ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 380/4764/21
адміністративне провадження № К/9901/43895/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року (головуючий суддя Брильовський Р.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року (головуючий суддя Коваль Р.Й, судді: Гудим Л.Я., Довгополов О.М.) у справі № 380/4764/21 за позовом Приватного акціонерного товариства «Ірокс» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
29 березня 2021 року Приватне акціонерне товариство «Ірокс» (далі також позивач або ПрАТ «Ірокс» звернулося до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі також відповідач або ГУ Держпраці), у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЛВ 0043/410/ПД/АВ/ФС-1 від 17 березня 2021 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЛВ 0043/410/ПД/АВ/ФС-1 від 17 березня 2021 року.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року залишено без змін.
02 грудня 2021 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, надіслана 29 листопада 2021 року, у якій скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
10 січня 2022 року на адресу суду від позивача надійшов відзив, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 січня 2021 року ГУ Держпраці у Львівській області видано наказ № 0021-П та направлення № 0021 від 11 січня 2021 року, якими інспекторам праці - Гумен В.І., Веліахмедову Б.З., Кучмі М.І., Тріль І.Б., Пасічнику Р.Ю. доручено провести позаплановий захід зі здійснення державного контролю у формі інспекційного відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині неналежного оформлення трудових відносин.
За змістом направлення предметом здійснення заходу було дотримання вимог законодавства про працю в частині виявлення неоформлених трудових відносин.
За результатами проведеного заходу державного контролю у позивача, відповідно до пункту 16 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 823 (далі також Порядок № 823) головним державним інспектором Гумен В.І. 21 січня 2021 року складено акт № ЛВ0043/410/ПД/АВ, яким зафіксовано порушення у ПрАТ «Ірокс», зокрема, частин 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України), постанови Кабінету міністрів України від 17 червня 2015 року № 413.
З пояснень, які надано громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 інспектору (зафіксовано засобами відеотехніки), відповідачем встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з ПрАТ «Ірокс» тривалий період часу (більше півроку) та виконує трудову функцію муляра, ОСОБА_2 працює в ПрАТ «Ірокс» декілька днів, виконує трудову функцію муляра, станом на 20 січня 2021 року жодних договорів з ПрАТ «Ірокс» не укладав.
У зв`язку з відмовою об`єкта відвідування від підписання акта, такий складено у трьох примірниках.
Два примірники акта 21 січня 2021 року надіслано об`єкту відвідування рекомендованим листом з описом документів у ньому та повідомленням про вручення за № 7900063160047.
У зв`язку з неповерненням об`єктом відвідування підписаного примірника акта 02 лютого 2021 року, інспектором праці Гумен В.І. складено акт про відмову від підпису № ЛВ0043/410/ПД/АВ/ВП, один примірник якого надіслано об`єкту відвідування рекомендованим листом з повідомленням про вручення № 7901908939037.
Постановою ГУ Держпраці у Львівській області № ЛВ0043/410/АВ/ФС-1 від 17 березня 2021 року на ПрАТ «Ірокс» накладено штраф у розмірі 360 000 гривень.
IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 працюють у ТзОВ «Марлон-Сіті» згідно з цивільно-правовими договорами з 11 січня 2021 року.
На думку позивача, твердження відповідача про те, що ПрАТ «Ірокс» порушило вимоги трудового законодавства не відповідають дійсності.
Відповідач заперечення обґрунтовував тим, що надані докази оформлення по цивільно-правовому договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ТзОВ «Марлон-Сіті» жодним чином не спростовують виявленого порушення частин 1, 3 статті 24 КЗпП, постанови Кабінету міністрів України від 17 червня 2015 року № 413.
Відповідач акцентує увагу на тому, що зазначені громадяни в ході заходу державного контролю повідомили, що працюють саме у ПрАТ «Ірокс».
Стосовно цих осіб товариством не надано жодних документів, ведення яких передбачено законодавством про працю.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи позовні вимоги, суди дійшли висновку, що обставини, викладені в акті інспекційного відвідування № ЛВ 0043/410/ПД/АВ від 21 січня 2021 року не знайшли свого підтвердження.
За позицією судів попередніх інстанцій, вина позивача у вчиненні вказаного правопорушення, є недоведеною, а відтак висновок відповідача про порушення позивачем трудового законодавства є також недоведеним, оскільки не підтверджується належними та допустимими доказами.
Водночас судами зазначено, що відповідач жодним чином не спростував наявність цивільно-правових договорів від 11 січня2021, укладених ТзОВ «Марлон -Сіті» з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ
В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що судами попередніх інстанцій не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, згідно із яким, у разі, якщо робота, виконувана особою на користь суб`єкта господарювання, збігається з видом його економічної діяльності або є роботою з обслуговування його діяльності, то робота такої особи повинна виконуватись на умовах трудового договору.
Скаржник акцентує увагу на тому, що зафіксованими засобами відеотехніки встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з ПрАТ «Ірокс» тривалий час (більше півроку) та виконує трудову функцію муляра, ОСОБА_2 працює в ПрАТ «Ірокс» декілька днів (строк випробування), виконує трудову функцію муляра, станом на 20 січня 2021 року жодних договорів з ПрАТ «Ірокс» не укладав.
Скаржник вважає, що надані разом з позовною заявою докази оформлення по цивільно-правову договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ТзОВ «Марлон-Сіті» жодним чином не спростовують виявленого порушення частин 1,3 статті 24 КЗпП України, постанови КМУ № 413 та спрямовані на уникнення відповідальності, оскільки зазначені громадяни в ході заходу державного контролю повідомили, що працюють саме на ПрАТ «Ірокс».
У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що усні свідчення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не відповідають дійсності, оскільки вони не є працівниками ПрАТ «Ірокс».
Стверджує, що відповідач жодним чином не спростував наявність цивільно-правових договорів від 11 січня 2021 року, які укладені ТзОВ «Марлон-Сіті» з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Інші доводи позивача зводяться до погодження з позицією судів першої та апеляційної інстанцій.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності з положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідач є суб`єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у відповідній області.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України від 5 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі також Закон № 877-V).
Так, за приписами статті 1 Закону № 877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Згідно з цим Законом орган державного нагляду має право здійснювати планові, позапланові заходи здійснення державного нагляду. Підстави, порядок їх здійснення та необхідні розпорядчі документи органу державного нагляду, визначені статтями 5, 6, 7 цього Закону № 877-V.
У відповідності до частини 1 статті 6 Закону № 877-V підставами для здійснення позапланових заходів є, зокрема:
звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.
Конструкція частини першої статті 6 Закону № 877-V свідчить про те, що наведений у ній перелік підстав для здійснення позапланових заходів (у даному випадку інспекційного відвідування) є вичерпним.
В той же час, частина друга названої правової норми передбачає можливість, у випадках, визначених частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V, здійснювати проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених статтею 6 цього Закону.
Варто зауважити й те, що питання стосовно підстав для здійснення позапланових заходів не охоплюється положеннями статті 4 Закону № 877-V, яка визначає загальні вимоги до здійснення державного нагляду (контролю) й, у її частині четвертій, наводить вичерпний перелік питань, які встановлюються виключно законами.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 805/430/18-а дійшла висновку, що спеціальним законом, який відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 877-V повинен враховуватися органами Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), є КЗпП України, зокрема, Глава XVIII "Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю".
У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у постановах від 24 червня 2021 року у справі № 200/5877/19-а та від 28 вересня 2021 року у справі № 520/1204/2020 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.
Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 затверджено Порядок здійснення державного контроль за додержанням законодавства про працю (далі також Порядок № 823), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 року № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 року № 1986-IV, та Законом України «Про основі засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Згідно із пунктом 2 Порядку № 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
У відповідності до пункту 3 Поряду № 823 інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов`язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження).
Підпунктами 1, 2, 3 пункту 5 Порядку № 823 визначено, що інспекційні відвідування проводяться з таких підстав:
звернення працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю;
звернення фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин;
рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону 877-V під час проведення позапланового заходу з`ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов`язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення заходу державного нагляду (контролю).
За позицією судів попередніх інстанцій, відповідач під час проведення позапланового заходу вийшов за межі підстав його проведення, оскільки з`ясовував не лише питання, яке було зазначено у зверненні заявника від 08 грудня 2020 року, тим самим порушив вимоги частини 1 статті 6 Закону 877-V.
Проте Верховний Суд не погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Зі змісту звернення фізичної особи, яке послугувало підставою для здійснення інспекційного відвідування вбачається, що така фізична особа працювала не офіційно на підприємстві позивача муляром з 15 серпня 2020 по 25 листопада 2020. Позивач не виплатив заявнику кошти в сумі 70 000,00 гривень. Також заявник зазначив, що працював на декількох об`єктах, просив вжити заходів щодо виплати вказаних коштів.
За змістом направленням предметом здійснення заходу було дотримання вимог законодавства про працю в частині виявлення неоформлених трудових відносин.
Беручи до уваги, що фізичною особою, яка працювала у позивача повідомлено про використання праці без належного оформлення, відповідачем проведено перевірку в межах підстав для здійснення цього заходу.
Верховний Суд зазначає, що за наявності інформації про використання суб`єктом господарювання праці фізичних осіб без оформлення, суб`єкт контролю призначає перевірку в частині виявлення неоформлених трудових відносин, оскільки позбавлений можливості перевірити правильність нарахування та виплату заробітної плати таким особам.
Щодо безпосередньо виявлених порушень, які стали підставою накладення штрафу у спірних правовідносин слід зазначити таке.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.
Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника.
За змістом частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження (абзац другий частини 2);
вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення (абзац третій частини 2 );
Отже, згідно із абзацами 2 та 3 частини 2 статті 265 КЗпП України відповідальність за вказані порушення настає у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.
Суди попередніх інстанцій наголосили, що зафіксувавши в акті інспекційного відвідування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за виконанням трудової функції, інспектор праці не вжив заходів для ідентифікації цих осіб та не встановив чи вони були допущені до роботи без укладення трудового договору.
Не встановлено інспектором і інших обставин: скільки часу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 працювали у позивача, які функції здійснювали, чи отримували оплату за виконану роботу, чи укладався з ними цивільно-правовий договір чи ні, тощо.
Також в ОСОБА_1 та ОСОБА_2 інспектор не відібрав письмових пояснень з приводу здійснення трудових функцій.
Проте, Верховний Суд не погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій, оскільки судами наводяться ознаки за якими встановлюються працювала фізична особа за трудовим договором чи за цивільно-правовим. Проте в межах цієї справи під час перевірки суб`єкта господарювання інспекторам не було надано жодних документів, які підтверджували оформлення зазначених осіб за трудовим договором або цивільно правим саме у позивача.
За змістом акта зазначені особи ідентифіковані з зазначенням виконання трудової функції «муляр».
Згідно із пунктом 10 Порядку № 823 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно мають право, серед іншого, фіксувати проведення інспекційного відвідування засобами аудіо-, фото- та відеотехніки;
Статтею 99 КАС України встановлено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Інспекційне відвідування було проведено відповідачем з фіксуванням засобами відеотехніки. В матеріалах справи наявний диск з відеофіксацією контрольного заходу, проте судами попередніх інстанцій не надавалася оцінки усним поясненням зазначених осіб та зафіксованим обставинам.
У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує не лише зафіксовані в акті виявлені порушення, але й усні пояснення осіб, які працювали на об`єкті.
Так, судами попередніх інстанцій не надано оцінку інформації, яка зафіксована засобами відеотехніки, проте взято до уваги лише цивільно-правові договори від 11 січня 2021 року, долучені до позовної заяви, зміст яких дійсно суперечить усним поясненням осіб, які виконували трудові функції муляра на об`єкті господарської діяльності позивача.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною третьою цієї норми визначено, що одним із основних принципів адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.
За вимогами частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Відповідно до приписів статей 73 74 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а в разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
Відповідно до положень пункту 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (№ 63566/00) та пункту 13 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Петриченко проти України» (№2586/07), суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.
При цьому, відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Насамперед, законність рішення залежить від безумовної, точної відповідності його законам та іншим нормативно-правовим актам, що визначається перш за все правильною юридичною кваліфікацією взаємовідносин сторін та інших учасників справи.
Обґрунтованим рішення слід вважати тоді, коли суд повністю з`ясував обставини, що мають значення для справи.
Верховний Суд наголошує, що за критеріями обґрунтованості судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або недоведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
В межах цієї справи судами попередніх інстанцій надано оцінку доказів вибірково, а саме: надано перевагу доказам, які надані позивачем до позовної заяви, та поза увагою залишилися докази, на які покликається відповідач у справі, а саме диск з відеофіксацією заходу контролю, який містить усні пояснення осіб, щодо яких, на думку відповідача, допущенні порушення (неналежне оформлення трудових відносин).
З огляду на зазначене, судові рішення у цій справі не відповідають критеріям законності та обґрунтованості, оскільки судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки усім доказам у справі та рішення судів не містять мотиви чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інші докази.
Також рішення судів попередніх інстанцій не містять належного обґрунтування відхилення усних пояснень самих фізичних осіб, які виконували трудові фукнкції «муляра» на об`єкті здійснення господарської діяльності позивача.
За приписами статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на викладене, Верховний Суд доходить висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не можуть вважатися обґрунтованими та законними, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 380/4764/21 скасувати.
Справу № 380/4764/21 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
Я.О. Берназюк
В.М. Шарапа