ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 380/5319/22
адміністративне провадження № К/990/28098/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Єресько Л.О.,
Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові
на постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 (головуючий суддя - Р.В. Кухтей, судді - С.П. Нос, С.М. Шевчук)
у справі № 380/5319/22
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:
- визнати протиправним і скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 20.01.2022 № 3-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » (з врахуванням внесених до нього змін згідно з наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 28.01.2022 № 5-ос «Про внесення змін до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 20.01.2022 № 3ос «Про звільнення ОСОБА_1 », наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 02.02.2022 № 9-ос «Про внесення змін до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 20.01.2022 № 3ос «Про звільнення ОСОБА_1 (зі змінами») та наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 08.04.2022 № 27-ос «Про зміну дати звільнення ОСОБА_1 »);
- поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові з 03.03.2022;
- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.03.2022 по день постановлення судом рішення у справі.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає про незгоду з фактом свого звільнення, вважає, що таке відбулось з порушенням законодавчо встановленої процедури та за відсутності фактичних та формальних підстав. Позивач вказує, що у заяві від 27.12.2021 вона просила надати їй відпустку без збереження заробітної плати з 04.01.2022 по 06.01.2022, щорічну основну відпустку тривалістю 19 календарних днів з 10.01.2022 та звільнити її у останній день відпустки. З 24.01.2022 по 24.02.2022 позивач перебувала на лікарняному, а тому в силу приписів Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка повинна була бути продовжена на весь період тимчасової непрацездатності і останній день відпустки припадав би на 01.03.2022. Оскільки позивач просила у заяві від 27.12.2021 звільнити її у останній день відпустки, а така в силі тимчасової непрацездатності повинна була бути продовжена на весь період захворювання, для позивача незрозуміла причини її звільнення з 09.02.2022. Крім того, позивач вказує, що 16.02.2022 вона подала заяву про відкликання заяви від 27.12.2021 в частині звільнення, проте листом відповідач повідомив позивача про закінчення двотижневого строку на відкликання заяви і відмовив позивачу у її задоволенні. З посиланням на положення статті 38 Кодексу законів про працю України позивач вказує, що у випадку, якщо працівник повідомляє суб`єкта призначення про майбутнє звільнення у строк, більший, ніж 14 днів, то більшим є і строк на відкликання заяви про звільнення і такий повинен обчислюватись з моменту повідомлення про звільнення до настання дати самого звільнення, яка вказана у такому повідомленні.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.06.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю.
4. При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач реалізовувала своє право на звільнення за власним бажанням одночасно з реалізацією її права на відпустку, яка неодноразово продовжувалась у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відповідач, приймаючи наказ про звільнення позивача, діяв у відповідності до норм чинного законодавства України. Надаючи оцінку доводам позивача щодо реалізації права особи на відкликання заяви про звільнення за власним бажанням, суд першої інстанції вказав, що заява про відкликання заяви про звільнення подана поза допустимими визначеними законодавством строками та після волевиявлення роботодавця щодо звільнення, а тому не могла бути розглянута останнім.
5. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2022 у задоволенні заяви позивача від 27.06.2022 про стягнення судових витрат з відповідача відмовлено, оскільки рішення у справі ухвалено не на користь позивача.
6. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято постанову, якою позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові № 3-ос від 20.01.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 » (з урахуванням внесених до нього змін згідно наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові № 5-ос від 28.01.2022 «Про внесення змін до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові № 3-ос від 20.01.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові № 9-ос від 02.02.2022 «Про внесення змін до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові № 3-ос від 20.01.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові № 27-ос від 08.04.2022 «Про зміну дати звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові з 03.03.2022. Стягнуто з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на користь ОСОБА_1 231 401 грн 46 коп середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
7. При ухваленні постанови суд апеляційної інстанції, з огляду на відсутність доказів активного волевиявлення (дій) позивача щодо наполягання розірвати трудовий договір у строк, визначений статтею 38 Кодексу законів про працю України та частиною першою статті 86 Закону України «Про державну службу», беручи до уваги факт перебування позивача у стані тимчасової непрацездатності, дійшов висновку, що рішення відповідача про звільнення позивача було передчасним.
8. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2022 скасовано та прийнято постанову, якою заяву представника позивача задоволено повністю. Стягнуто з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на користь ОСОБА_1 15 000 грн 00 коп понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
9. Посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, скаржник просить постанову апеляційного суду, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
10. Підставою касаційного оскарження судового рішення вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: приписів статті 38 Кодексу законів про працю України, статті 86 Закону України «Про державну службу», статті 3 Закону України «Про відпустки», без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.12.2020 у справі № 140/3179/19, від 18.11.2019 у справі № 813/3857/15, від 02.10.2019 у справі № 826/17279/16 у подібних правовідносинах.
11. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано, що з 24.01.2022 до 25.02.2022 позивач перебувала на лікарняному, двотижневий строк для відкликання заяви про звільнення за власним бажанням завершився 11.01.2022, тобто не під час тимчасової непрацездатності, тоді як заява про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням подана 18.02.2022, тобто поза межами двотижневого строку. На переконання заявника, оскільки в межах двотижневого строку попередження позивач не вчиняла жодних дій, які б свідчили про її намір повернутися на роботу, тому після завершення двотижневого строку попередження позивач вважається такою, що припинила роботу.
12. Крім того, в касаційній скарзі відповідач висловлює свою незгоду і з іншою постановою суду апеляційної інстанції, якою задоволено заяву представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, просить постанову скасувати, залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, якою відмовлено у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правову допомогу.
Позиція інших учасників справи
13. Позивач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалася, відсутність якого відповідно до приписів частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
Рух касаційної скарги
14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - ОСОБА_3, суддів - Мацедонської В.Е., Шевцової Н.В. від 31.10.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі № 380/5319/22.
15. Ухвалою від 31.10.2022 Верховний Суд клопотання Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові про зупинення виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі № 380/5319/22 задовольнив частково. Зупинив виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 в частині стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на користь ОСОБА_2 231 401 грн 46 коп середнього заробітку за час вимушеного прогулу до закінчення перегляду справи в касаційному порядку. Зупинив виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 щодо стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на користь ОСОБА_1 15 000 грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.
16. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 14.08.2023 № 1354, у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 10.08.2023 № 815/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку», призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 380/5319/22.
17. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2023 визначено склад колегії суддів: Мельник-Томенко Ж.М. - головуючий суддя, суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М. для розгляду судової справи № 380/5319/22.
18. Ухвалою Верховного Суду від 17.10.2023 адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
19. Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 11.10.2018 № 3о/с ОСОБА_1 призначена на посаду провідного спеціаліста сектору кадрової роботи та державної служби згаданого управління.
20. 27.12.2021 позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила надати їй відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 3 календарних дні з 04.01.2022 по 06.01.2022, частину щорічної основної відпустки тривалістю 19 календарних днів з 10.01.2022 та звільнити її із займаної посади за власним бажанням в останній день відпустки.
21. Відповідно до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові № 496-о/с від 31.12.2021 позивачу надано відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 3 календарні дні з 04.01.2022 по 06.01.2022.
22. Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові № 26 від 06.01.2022 позивачу надано невикористану частину щорічної основної відпустки тривалістю 2 календарних днів за період роботи з 12.10.2018 по 11.10.2019, тривалістю 10 календарних днів за період роботи з 12.10.2019 по 11.10.2020, тривалістю 2 календарних дні за період роботи з 12.10.2020 по 11.10.2021 та частину щорічної основної відпустки тривалістю 5 календарних днів за період роботи з 12.10.2021 по 11.10.2022, всього тривалістю 19 календарних днів з 10.01.2022 по 28.01.2022.
23. Листом № 12-06-808 вих.-22 від 20.01.2022 відповідач повідомив позивача, що її буде звільнено 28.01.2022 за власним бажанням в останній день частини щорічної основної відпустки.
24. Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у Львові № 3-ос від 20.01.2022 відповідно до пунктів 2, 5 частини третьої статті 13 Закону України «Про державне бюро розслідувань», керуючись статтями 86, 89 Закону України «Про державну службу» позивача звільнено з посади провідного спеціаліста відділу кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Львові 28.01.2022 за власним бажанням.
25. Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові № 8-в від 28.01.2022 позивачу продовжено щорічну основну відпустку на 5 календарних днів з 29.01.2022 по 02.02.2022 з зв`язку із тимчасовою непрацездатністю.
26. Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові № 5-ос від 28.01.2022 пункт 1 наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 20.01.2022 № 3-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » викладено у такій редакції: «Припинити державну службу та звільнити ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста відділу кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові 02.02.2022 за власним бажанням».
27. Листом № 12-06-1417 вих.-22 від 28.01.2022 відповідач повідомив позивача, що відповідно до наказу № 8-в від 28.01.2022 їй продовжено щорічну основну відпустку до 02.02.2022 у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Одночасно наказом № 5-ос від 28.01.2022 змінено дату звільнення на 02.02.2022 за власним бажанням в останній день частини щорічної основної відпустки, продовженої згідно наказу №8-в від 28.01.2022.
28. Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові № 9-в від 02.02.2022 позивачу продовжено щорічну основну відпустку, надану відповідно до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 06.01.2022 №2-в на 5 календарних днів з 05.02.2022 по 09.02.2022 у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю.
29. Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові № 9-ос від 02.02.2022 пункт 1 наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 20.01.2022 № 3-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » (зі змінами) викладено у такій редакції: «Припинити державну службу та звільнити ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста відділу кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові 09.02.2022 за власним бажанням».
30. Листом № 12-06-1722 вих.-22 від 02.02.2022 відповідач повідомив позивача, що відповідно до наказу від 02.02.2022 № 9-ос їй продовжено щорічну основну відпустку до 09.02.2022 у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю. Одночасно, наказом від 02.02.2022 № 9-ос змінено дату звільнення на 09.02.2022 за власним бажанням в останній день частини щорічної основної відпустки, продовженої згідно наказу від 02.02.2022 № 9-в.
31. Листом № 12-06-2353 вих.-22 від 09.02.2022 відповідач повторно повідомив позивачу вказану інформацію.
32. 16.02.2022 позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила вважати відкликаною заяву від 27.12.2021 в частині звільнення з займаної посади провідного спеціаліста відділу кадрової роботи та державної служби.
33. Листом № М-392/12-06-520/22 від 23.02.2022 відповідач повідомив позивача, що заява про звільнення за власним бажанням від 27.12.2021 надійшла 28.12.2021 і двотижневий строк її відкликання завершився 11.01.2022. Таким чином, з огляду на завершення строків, протягом яких працівник може відкликати свою заяву про звільнення за власним бажанням Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові змушене залишити без задоволення заяву від 16.02.2022 про відкликання заяви про звільнення.
34. Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові № 18-в від 08.04.2022 позивачу продовжено щорічну основну відпустку, надану відповідно до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 06.01.2022 № 2-в на 5 календарних днів з 26.02.2022 по 02.03.2022 у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю.
35. Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові № 27-ос від 08.04.2022 змінено дату звільнення позивача, визначену наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 20.01.2022 № 3-ос (зі змінами) з 09.02.2022 на 02.03.2022.
36. Листом № 12-06-4844 вих.-22 від 08.04.2022 відповідач повідомив позивача про зміну дату її звільнення за власним бажанням з 09.02.2022 на 02.03.2022.
37. Вважаючи, що звільнення відбулось з порушенням законодавчо встановленої процедури та за відсутності фактичних та формальних підстав, позивач звернулася до суду.
Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
38. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
39. Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України «Про Державне бюро розслідувань».
40. Відповідно до частин першої, другої статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
41. Частиною п`ятою статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
42. За змістом пункту 3 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).
43. За приписами статті 86 Закону України «Про державну службу» державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.
Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
44. За приписами статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
45. Закон України «Про відпустки» встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
46. Частиною першою статті Закону України «Про відпустки» визначено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
47. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.
Оцінка Верховного Суду
48. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
49. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
50. Спір у цій справі виник у зв`язку із звільненням позивача з посади за власним бажанням відповідно до статті 86 Закону України «Про державну службу».
51. Спірним у цьому касаційному провадженні є питання щодо правомірності звільнення позивача за умови подання нею заяви про відкликання попередньо поданої заяви про звільнення за власним бажанням.
52. Згідно ухвали від 31.10.2022 касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на посилання скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 38 Кодексу законів про працю України, статті 86 Закону України «Про державну службу», статті 3 Закону України «Про відпустки», без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.12.2020 у справі № 140/3179/19, від 18.11.2019 у справі № 813/3857/15, від 02.10.2019 у справі № 826/17279/16 у подібних правовідносинах.
53. Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить із такого.
54. Так, у постанові від 03.12.2020 у справі № 140/3179/19 Верховний Суд, аналізуючи положення Закону України «Про державну службу», якими врегульовано питання щодо припинення державної служби за ініціативою державного службовця, вказав, що при вирішенні питання щодо правомірності звільнення державного службовця за його власним бажанням суди повинні з`ясувати чи було волевиявлення державного службовця на звільнення; чи закінчився двотижневий строк попередження або чи була взаємна домовленість сторін про звільнення до закінчення строку попередження.
55. У цій же постанові Верховний Суд наголосив, що основними умовами припинення державної служби за частиною першою статті 86 Закону України «Про державну службу» є наявність заяви працівника на звільнення саме із зазначенням бажаної дати звільнення, що є істотною умовою для припинення державної служби за власним бажанням. Визначення дати звільнення є обов`язковою умовою досягнення взаємної домовленості з суб`єктом призначення, оскільки при наявності лише заяви про звільнення за власним бажанням та у випадку недосягнення взаємної домовленості щодо дати звільнення, державний службовець підлягає звільненню на підставі частини першої статті 86 Закону України «Про державну службу», оскільки частина друга вказаної статті передбачає умови звільнення державного службовця до закінчення двотижневого строку встановленого частиною першою статті 86 Закону України «Про державну службу».
56. Аналізуючи положення статті 38 Кодексу законів про працю України Верховний Суд вказав, що цією правовою нормою надано працівникові безумовне право на відмову від раніше поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням протягом двотижневого строку і власник або уповноважений ним орган не має права звільняти таку особу до закінчення строку попередження.
57. У постанові від 18.11.2019 у справі № 813/3857/15 Верховний Суд, аналізуючи норми Кодексу законів про працю України, якими урегульовано питання щодо розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, виснував, що оскільки звільнення у порядку, передбаченому статтею 38 Кодексу законів про працю України, є одностороннім волевиявленням працівника, який подав заяву про звільнення за власним бажанням, то він у будь-який момент до закінчення двотижневого строку з моменту подачі заяви може її відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться.
58. Спірним питанням у справі у справі № 813/3857/15 було можливість звільнення працівника на підставі його заяви про звільнення за власним бажанням, яку було відкликано у період його знаходження у відпустці, проте після спливу двотижневого строку, який визначений для попередження роботодавця про звільнення.
59. Розглядаючи справу № 813/3857/15 Верховний Суд відхилив доводи позивача, що право на відкликання заяви про звільнення зберігається за працівником до дати виходу з відпустки, оскільки такі не відповідають правильному змісту правового регулювання статті 38 Кодексу законів про працю України. Суд вказав, що надання роботодавцем невикористаної відпустки при звільненні не свідчить про продовження строку, в межах якого працівник може передумати про своє рішення про звільнення. Також, суд зазначив, що отримання невикористаних відпусток впливає лише на дату звільнення працівника, а не на фактичне продовження його трудових відносин.
60. У постанові від 02.10.2019 у справі № 826/17279/16 Верховний Суд зазначив, що частиною першою статті 86 Закону України «Про державну службу» встановлено мінімально допустимий строк попередження роботодавця про звільнення державного службовця за його ініціативою. Встановлення такого строку є гарантією прав роботодавця, спрямованою на забезпечення належного функціонування державного органу та пошук нових кадрів, тощо. Подання заяв про відкликання заяви про звільнення після прийняття наказу про звільнення, прийнятого на підставі частини першої статті 86 Закону України «Про державну службу» та з дотриманням вимог статті 38 Кодексу законів про працю України правового значення для спірних правовідносин не має.
61. Отже, аналіз правового регулювання спірних правовідносин, практика Верховного Суду за подібних правовідносин, вказує на те, що працівник має право на відкликання заяви про звільнення протягом двотижневого строку з дати попередження роботодавця про звільнення.
62. Судами встановлено, що 27.12.2021 позивач звернулася до відповідача із заявою про надання їй відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 3 календарних дні з 04.01.2022 по 06.01.2022, частину щорічної основної відпустки тривалістю 19 календарних днів з 10.01.2022 та звільнення її із займаної посади за власним бажанням в останній день відпустки.
63. На день написання заяви про звільнення та про надання відпустки (27.12.2021) позивач була обізнана з датою майбутнього звільнення (28.01.2022).
64. Протягом двотижневого строку попередження позивач не вчиняла жодних дій, які б свідчили про її намір повернутися до роботи.
65. При цьому, аналіз положень статті 38 Кодексу законів про працю України та частини першої статті 86 Закону України «Про державну службу» дає підстави для висновку, що після завершення двотижневого строку попередження та відсутність волевиявлення працівника щодо повернення до роботи, працівник вважається таким, що припинив роботу.
66. Оскільки із заявою про відкликання заяви на звільнення позивач звернулася поза межами двотижневого строку, а саме 16.02.2022, та після прийняття наказу про звільнення (20.01.2022), тому така заява не могла бути задоволена відповідачем.
67. Посилання суду апеляційної інстанції на неможливість позивача з об`єктивних причин в останній день двотижневого строку скористатися своїм правом виходу на роботу та виконувати посадові обов`язки з огляду на тимчасову непрацездатність є помилковим, оскільки непрацездатність позивача настала 24.01.2022, тоді як останній день двотижневого строку, визначеного статтею 38 Кодексу законів про працю України та частиною першою статті 86 Закону України «Про державну службу», завершився 11.01.2022.
68. Тому нерелевантними до спірних правовідносин є висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.10.2020 у справі № 803/959/17, застосований судом апеляційної інстанції, оскільки за встановлених у вказаній справі обставин справи позивач захворів в останній день двотижневого строку, визначеного статтею 38 Кодексу законів про працю України та частиною першою статті 86 Закону України «Про державну службу», а тому з об`єктивних причин не мав можливості скористатися своїм правом виходу на роботу.
69. З огляду на те, що позивач реалізувала своє право на звільнення за власним бажанням одночасно з реалізацією її права на відпустку, яка неодноразово продовжувалась у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, в межах двотижневого строку попередження позивач не вчиняла жодних дій, які б свідчили про її намір повернутися до роботи, правильним є висновок суду першої інстанції, що приймаючи оскаржуваний наказ відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
70. Щодо оскаржуваної у цій справі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022, якою заяву представника позивача задоволено повністю та стягнуто з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на користь ОСОБА_1 15 000 грн 00 коп понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
71. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
72. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача, відповідно з посиланням на приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України виснував щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача 15 000 грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу.
73. Оскільки в межах розгляду цієї справи в касаційному порядку встановлено неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, та залишення в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову відмовлено, тому з огляду на приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства понесені позивачем витрати, не підлягають стягненню на користь позивача.
74. Відповідно ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2022, якою у задоволенні заяви позивача від 27.06.2022 про стягнення судових витрат з відповідача відмовлено, підлягає залишенню в силі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
75. Відповідно до частини першої статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
76. Переглянувши судове рішення в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні рішення, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
77. Відповідно до частини третьої статті 375 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
78. Оскільки в межах розгляду цієї справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо скасування постанов суду апеляційної інстанції, відповідно питання про поновлення їх виконань не вирішується.
Висновки щодо розподілу судових витрат
79. Відповідачем у касаційній скарзі заявлено клопотання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
80. Частиною шостою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
81. Згідно з абзацом першим частини п`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
82. Відповідно до платіжного доручення № 759 від 05.10.222 відповідачем судовий збір за подання касаційної скарги сплачено у розмірі 6 612 грн 82 коп.
83. З огляду на вказані норми процесуального закону, судові витрати, понесені відповідачем, підлягають компенсації на користь відповідача.
Керуючись статтями 139 327 341 345 349 352 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
постановив:
1. Касаційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові задовольнити.
2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі № 380/5319/22 скасувати.
3. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.06.2022 у справі № 380/5319/22 залишити в силі.
4. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі № 380/5319/22 скасувати.
5. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2022 у справі № 380/5319/22 залишити в силі.
6. Стягнути з Державного бюджету України на користь Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові судові витрати у розмірі 6 612 (шість тисяч шістсот дванадцять) грн 82 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко
Судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов