ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 року

м. Київ

справа № 381/111/22

провадження № 61-9550св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського суду Київської області від 26 грудня 2022 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Нежури В. А., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

1. У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з останньої на його користь неустойку та винагороду за період з 04 квітня 2021 року по 04 січня 2022 року в розмірі 9 464 555,00 грн, а також судові витрати.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів, за умовами якого остання отримала грошові кошти в розмірі 135 000,00 грн строком до 01 листопада 2016 року, проте своєчасно грошові кошти не повернула.

3. За умовами договору позики було погодженовинагороду в розмірі 10 % щомісячно та пеню за порушення строків повернення грошових коштів, а саме 25% від суми боргу щоденно (33 750,00 грн щоденно).

4. Посилаючись на те, що відповідачка до моменту звернення до суду з цим позовом борг не повернула, просив стягнути з неї за період з 04 квітня 2021 по

04 січня 2022 року винагороду у розмірі 183 305,00 грн та пеню у розмірі 9 281 250,00 грн.

5. Зазначив, що заявлений ним у позові розмір пені значно нижче від суми неустойки, яку він вимушений сплатити своїм позикодавцям через несплату коштів відповідачкою. Навіть сплата неустойки в повному обсязі не покриє повністю його витрати, що виникли через порушення нею умов договору позики від 01 листопада 2015 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

6. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 26 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

7. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що станом на час розгляду справи відповідачка виконала своє боргове зобов`язання за договором від 01 листопада 2015 року, а період, за який заявлено про неустойку та винагороду, був заявлений позивачем вже після повернутого боргу, тому позов не підлягає задоволенню.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

8. У червні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського суду Київської області від 26 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року.

9. Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд.

11. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13?ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

12. Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідачка виплачувала йому неустойку у зв`язку із несвоєчасною сплатою боргу, проте сам борг не повернула, що підтверджується рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 червня 2019 року, яким стягнуто з неї суму боргу у розмірі 135 000,00 грн, а також заявами відповідачки, в яких вона зазначала про виплачу позивачу саме неустойки.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

13. У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, посилаючись на те, що рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 листопада 2015 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір позики у формі розписки. За умовами договору відповідач отримала у борг від позивача грошові кошти в розмірі 135 000,00 грн з урахуванням інфляції під 10 % щомісячно, які зобов`язалась повернути до 01 листопада 2016 року.

15. Згідно з поданих відповідачем копій розписок ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 в рахунок боргового зобов`язання: 23 грудня 2016 року -

100 000,00 грн, 01 лютого 2017 року - 29 000,00 грн, 23 березня 2017 року - 15 000,00 грн, 24 березня 2017 року - 14 000,00 грн, 18 квітня 2018 року -

6 000,00 грн. Тобто загальна сума за цими розписками становить 164 000,00 грн.

16. З Єдиного реєстру судових рішень вбачається, що у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебував цілий ряд цивільних справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення основного боргу, винагороди та неустойки.

17. Так, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 вересня 2022 року у справі № 369/4309/18 відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача 270 000,00 грн винагороди позикодавця за користування коштами за 2017-2018 роки. У цій справі судом встановлено, що відповідачем на виконання вимог договору позики було сплачено позивачу суму в розмірі 173 605,00 грн. Разом з тим, із наявних матеріалів неможливо встановити, яку правову природу мають дані кошти, що повертались відповідачем позивачу, оскільки не можливо визначити чи це було повернення суми боргу (135 000,00 грн), чи процентів за 12 місяців (162 000,00 грн), що об`єктивно позбавляє суд встановити дійсний розмір заборгованості відповідача перед позивачем з врахуванням здійснених відповідачем виплат.

18. Постановою Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року вказане рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 123 395,00 грн.Апеляційним судом встановлено, що відповідач має сплатити 135 000,00 грн (сума основного боргу) та 162 000,00 грн (відсотки за користування коштами), що становить загальну суму 297 000,00 грн. Із наявних матеріалів справи вбачається, що відповідачем на виконання вимог договору позики було сплачено позивачу суму в розмірі 173 605,00 грн. Отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума у розмірі 123 395,00 грн (297 000,00 грн, - 173 605,00 грн), що становить суму винагороди позикодавця за користування коштами за

2017-2018 роки.

19. Також рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2021 року у справі № 369/1691/21 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено у стягненні винагороди за період з 03 листопада

2020 року по 03 квітня 2021 року. У цій справі судом встановлено, що позивачем було надано у борг ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 135 000,00 грн з урахуванням інфляції під 10% щомісячно, а станом на 18 квітня 2018 року відповідачем було сплачено позивачу грошові кошти у розмірі 137 707,95 грн, тому суд не вбачав підстав для стягнення винагороди за період з 03 листопада 2020 року по 03 квітня 2021 року.

20. Постановою Київського апеляційного суду від 26 травня 2022 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2021 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

21. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених упункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

22. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

23. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

24. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

25. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

26. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

27. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

28. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

29. Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

30. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

31. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

32. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

33. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

34. Відповідно до частини першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

35. Частиною другою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

36. Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

37. Згідно із статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

38. Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

39. Згідно з вимогами статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

40. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пені припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

41. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 2-2062/10.

42. Отже, встановивши, що умовами договору передбачена щомісячна виплата процентів лише в межах погодженого сторонами строку повернення позики, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що нарахування процентів у розмірі, передбаченому умовами договору позики, після 01 листопада 2016 року є неможливим.

43. Судами установлено, що між сторонами був укладений договір позики, за умовами якого відповідач отримала у борг від позивача грошові кошти в розмірі 135 000,00 грн з урахуванням інфляції під 10 % щомісячно, які зобов`язалась повернути до 01 листопада 2016 року.

44. Згідно з наявними в матеріалах справи копіями розписок відповідач сплатила позивачу в рахунок погашення зобов`язань загальну суму 164 000,00 грн. При цьому остання розписка позивача містить дату 18 квітня 2018 року.

45. Наведеними вище судовими рішеннями в справах між тими ж сторонам і з того ж предмету спору - договору позики від 01 листопада 2015 року встановлено, що відповідачем було виконано зобов`язання щодо повернення суми позики.

46. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначали, що нормами чинного законодавства України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановленого договором або законом. Однак, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку цієї позики. У зв`язку з чим, правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів після закінчення строку цієї позики відсутні.

47. Враховуючи, що позивачем заявлена вимога про стягнення процентів за період з 04 квітня 2021 року по 04 січня 2022 року, тобто як після закінчення строку дії позики, так і після виконання відповідачем зобов`язання з повернення суми позики, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили в задоволенні цієї позовної вимоги.

48. При цьому суди відхилили твердження позивача про повернення відповідачем виключно процентів за користування позикою, оскільки такі спростовуються встановленими судами обставини в інших справах, між тими ж сторонами і з того ж предмету спору, що має преюдиційне значення, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

49. Враховуючи встановлені обставини виконання відповідачем зобов`язання з повернення позики вже станом на 18 квітня 2018 року, правові підстави для стягнення неустойки за період з 04 квітня 2021 року по 04 січня 2022 року також відсутні.

50. Вимог про стягнення з відповідачки сум, передбачених статтею 625 ЦК України, позивач не заявляв.

51. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13?ц, на яку посилався заявник у касаційній скарзі.

52. Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

53. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження

№ 14-446цс18).

54. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

55. Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

56. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Києво-Святошинського суду Київської області від 26 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян