ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 380/9992/21

адміністративне провадження № К/990/20762/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І.В.,

суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року (головуючий суддя: Кузан Р.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року (колегія суддів: Ільчишин Н.В., Коваль Р.Й., Гуляк В.В.) у справі №380/9992/21 за позовом Головного управління ДПС у Львівській області до Приватного акціонерного товариства «Шахта Надія» про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у заставі, -

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

У червні 2021 року Головне управління ДПС у Львівській області звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Шахта Надія" (далі відповідач, ПрАТ "Шахта Надія"), в якому просить надати дозвіл на погашення суми податкового боргу ПрАТ "Шахта Надія" (ЄДРПОУ 00178175) за рахунок майна, що перебуває в податковій заставі.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року, відмовлено в задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, указав, що майно, яке описане в податкову заставу є основними засобами, які обліковуються як необоротні активи, що підтверджується інвентарними описами основних засобів. Ураховуючи те, що майно ПрАТ «Шахта Надія», яке описано в податкову заставу, належить до основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства, а частка державної власності в статутному капіталі відповідача становить не менше 25%, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі. Суд указав, що пунктом 87.2 статті 87 Податкового кодексу України чітко визначено, що джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами, а відтак норми Закону № 2864-ІІІ, яким встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств, мають застосовуватися в обов`язковому порядку.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи установлено:

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що ПрАТ «Шахта Надія» зареєстровано як юридична особа 16.02.1996, перебуває на обліку як платник податків у ГУ ДПС у Львівській області, а також є вугледобувним підприємством і згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб основним видом його діяльності є добування кам`яного вугілля (05.10), а відповідно до пункту 3.2 Статуту основним напрямком діяльності підприємства є видобування кам`яного вугілля і реалізація вугільної продукції.

ПрАТ «Шахта Надія» є державним підприємством, заснованим на державній власності та належить до сфери управління Міністерства енергетики України, що не заперечуються сторонами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09.07.2014, залишеною в силі ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2016 у справі №813/2705/14 за позовом прокурора Сокальського району Львівської області в інтересах держави в особі Сокальської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Львівській області до ПАТ «Шахта Надія» задоволено позов про стягнення податкового боргу в сумі - 1 948 250,85 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25.11.2014, залишеною в силі ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2015 у справі №813/6344/14 за позовом Сокальської ОДГП ГУ Міндоходів у Львівській області до ПАТ «Шахта «Надія», задоволено позов про стягнення податкового боргу в сумі - 7 336 286,77 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06.10.2014 у справі №813/6744/14 за поданням Сокальської ОДШ ГУ Міндоходів у Львівській області до ПАТ «Шахта «Надія», задоволено подання про стягнення податкового боргу в сумі - 1718135,71 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03.11.2014 у справі №813/7438/14 за поданням Сокальської ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області до ПАТ «Шахта «Надія», задоволено подання про стягнення податкового боргу в сумі - 692128,71 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.12.2014 у справі №813/8196/14 за поданням Сокальської ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області до ПАТ «Шахта «Надія», задоволено подання про стягнення податкового боргу в сумі 1445851,00 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05.05.2015 у справі №813/1773/15 (набрала законної сили 28.02.2017) за позовом Сокальської ОДПІ про стягнення з ПАТ «Шахта Надія» податкового боргу, стягнуто з рахунків ПАТ «Шахта «Надія» до бюджету податковий борг в сумі 11485504,00 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.12.2020 у справі № 380/647/20 позовні вимоги Головного управління ДПС у Львівській області до ПАТ «Шахта «Надія» про стягнення податкового боргу у розмірі 5616810,23 грн задоволено повністю.

Згідно із довідкою Головного управління ДПС у Львівській області від 05.05.2021 №5387/5/13-01-13-01-12, станом на 26.04.2021 за ПАТ «Шахта Надія» обліковується заборгованість в сумі 150 235 492,42 грн.

Як указує позивач у позові, на виконання вище зазначених рішень суду податковим органом було скеровано ряд інкасових доручень щодо списання суми заборгованості із банківських рахунків боржника, однак, унаслідок вжитих заходів сума заборгованості не була погашена.

Податковим керуючим на підставі рішення в.о. начальника Сокальського ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 16.11.2015 № 1 складено акт опису майна №9 від 27.02.2019 на загальну суму 8564833,62 грн.

Крім того, податковим керуючим на підставі рішення в.о. начальника Сокальського ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 16.11.2015 № 1 складено акт опису майна №5158.9-14 від 12.03.2020 на загальну суму 580366,32 грн.

Відповідно до витягів про реєстрацію в Державному реєстрі обтяження рухомого майна №58561628 від 01.03.2019 та №65363063 від 16.03.2020 контролюючим органом зареєстровано вид обтяження - податкова застава на об`єкти визначені в актах опису майна №9 від 27.02.2019 та №5158.9-14 від 12.03.2020.

Оскільки вжитими заходами контролюючого органу не досягнуто погашення податкового боргу, що обліковується за відповідачем, Головне управління ДПС у Львівській області орган звернулось до суду з адміністративним позовом про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Судом установлено, що ПАТ «Шахта Надія» є державним підприємством, заснованим на державній власності та належить до сфери управління Міністерства енергетики України, що не заперечуються сторонами.

Відповідно до п. 14 Статуту ПрАТ «Шахта Надія», товариство використовує, утримує державне майно, закріплене ним на праві господарського відання та розпоряджається ним з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Судом установлено, що актом опису майна № 9 від 27 лютого 2019 року описано майно на загальну суму 8564833,62 грн, а саме основні засоби, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства, зокрема: стаціонарне обладнання ДПР (дільниці прохідницьких робіт), пекарні, підсобного господарства, медпункту, ВТБ, матеріального складу, маркшейдерського відділу, лампової, електроцеху, ДПУ (дільниці підіймальних установок), дільниці автотранспорту, дільниці 2102, ДГР, швейного цеху, бази відпочинку «Шахтар», автоматики, АБК, а також будівлі та споруди їдальні, механічного цеху, техкомплексу, ДШТ, БВР, дільниці № 1, дільниці № 4, магазину.

Окрім того, актом опису майна №5158.9-14 від 12.03.2020 описано майно на загальну суму 580366,32 грн, а саме: основні засоби, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства, зокрема: стаціонарне обладнання.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

ГУ ДПС, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Позивач зазначає, що наявні підстави для відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №818/1604/16, від 19.01.2021 у справі №808/3932/15, оскільки ст. 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» під примусовою реалізацією майна розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, які належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами та рішень щодо зобов`язань боржника з перерахування фондам ЗДСС заборгованості зі сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 01.01.2011 та з перерахуванням органам ПФУ заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Відтак, уважає, що в даній справі немає бути посилання на вказаний закон, оскільки в даному випадку звернення стягнення на майно боржника здійснюється не Державною виконавчою службою, а ГУДПС у Львівській області, який є контролюючим органом в розумінні ПК України. Уважає, що контролюючим органом дотримано черговість вжиття заходів щодо погашення податкового боргу, а отже не порушено норм податкового законодавства.

Відповідачем до Суду надано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано, що майно, що описано актами від 27.02.2019 №9 та від 12.03.2020 №5158.9-14, є основними засобами, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства. Факт того, що вказане майно є основними засобами, підтверджується інвентарними описами основних засобів, які були долучені до матеріалів справи. Вказує, що майно, описано податковим органом, не належить на праві власності підприємству, а перебуває лише у його господарському віданні. Отже, не може бути використано як джерело погашення податкового боргу. Вказує, що продаж майна ПрАТ «Шахта «Надія» позбавить можливості підприємство на час дії воєнного стану виконувати встановлені мобілізаційні завдання на видобуток вугілля, що буде суперечити інтересам економіки та безпеки держави. Відповідач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, о оскаржувані судові рішення - без змін.

Верховний Суд ухвалою від 24.10.2022 відкрив касаційне провадження у цій справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абзацом 1 підпункту 87.1, підпунктом 87.2 статті 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Підпунктами 88.1, 88.2 статті 88 Податкового кодексу України встановлено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

Відповідно до пункту 89.1 статті 89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає: у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу; у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань.

Таким чином, податкова застава є способом забезпечення виконання обов`язку зі сплати грошових зобов`язань, при її застосуванні обмежуються права платника податків щодо розпорядження власним майном.

Відповідно до абзацу 1 пункту 89.2 статті 89 Податкового кодексу України з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде права власності у майбутньому.

Згідно з пунктом 89.3 статті 89 Податкового кодексу України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Пунктом 89.8 статті 89 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган зобов`язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі наявності у платника податків непогашеного податкового боргу податковий орган вправі поширити на майно такого платника податкову заставу на підставі відповідного рішення керівника податкового органу та складеного акта опису ліквідного майна, яка підлягає реєстрації у відповідному державному реєстрі.

Відповідно до підпунктів 95.1, 95.2 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України встановлено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з п. 87.3.7. ст. 87 ПК України не може бути використано як джерело погашення податкового боргу платника податків майно, що не може бути предметом застави відповідно до Закону України «Про заставу».

Статтею 4 Закону України «Про заставу» передбачено, що предметом застави не можуть бути об`єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.

Відповідно до ст.22 Господарського кодексу України, держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики. Суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів. Повноваження суб`єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб`єктів господарювання визначаються законом. Зазначені суб`єкти управління у державному секторі економіки можуть приймати рішення, необхідні для підготовки до реалізації та здійснення державно-приватного партнерства (концесії), які є обов`язковими до виконання підприємствами, установами, організаціями, що перебувають у сфері їх управління. Законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям. Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. Правовий статус окремого суб`єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб`єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах. Держава застосовує до суб`єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб`єктів.

Стаття 326 Цивільного кодексу України визначає, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Відповідно до ст.136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Згідно з ст.137 Господарського кодексу України, правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Відповідно до ст. 141 Господарського кодексу України, до державного майна у сфері господарювання належать єдині майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб`єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об`єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу. Управління об`єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб`єкти. Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб`єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом. Відчуження суб`єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Продаж суб`єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється лише на конкурентних засадах.

Згідно з преамбулою Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» №2864-ІІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) цей Закон спрямований на забезпечення економічної безпеки держави, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств, захисту інтересів держави під час реалізації майна господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

Статтею 1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29.11.2001 № 2864-III (далі Закон № 2864-ІІІ) встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Дія мораторію, встановлена частиною першою цієї статті, не поширюється на застосування примусової реалізації майна (за виключенням об`єктів, що відповідно до закону не підлягають приватизації, а також підприємств, перед якими у держави є підтверджена в установленому порядку заборгованість з відшкодування різниці в тарифах на теплову енергію та послуги з опалення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню) для погашення заборгованості перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та її дочірніми підприємствами, що здійснювали постачання природного газу на підставі ліцензії. Порядок реалізації майна встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 2 Закону № 2864-ІІІ для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов`язань боржника з перерахування фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Обґрунтовуючи довід про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, ГУ ДПС посилається на необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №818/1604/16, від 19.01.2021 у справі №808/3932/15.

За висновком Суду, викладеним у цих постановах, пунктом 87.2 статті 87 ПК України чітко визначено, що джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами, а відтак норми Закону № 2864-ІІІ, яким встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств, мають застосовуватися в обов`язковому порядку. Також Верховним Судом зауважено, що оскільки в статутному фонді Підприємства частка держави становить не менше 25 відсотків, а заставне майно належить до основних засобів, які забезпечують ведення виробничої діяльності Підприємства, то відсутні підстави для надання податковому органу дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна відповідача.

Як установлено судами попередніх інстанцій при розгляді цієї адміністративної справи (№380/9992/21), ПАТ «Шахта Надія» є державним підприємством, заснованим на державній власності та належить до сфери управління Міністерства енергетики України, що не заперечуються сторонами. Відповідно до пункту 14 Статуту ПрАТ «Шахта Надія», товариство використовує, утримує державне майно, закріплене ним на праві господарського відання та розпоряджається ним з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Відповідно до актів опису майна від 27.02.2019 №8 та від 12.03.2020 №5158.9-14 контролюючим органом описано майно на загальну суму 8564833,62 грн та 580366,32 грн, а саме основні засоби, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства, зокрема: стаціонарне обладнання ДПР (дільниці прохідницьких робіт), пекарні, підсобного господарства, медпункту, ВТБ, матеріального складу, маркшейдерського відділу, лампової, електроцеху, ДПУ (дільниці підіймальних установок), дільниці автотранспорту, дільниці 2102, ДГР, швейного цеху, бази відпочинку «Шахтар», автоматики, АБК, а також будівлі та споруди їдальні, механічного цеху, техкомплексу, ДШТ, БВР, дільниці № 1, дільниці № 4, магазину; стаціонарне обладнання.

Указане майно обліковується як необоротні активи, що підтверджується інвентарними описами основних засобів.

Отже, ураховуючи те, що майно ПрАТ «Шахта Надія», яке описано в податкову заставу, належить до основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства, а частка державної власності в статутному капіталі відповідача становить не менше 25%, Суд погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі.

Також Суд уважає, що судами правильно критично оцінено посилання позивача на те, що в контексті спірних правовідносин норми Податкового кодексу України мають прерогативу по відношенню до інших законодавчих актів, а Законом № 2864-ІІІ не введено мораторій на примусову реалізацію майна у процедурі погашення податкового боргу Пунктом 87.2 статті 87 ПК України чітко визначено, що джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами, а відтак норми Закону № 2864-ІІІ, яким встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств, мають застосовуватися в обов`язковому порядку.

Верховний Суд звертає увагу на те, що причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

За таких підстав, Суд дійшов висновку, що позивач не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а відтак, Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо наявності підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послались суди першої та апеляційної інстанцій, ґрунтуються на переоцінці обставин справи, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Решта доводів заявника касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовує, натомість зводиться виключно до переоцінки встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд, враховуючи норми Податкового кодексу України, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень.

З огляду на наведене, касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко