ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 380/30517/23
адміністративне провадження № К/990/1690/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І. В.,
суддів: Білак М. В., Мацедонської В. Е.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року (головуючий суддя Глушко І. В., судді Довгої О. І., Запотічного І. І.) у справі № 380/30517/23 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання дій протиправними, зобов`язання до вчинення дій,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У грудні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправними дії Генеральної прокуратури України про встановлення і виплату з 18 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року надбавки за вислугу років відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури»;
- зобов`язати Офіс Генерального прокурора здійснити з 18 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року перерахунок та виплату грошового забезпечення, виходячи з надбавки за вислугу років у розмірі відповідних відсотків від посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», з урахуванням раніше виплачених сум.
2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що проходив військову службу з 18 жовтня 2016 року по 31 грудня 2019 року у Головній військовій прокуратурі Генеральної прокуратури України (правонаступник Офіс Генерального прокурора).
3. У період з 18 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року позивачу виплачувалась надбавка за вислугу років відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури» у розмірі 25% від посадового окладу без врахування окладу за військове звання.
4. Дія зазначеної вище постанови почала поширюватись на прокурорів, військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, слідчих органів прокуратури та інших працівників органів прокуратури лише після внесення змін на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 року № 1153 «Про внесення змін до Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури».
5. Позивач вважає, що відповідач при нарахуванні йому грошового забезпечення помилково застосував норми постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури» замість постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 року № 1153 «Про внесення змін до Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури».
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
6. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо встановлення і виплати ОСОБА_1 з 18 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року надбавки за вислугу років відповідно до Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1090. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи з надбавки за вислугу років у відповідних розмірах від посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та з урахуванням раніше виплачених сум.
7. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року скасовано, позов залишено без розгляду.
8. Восьмий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що позивач вперше звернувся до відповідача щодо спірного питання лише 21 листопада 2023 року, тобто зі спливом значного періоду часу, що не може бути визнано як розумний строк для захисту порушеного права.
9. Суд апеляційної інстанції не встановив наявності непереборних обставин, що перешкоджали позивачу реалізувати своє право на вчасне звернення до суду із цими позовними вимогами, а тому дійшов висновку про необхідність застосування правових наслідків, передбачених пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та залишити позовну заяву без розгляду.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог
10. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, на обґрунтування якої зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск строку звернення до суду у спорі з приводу порушення законодавства про оплату праці та виплати заробітної плати (частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України; далі - КЗпП), оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли до прийняття Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, а тому строк звернення є необмеженим.
11. На переконання скаржника, при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із цією позовною заявою слід врахувати, що станом на момент виникнення спірних правовідносин частина друга статті 233 КЗпП не обмежувала будь-яким строком право звернення до суду. Частина друга статті 233 КЗпП є спеціальною, та має пріоритет над нормами частини п`ятої статті 122 КАС України.
12. На підставі викладеного вище скаржник просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України та був відряджений до Генеральної прокуратури України наказом Міністра оборони України від 04 лютого 2013 року № 62.
14. Наказом Генерального прокурора України від 18 жовтня 2016 року № 439-вп майора юстиції, ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України та призначено на посаду прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління забезпечення діяльності військових прокуратур Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
15. Надалі наказом Генерального прокурора України від 06 березня 2018 року № 111-вк підполковника юстиції ОСОБА_1 призначено прокурором другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
16. Наказом Генерального прокурора України від 21 червня 2019 року № 449-вк підполковника юстиції ОСОБА_1 призначено прокурором другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
17. Наказом Генерального прокурора від 20 грудня 2019 № 1189-вк прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури підполковника юстиції ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) та виключено зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України та усіх видів забезпечення.
18. 21 грудня 2023 року позивач звернувся до відповідача із запитом, у якому просив повідомити про порядок нарахування і змін в період 2016-2017 роках його грошового забезпечення, у тому числі щомісячної надбавки за вислугу років.
19. Листом від 14 грудня 2023 року № 21-275ВИХ-23 відповідач повідомив позивача, що Кабінетом Міністрів України 09 грудня 2015 року прийнято постанову № 1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури» (опубліковано в газеті «Урядовий кур`єр» від 05 січня 2016 року № 1), дія якої поширюється і на військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах. Пунктом третім цієї постанови визначено розміри надбавки за вислугу років, а саме у розмірах, зазначених у частині сьомій статті 81 Закону № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру». Пунктами 8-11 постанови визначені періоди проходження служби військовослужбовцям, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, які їм зараховуються для виплати щомісячної надбавки за вислугу років. У зв`язку з прийняттям постанови Кабінетом Міністрів України № 1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури» втратила чинність норма пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» в частині виплати надбавки за вислугу років у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців. Отже, виплата надбавки за вислугу років за 2016- 2017 роки згідно з нормами зазначеної постанови здійснено відповідно до чинного законодавства, і для перерахунку грошового забезпечення за цей період підстави відсутні.
20. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування у 2016-2018 роках надбавки за вислугу років відповідно до норм постанови № 1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури», позивач звернувся до суду із цим позовом.
Позиція інших учасників справи
21. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки з позивачем ще у грудні 2019 року проведено остаточний розрахунок та виплачено усі належні йому кошти при звільненні, а із цим позовом він звернувся у грудні 2023 року з пропуском місячного строку, який визначено частиною п`ятої статті 122 КАС України. Також звертає увагу, що позивач звернувся із позовом лише через 48 місяців з дати виплати всіх належних йому сум та проведення остаточного розрахунку.
Рух касаційної скарги
22. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Верховний Суд, Суд) ухвалою від 16 січня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 380/30517/23 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання дій протиправними, зобов`язання до вчинення дій, а також витребував із Львівського окружного адміністративного суду справу № 380/30517/23.
23. Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2025 року справу № 380/30517/23 призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
24. Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2025 року зупинено провадження у справі № 380/30517/23 до набрання законної сили рішенням Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 460/21394/23.
25. Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2025 року поновлено провадження у справі № 380/30517/23.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ КАСАЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
26. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вирішенні питання дотримання позивачем строків звернення до суду із цим позовом, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить із такого.
27. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
28. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
29. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
30. Частина перша статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
31. На думку позивача, спір у цій справі виник у зв`язку з протиправною бездіяльністю Офісу Генерального прокурора щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 18 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Позивач вважає, що виплата мала здійснюватися з урахуванням надбавки за вислугу років у відповідному розмірі, визначеному відсотком від посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу».
32. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано у межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
33. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом або іншими законами можуть встановлюватися спеціальні строки для звернення до адміністративного суду. Якщо інше не передбачено, такі строки обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
34. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану у цій справі постанову, виходив із того, що на момент звернення до суду позивач пропустив строк, передбачений частиною другою статті 233 КЗпП у редакції, що набрала чинності з 19 липня 2022 року.
35. Водночас, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто до змін, внесених Законом № 2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
36. Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду у місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
37. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не містив обмежень щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
38. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23.
39. Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року в справі № 460/21394/23 сформулював наступні висновки щодо застосування законодавства у випадках, коли мають місце триваючі правовідносини, початок і припинення яких охоплюють періоди дії різних редакцій статті 233 КЗпП.
40. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
41. Таким чином, Верховний Суд наголошує на необхідності чіткого розмежування сфери дії правових норм у часі, що обумовлено конституційними засадами правової визначеності та передбачуваності правозастосування.
42. Враховуючи наведене, висновки суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду не відповідають чинним положенням трудового законодавства. Адже відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року), право на звернення до суду з позовом щодо захисту порушених трудових прав у подібних правовідносинах не було обмежене будь-яким строком.
43. Це означає, що позивач мав безстрокову можливість звернутись за судовим захистом щодо тих юридичних фактів, які виникли до зазначеної дати. Неправильне застосування апеляційним судом норм статті 233 КЗпП призвело до помилкового висновку про пропуск строку, що не узгоджується з принципами правової визначеності та ефективного судового захисту прав і законних інтересів особи.
44. У контексті обставин цієї справи, зважаючи на наведені мотиви, Верховний Суд уважає, що ним надано відповідь на всі доводи та вимоги касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, які можуть вплинути на правильне вирішення справи в межах розглянутих судом апеляційної інстанції позовних вимог. Інші доводи та аргументи касаційної скарги, зважаючи на наведені мотиви, у контексті обставин цієї справи, визначального значення не мають, а тому Верховним Судом не аналізуються.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
45. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
46. Частиною четвертою статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
47. Оскільки оскаржуване судове рішення перешкоджає подальшому провадженню у справі, а також не відповідає вимогам законності й обґрунтованості, його належить скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Судові витрати
48. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року скасувати, а справу направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Желєзний
Судді: М. В. Білак
В. Е. Мацедонська