ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 380/25627/21
адміністративне провадження № К/990/24528/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О. А.,
суддів: Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про стягнення недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Вищого антикорупційного суду на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2022 року, прийняте у складі судді Крутько О.В., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року, ухвалену у складі колегії суддів: Запотічного І.І. (головуючий), Глушка І.В., Довгої О.І.,
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Вищого антикорупційного суду, в якому просив:
1.1. стягнути із Вищого антикорупційного суду на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду (із вирахуванням передбачених законом податків та зборів) за період січень - листопад 2021 року в загальному розмірі 155 233,65 грн.;
1.2. зобов`язати Вищий антикорупційний суд нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 суддівську винагороду (із вирахуванням передбачених законом податків та зборів), розраховану на підставі базового розміру посадового окладу судді, визначеного: у 2021 році, починаючи з 01.12.2021 - із застосуванням визначеного статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2021 року в розмірі 2270 грн., без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 гривні; у 2022 році - із застосуванням визначеного статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2022 року в розмірі 2481 гривня, без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що Указом Президента України «Про призначення суддів Вищого антикорупційного суду» від 11.04.2019 № 128/2019 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Вищого антикорупційного суду (далі ВАКС). Наказом виконуючого обов`язки голови ВАКС від 23.04.2019 № 26/к позивача зараховано до штату ВАКС на посаду судді й визнано таким, що приступив до виконання обов`язків судді 23.04.2019 з посадовим окладом згідно штатного розпису. Відповідачем за період січень-листопад 2021 року нарахована та виплачена позивачу суддівська винагорода відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-ІХ із застосуванням спеціального розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (1 січня 2102 гривні), а не із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 1 січня - 2270 гривень), що призвело до протиправного зменшення суддівської винагороди позивача за цей період на загальну суму 155233,65 грн. Позивач вважає, що розмір суддівської винагороди не може встановлюватись будь-якими іншими законами, ніж безпосередньо Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ та що базовий розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
2.1. Позивач вказує, що Законом України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-ХVІ не визначено такого спеціального виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» та зазначений закон не включає суддів до будь-якого соціальної демографічної групи населення, для яких повинен встановлюватися окремо прожитковий мінімум.
2.2. Позивач стверджує, що ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-ІХ та ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-ІХ разом з правомірним встановленням на 1 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн. та на 1 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн., протиправно запроваджено спеціальний «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» (розмір якого становить з 1 січня відповідного року 2102 гривень), який використовувався відповідачем для розрахунку розміру посадового окладу позивача у 2021 році та використовуватиметься у 2022 році.
3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Указом Президента України «Про призначення суддів Вищого антикорупційного суду» від 11.04.2019 № 128/2019 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Вищого антикорупційного суду, та наказом виконуючого обов`язки голови ВАКС від 23.04.2019 № 26/к позивача зараховано до штату ВАКС на посаду судді й визнано таким, що приступив до виконання обов`язків судді 23.04.2019 з посадовим окладом згідно штатного розпису.
5. Відповідно до довідки Вищого антикорупційного суду № 320 від 09.12.2021 у період січень-листопад 2021 року ОСОБА_1 нарахована суддівська винагорода у розмірі 1792453,67 грн. Суддівська винагорода позивачу визначена із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (1 січня 2021 р. - 2102 гривні).
6. ОСОБА_1 вважає, що відповідачем протиправно для розрахунку розміру його посадового окладу судді не враховано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня відповідного календарного року, що призвело до зменшення розміру його суддівської винагороди 2021 році та призведе до зменшення її розміру у 2022 році, відтак звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
7. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2022 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року позов задоволено частково.
7.1. Визнано протиправними дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у період січень - листопад 2021 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102,00 грн.
7.2. Зобов`язано Вищий антикорупційний суд провести нарахування та виплату судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період січень - листопад 2021 року на підставі частин 2,3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (2270,00 грн.), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбаченихзакономподатків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Відмовлено в задоволенні інших заявлених позовних вимог.
7.3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
8. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік". Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом. Заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270,00 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.) у досліджуваний (спірний) період 2021 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" є неправомірним.
8.1. Щодо вимог позову, у яких позивач просить зобов`язати Вищий антикорупційний суд нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 суддівську винагороду (із вирахуванням передбачених законом податків та зборів), розраховану на підставі базового розміру посадового окладу судді, визначеного: у 2021 році, починаючи з 01.12.2021 - із застосуванням визначеного статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2021 року в розмірі 2270 грн., без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 гривні; у 2022 році - із застосуванням визначеного статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2022 року в розмірі 2481 гривня, без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 гривні, суди зазначили, що позовні вимоги у вказаній частині є передчасними та звернені на майбутнє, в даній частині позовних вимог права позивача не є порушеними, виходячи з підстав позову та долучених доказів.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
9. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Нормативними підставами для касаційного оскарження судових рішень в цій справі Вищий антикорупційний суд зазначив пункти 3 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
10. Щодо першої підстави, то заявник пояснив, що на дату подання касаційної скарги відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування у правовідносинах, які виникли в цій справі та стосуються здійснення нарахування й виплати суддівської винагороди, виходячи зі встановленого чинним законодавством розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, вищим спеціалізованим судом, який зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності, зобов`язаний у відповідних бюджетних відносинах застосовувати бюджетне законодавство і забезпечувати ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, таких норм права: частини другої статті 19 та статті 130 Конституції України, частини другої статті 4, пункту 7 частини п`ятої статті 22, статей 23 і 116 Бюджетного кодексу України, статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
10.1. Аргументуючи свою позицію в цій частині, скаржник зазначив, що Законом №1402-VІІІ визначено базовий розмір посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, який становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. У свою чергу визначення прожитковому мінімуму, правові основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень закріплено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-ХІУ «Про прожитковий мінімум». Норма частини третьої статті 135 Закону №1402-УІІІ встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього, тобто є бланкетною. При цьому, розмір прожиткового мінімуму визначається виключно законом про Державний бюджет України.
10.2. Відповідач звертає увагу, що конкретний базовий розмір посадового окладу судді визначається шляхом застосування частини третьої статті 135 Закону № 1402-VІІІ разом із відповідною нормою закону про Державний Бюджет України на конкретний календарний рік. Водночас, відповідно до вимог Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-ХІV законодавець не обмежений у виокремленні прожиткового мінімуму для окремих соціальних і демографічних груп населення. Так, наприклад, Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» виокремлено прожитковий мінімум для: «працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді»; «працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів»; «працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури». Подібні за змістом норми були закріплені й у Законі України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Зазначені норми не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України, відповідають вимогам критерію якості закону, а тому підлягають застосуванню.
10.3. Скаржник зазначає, що реалізовуючи свої повноваження головного розпорядника бюджетних коштів у спірних правовідносинах, ВАКС позбавлений можливості надавати оцінку будь-якому закону на предмет його якості та/або конституційності, а отже позбавлений і можливості на свій розсуд обирати для застосування той чи інший закон, яким визначається базовий розмір посадового окладу судді, а зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі й Законом № 1082-ІХ, тому у відповідача були відсутні будь-які правові підстави не виконувати вказані вимоги чинних законів України.
10.4. Водночас, вказує, що із матеріалів адміністративного позову вбачається, що у діях ВАКС відсутні ознаки протиправності у спірних правовідносинах, а аргументи позивача, взяті до уваги судом першої інстанції, зводяться виключно до незгоди із чинними (у тому числі на момент виникнення спірних правовідносин) нормами, які ВАКС цілком правомірно застосував, зокрема і до позивача. Тому за відсутності протиправних рішень дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відсутня одна з необхідних, визначених частиною першою статті 5 КАС України умов, для судового захисту порушених прав позивача.
11. Щодо іншої правової підстави для касаційного оскарження судових рішень в цій справі (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС) відповідач зазначив, що цю справу суд першої інстанції розглянув у порядку спрощеного позовного провадження, тоді як вона, зважаючи на своє значення, категорію, складність, обсяг і характер доказів, суспільний інтерес до справи, мала б розглядатися за правилами загального позовного провадження (оскільки позивач у розумінні Закону України «Про запобігання корупції» відноситься до осіб, що займають відповідальне та особливо відповідальне становище).
11.1. Крім того, скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій були ухвалені з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 25-26 цього Кодексу. При цьому, зауважив, що ВАКС є відповідачем у справі, яка виникла з правовідносин щодо проходження позивачем (суддею) публічної служби, тобто у спірних правовідносинах ВАКС не є суб`єктом владних повноважень стосовно позивача. Отже, згідно з вимогами частини другої статті 26 КАС України позов у цій справі повинен був розглядатися адміністративним судом за місцезнаходженням ВАКС, а саме окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. Проте суд першої інстанції помилково не встановив, що ця справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого адміністративного суду, та відповідно не передав її на розгляд цього суду. Наведені обставини залишилися поза увагою і суду апеляційної інстанції.
12. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
13. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
14. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15. Статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
16. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
17. У преамбулі Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - «Закон») зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
18. Статтею 4 Закону визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
19. Відповідно до частини першої статті 135 Закону суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
20. За частиною другою статті 135 Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
21. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
22. Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.
23. Відповідно до статті 46 Конституції України, Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон №966-XIV) дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
24. За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №966-XIV, прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
25. За приписами частин другої, третьої статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
26. Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №966-XIV прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
27. Статтею 148 Закону № 1402-VIII визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:
Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;
Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
28. Статтею 31 Закону № 1402-VIII визначено, що у системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди як суди першої та апеляційної інстанції з розгляду окремих категорій справ. Вищими спеціалізованими судами є: 1) Вищий суд з питань інтелектуальної власності; 2) Вищий антикорупційний суд.
29. Частиною 1 ст. 14 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» від 07.06.2018 № 2447-VIII (далі - Закон № 2447-VIII) визначено, що Вищий антикорупційний суд є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення його діяльності.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
30. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
31. Оскільки з матеріалів касаційної скарги вбачається, що відповідачем оскаржуються рішення судів першої та апеляційної інстанцій лише в частині позовних вимог, які були задоволені, тому оскаржувані рішення судом касаційної інстанції перевіряються лише в цій частині в межах доводів та вимог касаційної скарги.
32. Ключовим питанням у цій справі є правомірність нарахування і виплати позивачці у спірний період суддівської винагороди, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
33. Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
34. Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів») гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
35. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року №11-р/2018.
36. Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
37. Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
38. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
39. З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 2 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон «№1401-VIII»).
40. Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
41. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 указаного Закону, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
42. Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
43. Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
44. Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
45. Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон «№966-XIV»).
46. Відповідно до статті 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
47. У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
48. Статтею 4 зазначеного Закону встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
49. Верховний Суд зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
50. Водночас цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
51. Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням на 1 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі: 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить: 2102,00 грн.
52. До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
53. Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (січень 2021 року), а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
54. Колегія суддів уважає за потрібне вказати, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
55. Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
56. Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
57. Верховний Суд зауважує, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
58. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
59. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
60. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
61. На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах касаційного перегляду судових рішень в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.
62. Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
63. Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
64. Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
65. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) у січні 2021 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було неправомірним. Тому неправильним є висновок судів попередніх інстанцій про відмову позивачеві у задоволенні позову, з підстав, що наведені у рішеннях, які переглядаються.
66. Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 135 Закону в подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22.
67. Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2 270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону № 1082-IX було неправомірним.
68. А тому, Верховний Суд констатує, що суди першої і та апеляційної інстанції при розгляді цього спору дослідили обставини зменшення розміру суддівської винагороди, на підставі прожиткового мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн та обґрунтовано дійшли висновку, що позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість).
69. Щодо доводів касаційної скарги на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
70. У касаційній скарзі зазначається, що розгляд цієї справи не міг відбуватись за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки вона не є справою незначної складності.
71. Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
72. Частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
73. Згідно із частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
74. Водночас, частиною четвертою статті 257 КАС України передбачено вичерпний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а саме справи щодо:
- оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
- оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
- примусового відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
- оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
75. Відповідно до частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо: прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
76. З цими положеннями співвідносяться (частково) норми частини першої статті 263 КАС України, яка визначає особливості розгляду окремих категорій справ незначної складності щодо: 1) оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 2) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 3) припинення за зверненням суб`єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 4) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо в`їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію).
77. Згідно із частиною п`ятою статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
78. Аналізуючи наведені положення процесуального закону у контексті доводів відповідача, колегія суддів Верховного Суду вважає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України).
79. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 липня 2021 року в справі №460/6542/20 та від 30 червня 2022 року у справі №640/27145/20.
80. Таким чином, Верховний Суд констатує, що ця справа не належить до справ незначної складності у значенні частини шостої статті 12 КАС України, однак заборони для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, відсутні.
81. Також є необґрунтованими доводи скаржника щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині здійснення розгляду апеляційної скарги в письмовому провадженні.
82. Відповідно до приписів частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
83. Матеріалами справи підтверджується, що суд першої інстанції здійснив розгляд цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), що надало суду апеляційної інстанції право на здійснення розгляду скарги також у письмовому провадженні без повідомлення сторін.
84. Щодо доводів скаржника, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій були ухвалені з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 25-26 цього Кодексу, оскільки згідно з вимогами частини другої статті 26 КАС України позов у цій справі повинен був розглядатися адміністративним судом за місцезнаходженням ВАКС, а саме окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, Суд зазначає наступне.
85. Згідно з частиною другою статті 26 КАС України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
86. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
87. У разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається адміністративним судом за вибором позивача (частина друга статті 25 КАС України).
88. Таким чином, щодо спорів з приводу публічної служби, то такі справи, як визначено ч. 2 зазначеної норми, вирішуються адміністративними судами за вибором позивача, а тому доводи скаржника з приводу порушення судами правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 25-26 цього Кодексу, є безпідставними.
89. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
90. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VII СУДОВІ ВИТРАТИ
91. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Вищого антикорупційного суду залишити без задоволення.
2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року у справі №380/25627/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. А. Губська
Судді В.Е. Мацедонська
Ж.М. Мельник-Томенко