ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 380/12961/24
адміністративне провадження № К/990/42082/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Коваленко Н.В., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2024 (колегія суддів: Обрізко І.М., Іщук Л.П., Шинкар Т.І.) у справі №380/12961/24 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради, в якому просила суд визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №750 від 30.05.2024 «Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1 ».
2. Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 19.06.2024 відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
3. 02.07.2024 від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій вона просила забезпечити позов шляхом:
- зупинення дії рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 750 від 30.05.2024 «Про демонтаж тимчасової споруди по АДРЕСА_1 » до набуття законної сили рішенням Львівського окружного адміністративного суду в справі про його скасування;
- заборони будь-яким органам влади та місцевого самоврядування, а також іншим юридичним особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на демонтаж до набуття законної сили рішенням Львівського окружного адміністративного суду в справі №380/12961/24 про скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 750 від 30.05.2024 «Про демонтаж тимчасової споруди по АДРЕСА_1 ».
Заяву обґрунтовано тим, що тимчасова споруда ОСОБА_1 виконана комбіновано, тобто з застосування цегли, а тому її демонтувати як цілу конструкцію або за конструктивними елементами неможливо. Таким чином демонтаж означає її знищення та неможливість відновлення. На думку позивачки невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони проводити демонтаж вказаного об`єкта, унеможливить ефективний захист і поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
4. Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 04.07.2024 відмовив у задоволенні заяви.
5. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 25.09.2024 скасував ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 з питань забезпечення позову у справі № 380/12961/24 та прийняв постанову, якою заяву задовольнив.
Забезпечив позов шляхом зупинення дії рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 750 від 30.05.2024 «Про демонтаж тимчасової споруди по АДРЕСА_1 » та заборони будь-яким органам влади та місцевого самоврядування, а також іншим юридичним особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на демонтаж тимчасової споруди по АДРЕСА_1 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 380/12961/24.
6. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
7. Верховний Суд ухвалою від 19.11.2024 відкрив касаційне провадження.
8. Відзив на касаційну скаргу не надходив.
9. Зважаючи на відсутність клопотань про участь у судовому засіданні від всіх учасників, справа розглядається в порядку письмового провадження.
ІІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. 30.05.2024 Виконавчий комітет Львівської міської ради ухвалив рішення № 750 «Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1 », яким вирішено, зокрема:
- демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 ;
- рекомендувати суб`єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 здійснити демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди у добровільному порядку протягом 20 календарних днів;
- у разі нездійснення демонтажу у добровільному порядку визначити уповноваженою особою на виконання демонтажу КП Адміністративно-технічне управління» спільно з Личаківською районною адміністрацією та провести його протягом 60 календарних днів.
Вважаючи рішення відповідача протиправним, а його реалізацію такою, що призведе до порушення прав позивача та неможливості відновлення попереднього становища, позивач звернувся до суду із цим позовом та заявою про забезпечення позову.
ІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що захід забезпечення, про який просить позивачка у своїй заяві, може призвести до непропорційного обмеження судом дискреційних повноважень органів місцевого самоврядування, наданих їм відповідно до закону, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 20.10.2022 у справі №160/240/19.
Суд вказав, що в оскарженому рішенні мова йде саме про демонтаж тимчасових споруд, а не про знесення самочинного будівництва, що не може свідчити про неможливість відновлення порушених прав позивача у разі задоволення позову.
При цьому, демонтаж тимчасових споруд не свідчить про неможливість або ускладнення поновлення у подальшому прав, які позивач вважає порушеними, оскільки мова йде про тимчасові споруди, які є пересувними, та у разі поновлення прав позивача у судовому порядку, можуть бути повернуті на попереднє місце розташування.
При цьому послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.03.2024 у справі №540/7262/21.
12. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та задовольняючи заяву, апеляційний суд виходив з того, що, враховуючи співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права та законного інтересу, за захистом якого заявник звернувся до суду, майнових наслідків в результаті невжиття заходів шляхом заборони здійснювати демонтаж тимчасової споруди, у даному випадку наявні беззаперечні підстави для вжиття заходів забезпечення позову.
Суд вказав, що тимчасова споруда ОСОБА_1 виконана комбіновано, тобто з застосуванням цегли та дерева, а тому демонтувати її як цілу конструкцію або за конструктивними елементами неможливо. Таким чином демонтаж означає її знищення.
13. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суд апеляційної інстанції не встановив та не навів жодного доказу того, на яких підставах позивач використовує належну йому тимчасову споруду.
Вказує, що термін дії договору оренди земельної ділянки, на якій знаходиться тимчасова споруда закінчився, відсутній паспорт прив`язки та тимчасова споруда не внесена до Переліку тимчасових споруд у м. Львові.
Вказує, що демонтаж тимчасової споруди не призведе до її руйнування чи знищення, що в свою чергу не може бути визначено судом як невідворотні наслідки чи такі, які потребуватимуть докладання значних зусиль для відновлення існуючих прав позивача.
Вважає, що задовольняючи клопотання про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції керувався лише інтересами позивача, а не територіальної громади.
ІУ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
12. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
13. Відповідно до частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
14. Згідно із частинами першою, другою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
15. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
16. Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.
17. За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за умови існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
18. Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
19. Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
20. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
21. Обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
22. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
23. При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
24. Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 420/6907/20, від 13.05.2021 у справі № 420/2719/20, від 23.09.2021 у справі № 420/11076/20 та від 01.06.2022 у справі № 580/5656/21.
25. Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником тимчасової споруди, яка розташована по АДРЕСА_1 .
26. Вживаючи заходи забезпечення позову, апеляційний суд вказав, що тимчасова споруда ОСОБА_1 виконана комбіновано, тобто з застосуванням цегли та дерева, а тому демонтувати її як цілу конструкцію або за конструктивними елементами неможливо. Таким чином демонтаж означає її знищення, а права позивачки неможливо буде відновити.
27. Колегія суддів не погоджується з цим висновком суду апеляційної інстанції та зазначає таке.
Відповідно до п. 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який затверджений наказом регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господ від 21.10.2011 № 244 (далі - Порядок № 244) тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Згідно пункту 1.4 Порядку № 244 стаціонарна ТС - споруда, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру площу до 30 кв.м.
Отже, вказаним Порядком передбачено, що тимчасова споруда має бути встановлена з полегшених конструкцій без улаштування фундаменту, враховуючи її тимчасовий характер та відповідну площу.
28. Згідно з пунктом 2.1 Порядку № 244 підставою дня розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди.
29. Відповідно до пункту 2.29 Порядку № 244 у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив`язки тимчасової споруди, самовільного встановлення тимчасової споруди, така споруда підлягає демонтажу.
30. Колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що у разі прийняття судом рішення на користь позивача, останньому доведеться докласти значних зусиль для того, щоб ефективно поновити порушені права на ведення господарської діяльності із використанням цього майна з посиланням на те, що розміщення тимчасових споруд не передбачає влаштування фундаменту, а характер тимчасовості передбачає, що примусовий демонтаж може відбуватись шляхом переміщення останніх в будь-яке інше місце для подальшого зберігання, що не впливає на цінність відповідного майна.
31. Саме лише твердження позивачки про можливе ускладнення в майбутньому виконання рішення суду не може бути визнано судом достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у спірних правовідносинах, оскільки є суб`єктивним судженням, без зазначення існуючої очевидної небезпеки заподіяння шкоди останній.
32. Щодо ймовірності понесення позивачем певних матеріальних збитків, то Верховний Суд в питанні вжиття заходів забезпечення позову у подібних правовідносинах, зокрема, у постановах від 20.03.2019 у справі №826/14951/18 та від 30.09.2021 у справі №160/7358/21 дійшов наступних висновків:
«Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, Суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.
Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте Суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі».
У справі, що розглядається позивачка на власний ризик встановила тимчасову споруду не з легких розбірних конструкцій, а з цегли та дерева, розуміючи можливі негативні наслідки підприємницької діяльності.
33. Колегія суддів відхиляє посилання суду апеляційної інстанції на практику Верховного Суду, викладену у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/10756/22 з огляду на те, що при забезпеченні позову існує єдиний підхід до вирішення заяв, проте результат розгляду певної заяви залежить у кожному конкретному випадку від обґрунтувань заяви та наданих доказів.
34. З огляду на вищезазначене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає критеріям законності та обґрунтованості судового рішення, визначеним статтею 242 КАС України, а тому підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції, якою у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.
35. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
36. Зважаючи на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 344 349 352 355 356 359 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради задовольнити.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2024 скасувати.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 залишити в силі.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Н.В. Коваленко
А.І. Рибачук