ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 380/25141/23
адміністративне провадження № К/990/21158/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Мартинюк Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Каверіна Сергія Миколайовича
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2024 року (головуючий суддя Кузьмич С. М., судді: Гудим Л.Я., Качмар В.Я.)
у справі №380/25141/23
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )
про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з липня 2015 року по день фактичної виплати 24 лютого 2022 року та зобов`язати відповідача здійснити відповідні нарахування і виплати у зазначені терміни.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 18 січня 2021 року його звільнено з військової служби. У зв`язку з ненарахуванням і невиплатою індексації грошового він звернувся до суду та на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року, залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року, відповідач нарахував та виплатив індексацію грошового забезпечення у розмірі 52957,86 грн. Представник позивача звертався до відповідача із адвокатським запитом про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по день її фактичної виплати - 24 лютого 2022 року, проте відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті компенсації. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року позов задоволено.
4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2024 року рішення суду першої інстанції скасовано, а позов залишено без розгляду.
5. Не погодившись з вказаною постановою суду апеляційної інстанції, представник позивача звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційного інстанції.
6. Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи наявність факту невиплати позивачу індексації грошового забезпечення з липня 2015 року, виходив з того, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, оскільки фактична остаточна виплата позивачу вказаного грошового забезпечення відбулась 24 лютого 2022 року.
8. Також, враховуючи правовий висновок Верховного Суду викладений в постанові від 24 січня 2023 року у справі №200/10176/19-а, суд першої інстанції вказав, що необхідними умовами для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є: нарахування і виплата нарахованих доходів та звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III), за наслідками розгляду якої власником чи уповноваженим ним органом відмовлено у її виплаті.
9. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи постанову про залишення позову без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), наголошуючи при цьому, що позивач не навів поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку.
10. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20 щодо обчислення строків звернення до суду, зазначив, що належні позивачу кошти на виконання рішення суду в сумі 52957, 86 грн виплачено відповідачем 24 лютого 2022 року, тобто саме з цього дня позивач знав про порушення своїх прав щодо отримання компенсації грошового доходу, проте з позовною заявою звернувся лише в жовтні 2023 року, що свідчить про порушення ним строку звернення до суду.
11. Висновок про залишення позовної заяви без розгляду зроблено судом апеляційної інстанції на підставі правової позиції Верховного Суду (постанови від 31 березня 2023 року у справі № 240/12017/19, від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20), відповідно до якої, зокрема, з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України, для залишення позовної заяви без розгляду.
12. Щодо адвокатського запиту від 07 вересня 2023 року про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, то суд апеляційної інстанції зауважив, що отримання позивачем інформації відповідача у відповідь на його заяву про здійснення нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів не змінює момент, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в цьому випадку.
13. В обґрунтування касаційної скарги представник позивача вказує на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм процесуального права.
14. Ключова позиція скаржника полягає в тому, що на час звільнення ОСОБА_1 з військової служби частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, не обмежувався будь-яким строком, підтверджуючи свої доводи посиланням на правові висновки Конституційного Суду України щодо тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року (далі - Закон №2352-IX).
15. Крім цього, посилаючись на правові висновки викладені в рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23, скаржник зазначає, що після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
16. Також скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції, залишаючи поза увагою правові позиції Верховного Суду, які викладено в постановах від 17 березня 2021 у справі №160/3092/20, від 18 березня 2021 у справі №640/23204/19, від 20 квітня 2021 року у справі №640/17351/19, від 14 липня 2022 року №380/10649/21, від 09 червня 2022 року у справі №160/15960/20, від 05 травня 2022 року у справі №420/6134/21, 20 липня 2023 року у справі №240/5534/22 від 14 листопада 2023 року у справі №500/4169/22, всупереч вимогам статті 123 КАС України, не залишив позовну заяву позовну заяву без руху та за правилами частини першої цієї ж статті не надав можливості позивачу скористатися правом подати заяву з обґрунтуванням підстав поважності пропуску строку звернення до суду, тобто висновок про відсутність підстав для визнання пропуску строку поважним зроблено без врахування думки позивача.
17. Наголошуючи на правилах процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, представник позивача зазначає, що ці правила слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (частини третя та четверта статті 123 КАС України).
18. Серед іншого представник позивача також зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем строк звернення до суду з цим позовом не пропущений.
19. Відповідач не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
14. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
15. Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої абзацом 2 частини четвертої статті 328 КАС України щодо оскарження судового рішення, зазначеного в частині третій статті 328 цього Кодексу, та посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
16. Предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.
17. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні питання дотримання позивачем строків звернення до суду із цим позовом, колегія суддів виходить із такого.
18. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
19. Положеннями статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
20. Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
21. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
22. Отже КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
23. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, предметом якого є нарахування та виплата йому, як військовослужбовцю, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми індексації грошового забезпечення за весь період затримки виплати, а саме з липня 2015 року по день фактичної виплати (24 лютого 2022 року).
24. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позовну заяву без розгляду, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог частини першої статті 122 КАС України, дійшов висновку про порушення позивачем шестимісячного строку звернення до суду, який обчислюється з дати виплати заборгованості індексації грошового забезпечення (24 лютого 2022 року) при даті звернення до суду із цим позовом (26 жовтня 2023 року).
25. Відповідно до статей 2, 3 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення). Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
26. Отже, аналіз вказаних норм свідчить про те, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
27. При цьому відповідно до висновку викладеного в пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
28. Отже, колегія суддів зазначає, що на підставі аналізу наведених положень законодавства, враховуючи вказаний правовий висновок Конституційного Суду України та предмет спору у вказаній справі, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника, а спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошової індексації, стосується заробітної плати військовослужбовця.
29. Аналогічний висновок відповідає правовій позиції, яка викладена в постановах Верховного Суду від 05 травня 2022 року у справі №380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі №560/11895/23 та від 14 грудня 2023 року у справі №600/4606/23-а, від 06 березня 2024 року у справі №600/5050/23-а.
30. Варто зауважити, що умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
31. Проте положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
32. При цьому згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
33. Водночас, Законом №2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України, зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно яких працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
34. Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013, відповідно до якого положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» слід розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
35. Зміст пункту 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
36. При цьому Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
37. Водночас, вказаним Рішенням Конституційний Суд України надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
38. Таким чином, до 19 липня 2022 року положення КЗпП України не обмежувалися будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, проте після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
39. Вказаний правовий висновок узгоджується з правовою позицією, яку викладено в рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 та в постановах Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі №380/17776/22, від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23.
40. Отже, оскільки на час виникнення спірних правовідносин частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції (до 19 липня 2022 року), якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, суд апеляційної інстанції, застосовуючи до спірних правовідносин положення статті 122 КАС України, дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду та неправомірно залишив позовну заяву без розгляду.
41. У контексті обставин цієї справи, зважаючи на наведені мотиви, Верховний Суд уважає, що ним надано відповідь на доводи та вимоги касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, які можуть вплинути на правильне вирішення справи в межах розглянутих позовних вимог.
42. Інші доводи та аргументи касаційної скарги, зважаючи на наведені мотиви, у контексті обставин цієї справи, визначального значення не мають, а тому Верховним Судом не аналізуються.
43. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
44. Частиною четвертою статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
45. За наведеного правового регулювання та обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної постанови, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
46. З урахуванням викладеного, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
47. З огляду на результат касаційного розгляду справи питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 341 345 353 356 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Каверіна Сергія Миколайовича задовольнити.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі №380/25141/23 скасувати, а справу направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
...........................
..........................
..........................
М.В. Білак
В.Е. Мацедонської
Н.В. Мартинюк,
Судді Верховного Суду