Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 381/3014/19

провадження № 61-14831св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - орган опіки та піклування Фастівської міської ради Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила позбавити відповідача батьківських прав щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позов мотивований тим, що з 27 вересня 2007 року вона перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, який заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2015 року розірваний.

У період шлюбу у них народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після розірвання шлюбу у сторін почали виникати конфліктні ситуації з приводу визначення способу участі відповідача у вихованні дітей.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 вчиняє відносно неї та дітей дії, які мають ознаки психологічного насильства, оскільки постійно звертається в різні державні установи із заявами та скаргами, наполягаючи на спілкуванні з дочками, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача виняткового заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, оскільки позивач не довела, а суд не встановив наявності обов`язкового елементу як винності в жорстокому поводженні батька по відношенню своїх дочок.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в порушення вимог частини четвертої статті 274 ЦПК України суд розглянув спір, що виник з сімейних правовідносин, в порядку спрощеного позовного провадження.

Апеляційний суд, врахувавши висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Фастівської міської ради від 08 вересня 2020 року № 06-23/3988, погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, оскільки матеріали справи не містять доказів винної поведінки або свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками відносно дітей.

У відповідності до положень статті 171 СК України, заслухавши в судовому засіданні думку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка повідомила, що бажає позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно себе, апеляційний суд вважав її такою, що не має вирішального значення для вирішення спору з огляду на постійне проживання дитини з позивачем та наявність конфліктної ситуації між батьками.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду передати справу на новий судовий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що питання щодо позбавлення батьківських прав слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей. Відповідач вчиняє дії, які свідчать про відсутність наміру спілкуватись з дітьми, що підтверджується: запереченням проти заяви позивача про перегляд рішень виконавчого комітету Фастівської міської ради від 28 жовтня 2016 року, від 15 грудня 2017 року, якими встановлювалась участь батька у вихованні та спілкуванні з дітьми; введенням державного виконавця в оману щодо визначеного судом способу участі у вихованні та спілкуванні з дітьми; небажанням відповідача спілкуватись з дочкою в приміщенні Київського апеляційного суду; умисними візитами за місцем реєстрації дітей з метою демострації своїх намагань побачення з дочками. Суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок експертів за результатами проведення психологічної експертизи від 25 лютого 2020 року, відповідно до якого діти сприймають ОСОБА_2 як загрозу, очікують від нього застосування фізичної сили. Наявний в матеріалах справи висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору не засвідчений та не скріплений печаткою.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У грудні 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивований тим, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дітей. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 381/3014/19 з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У листопаді 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2015 року між сторонами розірваний шлюб, зареєстрований 27 вересня 2007 року.

20 квітня 2018 року ОСОБА_1 уклала шлюб із ОСОБА_7 , взявши прізвище ОСОБА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Фастівської міської ради від 28 жовтня 2016 року № 440 визначено систематичні побачення ОСОБА_2 з дітьми наступним чином: зі старшою донькою, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , першої та третьої п`ятниці щомісяця з 19:00 год. до 15:00 години першої та третьої неділі щомісяця, з меншою донькою, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , першої та третьої суботи щомісяця з 10:00 год. до 20:00 год. На період весняних, осінніх, зимових канікул участь батька у вихованні доньки ОСОБА_3 визначено по три дні та на час оздоровлення влітку за домовленістю батьків. Форми та методи спілкування визначаються заявниками.

Між сторонами існує конфліктна ситуація з приводу виконання вищевказаного рішення, що підтверджується листами міського голови, зверненням до правоохоронних органів тощо.

Постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 381/930/17-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Фастівської міської ради Київської області, про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, визначення способу участі у вихованні дітей та спілкуванні з ними, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Фастівської міської ради Київської області, про зміну способу участі батька у спілкуванні з дітьми скасовано постанову апеляційного суду Київської області від 18 грудня 2017 року, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2017 року залишено в силі. Зазначеним рішенням суду першої інстанції відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_1 . Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, визначення способу участі у вихованні дітей та спілкуванні з ними, суд першої інстанції дійшов висновку, що права позивача не порушено та він не позбавлений можливості в майбутньому, за наявності об`єктивних підстав, захистити свої права. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про зміну способу участі батька у спілкуванні з дітьми, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не довела, що визначений рішенням виконавчого комітету Фастівської міської ради від 28 жовтня 2016 року № 440 порядок та спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми суперечить їхнім інтересам.

Висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Фастівської міської ради від 18 грудня 2017 року № 2618/17 рекомендовано за доцільне визначити побачення ОСОБА_2 з ОСОБА_3 першої та третьої п`ятниці щомісяця з 19 год. по 15 год. першої та третьої неділі щомісяця, із ОСОБА_4 - першої та третьої суботи щомісяця з 10 год. до 20 год. На період весняних, осінніх, зимових канікул участь батька у вихованні малолітньої доньки ОСОБА_3 визначено по три дні, на час оздоровлення влітку за домовленістю батьків.

Згідно з висновками за результатами проведення експертного психологічного дослідження від 06 березня 2019 року № 13 (відносно ОСОБА_3 ) та від 27 березня 2019 року № 54 (відносно ОСОБА_4 ) експертом встановлено наявність конфлікту між батьками, поведінка батька має виражений негативний характер та деструктивно проявляється у поведінці та психологічних характеристиках дітей. З метою забезпечення психологічного благополуччя дітей та збереження їхнього психічного здоров`я експертом рекомендовано максимально обмежити або цілком виключити участь ОСОБА_2 у вихованні дітей, шляхом безпосереднього спілкування з ними.

11 травня 2019 року ОСОБА_1 зверталась до міського голови м. Фастів Київської області із заявою про перегляд рішення від 28 жовтня 2016 року № 40 про визначення участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми та письмового висновку від 15 грудня 2017 року щодо участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми.

07 червня 2019 року виконавчий комітет Фастівської міської ради за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 надав відповідь, згідно якої комісією не виявлено підстав для скасування рішення виконавчого комітету Фастівської міської ради від 28 жовтня 2016 року № 440 про визначення участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми.

Листами Фастівського відділення Васильківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області від 10 червня 2019 року, від 02 серпня 2019 року повідомлено ОСОБА_1 про розгляд її заяв, а саме, що в діяннях ОСОБА_2 відсутні ознаки кримінального правопорушення, а наявні ознаки цивільно-правових відносин, які вирішуються в судовому порядку.

У характеристиках ОСОБА_2 з місця роботи та з місця проживання містяться позитивні відомості про відповідача.

Згідно з висновком виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області від 08 вересня 2020 року № 06-23/3988, наданого на запит апеляційного суду, позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є недоцільним.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Верховний Суд виходить з того, що судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав батька щодо неповнолітньої дитини є крайнім заходом впливу.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, дійшов обґрунтованого висновку, що відсутні докази винної поведінки відповідача та свідомого нехтування ним батьківських обов`язків.

Верховний суд погоджується з вказаним висновком апеляційного суду, який є обґрунтованим та таким, що відповідає якнайкращим інтересам дитини та збереженню її зв`язків з сім`єю, у тому числі з батьком.

В ході розгляду справи суд апеляційної інстанції встановив відсутність відомостей щодо вжиття відносно ОСОБА_2 заходів реагування з приводу неналежного виконання ним батьківських обов`язків та обгурнтовано вважав, що надані ОСОБА_1 на підтвердження позовних вимог докази свідчать про існування між батьками дітей конфліктної ситуації, а не про негативне відношення батька до дочок та невиконання ним своїх батьківських обов`язків, які були б достатніми для висновку про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

При цьому судом правильно враховано в сукупності з іншими доказами висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Фастівської міської ради від 08 вересня 2020 року № 06-23/3988, наданого на запит апеляційного суду, відповідно до якого позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є недоцільним.

Верховний Суд бере до уваги, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки батька дитини, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що відсутні підстави для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Позиція неповнолітньої ОСОБА_3 , яка повідомила, що бажає позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно себе, не є самостійною підставою з переліку, визначеного статтею 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав.

Згідно з частиною третьою 171 СК України суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. За обставин встановлення судом наявності конфлікту між колишнім подружжям та неприязних стосунків між ними, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що така позиція дитини може бути зумовлена впливом матері, з якою вона постійно проживає.

Посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на висновок експертів за результатами проведення психологічної експертизи від 25 лютого 2020 року також не підтверджує винну поведінку відповідача та не може бути підставою для скасування судового рішення. Крім того, обставини, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, а саме невиконання батьком батьківських обов`язків, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявниками у касаційних скаргах; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами попередніх інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді :В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко