вимог. Крім того, вказував на безпідставність посилань прокурора про дотримання строку на звернення з цим позовом, оскільки спірний договір був укладений з відповідним органом і зареєстрований в реєстрі ще у 2012 році, а тому держава в особі уповноважених на те органів із 2012 року була обізнана про передання земельної ділянки в оренду, тобто про порушення свого права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

02 червня 2021 року справа № 373/462/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА від 07 липня 2011 року № 506 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,9500 га в оренду для сінокосіння і випасання худоби на території Циблівської сільської ради.

Розпорядженням Переяслав-Хмельницької РДА від 31 травня 2012 року № 245 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 на умовах довгострокової оренди земельну ділянку сільськогосподарського призначення для сінокосіння і випасання худоби, загальною площею 0,9496 га (пасовища), розташовану на території Циблівської сільської ради.

12 липня 2012 року між Переяслав-Хмельницькою РДА та ОСОБА_1 був укладений договір оренди землі (кадастровий номер 3223388200:02:015:0100, загальною площею 0,9496 га) для сінокосіння і випасання худоби, посвідчений приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького районного нотаріального округу Київської області Воробей О. М. та зареєстрований в реєстрі за № 791. Договір укладено на 49 років, і набрав чинності з часу державної реєстрації.

Пунктами 10-12 цього договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для сінокосіння і випасання худоби. Цільове призначення земельної ділянки - сільськогосподарське призначення. Умови збереження об`єкта оренди - використання за цільовим призначенням.

Укладений договір зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 серпня 2012 року № 322330004003068.

Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки в оренду від 12 липня 2012 року земельну ділянку площею 0,9496 га з кадастровим номером 3223388200:02:015:0100 на території Циблівської сільської ради передано орендарю ОСОБА_1 .

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 19 вересня 2013 року у справі № 373/313/13-ц, відмовлено у задоволенні позову виконувача обов`язків Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави до Переяслав-Хмельницької РДА та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки.

Під час розгляду зазначеного спору суд дослідив та встановив правовий режим спірної земельної ділянки, її цільове призначення, законність розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА від 31 травня 2012 року № 245 «Про передання земельної ділянки на умовах оренди громадянину України ОСОБА_1 для сінокосіння і випасання худоби»; законність договору оренди землі від 12 липня 2012 року, який укладений між Переяслав-Хмельницькою РДА та ОСОБА_1 .

Крім того, з повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 16 січня 2019 року № 14-10-0.222-521/2-19 встановлено, що, за інформацією Відділу у Переяслав-Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, відповідно до державної статистичної звітності з кількісного обліку земель за формою № 6-зем станом на 01 січня 2016 року на території Переяслав-Хмельницького району Київської області землекористувач ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» не обліковується.

Також з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомо, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:015:0100 є Переяслав-Хмельницька РДА. Ця ділянка перебуває в оренді ОСОБА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 20 ЗК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Водночас у пункті 2 статті 5 ЛК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Отже, застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Згідно зі статтею 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 32 ЗК України районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території: 1) забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; 2) беруть участь у розробленні та забезпеченні виконання регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 4) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення; 5) беруть участь у здійсненні заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні й інші технічні засоби та обладнання; 6) вносять у встановленому порядку пропозиції про обмеження або тимчасове припинення діяльності підприємств, установ та організацій у разі порушення ними лісового законодавства; 7) вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону.

Частиною третьою статті 17 ЛК Країни передбачено, що ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України).

Поряд із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України) та включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України).

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно зі статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

З огляду на зазначені норми при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Наведене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постановах від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року у справі № 6-377цс15.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивач не надав належним чином оформлених планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, які підтверджували би належність спірної земельної ділянки до лісового фонду, а отже, не надав доказів того, що передана в оренду ОСОБА_1 земельна ділянка належить до земель лісового фонду. Належних документів щодо відведення та закріплення спірної земельної ділянки за будь-якими лісовпорядними організаціями також немає. При цьому суди входили з того, що позивач не надав належним чином оформленого оригіналу планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а надав лише копію проекту організації і розвитку лісового господарства Переяслав-Хмельницького державного агролісгоспу Київської області, копію перспективного плану ведення лісового господарства майстерської дільниці № 1 Переяслав-Хмельницького державного агролісгоспу Київської області та копію статуту Переяслав-Хмельницького державного агролісгоспу.

У зв`язку з тим що прокурор не надав належним чином оформлених оригіналів планшетів, а державні акти на спірні земельні ділянки державним лісогосподарським підприємством не отримані, та враховуючи Прикінцеві положення ЛК України, правильним є висновок судів про ненадання належних документів, які підтверджують право постійного користування земельними лісовими ділянками ДП «Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп».

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

З урахуванням наведеного Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій на підставі встановлених ними обставин про недоведеність позовних вимог, зокрема, в частині того, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення. При цьому наявність проекту організації і розвитку лісового господарства Переяслав-Хмельницького державного агролісгоспу Київської області та перспективного плану ведення лісового господарства майстерської дільниці № 1 Переяслав-Хмельницького державного агролісгоспу Київської області та планшету без відповідного затвердження сама по собі не дає підстав вважати про віднесення певної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Крім того, згідно зі статтями 181-184 202-204 ЗК України, законами України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

З копії повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 16 січня 2019 року № 14-10-0.222-521/2-19 встановлено, що, за інформацією Відділу у Переяслав-Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, відповідно до державної статистичної звітності з кількісного обліку земель за формою № 6-зем станом на 01 січня 2016 року на території Переяслав-Хмельницького району Київської області землекористувач ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» не обліковується.

Також з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:015:0100 є Переяслав-Хмельницька РДА.

Таким чином суди, попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недоведеність перебування спірної земельної ділянки у користуванні ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» та віднесення цієї ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, є безпідставними, оскільки заявник не надав жодних доказів на спростування цих обставин або на підтвердження інших.

Крім того, в оцінці спірних правовідносин Верховний Суд враховує і те, що позивач не надав доказів того, що спірна земельна ділянка після заснування ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» увійшла до масиву земель лісогосподарського призначення, які в порядку, передбаченому статтею 17 ЛК України та статтями 56 57 ЗК України, на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування з відповідним погодженням були передані в користування ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» або були передані в користування зазначеному підприємству з іншого спеціалізованого підприємства. Також на підтвердження заявлених вимог прокурор не надав державного акта про право постійного користування земельною ділянкою, що додатково вказує на недоведеність позовних вимог.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

У зв`язку з цим доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову в позові, є безпідставними, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції Верховного Суду.

Верховний Суд не погоджується з доводами касаційної скарги про те, що суди безпідставно врахували висновки, які наведені в судових рішеннях у справі № 373/313/13-ц, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що в межах вирішення справи № 373/313/13-ц суди перевіряли на предмет законності розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА від 31 травня 2012 року № 245 та договір оренди землі від 12 липня 2012 року. Рішення у справі № 373/313/13-цнабрали законної сили.

Посилання у касаційній скарзі на те, що місцевий суд неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють позовну давність, не заслуговують на увагу, оскільки суди відмовили у задоволенні позову через його недоведеність, а не через пропуск позовної давності. Крім того, позивач у цій справі не заявляв вимоги про усунення порушення права користування спірною ділянкою.

Водночас Верховний Суд вважає безпідставними посилання судів про відсутність підстав для захисту прокурором інтересів держави в особі Київської ОДА та вважає слушними доводи прокурора в цій частині з огляду на таке.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити, чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор посилався на те, що 06 лютого 2019 року органи прокуратури направляли Київській ОДА лист про надання інформації. За наслідками розгляду цього листа Київська ОДА листом від 21 лютого 2019 року № 01.1-25/569 надала доручення Департаменту містобудування та архітектури розглянути зазначені у листі прокуратури факти, однак зазначений департамент жодного вивчення наявності підстав для захисту інтересів держави як уповноважений орган не здійснив.

Також прокурор надав підтвердження про направлення Київській ОДА повідомлення від 18 лютого 2019 року про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає можливість оскарження суб`єктом владних повноважень наявності підстав для представництва його інтересів прокурором, і таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу для обґрунтування підстав для представництва.

Водночас Київська ОДА наявність підстав для представництва прокурором в суді не оскаржувала.

Таким чином, помилковими є посилання судів про недоведеність прокурором підстав для представництва держави в особі Київській ОДА. Разом з цим зазначене порушення не свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень, оскільки воно не призвело до неправильного вирішення спору по суті.

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» слід зазначити таке.

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

В абзаці третьому частини третьої цієї статті міститься заборона здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням абзацу першого частини третьої цієї статті, який визначає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті зазначеного відсутність у Законі інших визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 204/6292/18 та від 17 червня 2020 року у справі № 204/7119/18 викладено правовий висновок, згідно з яким саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але, на відміну від органів державної влади, не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Водночас державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та є частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис.

Позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави, зокрема, в особі ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп».

Оскільки ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень, то звернення прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» є безпідставним, а тому позовна заява, подана в інтересах зазначеного підприємства, підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Згідно з частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але порушено норми процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення позову, поданого в інтересах ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп», без розгляду та про залишення без змін оскаржуваних судових рішень в іншій частині.

Керуючись статтями 400, 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року в частині вирішення позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі Державного підприємства «Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп», скасувати, позов прокурора у цій частині залишити без розгляду.

В іншій частині рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун