ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 381/4667/16-ц

провадження № 61-7574св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану адвокатом Волохом Олександром Іллічем, на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2017 року, ухвалене у складі судді Ковалевської Л. М., та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Таргоній Д. О., Коцюрби О. П., Фінагєєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

В обґрунтування позову зазначала, що 25 серпня 2015 року вона уклала із відповідачем попередній договір, за яким сторони зобов`язались у майбутньому, але не пізніше 25 серпня 2016 року, укласти і належним чином оформити основний договір купівлі-продажу квартири на умовах і в порядку, що визначені попереднім договором.

ОСОБА_1 на виконання пункту 5.1 попереднього договору сплатила на користь ОСОБА_2 кошти у сумі 273 934 грн, що в еквіваленті на день укладення попереднього договору становило 17 337,60 доларів США.

Вказувала, що вона в обумовлений попереднім договором а саме об 11 год, прибула до офісу нотаріуса на вулицю Святошинська, 27Б/70 у місті Вишневе Київської області для укладення договору і сплати залишку коштів та очікувала відповідача до 13 год, як це визначено попереднім договором.

На думку позивача, нею виконано вимоги попереднього договору у повному обсязі, однак відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, що унеможливило укладення основного договору.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь кошти у сумі 17 457,30 доларів США, суму штрафу 23 068,86 грн та

500 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 6 квітня

2017 року до участі у справі залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 липня

2017 року позов задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі

17 457,30 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на дату ухвалення рішення становить 451 271,21 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу квартири, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, сторонами укладено не було, тому передані ОСОБА_1 відповідачу грошові кошти у розмірі 17 337,60 доларів США є авансом і підлягають поверненню позивачу. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про існування правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 31 серпня

2016 року до 22 листопада 2016 року у розмірі 119,70 доларів США.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 23 068,86 грн, суд першої інстанції виходив з недоведення порушення відповідачем пункту 5.3 попереднього договору, що виключає можливість застосування до нього штрафних санкцій.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди зазначивши, що укладеним сторонами договором не передбачено відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок невиконання його умов.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2017 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив про відповідність його висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2017 року представник ОСОБА_3 - адвокат Волох О. І. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просив скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2017 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована неповним встановленням судами попередніх інстанції фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення. Вказує, що попередній договір купівлі-продажу квартири

від 25 серпня 2015 року укладено за його згодою і виконання договору забезпечено його коштами. Під час укладення даного договору він перебував з ОСОБА_1 у шлюбі, тому, на його думку, має право отримати половину коштів, сплачених позивачем за попереднім договором.

Заявник вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_2 у розмірі 17 457 доларів США, оскільки долар США не є засобом платежу в Україні.

На думку заявника, суд першої інстанції у порушення норм процесуального права не стягнув з позивача судовий збір за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди.

Суд апеляційної інстанції, як він вважає, порушив вимоги статті 303 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час перегляду справи апеляційним судом, не надав оцінки доводам апеляційної скарги та не виклав у судовому рішенні мотивів на їх спростування.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у якому послалася на безпідставність її доводів. Зазначила, що ОСОБА_3 , не є стороною попереднього договору, внаслідок невиконання умов якого виник спір у цій справі. Вимоги, які заявляв

ОСОБА_3 , стосуються поділу майна подружжя та не можуть бути предметом розгляду у цій справі. Просила врахувати, що відповідач повернув їй кошти, внесені на виконання умов попереднього договору, тому спір сторонами фактично вирішено.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 11 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 25 серпня 2015 року позивач уклала із відповідачем попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Тріфоновою Т. А. і зареєстрований за № 3636, за умовами якого сторони зобов`язались у майбутньому, але не пізніше 25 серпня 2016 року, укласти і належним чином оформити основний договір купівлі-продажу нерухомого

майна - квартири - на умовах і в порядку, що визначені попереднім договором.

З пункту 5.1 попереднього договору суди встановили, що у рахунок належних за основним договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання, з метою забезпечення реалізації намірів щодо купівлі-продажу квартири та своєї платіжної спроможності, грошові кошти в сумі

273 934,20 грн, що еквівалентно 17 337,60 доларів США за курсом станом на день укладання цього договору покупець передала, а представник продавця отримав до підписання цього договору.

Залишкову вартість квартири у сумі 182 622,80 грн, що еквівалентно

11 558,40 доларів США, покупець зобов`язався сплатити продавцю до 25 серпня 2016 року.

Суди встановили, що на час укладення попереднього договору - 25 серпня

2015 року - ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_3

25 серпня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до органів нотаріату із заявою про надання згоди ОСОБА_1 , з якою він перебував у шлюбі з 30 липня

2010 року, на купівлю квартири АДРЕСА_1 за ціною та на умовах на її розсуд.

25 серпня 2016 року укладення основного договору не відбулося.

Суди встановили, що 16 листопада 2016 року ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_2 із заявою, в якій заперечував щодо повернення останнім коштів його колишній дружині ОСОБА_1 , які вона передала у забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі-продажу квартири.

З листа приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Тріфонової Т. А. від 16 березня 2017 року, адресованого ОСОБА_2 , суди встановили, що 25 серпня 2016 року приватним нотаріусом вчинені нотаріальні дії від імені ОСОБА_2 , в інтересах якого на підставі довіреності діяв представник ОСОБА_4 .

Також суди встановили, що 18 травня 2016 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області

Тріфоновою Т. А. нотаріально посвідчена довіреність, якою ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_4 представляти його інтереси у відносинах з усіма юридичними та фізичними особами, в тому числі і в питаннях відчуження (продажу, міни) належних йому квартир.

З пункту 5.2 попереднього договору суди встановили, що у випадку взаємної відмови сторін від укладення основного договору, зазначена в пункті 5.1 цього договору грошова сума, що передана покупцем продавцю, повертається останнім протягом п`яти банківських днів.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 листопада

2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами

ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла

до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частин першої-третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому, для попереднього договору, наряду з іншими його умовами повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.

Тобто у попередньому договорі, крім основного зобов`язання, може бути передбачена відповідальність сторін з того, чи іншого питання, зокрема за неналежне виконання зобов`язання у виді штрафних санкцій.

При цьому, в силу положень частини третьої статті 635 ЦК України припиняються зобов`язання сторін укласти основний договір, що унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов`язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов`язання як правової підстави для виникнення у набувача права власності на майно. Проте припинення зобов`язання за попереднім договором не звільняє сторін від відповідальності, зокрема, передбаченої умовами попереднього договору, за порушення, вчинене під час його дії.

За змістом статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до статі 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 60 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що за змістом попереднього договору та за своєю правовою природою отримані відповідачем грошові кошти є авансом, а основний договір купівлі-продажу сторонами укладений не був, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про стягнення вказаної суми на користь ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з відповідача штрафу, передбаченого пунктом 5.3 попереднього договору, суди попередніх інстанції обґрунтовано виходили з відсутності вини ОСОБА_2 у неукладенні основного договору з причин неявки до нотаріуса, що виключає можливість застосування до нього штрафу у розмірі 5% від суми одержаних коштів за попереднім договором.

Також суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про існування правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України та стягнення з нього на користь позивача 3% річних від простроченої суми, що складає

119,70 доларів США.

Крім того, встановивши, що позивач не довела факту завдання їй моральної шкоди діями відповідача, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що попередній договір купівлі-продажу квартири від 25 серпня 2015 року укладений за його згодою і виконання договору забезпечено його коштами, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вказані обставини жодним чином не впливають на правильність висновків судів та не вказують на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права чи порушення процесуального права.

Посилання заявника на те, що він має право на половину суми сплачених за попереднім договором коштів, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки спір у вказаній справі виник внаслідок невиконання укладеного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 попереднього договору; спір щодо спільного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не вирішувався в межах цієї справи.

Вказані доводи аналогічні доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом надана належна оцінка. Судовим рішенням апеляційного суду обґрунтовано відхилено ці доводи заявника та наведено мотиви на їх спростування, з якими погоджується і касаційний суд.

За змістом статті 400 ЦПК України, Верховний Суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_2 у розмірі 17 457 доларів США відхиляються касаційним судом, оскільки вказані доводи зводяться до незгоди із ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2017 року про забезпечення позову, яка не є предметом касаційного перегляду.

Посилання заявника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права у частині розподілу судових витрат відхиляються касаційним судом, оскільки ОСОБА_5 не є стороною у цій справі, тому питання щодо розподілу судових витрат між сторонами не впливає на його обсяг прав та обов`язків.

Касаційний суд враховує, що сторони у справі, реалізовуючи свої процесуальні права на власний розсуд, рішення судів попередніх інстанцій в частині розподілу судових витрат у касаційному порядку не оскаржували.

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом вимог статті 303 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час апеляційного перегляду справи, оскільки ці доводи зводяться до неправильного тлумачення заявником вказаної норми процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК

України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про

захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої

статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану його представником - адвокатом Волохом Олександром Іллічем, залишити без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 липня

2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 листопада

2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов