ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2023 року

м. Київ

справа №380/477/21

адміністративне провадження № К/990/29272/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Мацедонської В. Е.,

суддів: Данилевич Н. А., Уханенка С. А.,

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року (суддя-доповідач Большакова О. О., судді: Затолочний В. С., Качмар В. Я.)

І. Суть спору

У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (далі - відповідач, Спеціалізована прокуратура), у якому просив:

- визнати протиправними дії Спеціалізованої прокуратури щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 264 дні відпустки із розрахунку тобто 442,35 грн за один день відпустки, а всього у сумі 116 780,40 грн;

- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористані 264 дні відпустки із заробітної плати станом на день звільнення - 08 жовтня 2020 року за посадою заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (прирівняною до заступника військового прокурора Західного регіону України), тобто із розрахунку 4 409,50 грн за один день невикористаної відпустки, тобто всього у розмірі 1 164 108 грн, без будь-яких відрахувань, з урахуванням раніше отриманої ним компенсації за невикористані відпустки;

- визнати протиправними дії Спеціалізованої прокуратури щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 11 січня 2020 року по 08 жовтня 2020 року із розрахунку середньомісячної заробітної плати у сумі 16 020,69 грн, та середньоденної зарплати у сумі 762,89 грн;

- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру здійснити перерахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 11 січня 2020 року по 08 жовтня 2020 року відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України, статті 27 Закону України «Про оплату праці», статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, тобто з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів у розмірі 727 918, 80 грн та з урахуванням раніше отриманої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 11 січня 2020 року по 08 жовтня 2020 року;

- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток з урахуванням проведеного перерахунку заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки, за весь час затримки з 09 жовтня 2020 року по день фактичного розрахунку із розрахунку 4 409,50 грн за один день.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що компенсацію за невикористані 264 дні відпустки йому проведено із порушенням, а саме не із заробітної плати станом на день звільнення - 08 жовтня 2020 року за посадою заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону. Середній заробіток за час вимушеного прогулу за період невиконання рішення суду щодо поновлення на роботі проведений невірно, із порушенням вимог Закону України «Про прокуратуру» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, тобто без урахування коефіцієнту підвищення посадових окладів. Ураховуючи те, що його розрахували несвоєчасно, вважає, що є усі підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, виходячи із середньоденного заробітку за посадою заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону із розрахунку 4 409, 50 грн за один день.

ІІ. Установлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, судове рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення

ОСОБА_1 з 14 серпня 2014 року працював на посаді заступника військового прокурора Західного регіону України - начальника слідчого управління.

Наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1502к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника військового прокурора Західного регіону України - начальника слідчого управління у зв`язку з припиненням трудового договору за пунктом 7-2 статті 36 КЗпП України.

Відповідно до пункту 3 наказу Генерального прокурора від 05 лютого 2020 року № 66 «Про окремі питання забезпечення початку роботи спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних)» військову прокуратуру Західного регіону України перейменовано на Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону.

08 вересня 2020 року відповідно до пункту 1 наказу Генерального прокурора № 414 днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11 вересня 2020 року, а пунктом 2 цього ж наказу передбачено, що він набирає чинності з моменту опублікування. Даний наказ було опубліковано у випуску № 164 (7421) газети «Голос України», яка є загальнодоступною, як й інформація про те, що саме з 11 вересня 2020 року розпочали роботу обласні прокуратури.

08 жовтня 2020 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2020 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 813/7713/14 наказом Генерального прокурора № 401к ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника військового прокурора Західного регіону України - начальника слідчого управління з 24 жовтня 2014 року.

08 жовтня 2020 року наказом Генерального прокурора № 402к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника військового прокурора Західного регіону України - начальника слідчого управління. Під час роботи позивач перебував на фінансовому забезпеченні у військовій прокуратурі Західного регіону України, де проходив військову службу (працював) незважаючи на те, що призначався та звільнявся з посади Генеральним прокурором.

У день звільнення (08 жовтня 2020 року) позивач подав заяву відповідачу про проведення розрахунку при звільненні, а саме просив: виплатити заробітну плату за весь час вимушеного прогулу за період з 11 січня 2020 року по день фактичного звільнення з посади - 07 жовтня 2020 року із врахуванням коефіцієнтів підвищення посадових окладів відповідно до положень статті 116 КЗпП України, статті 27 Закону України «Про оплату праці», пунктів 2, 5, 8, 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100; нарахувати та виплатити йому відповідно до положень статтей 82, 85 Закону України «Про прокуратуру», статтей 82 83 116 117 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про відпустки», статті 27 Закону України «Про оплату праці», грошову компенсацію за невикористані щорічні оплачувані відпустки тривалістю 30 календарних днів та щорічні додаткові оплачувані відпустки тривалістю 15 календарних днів за період з 24 жовтня 2014 року по дату звільнення - 08 жовтня 2020 року.

30 жовтня 2020 року Спеціалізована прокуратура нарахувала та виплатила позивачу компенсацію за невикористані 264 дні відпустки у загальній сумі 116 780,40 грн, тобто виходячи з 442,35 грн за один день. Із відрахуваннями на картку ОСОБА_1 виплачено 94 940,31 грн.

09 листопада 2020 року Спеціалізована прокуратура виплатила позивачу 142 660,43 грн заробітної плати за час вимушеного прогулу з 11 січня 2020 року по 08 жовтня 2020 року, тобто із розрахунку 753, 83 грн. Із відрахуваннями на картку ОСОБА_1 виплачено 114 841, 68 грн.

Ураховуючи ту обставину, що розрахунок відповідачем проведено невірно, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 264 дні відпустки із розрахунку 442,35 грн за один день відпустки. Зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 компенсації за невикористані 264 дні відпустки, виходячи із заробітної плати станом на день звільнення - 08 жовтня 2020 року - за посадою заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (прирівняною до заступника військового прокурора Західного регіону України), тобто із розрахунку 4409 (чотири тисячі чотириста дев`ять) гривень 50 коп. за один день невикористаної відпустки, без будь - яких відрахувань та з урахуванням раніше виплаченої суми. Визнано протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 11 січня 2020 року по 07 жовтня 2020 року, виходячи із розрахунку середньомісячної заробітної плати у сумі 16020 (шістнадцять тисяч двадцять) гривень 69 коп. та середньоденної заробітної плати у сумі 762 (сімсот шістдесят дві) гривні 89 коп. Зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання роботодавцем рішення суду про поновлення на роботі за період з 11 січня 2020 року по 07 жовтня 2020 року включно відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України, статті 27 Закону України «Про оплату праці», статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, тобто з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів та з урахуванням раніше виплаченої суми. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. При цьому, положенням пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на 08 жовтня 2020 року) установлено, що обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах, як у розрахунковому період, так і у періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт підвищення. Тобто, законодавством не передбачено на час виникнення спірних правовідносин будь-яких підстав для незастосування коефіцієнту підвищення посадових окладів.

При цьому, ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року у справі № 380/477/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Верховний Суд зазначив, що у касаційній скарзі не наведено фактів наявності значного суспільного інтересу, а також не вбачається виняткового випадку й того, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають самобутню своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу. Скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.

У подальшому, 16 серпня 2022 року засобами поштового зв`язку Офісом Генерального прокурора подано апеляційну скаргу, у якій останній просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року у частині задоволення позовних вимог і ухвалити нове рішення у цій частині про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи Офісу Генерального прокурора про порушення його прав та інтересів у зв`язку із прийняттям рішення у цій справі є безпідставними, оскільки предметом спору є законність дій Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки, щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 11 січня 2020 року по 07 жовтня 2020 року. Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону є окремим суб`єктом публічного права і самостійно відповідає за власними зобов`язаннями. При цьому, не є предметом спору у цій справі обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо фінансового забезпечення діяльності органу прокуратури, у тому числі з приводу покриття витрат на виплату належної позивачу заробітної плати (грошового забезпечення).

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що Офісом Генерального прокурора порушено вимоги частини другої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

24 жовтня 2022 року Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі частини третьої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

ІV. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і направити справу для продовження розгляду до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що хоча Офісом Генерального прокурора і подано апеляційну скаргу поза межами присічного строку 1 рік з дня ухвалення судового рішення, установленого частиною 2 статті 299 КАС України, проте на нього поширюється виключення щодо можливості поновлення такого строку у зв`язку з тим, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року вирішено питання про права та обов`язки Офісу Генерального прокурора.

Офіс Генерального прокурора зазначає, що про судові рішення у справі № 380/477/21 останньому стало відомо лише 22 липня 2022 року (після надходження листа Спеціалізованої прокуратури про надання додаткових коштів для виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року). Поряд з цим, Офіс Генерального прокурора є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури, а тому, на його думку, він має право на оскарження судових рішень у цій справі, оскільки такі рішення суттєво порушують права та обов`язки скаржника як головного розпорядника бюджетних коштів.

Також, щодо суті спору скаржник зазначає, що прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру (без попереднього проходження атестації як умови для переведення) суперечить меті і вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Стверджує, що оскільки позивач не був переведеним для подальшого проходження служби до реформованого органу прокуратури, то й відсутні підстави застосовувати норми статті 81 Закону України «Про прокуратуру» для розрахунку його середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді.

Спеціалізована прокуратура у відзиві на касаційну скаргу просить суд її задовольнити, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Відповідач зауважує, що для виконання судових рішень у цій справі в частині проведення виплати коштів на користь стягувача, необхідно внести зміни до кошторису прокуратури регіону на відповідний рік та збільшити асигнування по коду 2111 «заробітна плата», що самостійно відповідач зробити не може, а таке повноваження належить Офісу Генерального прокурора як головному розпоряднику коштів Державного бюджету України, що, в свою чергу, підтверджує порушення його прав прийнятими судовими рішеннями у цій справі.

ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у її задоволенні, ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року залишити без змін. Позивач зазначає, що рішення суду першої інстанці та постанова суду апеляційної інстанції не ухвалені про права та (або) обов`язки Офісу Генерального прокурора, оскільки предметом спору у цій справі є законність дій Спеціалізованої прокуратури, яка є окремим суб`єктом публічного права і самостійно відповідає за власними зобов`язаннями. Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що Офісу Генерального прокурора було достеменно відомо про справу № 380/477/21 з часу відкриття провадження у ній, оскільки позивачем та відповідачем неодноразово надсилались процесуальні документи сторонам у справі, у тому числі й до Офісу Генерального прокурора. Позивач зазначає, що з урахуванням направлених документів, вільного доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень та наявності обов`язку постійно здійснювати його моніторинг, скаржник мав можливість та повинен був дізнатися про наявність судового спору та розгляду цієї справи.

Також ОСОБА_1 подав клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 339 КАС України, обґрунтовуючи тим, що при прийнятті рішень у справі № 380/477/21 питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Офісу Генерального прокурора не вирішувались. Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 808/892/17, у якій Суд дійшов висновку, що у справах даної категорії належним відповідачем є саме прокуратура регіонального рівня.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

За приписами статті 295 КАС України установлено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, зокрема, на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Водночас, частиною другою статті 299 КАС України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, суб`єкта владних повноважень подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки.

VІ. Висновки Верховного Суду

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

З аналізу викладеного вище законодавства убачається, що вказана норма процесуального закону (частина 2 статті 299 КАС України) є імперативною і зобов`язує суд апеляційної інстанції застосувати процесуальні наслідки у вигляді відмови у відкритті апеляційного провадження у справі в разі, якщо апеляційна скарга прокурора, суб`єкта владних повноважень подана після спливу річного строку на апеляційне оскарження незалежно від поважності причин пропуску цього строку.

Зі змісту частини другої статті 299 КАС України вбачається, що використана законодавцем конструкція «незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, суб`єкта владних повноважень подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення» є чіткою та не викликає множинного розуміння, а тому правила зазначеної норми передбачають обов`язок, а не право суду, і не підлягають обмеженню в застосуванні та розширеному тлумаченню.

Тобто, встановлений річний строк є присічним, таким, що не може бути поновлений. Це правило стосується випадків подання апеляційної скарги суб`єктом владних повноважень.

Втім, із зазначеного правила існує виняток, згідно з яким річний строк на апеляційне оскарження може бути поновлений, якщо апеляційну скаргу подано суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду, зокрема від 04 лютого 2021 року у справі № 160/9830/18 та від 25 травня 2022 року у справі № 160/2192/19.

Тобто, колегія суддів звертає увагу, що виключними підставами для поновлення пропущеного річного строку на апеляційне оскарження суб`єкту владних повноважень є незалучення такого суб`єкта до участі у розгляді справи та доведеність останнім факту порушення його прав та (або) обов`язків прийнятим судовим рішенням.

Як убачається з матеріалів справи, підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року Офіс Генерального прокурора уважає порушення його прав та інтересів, як головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури.

Водночас, предметом спору у цій адміністративній справі є законність дій Спеціалізованої прокуратури щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки, щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення особи на роботі.

Поряд з цим, судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що не є предметом спору у цій справі обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо фінансового забезпечення діяльності органу прокуратури, у тому числі з приводу покриття витрат на виплату належної позивачу заробітної плати (грошового забезпечення).

Колегія суддів уважає, що питання фінансового забезпечення діяльності органу прокуратури є внутрішньо-організаційними.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що з метою забезпечення належної організації роботи спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (у тому числі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону) щодо виконання визначених функцій, розмежування їхніх повноважень із самостійними структурними підрозділами Офісу Генерального прокурора, обласними та окружними прокуратурами, керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру» Офісом Генерального прокурора було прийнято наказ від 22 листопада 2021 року № 370 «Про особливості організації діяльності спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері», відповідно до якого убачається, що Спеціалізована прокуратура є окремим суб`єктом публічного права, наділена владними управлінськими функціями і самостійно відповідає за власними зобов`язаннями.

У зв`язку з цим, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що вказане спростовує доводи Офісу Генерального прокурора про порушення його прав та інтересів у зв`язку із прийняттям рішення у цій справі.

Також, колегія суддів уважає за доцільне зазначити, що у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».

Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи, зокрема, зобов`язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.

Положеннями частини другої статті 44 КАС України передбачено обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо дотримання процесуальних строків.

Таким чином, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту такої скарги, в тому числі процесуальних строків подачі апеляційної скарги. Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що враховуючи імперативність норми частини другої статті 299 КАС України, яка містить заборону поновлення строку на апеляційне оскарження, наявні підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року.

Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 341 345 349 350 356 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.

Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року залишити без змін.

Судовий збір розподілу не підлягає.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Е. Мацедонська

Судді Н. А. Данилевич

С. А. Уханенко