ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Київ

справа №380/2397/22

касаційне провадження № К/990/11523/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Волагро»

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Гуляк В.В.; судді - Ільчишин Н.В., Коваль Р.Й.)

у справі № 380/2397/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волагро»

до Львівської митниці,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агролок»,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Артано»,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Волагро» (далі - ТОВ «Волагро»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Львівської митниці (далі - митниця; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 грудня 2021 року № 0000098/7.4-19 та від 28 грудня 2021 року № 0000099/7.4-19.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 04 серпня 2022 року адміністративний позов задовольнив повністю, дійшовши висновку, що зібрані матеріали справи достовірно, обґрунтовано та беззаперечно не засвідчують допущення саме позивачем порушень вимог митного законодавства України та міжнародних угод.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 15 лютого 2023 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

ТОВ «Волагро» звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що листи уповноваженого органу Республіки Польща не можна вважати беззаперечним доказом порушення позивачем митних правил, оскільки предметом спору є правомірність надання ТОВ «Волагро» саме преференції, яка встановлюється шляхом перевірки преференційного походження товарів.

Верховний Суд ухвалою від 18 квітня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

01 травня 2023 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проводив операції із ввезення на митну територію України від експортерів із Республіки Польща товарів (мінеральних добрив).

Зокрема, платником здійснено митне оформлення відповідних партій товару за митними деклараціями від 09 серпня 2018 року № UA209140/2018/153519 (інвойс від 08 серпня 2018 року № В/2018/213729, експортер Sp.zo.o.), від 15 серпня 2018 року № UA209140/2018/155102 (інвойс від 14 серпня 2018 року № В/2018/221898, експортер Sp.zo.o.), від 08 лютого 2019 року № UA209140/2019/110200 (інвойс від 05 лютого 2019 року № А/2019/1639, експортер Sp.zo.o.), від 08 лютого 2019 року № UA209140/2019/110204 (інвойс від 05 лютого 2019 року № А/2019/1638, експортер Sp.zo.o.), від 28 лютого 2019 року № UA209140/2019/117455 (інвойс від 28 лютого 2019 року № К/2019/53318, експортер Sp.zo.o.), від 28 лютого 2019 року № UA209140/2019/117456 (інвойс від 28 лютого 2019 року № А/2019/3000, експортер Sp.zo.o.), від 05 березня 2019 року № UA209140/2019/118805 (інвойс від 04 березня 2019 року № А/2019/3217, експортер Sp.zo.o.), від 14 березня 2019 року № UA209180/2019/015958 (інвойс від 21 січня 2019 року № А/2019/791, експортер Sp.zo.o.), від 10 квітня 2019 року № UA209140/2019/130551 (інвойс від 09 квітня 2019 року № А/2019/5188, експортер Sp.zo.o.), від 25 квітня 2019 року № UA209180/2019/026577 (інвойс від 23 квітня 2019 року № А/2019/5940, експортер Sp.zo.o.), від 30 травня 2019 року № UA209140/2019/146007 (інвойс від 28 травня 2019 року № А/2019/7834, експортер Sp.zo.o.), від 02 липня 2019 року № UA209140/2019/156348 (інвойс від 28 червня 2019 року № А/2019/9611, експортер Sp.zo.o.), від 16 січня 2020 року № UA209140/2020/002954 (інвойс від 14 січня 2020 року № А/2020/404, експортер Sp.zo.o.), від 13 квітня 2020 року № UA209140/2020/032593 (інвойс від 09 квітня 2020 року № G/2020/129400, експортер Sp.zo.o.).

Відповідно до поданих (оформлених) митних декларацій код країни походження товару вказано «EU» (графа 34), а також застосовано код пільги в оподаткуванні ввізним митом « 410» (графа 36), що відповідає товарам, що ввозяться в Україну та походять з країн Європейського Союзу, відповідно до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода) згідно з Класифікатором звільнень від сплати вивізного мита, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20 вересня 2012 року № 1011.

В подальшому Державною митною службою України (листи від 20 травня 2021 року, від 29 червня 2021 року, від 15 липня 2021 року) проінформовано митницю про отримання від уповноваженого органу Республіки Польща листів від 26 лютого 2021 року № 0401-ІОА.4331.15.2020, від 13 травня 2021 року № 0401-ІОА.4331.32do121.2020, від 01 червня 2021 року № 0401-ІОА.4331.10.11.13.21.2021, в яких вказано, що інвойси від 14 січня 2020 року № А/2020/404, від 05 лютого 2019 року № А/2019/1639, від 28 лютого 2019 року № А/2019/3000, від 04 березня 2019 року № А/2019/3217, від 05 лютого 2019 року № А/2019/1638, від 21 січня 2019 року № А/2019/791, від 09 квітня 2019 року № А/2019/5188 є автентичними й фактурна вартість не перевищила 6000,00 Євро, однак експортер продукції не подав на вимогу митних органів документи, що підтверджують статус походження продукції за принципом Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження з підстав преференційного походження таких товарів (далі - Регіональна конвенція); інвойси від 28 червня 2019 року № А/2019/9611, від 28 травня 2019 року № А/2019/7834, від 23 квітня 2019 року № А/2019/5940 є справжніми, однак вартість експортованих товарів перевищила 6000,00 Євро.

В зв`язку з цим відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Волагро» щодо дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів за митними деклараціями від 09 серпня 2018 року № UA209140/2018/153519, від 15 серпня 2018 року № UA209140/2018/155102, від 08 лютого 2019 року № UA209140/2019/110200, від 08 лютого 2019 року № UA209140/2019/110204, від 28 лютого 2019 року № UA209140/2019/117455, від 28 лютого 2019 року № UA209140/2019/117456, від 05 березня 2019 року № UA209140/2019/118805, від 14 березня 2019 року № UA209180/2019/015958, від 09 квітня 2019 року № UA209140/2019/130551, від 25 квітня 2019 року № UA209180/2019/026577, від 30 травня 2019 року № UA209140/2019/146007, від 02 липня 2019 року № UA209140/2019/156348, від 16 січня 2020 року № UA209140/2020/002954, від 13 квітня 2020 року № UA209140/2020/032593, за результатами якої складено акт від 14 вересня 2021 року № 16/7.4-19/38592097

На підставі зазначеного акта перевірки та за наслідками адміністративного оскарження відповідачем 28 грудня 2021 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000035/7.4-19, згідно з яким за порушення статті 16 Протоколу І до Угоди, статті 15 Доповнення І до Регіональної конвенції, статті 48, частини першої статті 257, статті 280 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - МК України) збільшено суму грошового зобов`язання з мита на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання, в розмірі 132441,66 грн за основним платежем та 11980,92 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000099/7.4-19, згідно з яким за порушення підпункту «в» пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання, в розмірі 26488,33 грн за основним платежем та 2648,83 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

Згідно з частинами першою, другою, шостою статті 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до частини першої статті 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Частиною третьою статті 43 МК України встановлено, що сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої статті 43 МК України у разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або митним органом встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати митному органу для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості.

Додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.

Згідно з частинами першою, другою статті 44 МК України для підтвердження країни походження товару митний орган у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати оригінали документів про походження такого товару.

У разі переміщення товарів через митний кордон України країна походження товару заявляється (декларується) митному органу в обов`язковому порядку лише у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров`я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в митного органу є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.

Відповідно до частини першої статті 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Законом України від 16 вересня 2014 року № 1678-VII ратифіковано Угоду, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.

Згідно зі статтею 26 частини першої Глави 1 Розділу IV Угоди положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I «Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва» (далі - Протокол І).

Частиною першою статті 2 Розділу 2 Протоколу І встановлено, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:

1. товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;

2. товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Відповідно до частини першої статті 16 Розділу 5 Протоколу І товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:

1. Сертифікат з перевезення товару EUR.1;

2. У випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.

Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 Розділу 5 «Підтвердження походження» Протоколу 1, згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки.

Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

Статтею 33 Протоколу І регулюються питання щодо перевірки підтверджень походження. Так, частиною першою цієї статті встановлено, що подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (частина друга статті 33 Протоколу І).

Згідно з частиною третьою статті 33 Протоколу І перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними.

Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції (частина шоста статті 33 Протоколу І).

Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 289 МК України обов`язок із сплати митних платежів виникає, зокрема, після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, якщо внаслідок перевірки митної декларації чи за результатами документальної перевірки митний орган самостійно визначає платнику податків додаткові податкові зобов`язання; в інших випадках, встановлених ПК України.

Згідно з пунктом 54.4 статті 54 ПК України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з наявністю відповіді компетентного органу, що видав документ, або компетентної організації країни, зазначеної як країна походження товару, щодо проведення перевірки документів про походження товару.

Так, Державною митною службою України (листи від 20 травня 2021 року, від 29 червня 2021 року, від 15 липня 2021 року) проінформовано відповідача про отримання від уповноваженого органу Республіки Польща листів від 26 лютого 2021 року № 0401-ІОА.4331.15.2020, від 13 травня 2021 року № 0401-ІОА.4331.32do121.2020, від 01 червня 2021 року № 0401-ІОА.4331.10.11.13.21.2021.

У проаналізованих листах компетентного митного органу іноземної держави на виконання положень статті 32 Доповнення І «Щодо визначення поняття «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» до Регіональної конвенції наявний однозначний та чіткий висновок про негативний результат перевірки щодо запитуваних інвойсів.

Уповноваженим органом Республіки Польща підтверджено автентичність самого документа, що інвойси є достовірними (справжніми), однак товар не має підтвердженого преференційного походження з Європейського Союзу відповідно до Додатка І до Регіональної конвенції.

Угодою та, зокрема, Протоколом І до Угоди передбачено чіткий алгоритм дій митного органу у випадку виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару.

У разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей, зокрема, щодо країни походження, при ввезенні (пересиланні) на митну територію України, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган самостійно визначає базу оподаткування та податкові зобов`язання платника на підставі відомостей, зазначених у таких документах, безвідносно до завершення митного оформлення товарів та їх випуску.

Наведене правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 11 квітня 2022 року у справі № 260/2805/20, від 11 серпня 2022 року у справі № 460/8509/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 260/4347/20.

За наведених обставин, оскільки у відповідь на запит митного органу листами уповноваженого органу Республіки Польща не підтверджено преференційне походження товару, щодо якого виник спір, висновок Восьмого апеляційного адміністративного суду про те, що у позивача були відсутні підстави для застосування права на преференції при його розмитненні, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ТОВ «Волагро» без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341 343 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Волагро» залишити без задоволення.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. А. Васильєва

С. С. Пасічник