№ 380/9574/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2023 року

м. Київ

справа № 380/9574/21

адміністративне провадження № К/990/32649/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів -Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №380/9574/21

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби, Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Дермитслужби, Львівської митниці

про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року (головуючий суддя: Заверуха О.Б., судді: Большакова О.О., Ніколін В.В.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби, Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Дермитслужби, Львівської митниці, у якому просила суд:

- визнати протиправним і скасувати наказ в/о голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби Анатолія Александрова №843-о «Про звільнення ОСОБА_1 » від 2 червня 2021 року;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС;

- стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом першої інстанції.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 12 листопада 2014 року наказом ДФС № 1335-о її призначено на посаду начальника митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС.

У подальшому, ОСОБА_1 була звільнена з посади й припинила державну службу на підставі наказу в/о голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби №843-о «Про звільнення ОСОБА_1 » від 2 червня 2021 року.

Вважає, що її звільнення є незаконним та порушує імперативну норму частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», щодо обов`язку пропозиції працівникові рівнозначної посади.

Наполягає, що на момент її звільнення чинним було положення частини третьої статті 87 Закону «Про державну службу» (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» №1285-IX від 23 лютого 2021 року), яке передбачало обов`язок пропозиції державному службовцю іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. Позивачка стверджувала, що відповідачами не виконано обов`язку щодо пропонування іншої роботи, не застосовано переважне право на залишення на державній службі.

Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернулась до суду з метою його оскарження і відновлення своїх порушених трудових прав.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю:

- визнано протиправним і скасовано наказ в/о голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби України № 843-0 «Про звільнення ОСОБА_1 » від 2 червня 2021 року;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС з 3 червня 2021 року;

- стягнуто з Львівської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 3 червня 2021 року до 19 травня 2022 року в розмірі:129795,6 грн;

- допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС та стягнення з Львівської митниці ДМС на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі: 11799,67 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на момент видачі наказу від 2 червня 2021 року №846-о «Про звільнення ОСОБА_1 » діяла редакція частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», яка визначала обов`язок пропонування державному службовцю іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби.

Суд першої інстанції, на основі аналізу кількості вакантних посади на момент звільнення позивачки з посади, дійшов висновку, що на момент попередження позивачки про наступне вивільнення вакантними було 209 посад, на момент звільнення - 152 посади. До того ж, окружний суд зазначив, що відповідачем не надано доказів того, що при скороченні штату були залишені працівники із більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці ніж позивачка.

Тож, на основі цих даних, суд першої інстанції констатував, що роботодавець не виконав свого обов`язку щодо пропозиції ОСОБА_1 рівнозначної посади, а тому визнав її звільнення незаконним.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2022 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» №440-ІХ від 14 січня 2020 року внесено зміни до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Нова редакція частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» визначає право роботодавця (а не його обов`язок) пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).

Апеляційний суд також зауважив, що спірні правовідносини виникли 15 липня 2020 року і тривали до 2 червня 2021 року, тому належить застосовувати до цих правовідносин редакцію Закону України «Про державну службу», чинну на момент їхнього виникнення, тобто в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» №440-ІХ від 14 січня 2020 року.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на неї.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року й залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2022 року.

На обґрунтування своєї позиції скаржниця зауважує, що до спірних правовідносин належить застосувати положення Закону України «Про державну службу», чинні на момент видачі наказу про звільнення позивачки, тобто в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» №1285-IX від 23 лютого 2021 року.

Тож, ОСОБА_1 покликається на неправильне застосування апеляційним судом норми матеріального права щодо якої відсутній висновок Верховного Суду, а саме: частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» №1285-IX від 23 лютого 2021 року.

Верховний Суд ухвалою від 25 листопада 2022 року відкрив касаційне провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу Львівська митниця просить відмовити у її задоволенні, а судове рішення апеляційного суду у цій справі залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судом апеляційної інстанції із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Інші відповідачі своїх відзивів на касаційну скаргу не надали, копію ухвали про відкриття касаційного провадження Львівська митниця ДФС отримала 28 листопада 2022 року через підсистему «Електронний Суд», Галицька митниця Дермитслужби - 1 грудня 2022 року. Конверт, яким направлялась копія ухвали про відкриття касаційного провадження Державній фіскальній службі України повернувся до Суд із відміткою «адресат відсутній».

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 з 2009 року працювала в митних органах України.

12 листопада 2014 року наказом ДФС №1335-о позивачку призначено на посаду начальника митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС.

Постановою КМ України від 2 жовтня 2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1.

Згідно із вказаним додатком утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби. До того ж, згідно додатку №2 до вказаної постанови прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. На виконання вказаної постанови ДФС України було видано наказ від 25 листопада 2019 року №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС», пунктом 4 якого визначено тримісячний строк для проведення реорганізації митниць ДФС, зокрема і Львівської митниці ДФС.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14 листопада 2019 проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.

28 листопада 2019 року до ЄДРПОУ внесено інформацію про перебування Львівської митниці ДФС в процесі припинення.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби» та наказу ДФС України від 25 листопада 2019 року №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» з 28 листопада 2019 року розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС.

З 00.00 год 8 грудня 2019 року згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби.

21 грудня 2019 року Львівською митницею ДФС видано наказ №666 «Про попередження про наступне вивільнення», яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року «Про державну службу» згідно списку, в який була, зокрема, включена ОСОБА_1 .

Наказом Львівської митниці ДФС №631 від 27 листопада 2019 року затверджено план заходів, пов`язаних з реорганізацією Львівської митниці ДФС, в пункті 1 розділу ІІІ якого визначено здійснення заходів щодо переведення, звільнення працівників Львівської митниці ДФС, які належать до номенклатури посад начальника Львівської митниці ДФС, з дотриманням законодавства про працю. Зміни до вказаного плану заходів у цій частині на момент звільнення позивача не вносились.

Листом від 17 грудня 2019 року №4343/8/13-70-04 Львівська митниця ДФС повідомила Галицьку митницю Держмитслужби про заплановане до 21 грудня 2019 року вручення посадовим особам Львівської митниці ДФС повідомлення про наступне вивільнення та забезпечення одночасно з попередженням про звільнення надання пропозицій працівникам митниці іншої роботи в Галицькій митниці Держмитслужби. В додатку до листа в переліку осіб, яким має бути повідомлення про наступне вивільнення, вказана позивачка.

7 лютого 2020 року наказом Львівської митниці ДФС №03 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21 грудня 2019 року №666 «Про попередження про наступне вивільнення» наказ №666 був скасований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення та закінчення повноважень голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, та з огляду на те, що попередження про наступне вивільнення працівникам не було вручено, відтак даний наказ № 666 від 21 грудня 2019 року було скасовано як такий, що не реалізований.

Наказом Львівської митниці ДФС від 10 березня 2020 року №07 «Про попередження про наступне вивільнення» зобов`язано Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС скерувати відповідно до статті 9-1 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889- VII «Про державну службу» (далі - «Закон»), попередження про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону № та частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України») згідно списку, що додається. В додатку до вищезазначеного наказу «Про попередження про наступне вивільнення» зазначена ОСОБА_1 - начальник Митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС.

15 липня 2020 року ОСОБА_1 ознайомлена з попередженням про наступне вивільнення.

15 липня 2020 року позивачка звернулась із заявами про переведення її на рівнозначну посаду у Галицькій митниці до в.о. голови Державної митної служби України Муратова І.М., в.о. начальника Галицької митниці Цабака В.Я. , Голови комісії з реорганізації ДФС Солодченка С.

17 липня 2020 року в.о. начальника Галицької митниці Цабак В.Я. листом №7.4-1/12/10/ 18372 повідомив її про неможливість переведення в новостворену митницю, покликаючись на право, а не обов`язок суб`єкта призначення на переведення працівників.

21 липня 2020 року в.о. голови Державної митної служби України Муратов І. М. листом повідомив ОСОБА_1 про неможливість переведення в новостворену митницю, покликаючись на право суб`єкта призначення на переведення працівників.

3 серпня 2020 року в.о. голови комісії з реорганізації ДФС Солодченко С. надіслав лист, в якому повідомив про неможливість переведення ОСОБА_1 в новостворену митницю.

27 серпня 2020 року ГУ ДПС у Львівській області листом повідомило Львівську митницю ДФС про можливість працевлаштування ОСОБА_1 та просило її звільнити з Львівської митниці для переведення до Головного управління ДПС у Львівській області.

2 червня 2021 року в.о. голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби Анатолієм Александровим видано наказ №843-о «Про звільнення ОСОБА_1 », згідно якого припинено державну службу та звільнено 2 червня 2021 року ОСОБА_1 з посади начальника митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС у зв`язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців, згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

2 червня 2021 року в.о. голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС видав наказ №61-о «Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України», згідно якого останнім робочим днем ОСОБА_1 за посадою начальника митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС є 2 червня 2021 року .

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» (далі - «Закон») правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно із частиною п`ятою статті 22 Закону (із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» №117-IX від 19 вересня 2019 року) у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Відповідно до частини першої статті 83 Закону державна служба припиняється: 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону) («за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону)» - у редакції, викладеній згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (далі - «Закон №117-ІХ»), яка діяла на дату попередження позивача).

За частиною першою статті 87 Закону (із змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 87 Закону (у редакції, викладеній згідно із Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» №440-ІХ, який прийнятий 14 січня 2020 року і набрав чинності 13 лютого 2020 року) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат (частина четверта статті 87 Закону (у редакції, викладеній згідно із Законом №440-ІХ)).

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону (у редакції, викладеній згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» №1285-ІХ, який прийнятий 23 лютого 2021 року і набрав чинності 6 березня 2021 року) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Відповідно до пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України (далі - «ПК України») у редакції, викладеній згідно із Законом України від 21 грудня 2016 року №1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

У наступній редакції пункт 41.1 статті 41 ПК України (у редакції Закону України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинність 23 травня 2020 року) передбачає таке: «Контролюючими органами є:

41.1.1. податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи;

41.1.2. митні органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань митної справи та оподаткування митом, акцизним податком, податком на додану вартість, іншими податками та зборами, які відповідно до податкового, митного та іншого законодавства справляються у зв`язку із ввезенням (пересиланням) товарів на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенням (пересиланням) товарів з митної території України або території вільної митної зони».

Проте, Державна податкова служба України і Державна митна служба України утворені відповідно до згадуваної Постанови № 1200 (від 18 грудня 2018 року із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2019 року № 846).

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» територіальні органи Державної митної служби (за переліком згідно з додатком 1 до цієї постанови) утворені як юридичні особи публічного права.

Пунктом 2 Постанови №858 передбачено реорганізацію деяких територіальних органів Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком 2.

За пунктом 3 Постанови №858 територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної митної служби.

Згодом Кабінет Міністрів України постановою від 30 вересня 2020 року №895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» (далі - «Постанова №895») вирішив реорганізувати територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком шляхом їх приєднання до Державної митної служби.

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Постанови №895 територіальні органи Державної митної служби, що реорганізуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною митною службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень і функцій територіальних органів, що реорганізуються. Таке рішення приймається Державною митною службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної митної служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структури, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій;

За змістом абзацу четвертого пункту 3 Постанови №895 Державна митна служба має забезпечити утворення територіальних органів Державної митної служби відповідно до статті 21-1 Закону України від 17 березня 2011 року №3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (далі - «Закон № 3166-VI») за частиною другою статті 21-1 названого Закону територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, визначені частиною першою цієї статті, утворюються без статусу юридичної особи та є органами державної влади, можуть мати окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк зі своїм найменуванням та із зображенням Державного Герба України).

Держмитслужба наказом від 19 жовтня 2020 року №460 утворила територіальні органи як відокремлені підрозділи Державної митної служби України за переліком згідно з додатком.

Відповідно до наказу Держмитслужби від 30 червня 2021 року №472 митниці як відокремлені підрозділи Держмитслужби мали розпочати здійснення покладених на них функцій і повноважень з 1 липня 2021 року.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховний Суд ухвалою від 25 листопада 2022 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання правомірності звільнення позивачки із займаної посади.

Ключовим питанням у цій справі є редакція частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», яку належить застосовувати до спірних правовідносин.

Колегія суддів, вирішуючи цю справу, враховує, що відповідь на указане питання вже була надана Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2022 року у справі №640/17678/21.

У зазначеній постанові Верховний Суд констатував (в світлі обставин справи, яку розглядав), що після повідомлення позивача про звільнення у зв`язку з реорганізацією ДФС України [13 липня 2020 року] перебіг реорганізації цього відомства зазнавав змін. Спочатку територіальні органи Держмитслужби були утворені як юридичні особи публічного права, що суперечило статті 21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади». Лише постанова Кабінету міністрів України «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» №895 від 30 вересня 2020 року це виправила.

До того ж, реорганізація ДФС України відповідно до постанови Кабінету міністрів України «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» від 18 грудня 2018 року №1200 спершу не узгоджувалась з ПК України, який, до набрання чинності 23 травня 2020 року Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» №466-ІХ від 16 січня 2020 року, передбачав лише один «центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи».

Зазначена ситуація змінилася з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» №466-ІХ і постанови Кабінету міністрів України «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» №895 від 30 вересня 2020 року.

У справі №640/17678/21 позивача було повідомлено про наступне звільнення з посади 13 липня 2020 року, а наказ про його звільнення роботодавець видав 2 червня 2021 року.

Тож, Верховний Суд у зазначеній справі констатував, що описана вище послідовність подій спонукає до таких висновків: регулювання процесу реорганізації ДФС України було суперечливим і непослідовним; на дату набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» №1285-ІХ процес реорганізації ДФС України ще тривав й остаточного рішення щодо подальшого проходження позивачем публічної служби в митних органах не було; указаний Закон = прийнятий пізніше Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» і не містить приписів, які б наділяли цей Закон зворотною дією/силою, як і не містить приписів щодо застосування статті 87, надто її частини третьої, у редакції, викладеній згідно із Законом №440-ІХ (прийнятий 14 січня 2020 року), до правовідносин, які виникли чи існували до прийняття та/чи набрання чинності Законом №1285-ІХ (тобто приписів, які б наділяли Закон №440-ІХ ультраактивною дією); пам`ятаючи у цьому зв`язку презумпцію про пряму дію закону в часі, застосовувати, на думку колегії суддів, за описаної ситуації треба статтю 87 Закону України «Про державну службу» у редакції того закону, який в часі прийнятий пізніше і, відповідно, регулював правовідносини, з яких виник спір.

Тож, у вказаній постанові Верховний Суд підсумував, що Законом, який належить застосовувати до спірних правовідносин є Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» №1285-ІХ, який в часі виданий пізніше й набрав чинності задовго (за три місяці) до звільнення позивача відповідно до спірного наказу. Очевидно, що частина третя статті 87 Закону України «Про державну службу» у чинній редакції (відповідно до Закону №1285-ІХ) передбачає для позивача як державного службовця певні гарантії при звільненні з публічної служби у порівнянні з тим, як була викладена частина третя статті 87 Закону України «Про державну службу» у попередній редакції.

Указаний висновок Верховний Суд сформував у релевантних правовідносинах, а тому Суд застосовує його при вирішенні цієї справи.

Повертаючись до фактичних обставин цієї справи, варто зауважити, що ОСОБА_1 про наступне вивільнення з посади була повідомлена 15 липня 2020 року. Звільнили ж позивачку з посади наказом від 2 червня 2021 року.

Так, 6 березня 2021 року набув чинності Закон №1285-ІХ, яким законодавець змінив особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» і виклав частину третю цього Закону у такій редакції: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Тож, має місце ситуація, за якої на момент повідомлення позивача про наступне вивільнення чинною була редакція частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», яка передбачала право (а не обов`язок) роботодавця пропонувати працівникові іншу посаду, а на момент звільнення ОСОБА_1 редакція указаної статті зазнала змін, й встановила обов`язок для роботодавця пропонувати рівнозначну посаду, тобто включила в себе певну гарантію трудових прав працівника.

Після внесення Законом №1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» існування обставин, з якими законодавець пов`язує наявність підстав для звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті включає зобов`язання роботодавця (держави) в особі суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.

Тобто, суб`єкт призначення або керівник державної служби зобов`язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. Одночасно, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі №807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі №813/1715/16 та інших, наголошував, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів констатує, що позивачці, перед тим, як видати оскаржуваний наказ про її звільнення, не пропонували рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей в новоутвореному державному органі, відповідно до абзацу другого частини третьої статті 87 Закону.

Тож, колегія суддів погоджується із висновком окружного суду про те, що недотримання вимог Закону, зокрема частини третьої статті 87, що полягає у невиконанні обов`язку пропонування вакантних посад державної служби, є істотним порушенням процедури припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Наслідком цього порушення є те, що оскаржуваний наказ, виданий усупереч вимог, передбачених абзацом третім частини третьої статті 87 Закону, не відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, а тому підлягає скасуванню.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується із висновком окружного суду у цій справі, що наказ в/о голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби Анатолія Александрова №843-о «Про звільнення ОСОБА_1 » від 2 червня 2021 року є протиправним і тому його належить скасувати.

За умови видачі незаконного наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади, Верховний Суд також погоджується із висновками окружного суду щодо необхідності її поновлення на посаді, з якої її було незаконно звільнено, а також стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як похідних вимог.

За наведеного правового регулювання і обставин справи Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального права, що призвело до скасування законного рішення суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Отож, касаційна скарга належить задовольнити, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - скасувати із залишенням в силі рішення суду першої інстанції повністю.

З огляду на результат касаційного розгляду суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року у справі №380/9574/21 скасувати й залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2022 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду