№ 380/13484/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2023 року

м. Київ

справа № 380/13484/21

адміністративне провадження № К/990/32077/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів -Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №380/13484/21

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби України, Галицької митниці Держмитслужби

про визнання протиправними і скасування наказу та відмови, зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року

(головуючий суддя: Костецький Н.В.)

і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року (головуючий суддя: Мікула О.І., судді: Курилець А.Р., Пліш М.А.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби України, Галицької митниці Держмитслужби , у якому просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 2 червня 2021 року №849-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- визнати протиправним і скасувати наказ Івано-Франківської митниці ДФС від 31 серпня 2021 року №14-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити на державній службі ОСОБА_1 з 1 вересня 2021 року на посаді Івано-Франківської митниці (відокремлений підрозділ Держмитслужби, код ЄДРПОУ ВП: 43971364), рівнозначній посаді заступника начальника Івано-Франківської митниці ДФС - начальника митного поста «Прикарпаття»;

- стягнути з Івано-Франківської митниці (відокремлений підрозділ Держмитслужби, Код ЄДРПОУ ВП: 43971364) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- визнати відмову Державної митної служби України щодо пропозиції рівнозначної посади державної служби у порядку переведення та правонаступництва і положень чинного законодавства та надання переліку усіх наявних рівнозначних посад заступника начальника митниці станом на 10 березня 2021 року (лист про розгляд заяви вих.N08-1/12-02/10/3232 від 22 березня 2021 року) протиправною;

- у відповідності до пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Івано-Франківської митниці (відокремлений підрозділ Держмитслужби, код ЄДРПОУ ВП: 43971364), рівнозначній посаді заступника начальника Івано- Франківської митниці ДФС - начальника митного поста.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що наказом Державної фіскальної служби України від 5 червня 2018 року №926-о позивача призначено на посаду заступника начальника Івано-Франківської митниці ДФС - начальника митного поста «Прикарпаття», на якій він перебував до 2 червня 2021 року.

У подальшому, ОСОБА_1 був звільнений із посади й припинив державну службу на підставі наказів Державної фіскальної служби України від 2 червня 2021 року №849-о й Івано-Франківської митниці ДФС від 31 серпня 2021 року №14-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Вважає, що його звільнення є протиправним та порушує імперативну норму частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», а також частин другої і третьої статі 40 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України»).

Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою його оскарження і відновлення своїх порушених трудових прав.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року, залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» № 440-ІХ від 14 січня 2020 року внесено зміни до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Нова редакція частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» визначає право роботодавця (а не його обов`язок) пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності) при звільненні працівника на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 цього Закону.

Суди також зауважили, що спірні правовідносини виникли 7 вересня 2020 року і тривали до 31 серпня 2021 року, тому до цих правовідносин належить застосовувати редакцію Закону України «Про державну службу», чинну на момент їхнього виникнення, тобто в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» № 440-ІХ від 14 січня 2020 року.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на них.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року у цій справі, й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

На обґрунтування своєї позиції скаржник зауважує, що до спірних правовідносин належить застосувати положення Закону України «Про державну службу», чинні на момент видачі наказів про звільнення позивача, тобто в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» №1285-IX від 23 лютого 2021 року.

Указаний довід ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що правовідносини, які виникли між сторонами, мали триваючий характер. А тому, якщо правовідносини тривалі й виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Тож, скаржник покликається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права щодо якої відсутній висновок Верховного Суду, а саме: частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» №1285-IX від 23 лютого 2021 року.

Верховний Суд ухвалою від 25 листопада 2022 року відкрив касаційне провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу Державна митна служба України просить відмовити у її задоволенні, а судові рішення у цій справі залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судами попередніх інстанцій із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Інші відповідачі своїх відзивів на касаційну скаргу не надали, копію ухвали про відкриття касаційного провадження Галицька митниця Держмитслужби отримала 1 грудня 2022 року, Івано-Франківська митниця Державної фіскальної служби - 8 грудня 2022 року. Конверт, яким направлялась копія ухвали про відкриття касаційного провадження Державній фіскальній службі України повернувся до Суд із відміткою «адресат відсутній».

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Постановою Кабінету міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 Державну фіскальну службу України реорганізовано шляхом поділу на Державну податкову службу України та Державну митну службу України. Абзацом третім пункту 2 зазначеної постанови встановлено, що Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності, що також відповідає і положенням частини першої статті 104 Цивільного кодексу України.

17 травня 2019 року, за записом №10741270008050011, до ЄДРПОУ внесено рішення щодо припинення Державної фіскальної служби України в результаті її реорганізації.

16 липня 2019 року в Єдиному державному реєстрі зроблено запис за №10741350000086387 про проведення державної реєстрації Державної митної служби України.

Для забезпечення діяльності Державної митної служби України постановою Кабінету міністрів України від 2 жовтня 2019 року №858 у відповідності до пункту 1 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби (додаток 1 постанови). Пунктом 2 цієї постанови деякі територіальні органи Державної фіскальної служби митниці ДФС (згідно додатку 2 постанови) реорганізовано шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби .

На підставі цієї постанови Івано-Франківську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до новоствореного територіального органу Державної митної служби України, а саме: до Галицької митниці Держмитслужби.

14 листопада 2019 року в Єдиному державному реєстрі зроблено запис за №14151020000048905 про проведення державної реєстрації Галицької митниці Держмитслужби.

27 листопада 2019 року за записом №11191270025013307 до ЄДРПОУ внесено рішення щодо припинення Івано-Франківської митниці ДФС в результаті її реорганізації.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019 року №1217-р «Питання державної митної служби» погоджено пропозицію Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 8 грудня 2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної Фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.

Отже, Державна митна служба України та її територіальні органи з 8 грудня 2019 року набули процесуальних прав та обов`язків Державної фіскальної служби України у відповідності до положень пунктів 12 та 13 Порядку №1074.

Позивач звернувся із заявою від 9 березня 2021 року до голови Державної митної служби України Рябікіна П.Б., в якій просив запропонувати йому рівнозначну посаду державної служби у порядку переведення та правонаступництва і положень чинного законодавства та надати перелік усіх наявних рівнозначних посад заступника начальника митниці станом на 10 березня 2021 року. Повідомив, що з моменту реорганізації ДФС України по день звернення перебував у номенклатурі голови служби на посаді заступника начальника Івано-Франківської митниці ДФС - начальника митного посту Прикарпаття та не був переведений у Державну митну службу України.

Державна митна служба України надала відповідь від 22 березня 2021 року на заяву позивача, в якій вказала, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року №895, згідно з наказом Держмитслужби від 27 жовтня 2020 року №480 триває процес реорганізації Галицької митниці Держмитслужби шляхом її приєднання до Державної митної служби України. Одночасно, відповідно до наказу Держмитслужби від 19 жовтня 2020 року №460 утворено Івано-Франківську митницю як відокремлений підрозділ Держмитслужби. Одним із пріоритетних напрямів реформування є перехід Держмитслужби до функціонування за моделлю єдиної юридичної особи, проведення кадрової реформи, що включатиме перевірку професійних знань та благонадійності, проходження державної служби у укладанням контракту, забезпечення заходів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року №916 «Про реалізацію експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності». Враховуючи зазначене, прохання, викладені в заяві позивача, не можуть бути задоволені.

Наказом Державної фіскальної служби України від 31 серпня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника-начальника митного поста «Прикарпаття» Івано-Франківської митниці ДФС у зв`язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Підстава: наказ Державної фіскальної служби України від 2 червня 2021 року №849-о, від 7 вересня 2020 року про відмову від ознайомлення під підпис з попередженням про наступне звільнення ОСОБА_1 .

Відповідно до Акта від 7 вересня 2020 року ОСОБА_1 візуально ознайомився із попередженням про наступне вивільнення, відмовився від ознайомлення під підпис з попередженням про наступне вивільнення.

У судовому засіданні позивач підтвердив факт ознайомлення із попередженням про наступне вивільнення, також зазначив, що цей документ не підписував.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» (далі - «Закон») правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно із частиною п`ятою статті 22 Закону (із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» №117-IX від 19 вересня 2019 року) у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Відповідно до частини першої статті 83 Закону державна служба припиняється: 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону) («за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону)» - у редакції, викладеній згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (далі - «Закон №117-ІХ»), яка діяла на дату попередження позивача).

За частиною першою статті 87 Закону (із змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 87 Закону (у редакції, викладеній згідно із Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» №440-ІХ, який прийнятий 14 січня 2020 року і набрав чинності 13 лютого 2020 року) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат (частина четверта статті 87 Закону (у редакції, викладеній згідно із Законом №440-ІХ)).

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону (у редакції, викладеній згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» №1285-ІХ, який прийнятий 23 лютого 2021 року і набрав чинності 6 березня 2021 року) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Відповідно до пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України (далі - «ПК України») у редакції, викладеній згідно із Законом України від 21 грудня 2016 року №1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

У наступній редакції пункт 41.1 статті 41 ПК України (у редакції Закону України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинність 23 травня 2020 року) передбачає таке: «Контролюючими органами є:

41.1.1. податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи;

41.1.2. митні органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань митної справи та оподаткування митом, акцизним податком, податком на додану вартість, іншими податками та зборами, які відповідно до податкового, митного та іншого законодавства справляються у зв`язку із ввезенням (пересиланням) товарів на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенням (пересиланням) товарів з митної території України або території вільної митної зони».

Проте, Державна податкова служба України і Державна митна служба України утворені відповідно до згадуваної Постанови №1200 (від 18 грудня 2018 року із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2019 року №846).

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» територіальні органи Державної митної служби (за переліком згідно з додатком 1 до цієї постанови) утворені як юридичні особи публічного права.

Пунктом 2 Постанови №858 передбачено реорганізацію деяких територіальних органів Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком 2.

За пунктом 3 Постанови №858 територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної митної служби.

Згодом Кабінет Міністрів України постановою від 30 вересня 2020 року №895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» (далі - «Постанова №895») вирішив реорганізувати територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком шляхом їх приєднання до Державної митної служби.

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Постанови №895 територіальні органи Державної митної служби, що реорганізуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною митною службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень і функцій територіальних органів, що реорганізуються. Таке рішення приймається Державною митною службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної митної служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структури, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій;

За змістом абзацу четвертого пункту 3 Постанови №895 Державна митна служба має забезпечити утворення територіальних органів Державної митної служби відповідно до статті 21-1 Закону України від 17 березня 2011 року №3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (далі - «Закон № 3166-VI») за частиною другою статті 21-1 названого Закону територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, визначені частиною першою цієї статті, утворюються без статусу юридичної особи та є органами державної влади, можуть мати окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк зі своїм найменуванням та із зображенням Державного Герба України).

Держмитслужба наказом від 19 жовтня 2020 року №460 утворила територіальні органи як відокремлені підрозділи Державної митної служби України за переліком згідно з додатком.

Відповідно до наказу Держмитслужби від 30 червня 2021 року №472 митниці як відокремлені підрозділи Держмитслужби мали розпочати здійснення покладених на них функцій і повноважень з 1 липня 2021 року.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховний Суд ухвалою від 25 листопада 2022 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання правомірності звільнення позивача із займаної посади.

Ключовим питанням у цій справі є редакція частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», яку належить застосовувати до спірних правовідносин.

Колегія суддів, вирішуючи цю справу, враховує, що відповідь на указане питання вже була надана Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2022 року у справі №640/17678/21.

У зазначеній постанові Верховний Суд констатував (в світлі обставин справи, яка ним розглядалась), що після повідомлення позивача про звільнення у зв`язку з реорганізацією ДФС України [13 липня 2020 року] перебіг реорганізації цього відомства зазнавав змін. Спочатку територіальні органи Держмитслужби були утворені як юридичні особи публічного права, що суперечило статті 21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади». Лише постанова Кабінету міністрів України «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» №895 від 30 вересня 2020 року це виправила.

До того ж, реорганізація ДФС України відповідно до постанови Кабінету міністрів України «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» від 18 грудня 2018 року №1200 спершу не узгоджувалась з ПК України, який, до набрання чинності 23 травня 2020 року Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» №466-ІХ від 16 січня 2020 року, передбачав лише один «центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи».

Зазначена ситуація змінилася з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» №466-ІХ і постанови Кабінету міністрів України «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» №895 від 30 вересня 2020 року.

У справі №640/17678/21 позивача було повідомлено про наступне звільнення з посади 13 липня 2020 року, а наказ про його звільнення роботодавець видав 2 червня 2021 року.

Тож, Верховний Суд у зазначеній справі констатував, що описана вище послідовність подій спонукає до таких висновків: регулювання процесу реорганізації ДФС України було суперечливим і непослідовним; на дату набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» №1285-ІХ процес реорганізації ДФС України ще тривав й остаточного рішення щодо подальшого проходження позивачем публічної служби в митних органах не було; указаний Закон = прийнятий пізніше Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» і не містить приписів, які б наділяли цей Закон зворотною дією/силою, як і не містить приписів щодо застосування статті 87, надто її частини третьої, у редакції, викладеній згідно із Законом № 440-ІХ (прийнятий 14 січня 2020 року), до правовідносин, які виникли чи існували до прийняття та/чи набрання чинності Законом №1285-ІХ (тобто приписів, які б наділяли Закон №440-ІХ ультраактивною дією); пам`ятаючи у цьому зв`язку презумпцію про пряму дію закону в часі, застосовувати, на думку колегії суддів, за описаної ситуації треба статтю 87 Закону України «Про державну службу» у редакції того закону, який в часі прийнятий пізніше і, відповідно, регулював правовідносини, з яких виник спір.

Тож, у вказаній постанові Верховний Суд підсумував, що Законом, який належить застосовувати до спірних правовідносин є Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» №1285-ІХ, який в часі виданий пізніше й набрав чинності задовго (за три місяці) до звільнення позивача відповідно до спірного наказу. Очевидно, що частина третя статті 87 Закону України «Про державну службу» у чинній редакції (відповідно до Закону №1285-ІХ) передбачає для позивача як державного службовця певні гарантії при звільненні з публічної служби у порівнянні з тим, як була викладена частина третя статті 87 Закону України «Про державну службу» у попередній редакції.

Указаний висновок Верховний Суд сформував у релевантних правовідносинах, а тому Суд застосовує його при вирішенні цієї справи.

Повертаючись до фактичних обставин цієї справи, варто зауважити, що ОСОБА_1 про наступне вивільнення з посади був повідомлений 7 вересня 2020 року, цей факт не заперечували сторони. Звільнили ж позивача з посади наказом від 31 серпня 2021 року.

Так, 6 березня 2021 року набув чинності Закон №1285-ІХ, яким законодавець змінив особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» і виклав частину третю цього Закону у такій редакції: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Тож, має місце ситуація, за якої на момент повідомлення позивача про наступне вивільнення чинною була редакція частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», яка передбачала право (а не обов`язок) роботодавця пропонувати працівникові іншу посаду, а на момент звільнення ОСОБА_1 редакція указаної статті зазнала змін, й встановила обов`язок для роботодавця пропонувати рівнозначну посаду, тобто включила в себе певну гарантію трудових прав працівника.

Після внесення Законом №1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» існування обставин, з якими законодавець пов`язує наявність підстав для звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті включає зобов`язання роботодавця (держави) в особі суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.

Тобто, суб`єкт призначення або керівник державної служби зобов`язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. Одночасно, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі №807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі №813/1715/16 та інших, наголошував, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Між тим, допустивши незастосування редакції частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», яку належало застосовувати у цій справі, а саме: в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» №1285-ІХ від 23 лютого 2021 року і чинного з 6 березня 2021 року, суди попередніх інстанцій оминули увагою встановлення у цій справі важливих фактичних обставин.

Так, суди попередніх інстанцій, констатувавши право роботодавця (а не його обов`язок) пропонувати працівникові іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, не дослідили факт того, чи був виконаний роботодавцем цей обов`язок, та чи пропонувалась ОСОБА_1 рівнозначна посада, або, як виняток, нижча посада у цьому органі.

До того ж, судами попередніх інстанцій не було встановлено чи були наявні на момент звільнення позивача рівнозначні посади у органі, в якому він працював (їхня кількість, можливість призначення позивача тощо).

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій належить скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові й встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року у справі №380/13484/21 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду