ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2024 року

м. Київ

справа № 380/7066/23

адміністративне провадження № К/990/2285/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року (суддя Костецький Н.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року (колегія у складі суддів Запотічного І.І., Глушка І.В., Довгої О.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці «Про звільнення ОСОБА_1 » від 16 березня 2023 року №206-о;

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Смільниця» Львівської митниці;

- стягнути з Львівської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня ухвалення рішення судом першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що згідно з оспорюваним наказом його було звільнено з посади за угодою сторін відповідно до частини другої статті 86 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII), пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), однак домовленості про припинення трудового договору за взаємною згодою між позивачем та відповідачем не було, оскільки заяву він писав під тиском, а не добровільно, до того ж згодом відкликав цю заяву. Крім цього, зауважив, що дату припинення трудових відносин за угодою сторін працівник і роботодавець мають визначити за взаємною домовленістю, проте у розглядуваному випадку такої домовленості не було.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 02 серпня 2023 року, яке залишив без змін Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 07 грудня 2023 року, позов задовольнив повністю:

- визнав протиправним та скасував наказ Львівської митниці «Про звільнення ОСОБА_1 » від 16 березня 2023 року №206-о;

- поновив ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Смільниця» Львівської митниці з 16 березня 2023 року;

- стягнув з Львівської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 березня до 02 серпня 2023 року в розмірі 85 246,92 грн.

Місцевий адміністративний суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що позивача було звільнено незаконно, оскільки ураховуючи показання свідків та наявні у справі докази під час розгляду справи не встановлено ознак добровільного та свідомого волевиявлення працівника (позивача) на припинення трудового договору та згоди сторін на це. За висновком суду, відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама собою згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявності угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Суд зауважив, що недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень позивач зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Свої доводи скаржник мотивує тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував частину другу статті 86 Закону №889-VIII без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №640/18748/19 стосовно того, що не зазначення позивачем у заяві, про звільнення конкретної дати (бажаної дати), з якої він бажає припинити трудові відносини не являється підставою вважати, що між ним та роботодавцем не досягнуто згоди щодо звільнення позивача із займаної посади саме за цією підставою.

Позиція скаржника зводиться до того, що позивача було законно звільнено за угодою сторін, при цьому умови звільнення сторони узгодили усно перед написанням заяви, зокрема, суб`єкт призначення запропонував позивачеві звільнитися за угодою сторін і не в майбутньому, а у конкретний момент. На цю пропозицію позивач добровільно погодився та написав заяву про звільнення. Скаржник переконує, що волевиявлення позивача на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення було вільним і тиск на нього не чинився. Те, що за п`ять днів працівник змінив свою думку з приводу наданої ним згоди не свідчить про відсутність такого волевиявлення станом на дату написання заяви та видачі наказу. Зауважує, що до моменту видачі наказу позивач не заявляв про анулювання домовленості.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник позивача просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. На його переконання, постанова Верховного Суду в справі №640/18748/19, на яку посилається скаржник, стосується правовідносин, які не є подібними цій справі, а отже, є нерелевантною. Акцентує увагу на тому, що розглядаючи цю справу (№380/7066/23) суди не встановили ознак добровільного та свідомого волевиявлення позивача на припинення трудового договору та згоди сторін на це. Наполягає, що у розглядуваному випадку між позивачем і відповідачем взагалі не було домовленості про припинення трудового договору як такої (ні усної, ні письмової), принаймні, в суді не доведено належними та допустимими доказами факту наявності усної домовленості, водночас під час написання заяви з боку суб`єкта призначення на позивача чинився тиск. Представник позивача також стверджує, що до ознайомлення з оспорюваним наказом, тобто, до того як позивачеві стало відомо про його звільнення, позивач відкликав написану ним заяву. В решті, наведені у відзиві мотиви обґрунтовують згоди позивача та його представника з висновками судів першої та апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Загороднюк А.Г., судді Єресько Л.О., Соколов В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2024 року відкрито провадження за поданою позивачем касаційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року у цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Іншою ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2024 року задоволено клопотання відповідача та зупинено виконання оскаржуваних судових рішень в частині стягнення з Львівської митниці середнього заробітку за час вимушеного прогулу, крім суми стягнення за один місяць у розмірі, що підлягає до негайного виконання, до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року справу призначено до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 з 2020 року працює в митних органах України; з 29 вересня 2022 року його призначено на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Смільниця» шляхом укладення контракту про проходження державної служби в порядку переведення з Київської митниці.

Наказом Львівської митниці від 16 березня 2023 року №206-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача було звільнено із займаної посади, за угодою сторін, відповідно до частини другої статті 86 Закону №889-VIII, пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Звільнення позивача відбулось на підставі власноручно поданої ним заяви, у якій ОСОБА_1 просив звільнити його із займаної посади за згодою сторін.

04 квітня 2023 року позивача було ознайомлено з наказом про звільнення та видано трудову книжку.

21 та 27 березня 2023 року позивач намагався повідомити відповідача про відкликання заяви про звільнення, зокрема, направляв таку заяву на адресу Львівської митниці цінним листом з описом вкладення, а згодом, враховуючи повідомлення від АТ «Укрпошта» про те, що адресат не забирає поштове відправлення, відсканував цю заяву, підписав її особистим ЕЦП та скерував відповідачеві електронною поштою ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), втім, отримав відповідь від відділу реєстрації та обробки кореспонденції Львівської митниці, що відділ не приймає та не реєструє заяви від працівників Львівської митниці.

Листом від 05 квітня 2023 року №7.4-1/12/8.19/8219 Львівська митниця надала позивачеві копії документів, що стали підставою для прийняття оскаржуваного наказу, зокрема, копію заяви про звільнення без узгодженої дати звільнення та дати її написання.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права й акти їх застосування

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон №889-VIII.

Відповідно до частини другої статті 5 цього Закону відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із частиною першою статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

За приписами статті 86 вказаного Закону державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи

Спершу, колегія суддів нагадує про межі касаційного перегляду.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення у в межах, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів враховує, що Верховний Суд раніше вже висловив позицію в аналогічній справі (постанова від 03 квітня 2024 року №380/7136/23), предметом оскарження в якій був наказ Львівської митниці про звільнення її працівника із займаної посади за угодою сторін відповідно до частини 2 статті 86 Закону України №889-VIII, пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Верховний Суд, зокрема, зазначив, що чинне законодавство не встановлює порядку та строку припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу.

За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу.

День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Отже, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється.

Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, а також частиною 2 статті 86 Закону №889-VIII.

За загальними правилом формальне оформлення припинення трудового договору за угодою сторін здійснюється з боку працівника шляхом написання заяви про звільнення із вказанням підстави та строку звільнення, а згода роботодавця на запропоновані працівником умови підтверджується відповідним наказом про звільнення, що повинен відповідати умовам запропонованим працівником.

У разі дотримання наведених умов може мати місце досягнення між сторонами (працівник та роботодавець) згоди щодо підстав та порядку припинення трудового договору (угода сторін в розумінні положень КЗпП України). При цьому саме строк звільнення запропонований працівником та погоджений роботодавцем у наказі про звільнення є ключовою ознакою припинення трудового договору за угодою сторін, яка відрізняє вказану підставу звільнення від інших, в тому числі від загальної звільнення за ініціативою працівника із обов`язковим попередженням роботодавця за 14 днів (стаття 38 КЗпП України, частина перша статті 86 Закону №889-VIII).

З огляду на це Верховний Суд зауважив, що відсутність належного волевиявлення свідчить про відсутність підстав для висновку про наявність наміру працівника звільнитись саме за угодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за угодою сторін.

Виходячи зі змісту поняття «угода сторін» в контексті припинення трудового договору, така угода тлумачиться як вільне волевиявлення обох сторін, за наявністю якого роботодавцем та найманим працівником досягається спільна згода на припинення трудових відносин у визначений строк.

Законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Згідно з усталеною судовою практикою для цілей застосування пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України суд під час вирішення такого спору повинен з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 640/18748/19, на яку посилається скаржник, якщо державний службовець подає письмову заяву про звільнення за цією підставою, то в ній має бути зазначено прохання звільнити його за угодою сторін i бажану дату звільнення, яка може співпадати з датою подачі заяви. Суб`єкт призначення, розглядаючи цю заяву вирішує чи погоджуватися на таку пропозицію чи ні. Саме у цьому і полягає процедура досягнення згоди між сторонами, коли державний службовець і суб`єкт призначення спільно вирішують коли і як звільнитися державному службовцю.

Крім цього, подання працівником заяви про розірвання трудового договору повинно бути добровільним і виражати його волевиявлення щодо звільнення з роботи.

Повертаючись до обставин цієї справи, суди попередніх інстанцій у ній встановили, що оскаржуваним наказом Львівської митниці від 16 березня 2023 року №206-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача було звільнено із займаної посади, за угодою сторін, відповідно до частини другої статті 86 Закону №889-VIII, пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Підставою прийняття оскаржуваного наказу слугувала заява позивача, зміст якої свідчить, що вона містить прохання позивача звільнити його із займаної посади за згодою сторін. Водночас у ній не вказано ані дати її написання/подання, ані вказівки на бажану дату звільнення.

Ключовим мотивом позивача у позові є те, що у розглядуваному випадку між позивачем і відповідачем взагалі не було домовленості про припинення трудового договору як такої (ні усної, ні письмової), натомість під час написання заяви з боку суб`єкта призначення на позивача чинився тиск.

Позиція ж відповідача загалом ґрунтується на самому факті написання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін та, звичайно, запереченні будь-якого тиску.

Під час розгляду справи суд першої інстанції дослідив наявні у ній матеріали, допитав свідків та, оцінивши докази у їх сукупності, констатував, що у ній не встановлено ознак добровільного та свідомого волевиявлення працівника (позивача) на припинення трудового договору та згоди сторін на це.

Водночас резолюція керівника митниці на вказаній заяві не спростовує встановлених судами попередніх інстанцій недоліків та не може підміняти собою зміст заяви державного службовця на звільнення.

Колегія суддів не вбачає підстав вважати такі висновки помилковими щодо фактів чи свавільними, а висновки щодо застосування пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України та частини другої статті 86 Закону №889-VIII - неправильними.

Відповідно до частини третьої статті 83 Закону №889-VIII, яка регламентує припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін, визначає, що суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві.

Однак, у заяві позивача такий строк не визначений, доказів погодження цього строку в інший спосіб відповідачем не надано.

Отже, відсутність належного волевиявлення не дає підстав уважати наявність наміру службовця звільнитися саме за угодою сторін, а сама лише згода суб`єкта призначення задовольнити заяву службовця про звільнення не означає наявності угоди про припинення служби саме з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

З огляду на викладене, у спірних правовідносинах між сторонами трудового договору не досягнуто згоди щодо припинення трудових відносин з підстав, визначених у пункті 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін.

Аналогічний правовий висновок Верховний Суд висловив у постановах від 06 лютого та 03 квітня 2019 року в справах №816/1389/16 та №803/497/18, від 21 листопада 2018 року у справі №820/243/16.

За наведених обставин Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо неправомірності звільнення позивача спірним наказом, а тому він підлягає скасуванню з підстав його невідповідності критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України. Решта позовних вимог є похідними від означеної, тому суди правильно висновували про наявність підстав для їх задоволення.

Оскільки питання правильності визначення судами суми стягнутого на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу не оспорюється, тому воно не підлягає перегляду у касаційному порядку.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення цього позову.

Стосовно посилань відповідача у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 червня 2022 року у справі №640/18748/19 стосовно того, що не зазначення позивачем у заяві, про звільнення конкретної дати (бажаної дати), з якої він бажає припинити трудові відносини не являється підставою вважати, що між ним та роботодавцем не досягнуто згоди щодо звільнення позивача із займаної посади саме за цією підставою, колегія суддів зазначає, що зазначений висновок не можна тлумачити як відсутність необхідності узгодження сторонами дати звільнення (припинення трудового договору), навпаки, Верховний Суд у цьому ж рішенні наголосив на тому, що законність звільнення та припинення державної служби за угодою сторін фактично поставлено у залежність від наявності взаємної згоди між державним службовцем і суб`єктом призначення на таке звільнення та вимагає досягнення між цими сторонами згоди щодо дострокового припинення трудового договору саме із цієї підстави та погодження ними усіх умов звільнення, в тому числі і дати звільнення. Водночас, з урахуванням установлених у справі №№640/18748/19 обставин, Верховний Суд указав, що сама собою відсутність у заяві такої дати не являється підставою вважати, що між працівником та роботодавцем не досягнуто згоди щодо звільнення позивача із займаної посади саме за цією підставою.

У справі ж, яка переглядається, судами не встановлено, що сторони у будь-якій формі досягли домовленості щодо дати звільнення, при цьому, мотиви, з яких суди дійшли висновку про протиправність оскаржуваного наказу, стосувалася не стільки відсутності у заяві позивача узгодженої сторонами дати припинення трудового договору, скільки констатованої за наслідками судового розгляду відсутності ознак добровільного та свідомого волевиявлення працівника (позивача) на припинення трудового договору та згоди сторін на це.

З огляду на викладене, колегія суддів не може визнати доводи скаржника обґрунтованими, а висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо застосування зазначених вище правових норм - помилковими.

Решта наведених скаржником доводів фактично зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої і апеляційної інстанції та вказують на незгоду скаржника із правовою оцінкою, наданою судами обставинам цієї справи.

Колегія суддів повторює, що до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

За таких обставин, Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування під час касаційного перегляду не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зважаючи на положення статті 350 КАС України, Верховний Суд уважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року у справі №380/7066/23 залишити без змін.

Поновити виконання Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року в частині стягнення з Львівської митниці середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Г. Загороднюк

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду