ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2023 року

м. Київ

справа № 380/24252/21

адміністративне провадження № К/990/12416/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І.Я.,

суддів: Пасічник С.С., Гончарової І.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року (суддя Коморний О.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року (судді: Кузьмич С.М. (головуючий), Матковська З.М., Улицький В.З.) у справі № 380/24252/21 за позовом Головного управління Державної податкової служби у Львівській області до Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» про стягнення податкового боргу,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

Короткий зміст позовних вимог

1. Головне управління Державної податкової служби у Львівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі - позивач, контролюючий орган, ГУ ДПС у Львівській області) звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (далі - відповідач, платник податків, ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат») про стягнення податкового боргу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року, ГУ ДПС у Львівській області відмовлено у відкритті провадження у справі.

3. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскільки на момент звернення з позовом, який стосується стягнення заборгованості - податкового боргу, господарським судом стосовно ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» порушено справу про банкрутство, то такий позов повинен бути розглянутий в межах господарського судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС у Львівській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України, звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року у справі № 380/24252/21 та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

5. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі № 380/24252/21 є оскарження зазначеного у частині другій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судового рішення суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, переглянутого в апеляційному порядку, з посиланням у касаційній скарзі на порушення судом норм процесуального права.

6. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що відносинам неплатоспроможності характерно те, що вони не є інструментом вирішення окремого спору між боржником та його кредитором, а повинні забезпечити колективний механізм захисту інтересів різних кредиторів (конкурсних, заставних, поточних), інших учасників провадження у справі про банкрутство та справедливий розподіл активів боржника поміж цими кредиторами, справедливі умови реалізації майна боржника з метою пропорційного захисту майнових інтересів боржника та кредиторів. З урахуванням вказаного, а також того, що положеннями Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (стаття 8) передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом, скаржник зазначає, що ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року були прийняті з неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм права (як матеріального так і процесуального права).

7. Відповідачем відзиву на касаційну скаргу надіслано не було.

8. Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до положень статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

9. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

10. Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку дотриманню норм процесуального та матеріального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, у справі, що розглядається суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі дійшов висновку, що спір про стягнення податкового боргу має бути розглянутий в межах господарського судочинства, оскільки на момент звернення ГУ ДПС у Львівській області з позовом, який стосується стягнення заборгованості (податкового боргу), господарським судом стосовно ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» порушено справу про банкрутство.

Колегія суддів зазначає про помилковість таких висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно із частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.

Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх «змішування» в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.

Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Так, відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Водночас Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України). Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

У справі, що розглядається судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо відповідача - ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (код ЄДРПОУ 00278801) містяться дані про перебування юридичної особи в процесі провадження у справі про банкрутство (судове рішення про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією від 10.08.2016 № 914/4160/14 Господарський суд Львівської області, дата набрання чинності: 09.09.2016).

Згідно з преамбулою Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Відповідно до статті 1 КУзПБ банкрутством є визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника; боржником для цілей цього Кодексу є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав.

Отже, банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21 жовтня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).

Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення в ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.

За змістом частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом ГПК України, іншими законами України.

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з положеннями частини другої статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя статті 7 КУзПБ).

Аналіз змісту наведених приписів КУзПБ у взаємозв`язку з нормами статті 20 ГПК України дозволяє дійти висновку про те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов`язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема стосуватися визнання недійсними правочинів, учинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо.

До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

Водночас регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що має об`єктивні ризики при правозастосуванні.

Так, правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ.

Водночас у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України йдеться про звернення до суду з «майновими вимогами до боржника», а у статті 7 КУзПБ - про «всі майнові спори, стороною в яких є боржник». При цьому спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції.

ЄСПЛ у рішенні від 12 липня 2001 року у справі «Феррадзіні проти Італії» (Ferrazzini v. Italy), заява № 44759/98, указав, що податкові питання і досі становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер. Суд вважає, що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов`язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов`язково створюють для платника податків (пункт 29).

Таким чином, колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини, які виникли у зв`язку з наявністю податкового боргу (його стягнення у відповідному порядку) напряму не пов`язані зі справою про банкрутство, а мають публічно-правовий характер та виникли у межах публічно-правового спору, а тому цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

Зазначений висновок узгоджується із правовими позиціями, висловленими Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20.

11. За таких обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для відмови контролюючому органу у відкритті провадження у справі не можна вважати таким, що прийнятий з додержанням та забезпеченням права сторони на справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин, а також належної реалізації принципу правової визначеності, що є підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

12. Відповідно до частини першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

13. За обставин, що склались у цій справі та з огляду на завдання та основні засади адміністративного судочинства, визначені статтями 2 4 19 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень порушили норми процесуального права, у зв`язку з чим ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року у справі № 380/24252/21 підлягають скасуванню із передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

14. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

15. Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

16. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року у справі № 380/24252/21 скасувати.

Справу № 380/24252/21 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.Я.Олендер С.С. Пасічник І.А. Гончарова