№ 380/10649/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2022 року

м. Київ

справа № 380/10649/21

адміністративне провадження № К/990/3178/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Мацедонської В. Е.,

суддів: Данилевич Н. А., Кашпур О. В.

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними і скасування постанов, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року (суддя-доповідач Онишкевич Т. В., судді: Іщук Л. П., Обрізко І. М.)

І. Суть спору

У червні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - позивачі, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ) звернулися до суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач), у якому просили:

- дослідити в судовому засіданні матеріали виконавчих проваджень ВП № 64309458 і ВП № 64309357 та встановити, що висновок державного виконавця, який наведений у постановах від 09 червня 2021 року про закінчення виконавчих проваджень про те, що Головне управління Держгеокадастру у Львівській області виконало рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі № 380/1366/20 до відкриття виконавчих проваджень не відповідає наявним у матеріалах цих виконавчих проваджень доказам. Встановити фактичні дати надіслання державним виконавцем постанов про відкриття виконавчих проваджень від 28 січня 2021 боржнику і дати отримання державним виконавцем листів/повідомлень від боржника про виконання рішення суду;

- дослідити мотивувальну частину постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року у справі № 380/1366/20 і визнати, що вказаним судом було встановлено, що заява позивачів щодо невиконання відповідачем рішення суду не підлягала розгляду за процедурою судового контролю в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, а за правилами статті 383 цього Кодексу. Отже ця заява не була задоволена судом, а викладені позивачами аргументи (доводи) щодо неотримання ними обґрунтованої, повної та достовірної відповіді за заявою від 27 серпня 2019 року (на виконання рішення суду) судом не досліджувались і не відображені у вказаній постанові;

- зробити висновок, що припинення процедури судового контролю в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України через процесуальну помилку позивачів не може бути підставою для закінчення виконавчого провадження, яке здійснюється до моменту повного виконання боржником рішення суду;

- визнати бездіяльність Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яка проявилась у недослідженні доводів і правового обґрунтування ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яке містили їх скарги від 26 лютого 2021 року у виконавчих провадженнях ВП № 64309458 і ВП № 64309357, стосовно порушень, вчинених боржником при наданні ним відповіді листом від 25 січня 2021 року № 31-13-0.6-437/2-21, а також у невчиненні державним виконавцем заходів, передбачених положеннями статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження»;

- визнати протиправними і скасувати постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 09 червня 2021 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 64309458 та про закінчення виконавчого провадження ВП № 64309357.

На обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що 09 червня 2021 року державним виконавцем відповідача винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень: ВП № 64309458 (стягувач - ОСОБА_1 ) та ВП № 64309357 (стягувач - ОСОБА_2 ); які мотивовані висновками, які містила постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року у справі № 380/1366/20. Однак, на думку позивачів, представлене у мотивувальній частині постанов про закінчення виконавчого провадження не відповідає обставинам справи (доказам) і суті викладеного у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції у справі № 380/1366/20. Як наслідок, позивачі уважають, що зазначені вище виконавчі провадження з примусового виконання були закриті передчасно, тобто до фактичного виконання боржником судового рішення.

ІІ. Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, судове рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є чоловіком і дружиною, які проживають у своєму приватному будинку, що належить їм на праві спільної часткової приватної власності. Нерухомість позивачів знаходиться у АДРЕСА_1 .

Як зазначають позивачі у своїй позовній заяві, в ході тривалих судових процесів, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області не виконало постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року у справі № 813/4276/14 за позовом ОСОБА_1 до відділу Держземагентства у м. Львові Головного управління Держземагентства України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій. Відповідач, як правонаступник Відділу Держземагентства у м. Львові, не надав ОСОБА_1 обгрунтованих відповідей на запити «Про надання інформації» від 26 березня 2014 та 09 квітня 2014 року.

Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру України не виконала рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2018 року в адміністративній справі № 826/3985/17 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Держгеокадастру про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії. У цьому рішенні, яке набрало законної сили згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року, визнано, що Держгеокадастр не надав позивачам повних відповідей на їх звернення, і зобов`язано цей орган повторно розглянути заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 24 червня 2016 року № 01/06, від 07 серпня 2016 року № 02/08, від 19 вересня 2016 року № 0149 та надати на них обґрунтовані та повні відповіді з урахуванням висновків суду.

У зв`язку із вказаним вище, а також враховуючи те, що вся первинна інформація щодо земельних ділянок позивачів (Поземельні книги тощо) зосереджена саме у структурах ГУ Держгеокадастру у Львівській області, 27 серпня 2019 року позивачі скерували до відповідача заяву про проведення розслідування і надання інформації, на яку не отримали відповіді по суті поставлених питань.

11 серпня 2020 року Львівський окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 380/1366/20, яким: задовольнив адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Визнав протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Львівській області щодо ненадання позивачам обґрунтованої відповіді на їх заяву від 27 серпня 2019 року. Зобов`язав відповідача надати позивачам обґрунтовану і повну відповідь на кожний пункт/підпункт заяви позивачів від 27 серпня 2019 року. Встановив судовий контроль за виконанням рішення, зобов`язавши відповідача подати звіт про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду протягом 45 робочих днів з моменту набрання ним законної сини.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі № 380/1366/20 набрало законної сили згідно з постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду 09 грудня 2020 року.

12 січня 2021 року Львівський окружний адміністративний суд видав позивачам виконавчі листи у справі № 380/1366/20.

Станом на 25 січня 2021 року позивачі не отримали від ГУ Держгеокадастру у Львівській області відповіді на свою заяву від 27 серпня 2019 року, у зв`язку з чим вони звернулись із заявами про примусове виконання рішення до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, м. Львів.

28 січня 2021 року державний виконавець виніс постанови про відкриття виконавчих проваджень: ВП № 64309458 (стягувач - ОСОБА_1 ); ВП № 64309357 (стягувач - ОСОБА_2 ).

Оскільки станом на початок лютого 2021 року боржник ще не виконав рішення суду, то 01 лютого 2021 року позивачі подали до Львівського окружного адміністративного суду заяву у справі № 380/1366/20 щодо невиконання відповідачем рішення суду і застосування заходів в порядку процедури судового контролю.

09 лютого 2021 року на адресу ОСОБА_1 надійшов лист боржника від 25 січня 2021 року № 31-13-0.6-437/2-21 «Щодо виконання рішення суду».

Оскільки вказаний лист боржника, на думку позивачів, не містив обґрунтованих і повних відповідей на переважну більшість пунктів/підпунктів заяви позивачів від 27 серпня 2019 року, то 16 лютого 2021 року позивачі подали до Львівського окружного адміністративного суду заяву від 15 лютого 2021 року у справі № 380/1366/20 щодо невиконання відповідачем рішення суду і застосування заходів в порядку процедури судового контролю, як доповнення до заяви від 01 лютого 2021 року.

Також 16 лютого 2021 року на адресу ОСОБА_2 надійшов лист боржника від 25 січня 2021 року № 31-13-0.6-449/2-21 «Щодо виконання рішення суду».

18 лютого 2021 року державний виконавець виніс постанови про закінчення виконавчих проваджень ВП № 64309458 та ВП № 64309357.

Цього ж дня Львівський окружний адміністративний суд ухвалою у справі № 380/1366/20 зобов`язав боржника повторно подати звіт про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі № 380/1366/20.

26 лютого 2021 року ОСОБА_1 подав скаргу начальнику відділу примусового виконання рішень, в якій довів неправомірність винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 64309458. Ця скарга містила всі основні доводи щодо невиконання боржником рішення суду, які були представлені у заяві позивачів від 16 лютого 2021 року у справі № 380/1366/20, поданій до Львівського окружного адміністративного суду.

Ідентичну за своїм змістом скаргу подала також 26 лютого 2021 року і ОСОБА_2 у виконавчому провадженні ВП № 64309357.

10 березня 2021 року начальник відділу примусового виконання рішень відповідача виніс постанови про результати перевірки законності виконавчого провадження ВП № 64309458 і виконавчого провадження ВП № 64309357. У вказаних вище постановах зазначено про отримання скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та згадано про ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року у справі № 380/1366/20, якою встановлено новий строк для подання звіту боржником про виконання рішення.

Вищезазначеними постановами від 10 березня 2021 року про результати перевірки законності виконавчих проваджень ВП № 64309458 і ВП № 64309357 були скасовані постанови від 18 лютого 2021 року про закінчення цих виконавчих проваджень.

19 березня 2021 року повивачі подали апеляційну скаргу на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року у справі № 380/1366/20, оскільки прийняття цієї ухвали було мотивовано судом виключно тим, що боржник не надав суду доказів надіслання своєї відповіді від 25 січня 2021 року

№ 31-13 -0.6-449/2-21 на адресу позивачів.

Постановою від 29 квітня 2021 року у справі № 380/1366/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд задовольнив апеляційну скаргу позивачів частково. Ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року скасована, а вказаною постановою у задоволенні заяви позивачів щодо невиконання відповідачем рішення суду і застосування до нього заходів в порядку процедури судового контролю відмовлено.

09 червня 2021 року державним виконавцем відповідача винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень: ВП № 64309458 та ВП № 64309357. Винесення цих постанов державний виконавець мотивував висновками, які містила постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року у справі № 380/1366/20.

Не погоджуючись із прийнятими постановами відповідача, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з цим позовом за захистом порушених, на їх думку, прав та інтересів.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанцій дійшов висновку, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі № 380/1366/20 у частині надання відповіді на поставлені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запитання виконане у повному обсязі. Отже, постанови відповідача від 09 червня 2021 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 64309458 та ВП № 64309357 винесені відповідно до норм статей 1, 3, 18, 26, 39, 63 Закону України «Про виконавче провадження» та є правомірними.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року у справі № 380/10649/21 та залишено позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 без розгляду.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовна заява, що розглядається, була подана позивачами після закінчення встановленого частиною 2 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України десятиденного строку з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

19 січня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

V. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і направити справу на продовження розгляду до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

На обґрунтування своїх вимог скаржниця посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18, щодо пропуску скаржником установленого частиною першою статті 341 ГПК України десятиденного строку на оскарження дій державного виконавця та відсутність клопотання або заяви скаржника про його поновлення.

Позивачка стверджує, що у вказаній постанові суди відхилили доводи скаржника про те, що при обчисленні строку на оскарження дій державного виконавця застосуванню підлягають приписи частини п`ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».

Також ОСОБА_2 зазначає, що позивачі були обізнані, як з нормами КАС України, так і Закону України «Про виконавче провадження», однак не могли припустити, що два вказані закони містять суперечливі норми щодо однієї і тієї ж процесуальної дії. При подачі позову позивачі не вважали, що ними пропущено строк звернення до адміністративного суду, а тому не подавали заяву про поновлення такого строку. Водночас, факт пропуску строку звернення до суду був виявлений судом апеляційної інстанції вже після відкриття провадження в адміністративній справі, однак усупереч ч. 3 ст. 123 КАС України позивачам не запропоновано подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить суд відмовити у її задоволенні, а судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін. Стверджує, що постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року є законною та обґрунтованою, а позовні вимоги є неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню.

ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу погоджується з її доводами та просить суд задовольнити касаційну скаргу і направити справу на продовження розгляду до суду апеляційної інстанцій.

VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За приписами статті 5 КАС України установлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Згідно з частиною першою статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За нормами частини третьої статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом із тим, особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за правилами адміністративного судочинства регламентовані приписами статті 287 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

За правилами частини другої статті 287 вказаного Кодексу позовну заяву може бути подано до суду, зокрема: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Поряд з цим, у відповідності до статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

За приписами частини п`ятої цієї статті визначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

VІІ. Висновки Верховного Суду

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (ч. 1 ст. 341 КАС України).

Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Як вірно установлено судом апеляційної інстанції, спір у цій справі фактично зводиться до перевірки правомірності дій державного виконавця при прийнятті постанов від 09 червня 2021 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 64309458 та ВП № 64309357.

Як убачається з матеріалів справи, оскаржувані постанови відповідача від 09 червня 2021 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 64309458 та про закінчення виконавчого провадження ВП № 64309357 позивачами були отримані 14 червня 2021 року. Позовна заява була подана засобами поштового зв`язку лише 30 червня 2021 року, тобто після закінчення встановленого частиною другою статті 287 КАС України десятиденного строку з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. При цьому, позивачі не зверталися до суду з клопотанням про поновлення пропущеного строку на звернення до суду, наполягаючи на тому, що такий строк не пропущено із посиланням на приписи частини п`ятої статті 74 Закону № 1404-VIII.

Скаржник обґрунтовує касаційну скаргу тим, що суд апеляційної інстанції, залишаючи позов без розгляду, не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18.

Колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.

Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18 зазначила, що ГПК України регулює порядок оскарження саме до господарського суду дій державного виконавця, на виконанні якого перебуває судове рішення цього суду. Право на звернення зі скаргою і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю ухваленого за правилами ГПК України судового рішення та з його примусовим виконанням. Відповідні положення вміщено у розділі VI цього Кодексу «Судовий контроль за виконанням судових рішень». Стаття 74 Закону № 1404-VІІІ регулює оскарження дій державного виконавця не тільки до суду, а й до інших органів. Так, відповідно до частини третьої статті 74 зазначеного Закону рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Стаття 74 Закону № 1404-VІІІ регулює відносини з оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців при виконанні не тільки судових рішень, але й інших виконавчих документів. Так, у частині першій статті 3 цього Закону серед інших виконавчих документів, примусове виконання яких здійснюється ДВС, перераховано: виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішення (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень (пункти 3- 9).

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що стаття 74 Закону № 1404-VІІІ є загальною нормою по відношенню до статей 339- 341 ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.

За наслідками розгляду справи № 920/149/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, вміщених у розд. VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень», зокрема щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений п. «а» ч. 1 ст. 341 цього Кодексу.

Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18, є застосовним під час розгляду справ в порядку адміністративного судочинства (постанова Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 440/1290/19) щодо застосування у спірних правовідносинах спеціальної норми, якою визначено порядок обчислення строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою.

Тобто, з цього слідує, що за аналогією закону стаття 74 Закону № 1404-VІІІ є загальною нормою по відношенню до статті 287 КАС України, а тому саме норми цього Кодексу є спеціальними і підлягають до застосування.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо пропуску строку звернення позивачами з цим позовом.

Водночас, колегія суддів уважає за доцільне зазначити, що ст. 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання останньому скористатись можливістю подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.

Отже, вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (ч. 3, 4 ст. 123 КАС України).

Аналогічні правила КАС України встановлено і при вирішення питання щодо прийнятності апеляційних та касаційних скарг.

Таким чином суд апеляційної інстанції повинен був вжити всіх заходів щодо надання можливості позивачам звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку.

Втім, зі змісту судового рішення слідує, що суд апеляційної інстанції не надав можливості позивачам обґрунтувати підстави поважності пропуску строку звернення до суду.

З огляду на наведене, залишення вказаного позову без розгляду з мотивів відсутності підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду колегія суддів визнає передчасним, оскільки обов`язковою умовою для застосування ч. 3 ст. 123 КАС України є залишення позовної заяви без руху за правилами частини першої цієї ж статті.

Однак, матеріали справи не містять процесуальних рішень щодо надання можливості позивачам скористатися правом подати заяву, в якій вказати причини (інші причини) поважності пропуску строку звернення до суду.

На неможливість залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без надання позивачеві можливості заявити клопотання про поновлення такого строку Верховний Суд указував у постановах від 11 лютого 2021 року у справі № 140/2046/19, від 10 червня 2020 року у справі № 620/1715/19, від 23 вересня 2020 року у справі № 640/5645/19, від 03 грудня 2020 року у справі № 817/660/18, від 17 березня 2021 у справі № 160/3092/20, від 18 березня 2021 у справі № 640/23204/19, від 20 квітня 2021 року у справі № 640/17351/19 і Суд не знаходить підстав застосовувати інший підхід до тлумачення вимог ст. 123 КАС України.

Ураховуючи наведене, колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до ч. 1ст. 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Отже, оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції перешкоджає подальшому провадженню у справі та позбавляє права особи на апеляційне оскарження судового рішення, а також не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, то вона підлягає скасуванню.

За таких підстав, касаційна скарга підлягає задоволенню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

З огляду на результат касаційного розгляду суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 349 353 355 356 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року скасувати, а справу направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Е. Мацедонська

Судді Н. А. Данилевич

О. В. Кашпур