ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року

м. Київ

справа № 380/5880/23

адміністративне провадження № К/990/32327/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 380/5880/23

за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року (головуючий суддя Кедик М.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року (головуючий суддя - Ільчишин Н.В., судді: Коваль Р.Й., Гуляк В.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, за період з 01 по 31 серпня 2022 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, за період з 01 по 31 серпня 2022 року.

У позові зазначено, що ОСОБА_1 проходив військову службу старшим бойовим медиком стрілецької роти стрілецького батальйону управління Військової частини НОМЕР_1 та приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, що підтверджується довідкою від 03 вересня 2022 року № 3340, а з 30 грудня 2022 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, що підтверджується витягом з наказу від 30 грудня 2022 року № 359. В інтересах позивача 21 лютого 2023 року направлено адвокатський запит до Військової частини НОМЕР_1 з проханням надати, зокрема, обґрунтовану відповідь про підстави і причини ненарахування та невиплати позивачеві у серпні 2022 року щомісячної доплати у вигляді додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168. У відповідь на вказаний запит відповідач листом від 16 березня 2023 року № 4/736 повідомив, що ОСОБА_1 у серпні 2022 року не отримав додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, оскільки наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 18 серпня 2022 року на нього накладено дисциплінарне стягнення у виді суворої догани, у зв`язку з відмовою від виконання бойового наказу.

Позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати йому у серпні 2022 року додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, оскільки вважає, що у Дисциплінарному Статуті Збройних Сил України наведено вичерпний перелік видів дисциплінарних стягнень, які можуть бути накладені на військовослужбовців, серед яких відсутність такий вид стягнення як позбавлення додаткових доплат до грошового забезпечення. Окрім того, Постанова № 168 не містить норм щодо можливості позбавлення військовослужбовця додаткової винагороди в разі притягнення до дисциплінарної відповідальності.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався тим, що пунктом 2-1 Постанови № 168 передбачено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів. Порядок і умови виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України визначено Міністром оборони України в Окремому дорученні № 912/з/29 від 23 червня 2022 року (далі Окреме доручення), яке застосовується з 01 червня 2022 року та є обов`язковим для виконання посадовими особами військових частин. Зокрема, в Окремому дорученні передбачено ряд підстав для невключення військовослужбовців до наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у конкретному місяці, зокрема, у разі відмови військовослужбовця виконувати бойові накази (розпорядження) командира та відсутності документів, які підтверджують участь у бойових діях військовослужбовця.

У цьому зв`язку суд першої інстанції відмітив, що невключення ОСОБА_1 до наказу про виплату передбаченої Постановою № 168 додаткової винагороди в серпні 2022 року є наслідком накладення на нього 18 серпня 2022 року дисциплінарного стягнення у зв`язку з відмовою від виконання бойового наказу, що передбачено підпунктом 9.7 пункту 9 Окремого доручення.

За таких обставин окружний суд дійшов висновку, що у відповідача були правові підстави для позбавлення позивача виплати додаткової винагороди за період з 01 по 31 серпня 2022 року.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 07 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд погодився з позицією Львівського окружного адміністративного суду та мотивами, на яких ґрунтувалося ухвалене рішення. Водночас, оцінюючи доводи апелянта про те, що Окреме доручення не було зареєстрованим у Міністерстві юстиції України, не пройшло правову експертизу та не набрало чинності у встановленому законодавством порядку, а тому не підлягало застосуванню під час позбавлення позивача права на додаткову винагороду за спірний період, суд апеляційної інстанції зазначив наступне.

Відповідно до положень статті 3 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов`язаної з прийняттям, зокрема актів, прийнятих з питань запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного, надзвичайного стану, оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, а також з питань мобілізації та демобілізації. Ураховуючи, що виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень запроваджено саме на період дії воєнного стану, то Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не поширюється на рішення Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298 та від 23 червня 2022 року № 912/з/29.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

25 вересня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року.

У касаційній скарзі її автор зазначає, що звернення з касаційною скаргою обумовлено неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права через відсутність висновку Верховного Суду стосовно застосування норм, передбачених:

- абзацом 1 пункту 1 Постанови № 168, підпунктом 9.7 пункту 9 Окремого доручення, частиною першою статті 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ, частинами першою та другою статті 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення, частиною першою статті 51 Кримінального кодексу України у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями ЗСУ та командуванням військових частин у зв`язку з позбавленням таких військовослужбовців права на виплату їм додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, унаслідок притягнення їх до юридичної відповідальності (накладення дисциплінарного стягнення та/або накладення адміністративного стягнення чи призначення кримінального покарання); вирішення питання про притягнення до юридичної відповідальності (проведення службового розслідування, складення протоколу про адміністративне правопорушення, внесення відомостей до ЄРДР про кримінальне правопорушення);

- пунктом 2-1 Постанови № 168, пунктом 17 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі Порядок № 260), абзацами 3, 4, 5 пункту 3 та пунктом 4 Окремого доручення у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями ЗСУ та командуванням військових частин у зв`язку з використанням зазначеного Окремого доручення для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди згідно з пунктом 2-1 Постанови № 168, а саме: визначення вичерпного переліку документів, обов`язкових для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди; необхідності попереднього звернення військовослужбовця із рапортом для підготовки командуванням частини усіх необхідних документів для нарахування та виплати додаткової винагороди; порядку підготовки та надання необхідних для нарахування та виплати додаткової винагороди документів, коли військовослужбовець набув право на таку винагороду, в тому числі й перебуваючи у службовому відрядженні та оперативному підпорядкуванні іншої військової частини (тобто, в особовому складі та на фінансовому утриманні якої він не перебуває).

В обґрунтування наведеного скаржник зазначає, що на момент спірних правовідносин не існувало жодного наказу Міністерства оборони України, який би одночасно: зачіпав соціально-економічні права, свободи й законні інтереси військовослужбовців, що проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, а саме визначав порядок та умови нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168; містив відомості про реєстрацію у Міністерстві юстиції України, а, відтак, вважався таким, що пройшов правову експертизу і набрав законної сили у порядку, встановленому законодавством; підлягав застосуванню при невключенні позивача до наказу про виплату додаткової винагороду, передбаченої саме Постановою № 168. Ураховуючи, що Окреме доручення не було зареєстроване, не пройшло правову експертизу та не набрало чинності у встановленому законодавством порядку, - його положення не підлягали застосуванню під час позбавлення позивача права на збільшену до 100 000 грн додаткову винагороду за спірний період.

Додатково вказує, що вчинення позивачем правопорушення (дисциплінарного та адміністративного) та/або накладення відповідного стягнення не може бути підставою для позбавлення останнього права на виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168. Таким чином, ненарахування та невиплата додаткової винагороди саме з підстав, на які послалися суди першої та апеляційної інстанції, є порушенням фундаментальних, конституційних принципів, якими встановлено, що права особи та їхній обсяг визначається виключно законом.

За таких міркувань заявник просить Суд скасувати повністю рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що доводи її автора зводяться фактично до незгоди з повноваженнями командира Військової частини НОМЕР_1 на позбавлення військовослужбовця ОСОБА_1 додаткової винагороди на підставі підпункту 9.7 пункту 9 Окремого доручення у разі відмови виконувати бойові накази (розпорядження).

Між тим, апеляційний суд установив, що позивач не спростовує та не надає докази оскарження наказу № 1395 «Про притягнення до відповідальності військовослужбовців 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 », а тому такий чинний та підлягав застосуванню відповідачем. Окрім того, судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що прийняття Міністром оборони України Окремого доручення узгоджується із повноваженнями, визначеними законодавством, оскільки Постановою № 168 та Порядком № 260 делеговані керівникам відповідних міністерств, зокрема, Міністерства оборони України, відповідні повноваження на період дії воєнного стану встановлювати порядок і умови виплати додаткової винагороди. Позбавлення ОСОБА_1 додаткової винагороди є наслідком накладення на нього дисциплінарного стягнення за відмову від виконання бойових наказів під час виконання обов`язків військової служби та передбачено Окремим дорученням, а тому не може вважатись подвійним притягненням його до дисциплінарної відповідальності.

На основі вказаних аргументів Військова частина НОМЕР_1 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, позаяк уважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими і скасуванню не підлягають.

Ухвалою від 00 червня 2024 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

IV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 24 серпня 2022 року № 1395 «Про притягнення до відповідальності військовослужбовців 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 » за порушення вимог статей 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статей 11, 12, 16, 35- 37, 49 Статуту внутрішні служби Збройних Сил України, що призвело до невиконання бойового наказу командира 2 стрілецького батальйону управління військової частини НОМЕР_1 № 4 від 11 серпня 2022 року, не зайняття оборони на взводному опорному пункті, що створило умови для настання тяжких наслідків та прориву збройних сил російської федерації в смузі оборони 2 стрілецького батальйону під час виконання військових обов`язків по відсічі і стримуванню збройної агресії російської федерації на території Донецької області, під час дії правового режиму воєнного стану, особовий склад, пойменований в додатках № 2, 4, 6, 7 на підставі підпункту 9.7 пункту 9 Окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/з/29 не включати до наказу про виплату за серпень 2022 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 зв`язку із відмовою виконувати бойовий наказ (розпорядження) у серпні 2022 року.

Згідно з додатком № 4 до цього наказу, у списку особового складу, які залишили позиції за командою командира 1 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону вказаний ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30 грудня 2022 року № 359, військовослужбовця за призовом під час мобілізації, на особливий період солдата ОСОБА_1 , старшого бойового медика стрілецької роти стрілецького батальйону управління військової частини НОМЕР_1 , якого на підставі свідоцтва про хворобу №5588, затвердженого постановою 16 регіональною військово-лікарською комісією від 23 грудня 2022 року (вх. № 3-46 від 23 грудня 2022 року, вих. № 2515 від 23 грудня 2022 року) визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, та звільненого у відставку наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 29 грудня 2022 року № 194-РС, за підпунктом «б» (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку), відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 30 грудня 2022 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом про надання обґрунтованої відповіді про підстави і причини ненарахування та невиплати щомісячної доплати у вигляді додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, військовослужбовцю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за його безпосередню участь у бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії у серпні 2022 року.

Листом відповідача від 16 березня 2023 року № 4/736 повідомлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 30 грудня 2022 року № 359 солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовій облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також, згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 18 серпня 2022 року ОСОБА_4 отримав дисциплінарне стягнення «СУВОРА ДОГАНА» у зв`язку з відмовою від виконання бойового наказу, відповідно не отримав додаткової винагороди згідно Постанови № 168 та розрахована премія, згідно з накладеним на нього дисциплінарним стягненням на підставі Порядку № 260.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн згідно з Постановою № 168 за період з 01 по 31 серпня 2022 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у цій справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги щодо неправильності застосування судами норм матеріального права та необхідності формування висновку Верховного Суду в аспекті питання можливості позбавлення військовослужбовця, який відмовився від виконання бойового наказу (розпорядження), додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, на підставі підпункту 9.7 пункту 9 Окремого доручення.

Нагадаємо, що позивач ОСОБА_1 в спірний період - серпень 2022 року проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період на посаді старшого бойового медика стрілецької роти стрілецького батальйону управління Військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 18 серпня 2022 року ОСОБА_1 отримав дисциплінарне стягнення «СУВОРА ДОГАНА» у зв`язку з відмовою від виконання бойового наказу. Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 24 серпня 2022 року № 1395 позивача не включено до наказу про виплату за серпень 2022 року додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.

Слід зауважити, що в рамках цієї справи зазначені накази командира Військової частини НОМЕР_1 позивач не оскаржує, а отже, вони не є предметом судового контролю та не підлягають оцінці адміністративними судами.

Особливістю спірних правовідносин є те, що вони виникли під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому продовжений іншими Указами Президента України та діє на сьогоднішній час.

Відповідно, у таких умовах особлива відповідальність покладається на військових, адже саме вони несуть державну службу особливого характеру, що полягає у здійсненні професійної оборони держави, її незалежності та територіальної цілісності.

У цьому зв`язку зазначимо, що стаття 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ закріплює необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, що покладає на військовослужбовців, зокрема, такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни.

За змістом статті 1 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця, зокрема, додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів (стаття 4 цього Статуту).

Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ в разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Види дисциплінарних стягнень, які можуть бути накладені на військовослужбовців, визначені статтею 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ.

Отже, порушення військовослужбовцем військової дисципліни тягне за собою притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

За змістом абзацу 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).

Наказом Міністра оборони України від 01 квітня 2022 року № 98, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2022 року за № 382/37718 (застосовується з 24 лютого 2022 року), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розділу І пунктом 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

У зв`язку із веденням в Україні воєнного стану, з метою забезпечення додаткової фінансової підтримки осіб, які беруть участь у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації, у тому числі військовослужбовців, підвищення їх мотивації та рівня соціального забезпечення, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168.

Пунктом 1 цієї постанови (в редакції станом на 07 березня 2022 року) визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Надалі до Постанови № 168 неодноразово вносилися зміни, зокрема постановами Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350, від 01 липня 2022 року № 754, від 07 липня 2022 року № 793, від 08 жовтня 2022 року № 1146, проте зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, у 2022 році не змінювався.

Відповідно до висновків Верховного Суду у зразковій справі № 640/13029/22 додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, встановлена на період дії воєнного стану, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовцям, виплата якої, з одного боку, має регулярний щомісячний характер, а, з іншого, - обмежена строком дії воєнного стану в Україні. Правова природа такої виплати невід`ємно пов`язана з особливим характером служби, із здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» Постанову №168 доповнено пунктом 2-1, який підлягав застосуванню з 24 лютого 2022 року, та згідно з яким визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01 червня 2022 року), а потім Окреме доручення.

Відповідно до пункту 3 Окремого доручення про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку, зокрема, командира військової частини, до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.

Згідно з пунктом 5 наведеного Окремого доручення встановлено, що виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн або 30000 грн здійснювати на підставі наказів, зокрема, командирів (начальників) військових частин особовому складу військової частини.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункт 6 Окремого доручення).

Разом із тим, підпунктом 9.7 пункту 9 Окремого доручення установлено, що до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн або 30000 грн не включаються військовослужбовці, зокрема, які відмовились виконувати бойові накази (розпорядження) - за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).

Отже, за процедурою, установленою приписами Окремого доручення, визначено ряд підстав для невключення військовослужбовців до наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, зокрема, у разі відмови військовослужбовця виконувати бойові накази (розпорядження) командира - за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).

У цій справі суди встановили та сторонами не заперечується, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 18 серпня 2022 року до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у виді сурової догани у зв`язку з відмовою від виконання бойового наказу. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 24 серпня 2022 року № 1395 «Про притягнення до відповідальності військовослужбовців 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 » наказано не включати ОСОБА_1 до наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за серпень 2022 року.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що за описаних обставин у відповідача були наявні правові підстави для невключення позивача до наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, за серпень 2022 році, а отже, для ненарахування та невиплати вказаної винагороди.

При цьому позбавлення ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у серпні 2022 року не є подвійним притягненням останнього до відповідальності за одне й те ж порушення, як помилково уважає касатор, а є наслідком невиконання бойового наказу командира, що узгоджується з підпунктом 9.7 пункту 9 Окремого доручення. При цьому норми Дисциплінарного статуту ЗСУ містять вичерпний перелік видів дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватися до військовослужбовців, серед яких відсутній такий вид стягнення як позбавлення додаткових виплат до грошового забезпечення.

Відповідаючи на аргументи касаційної скарги про те, що Окреме доручення не пройшло державну реєстрацію у встановленому законом порядку, а тому не може застосовуватись до спірних правовідносин, колегія суддів зазначає наступне.

Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (далі - Указ №493/92) з метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації (пункт 1).

Пунктом 2 Указу № 493/92 закріплено, що державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю Міністерство юстиції України.

Згідно з пунктом 2 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5 (далі - Порядок № 34/5) державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які визначено у пунктах 2, 3 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731. У разі виникнення сумніву щодо відповідності актів ознакам, зазначеним у цих пунктах, такі акти підлягають поданню суб`єктом нормотворення на державну реєстрацію. Остаточне рішення щодо необхідності державної реєстрації таких актів приймає орган юстиції після проведення їх правової експертизи.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 731 державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які є суб`єктами нормотворення, здійснюється відповідно до Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», цього Положення та інших актів законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів.

За змістом пункту 2 Порядку № 731 державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов`язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації, або мають міжвідомчий характер, тобто є обов`язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб`єкта нормотворення.

Пунктом 4 Порядку № 731 визначено, що державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної та гендерно-правової експертиз з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

У світлі наведених норм Указу № 493/92 та Порядку № 731 колегія суддів уважає за необхідне взяти до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06 червня 2024 року у справі № 400/1217/23, де судом касаційної інстанції проаналізовано обставини прийняття рішень Міністра оборони України від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року №248/1298 (які були чинними до 01 червня 2022 року) та від 23 червня 2022 № 912/з/29 і їх юридичне підґрунтя.

У цій постанові Верховний Суд зауважив, що « З метою забезпечення додаткової фінансової підтримки осіб, які беруть участь у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації, у тому числі військовослужбовців, підвищення їх мотивації та рівня соціального забезпечення, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168.

Очевидно, що первинна редакція Постанови № 168, з огляду на її швидкочасне прийняття, п`ятий день повномасштабної агресії, тобто період особливо гострої напруженості, характеризувалася недостатньою чіткістю та визначеністю її формулювань, що ускладнювало реалізацію її положень.

Як зауважив Верховний Суд у постанові від 22 листопада 2023 року у справі №520/690/23, «текстуальний виклад цієї частини пункту 1 Постанови № 168 має широкий зміст, що за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого може бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди або, навпаки, виплата за відсутності для цього підстав».

У постанові від 21 грудня 2023 року у справі №200/193/23 Верховний Суд констатував, що реалізація приписів Постанови № 168 «вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди з метою встановлення переліку бойових дій та заходів, передбачених абзацом першим пункту 1 цієї постанови, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах».

Нечіткість первинної редакції цієї постанови зумовила неодноразове внесення змін до неї, зокрема у період з 7 березня по 1 липня 2022 року, які дещо розширили перелік суб`єктів права на отримання додаткової грошової винагороди. Водночас порядок й умови виплати додаткової винагороди залишалися невизначеними.

Розуміючи нагальну потребу у врегулюванні виплати спірної додаткової винагороди, та усвідомлюючи те, що конкретизація умов, визначених положенням пункту 1 Постанови № 168 поставлена в залежність від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 07 липня 2022 року № 793, якою доповнив Постанову №168 новим пунктом (2-1) та делегував визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди керівникам відповідних міністерств та державних органів.

В силу приписів статті 8 Закону №1934-XII та статті 9 Закону № 2011-XII Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, у тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану Міністр оборони України видав наказ від 01 квітня 2022 року №98, яким доповнив раніше затверджений його наказом від 07 червня 2018 року № 260 Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, новим пунктом 17, та установив, що на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

На виконання пункту 2-1 постанови № 168 та з метою визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України на період дії воєнного стану Міністр оборони України видав окремі рішення у формі директив від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року №248/1298, від 18 квітня 2022 року №248/1529, та окремого доручення від 23 червня 2022 №912/з/29, якими надав тлумачення терміну «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів», встановив порядок визначення районів ведення бойових дій; визначив вимоги щодо документального підтвердження безпосередньої участі у бойових діях та заходах, а також обов`язки керівників органів військового управління, штабів угруповань військ, штабів тактичних груп, командирів військових частин щодо організації належного документування участі у бойових діях та заходах та інше.

Отже, Міністр оборони України як очільник відповідного міністерства, реалізував делеговані йому повноваження щодо визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям відповідного військового формування - Збройних Сил України, та з метою забезпечення реалізації пункту 1 Постанови № 168, шляхом прийняття в межах свої повноважень відповідних окремих рішень, визначив на період дії воєнного стану порядок та умови виплати додаткової винагороди, а також документи для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та заходах.

З уваги на це можна констатувати, що окремі рішення Міністром оборони України, прийняті для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів (як умови для виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, у розмірі до 100000,00 грн), мають належне юридичне підґрунтя.

Аналізуючи положення Указу № 493/92 та Порядку № 731 слід визнати обґрунтованими доводи скаржника, що рішення Міністра оборони України від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року №248/1298, від 18 квітня 2022 року №248/1529, від 23 червня 2022 №912/з/29, підлягали обов`язковій державній реєстрації, позаяк містять норми, які зачіпають права, свободи та законні інтереси осіб, встановлюють організаційно-правовий механізм реалізації виплати додаткової винагороди.

Поза тим, варто відзначити, що така обставина відсутності їх державної реєстрації, зважаючи на умови в яких ці рішення Міністром оборони України приймалися, а також те, що вони фактично виконувалися керівниками органів військового управління, штабів угруповань військ, штабів тактичних груп, командирами військових частин упродовж періоду їх дії шляхом документування безпосередньої участі у бойових діях та заходах, є виправданою, має розумне пояснення і не може змінити їхньої юридичної сили. ».

На думку колегії суддів, така позиція Верховного Суду є застосовною до обставин розглядуваної справи, а тому уважає необґрунтованими доводи скаржника щодо неможливості регулювання спірного питання положеннями Окремого доручення з підстав відсутності його державної реєстрації.

Підсумовуючи зазначене Верховний Су дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях правильно застосували норми матеріального права до встановлених фактичних обставин справи, а саме пункт 1 Постанови № 168 у взаємозв`язку з підпунктом 9.7 пункту 9 Окремого доручення та нормами Дисциплінарного статуту ЗСУ.

В той же час, посилання автора касаційної скарги на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції статті 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення та частини першої статті 51 Кримінального кодексу України є недоречними, оскільки не стосуються суті та змісту спірних правовідносин і не застосовувалися судами в оскаржуваних рішеннях. Відповідно, формування судом касаційної інстанції висновку щодо застосування цих норм у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями ЗСУ та командуванням військових частин у зв`язку з позбавленням таких військовослужбовців права на виплату їм додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, є недоречним.

У світлі доводів касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм пункту 2-1 Постанови № 168, пункту 17 розділу I Порядку № 260, абзаців 3, 4, 5 пункту 3 та пункту 4 Окремого доручення та необхідності формування Верховним Судом висновку щодо застосування цих норм у спірних правовідносинах колегія суддів нагадує, що у даному випадку підставою для ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди слугувало невиконання бойового наказу. Власне, саме крізь призму цих обставин та відповідних норм, суди надавали оцінку діям відповідача, які є предметом судового контролю.

Між тим, у рамках судового розгляду не було спірним та не досліджувалося питання підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях та заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

За таких обставин колегія суддів не вбачає необхідності формування висновку в цій справі в аспекті питань, про які говорить скаржник, а саме: щодо визначення вичерпного переліку документів, обов`язкових для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди; необхідності попереднього звернення військовослужбовця із рапортом для підготовки командуванням частини усіх необхідних документів для нарахування та виплати додаткової винагороди; порядку підготовки та надання необхідних для нарахування та виплати додаткової винагороди документів, коли військовослужбовець набув право на таку винагороду, в тому числі й перебуваючи у службовому відрядженні та оперативному підпорядкуванні іншої військової частини (тобто, в особовому складі та на фінансовому утриманні якої він не перебуває).

У підсумку Верховний Суд приходить до висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими.

а правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, не встановив підстав для їх скасування чи зміни, касаційна скарга у силу положень статті 350 КАС України задоволенню не підлягає.

VІ. СУДОВІ ВИТРАТИ

З огляду на результат касаційного розгляду справи, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року у справі № 380/5880/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько