№ 382/561/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

27 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 382/561/19

провадження № 61-7114св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Відділ освіти Бориспільської районної державної адміністрації, Опорний закладу освіти «Яготинський навчально-виховний комплекс «Спеціалізована школа-загальноосвітня школа 1-3 ступенів № 2 Яготинської міської ради»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Яготинського районного суду Київської області від 10 серпня 2021 року в складі судді Литвин Л. І. та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року в складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відділу освіти Бориспільської районної державної адміністрації, Опорного закладу освіти «Яготинський навчально-виховний комплекс «Спеціалізована школа-загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 Яготинської міської ради» про зобов`язання поновити в правах, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час невидачі трудової книжки.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вона працювала головним спеціалістом відділу освіти Яготинської районної державної адміністрації, а за сумісництвом - вчителем української мови та літератури Сулимівського навчально-виховного закладу (далі - НВК) Яготинського району.

З 01 грудня 2015 року, відповідно до наказу Яготинської районної державної адміністрації від 30 листопада 2015 року № 167-к, її переведено в основні працівники на умовах безстрокової трудової угоди.

Наказом Відділу освіти, молоді та спорту Яготинської районної державної адміністрації Київської області від 16 січня 2017 року № 5-к її звільнено з посади вчителя української мови та літератури Сулимівського НВК Яготинського району порядком переведення на посаду виконуючого обов`язків директора Засупоївського НВК на період тимчасової втрати працездатності у зв`язку з вагітністю та пологами основного працівника.

Відповідно до наказу відділу освіти Яготинської РДА від 17 січня 2017 року № 6-к її призначено на посаду виконувача обов`язків директора Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів-ДНЗ (ясла-садок)» на період тимчасової втрати працездатності у зв`язку з вагітністю та пологами основного працівника ОСОБА_3 , а також дозволено викладання годин образотворчого мистецтва та художньої культури - 7 годин та музичного керівника 0,25 ставки.

Наказом відділу освіти Яготинської РДА від 23 липня 2017 року № 92-к-а її переведено з посади в.о. директора Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» на посаду директора цього ж закладу з 24 липня 2017 року на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_4 до дня фактичного її виходу на роботу.

Наказом відділу освіти Яготинської РДА від 31 серпня 2017 року №101-к звільнено з посади вчителя української мови та літератури Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» ОСОБА_5 , а тому з 01 вересня 2017 року наказом відділу освіти їй було дозволено замість звільненого працівника викладати українську мову та літературу у Засупоївському НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» у режимі 10 годин тижневого навантаження, за що їй нараховувалася та виплачувалася одночасно з заробітною платою директора і заробітна плата вчителя.

На підставі наказу відділу освіти Яготинської РДА від 20 серпня 2018 року № 94-к її звільнено з посади директора Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла- садок)» у зв`язку із закінченням строкової угоди відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України.

Зазначала, що на момент її звільнення із займаної посади вже діяв Закон України «Про освіту» від 05 вересня 2017 року, і відповідно до вимог статті 26 якого керівник закладу освіти в межах наданих йому повноважень призначає на посаду та звільняє з посади працівників, визначає їх функціональні обов`язки.

Відповідно до пункту 11 частини третьої Прикінцевих та перехідних положень Розділу XII Закону України «Про освіту» за особами, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посаду педагогічного працівника, зберігаються існуючі професійні права.

Станом на день її звільнення з посади директора наказ про її звільнення з посади вчителя української мови та літератури Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» їй не оголошувався.

Вказувала, що 31 серпня 2018 року нею подано до директора Засупоївського НВК «ЗОШ I-III ст. - ДНЗ (ясла-садок)» ОСОБА_4 заяву, в якій вона просила надати їй можливість продовжувати викладання у Засупоївському НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» української мови та літератури у 5, 8, 9 класах за тарифікацією, яка проводилася райвідділом освіти 12 червня 2018 року, проте її заява так і залишилася без розгляду та без відповіді.

З 01 вересня 2018 року після її звільнення з посади директора Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)», її відсторонено від роботи вчителем української мови та літератури Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)», хоча заяви про припинення сумісництва чи звільнення з посади вчителя вона не писала.

Посилалася на те, що у зв`язку з відстороненням її від роботи, вона не була зобов`язана ходити на роботу, оскільки не могла б виконувати свої трудові обов`язки вчителя та не отримувала б заробітну плату. Після відсторонення від роботи жодного наказу про допуск її до викладання української мови та літератури не було видано.

Вказувала, що з посади вчителя української мови та літератури цього ж навчального закладу її не звільнено, наказ про звільнення з посади вчителя їй не оголошувався та під підпис не вручався.

Зазначала, що оскільки трудову книжку їй до цього часу не видано, тому вважає, що строк звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору нею не пропущено.

Виходячи з цього, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила:

поновити її в правах педагогічного працівника - вчителя української мови та літератури Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів - ДНЗ (ясла-садок)» з 20 серпня 2018 року;

стягнути з Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів - ДНЗ (ясла-садок)» на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу по день її поновлення в правах педагогічного працівника - вчителя української мови та літератури Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів - ДНЗ (ясла-садок)» за період із 20 серпня 2018 року по 31 грудня 2019 року у розмірі 77 480,10 грн;

стягнути з Відділу освіти, молоді та спорту Яготинської районної державної адміністрації Київської області на її користь середню заробітну плату директора за час невидачі трудової книжки по день її видачі за період із 20 серпня 2018 року по 31 грудня 2019 року включно у розмірі 126 444,24 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 06 квітня 2021 року замінено неналежного відповідача - Засупоївський НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів - ДНЗ (ясла-садок)» належним відповідачем - Опорний заклад освіти «Яготинський навчально-виховний комплекс «Спеціалізована школа-загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 Яготинської міської ради» та замінено неналежного відповідача - Відділ освіти, молоді та спорту Яготинської районної державної адміністрації Київської області належним відповідачем - Відділ освіти Бориспільської районної державної адміністрації Київської області.

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 10 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що узв`язку із закінченням строку трудового договору, ОСОБА_1 була звільнена з посади директора закладу освіти, що визнається сторонами, а тому відсутні підстави для поновлення її в правах щодо роботи на посаді вчителя, яку вона виконувала в порядку суміщення.

Оскільки позовна вимога про поновлення в правах є необґрунтованою, а порушення трудових прав в цій частині позивачка не довела, тому похідна від неї вимога про стягнення із закладу освіти середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу також не підлягає задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з Відділу освіти, молоді та спорту Яготинської районної державної адміністрації Київської області середньої заробітної плати директора за час невидачі трудової книжки по день її видачі, суд виходив із того, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки вина відповідачів у затримці видачі трудової книжки ОСОБА_1 відсутня, позивачці на виконання вимог пункту 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соцзахисту населення від 29 липня 1993 року № 58, неодноразово повідомлялося про місцезнаходження трудової книжки та запитувалася її згода на отримання книжки поштою.

Однак до подання позову до суду позивачка так і не з`явилася до роботодавця для отримання трудової книжки та не направила листа про пересилання її поштою. Тож суд вважає, що саме пасивна поведінка позивачки призвела до неотримання нею трудової книжки вчасно.

При цьому доводи відповідачів щодо пропуску позивачкою строку звернення до суду за вирішенням трудового спору суд взяв до уваги доводи, оскільки сторони визнали обставину неотримання ОСОБА_1 трудової книжки до дня звернення до суду з позовом, а в силу положень частини першої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній на день звернення позивачки з позовом, відповідний строк обчислювався, зокрема, з дня видачі трудової книжки.

Крім того, відхиляючи доводи позивачки щодо позбавлення її можливості подальшого працевлаштування, суд врахував, що після відкриття провадження у справі, яка розглядається, відповідно до інформації Яготинського навчально-виховного комплексу «Спеціалізована школа - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 3» Яготинської районної ради Київської області Відділу освіти (лист від 30 жовтня 2020 року № 175, а. с. 225, т. 1) ОСОБА_1 працювала у зазначеному закладі на посаді вчителя української мови та літератури з 02 вересня 2019 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Яготинського районного суду Київської області від 10 серпня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відділу освіти Бориспільської районної державної адміністрації Київської області про стягнення середнього заробітку за час невидачі трудової книжки скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог з інших мотивів. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відділу освіти Бориспільської районної державної адміністрації Київської області про стягнення середнього заробітку за час невидачі трудової книжки та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог з інших мотивів, апеляційний суд виходив із того, що позивачка пропустила передбачений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час невидачі трудової книжки, оскільки як вбачається з наданих нею пояснень, у вересні 2018 року їй була видана трудова книжка, однак побачивши, що остання не заповнена до кінця, вона її повернула, тобто позивачка з цього часу знала про порушення своїх трудових прав, проте з позовом до суду звернулася 26 березня 2019 року, а з вимогами про стягнення середнього заробітку за час невидачі трудової книжки 11 жовтня 2019 року.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині вирішення інших позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що оскільки ОСОБА_1 звільнена з посади директора Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» у зв`язку із закінченням строку трудового договору, то відсутні правові підстав для поновлення позивача в правах щодо роботи на посаді вчителя, яку вона виконувала в порядку суміщення із основному посадою.

Також колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про поновлення її в правах педагогічного працівника - вчителя української мови та літератури Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів - ДНЗ (ясла-садок)», а тому ці вимоги також задоволенню не підлягають.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

26 липня 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Яготинського районного суду Київської області від 10 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року в указаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 3 частини другої

статті 389 ЦПК України.

Зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування:

- частини четвертої статті 24 КЗпП України щодо права директора школи після звільнення його із займаної посади директора, яка була його основним місцем роботи, провадити викладацьку діяльність на посаді вчителя, яку він здійснював у порядку суміщення посад, і яка була вакантною після його звільнення з посади директора, на підставі належним чином укладеного з ним трудового договору;

- частини четвертої статті 24 КЗпП України щодо обов`язку адміністрації (директора школи) оформити працевлаштування колишнього директора закладу освіти на посаді вчителя, як за основним місцем роботи працівника, який провадив викладацьку діяльність на цій посаді вчителя, у порядку внутрішнього сумісництва, і яка була вакантною після його звільнення з посади директора школи;

- статті 25 Закону України «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 року (зі змінами), зокрема, щодо того чи вважається викладацька діяльність адміністратора (директора) закладу освіти, яка провадиться ним окремо від адміністративної у цьому ж закладі освіти на вакантній посаді вчителя з веденням окремого табелювання обліку робочого часу та окремого обліку/розрахунку заробітної плати, - роботою на умовах внутрішнього сумісництва чи роботою за суміщенням посад чи в порядку «донавантаження»;

- статті 25 Закону України «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 року (зі змінами), зокрема, щодо того чи вважається викладацька діяльність адміністратора (директора) закладу освіти, яка провадиться ним окремо від адміністративної у цьому ж закладі освіти на вакантній посаді вчителя донавантаженням у розумінні Закону України «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 року, який був чинним на час прийняття позивача на роботу, Закону України «Про освіту» від 05 вересня 2017 року, Положенням про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року № 778;

- статті 47 КЗпП України (у редакції, яка була чинною до внесення змін згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» від 05 лютого 2021 року, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку» від 30 березня 2021 року, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 222 року), зокрема щодо того чи вважається, що трудова книжка працівнику видана відповідно до вимог статті 47 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до внесення змін згідно із Законами України № 1217-ІХ від 05 лютого 2021 року, № 1357-ІХ від 30 березня 2021 року, № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року, якщо на день звільнення працівника вона не містила записів про працевлаштування та звільнення з роботи на підприємстві/в установі, яка видає трудову книжку звільненому працівнику.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подачу до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_1 до виходу на пенсію за віком (02 листопада 2015 року) працювала головним спеціалістом Відділу освіти Яготинської РДА, а за сумісництвом - вчителем української мови та літератури Сулимівського НВК Яготинського району.

Відповідно до наказу відділу освіти Яготинської РДА від 30 листопада 2015 року № 167-к позивач з 01 грудня 2015 року була переведена з посади вчителя української мови та літератури Сулимівського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)», прийнятої за сумісництвом, на цю ж саму посаду на умовах безстрокової трудової угоди.

Наказом відділу освіти Яготинської РДА від 16 січня 2017 року № 5-к ОСОБА_1 звільнено з посади вчителя української мови та літератури Сулимівського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» 16 січня 2017 року порядком переводу на посаду виконуючого обов`язків директора Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» на період тимчасової втрати працездатності у зв`язку з вагітністю та пологами основного працівника ОСОБА_3 .

Згідно з наказом відділу освіти Яготинської РДА від 17 січня 2017 року № 6-к позивачку призначено на посаду виконувача обов`язків директора Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» на період тимчасової втрати працездатності у зв`язку з вагітністю та пологами основного працівника ОСОБА_3 17 січня 2017 року, порядком переводу з посади вчителя української мови та літератури Сулимівського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)».

Цим же наказом дозволено позивачці викладання годин образотворчого мистецтва та художньої культури 7 годин - за 11 тарифікаційним розрядом; музичний керівник 0, 25 ставки - за 7 тарифікаційним розрядом.

Наказом відділу освіти Яготинської РДА від 23 липня 2017 року № 92-к-а ОСОБА_1 переведено з посади в. о. директора Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» на посаду директора цього ж закладу з 24 липня 2017 року на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_4 до дня її фактичного виходу на роботу.

Відповідно до наказу відділу освіти Яготинської РДА від 31 серпня 2017 року № 101-к звільнено з посади вчителя української мови та літератури Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» ОСОБА_5 .

Наказом відділу освіти Яготинської РДА від 01 вересня 2017 року № 102-к дозволено директору Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» ОСОБА_1 читати 9,5 годин тижневого навантаження з 01 вересня 2017 року у зв`язку з виробничою необхідністю.

Згідно з наказом відділу освіти Яготинської РДА від 20 серпня 2018 року № 94-к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» 20 серпня 2018 року у зв`язку із закінченням строкової угоди відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України (вихід на роботу основного працівника ОСОБА_4 ).

Після свого звільнення з посади директора ОСОБА_1 31 серпня 2018 року звернулася до директора Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» ОСОБА_4 із заявою, в якій просила надати їй можливість відповідно до попередньої тарифікації читати години української мови та літератури у 5, 8, 9 класах, а також по одній годині варіативної складової для підсиленого вивчення української мови, оскільки в подальшому учні складатимуть державну підсумкову атестацію та зовнішнє незалежне оцінювання з української мови.

Згідно з протоколом № 7 зборів первинної профспілкової організації Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» від 31 серпня 2018 року розглянута заява ОСОБА_1 про прийняття її на посаду вчителя української мови та літератури. Комісія постановила: відхилити заяву ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю вакантної посади вчителя української мови та літератури на 2018/2019 навчальний рік.

Звільнення з посади директора Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» позивачем не оскаржується.

Позивачка, заявляючи позовну вимогу про поновлення її в правах педагогічного працівника - вчителя української мови та літератури Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів - ДНЗ (ясла-садок)» з 20 серпня 2018 року, вказувала на те, що станом на день її звільнення з посади директора наказу про її звільнення з посади вчителя української мови та літератури Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» їй оголошено не було.

Зазначала, що з 01 вересня 2018 року після її звільнення з посади директора Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» з невідомих їй мотивів та підстав її було відсторонено від роботи вчителем української мови та літератури Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)», хоча заяви про припинення сумісництва чи звільнення з посади вчителя вона не писала.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо вирішення позовних вимог про поновлення в правах та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Разом із тим, робота за сумісництвом регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» (далі - Постанова № 245) та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43 (далі - Положення № 43), яким визначені додаткові підстави для звільнення з роботи за сумісництвом.

Вказані нормативно-правові акти регулюють питання роботи на умовах сумісництва в установах, організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів, отже, їх дія поширюється на комунальні заклади, утворені органом місцевого самоврядування, та комунальні установи, організації, що фінансуються з бюджету.

Відповідно до пункту 1 постанови № 245 робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.

Згідно з пунктом 1 Положення № 43 сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Пунктом 8 Положення передбачено, що звільнення з роботи за сумісництвом проводиться, зокрема, з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником.

Натомість у статті 105 КЗпП України визначено, що працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника. Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.

Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 804/3583/17 (провадження № К/9901/5587/17, № К/9901/5602/17) зазначив, що суміщення професій/посад розцінюється як виконання працівником на тому ж підприємстві поряд із основною роботою, встановленою його трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою). Водночас, суміщення професій (посад) має такі особливості: робота за другою посадою не відображається в табелі обліку використання робочого часу; друга посада залишається вакантною; для допущення працівника до роботи за суміщенням посад, за загальним правилом, достатньо подання заяви працівником та видачі керівником наказу про суміщення; окремий трудовий договір не укладається, запис у трудову книжку про суміщення не вноситься; порядок оплати праці встановлюється на підставі положень колективного договору та вказується у наказі про суміщення; оплата роботи за другою посадою на законодавчому рівні класифікується як надбавка до заробітної плати.

У постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі № 756/12798/18 (провадження № 61-16500св21) зазначено, що суміщення професій (посад) дозволяється, як правило, в межах тієї ж категорії персоналу, до якої відноситься даний працівник. При виконанні робіт за суміщенням працівникові встановлюються доплати до основної заробітної плати.

Виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника характеризується, зокрема, такими ознаками:

- виконання додаткових обов`язків у цьому разі означає фактичну заміну працівника, тимчасово відсутнього з причин, які дозволяють зберігати за відсутнім працівником місце роботи (відрядження, відпустка тощо);

- поряд з виконанням додаткових функцій працівник продовжує виконувати свою основну роботу, яка передбачена трудовим договором;

- виконання додаткових обов`язків відбувається протягом його робочого дня, який встановлений умовами укладеного з ним трудового договору;

- виконання додаткових обов`язків оформлюється наказом керівника підприємства про покладання додаткових функцій з виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника;

- призначення працівника виконуючим обов`язки тимчасово відсутнього працівника здійснюється за згодою працівника, якого призначають;

- відповідно до статті 105 КЗпП України працівнику також провадиться доплата за виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника;

- порядок оплати праці встановлюється на підставі положень колективного договору та вказується у відповідному наказі.

Отже, сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина за наймом.

Суміщення професій (посад) - виконання працівником поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією, посадою без звільнення від своєї основної роботи.

Тобто суміщення професій (посад), на відміну від сумісництва, - це виконання працівником на тому ж підприємстві поряд із основною роботою, встановленою його трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) без укладення додаткового трудового договору.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальну середню освіту», у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, трудові відносини в системі загальної середньої освіти регулюються законодавством України про працю, Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За положеннями статті 25 вказаного Закону педагогічне навантаження вчителя закладу загальної середньої освіти незалежно від підпорядкування, типу і форми власності - це час, призначений для здійснення освітнього процесу. Педагогічне навантаження вчителя включає 18 навчальних годин протягом навчального тижня, що становлять тарифну ставку. Педагогічне навантаження вчителя закладу загальної середньої освіти незалежно від підпорядкування, типу і форми власності обсягом менше тарифної ставки, передбаченої частиною першою цієї статті, встановлюється тільки за його згодою. Перерозподіл педагогічного навантаження протягом навчального року допускається у разі зміни кількості годин з окремих предметів, що передбачається робочим навчальним планом, або за письмовою згодою педагогічного працівника з додержанням законодавства України про працю.

Умови оплати праці керівних та педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів визначені Інструкцією про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженою наказом Міністерства освіти України від 15 квітня 1993 року № 102, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 травня 1993 року за № 56.

За пунктом 91 зазначеної Інструкції керівним працівникам закладів освіти надано право вести викладацьку роботу в цьому закладі, але не більше 9 годин на тиждень (360 годин на рік), якщо вони по основній посаді отримують повний посадовий оклад (ставку). Керівні працівники дитячих дошкільних закладів можуть виконувати роботу вихователів у цій же установі в обсязі не більше 18 годин на тиждень. У сільській місцевості директори і їх заступники при відсутності вчителів або викладачів з відповідних предметів можуть вести викладацьку роботу в обсязі не більше 12 годин на тиждень (480 годин на рік) з дозволу відповідного органу управління освіти.

Як встановлено судами, основним місцем роботи позивачки з 04 липня 2017 року по 20 серпня 2018 року була посада директора Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)», яка була донавантажена 7-ма годинами посади вчителя української мови та літератури у зв`язку з виробничою необхідністю, що свідчить про суміщення ОСОБА_1 професій/посад.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивачки на питання суду пояснила, що ОСОБА_1 була переведена з іншої школи Сулимівського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» на посаду виконувача обов`язків директора Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» згідно з наказом відділу освіти Яготинської РДА від 16 січня 2017 року № 5-к. Зазначала, що позивачці було дозволено викладати українську мову та літературу, однак наказ про те, що ОСОБА_1 прийнято на посаду вчителя української мови та літератури Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» не видавалися.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що з позивачкою укладався окремий строковий трудовий договір щодо призначення її на посаду вчителя української мови та літератури Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» у той час, як вона обіймала посаду директора цього закладу.

З огляду на викладене суди дійшли правильних висновків про те, що позивачка обіймала у Засупоївському НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» лише одну посаду - директора, з якої і була звільнена на підставі наказу відділу освіти Яготинської РДА від 20 серпня 2018 року № 94-к, і законність якого вона не оскаржує. При цьому з посади вчителя української мови та літератури Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)» позивачку ніхто не звільняв і не міг звільнити, тому що вона її не займала, а читала цей предмет за суміщенням, яке укладення окремого трудового договору не потребувало.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що разі звільнення працівника, який суміщає іншу посаду (професію), у виданні наказу про звільнення його від виконання додаткових обов`язків немає потреби, оскільки після звільнення у такого працівника в цій організації не буде основної роботи, отже він фізично не зможе поряд з нею виконувати додаткову роботу.

Оскільки у зв`язку із закінченням строку трудового договору ОСОБА_1 була звільнена з посади директора Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ (ясла-садок)», суди дійшли правильних висновків про відсутність правових підстав для поновлення позивачки в трудових правах щодо роботи на посаді вчителя, яку вона виконувала в порядку суміщення.

Що стосується позовної вимоги про стягнення із закладу освіти середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, то колегія суддів погоджується з висновками судів про відмову в її задоволенні, оскільки вона є похідною від вимоги про поновлення позивача в правах, в задоволенні якої суди відмовили.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки у видачі трудової книжки

Відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України, в редакції, чинній на час звільнення позивачки та звернення до суду з цим позовом, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлені статтями 228 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливими поновити пропущений строк.

Передбачений статтею 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки

звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а і всі обставини справи права та обов`язки сторін.

Під час вирішення питання про поновлення строку суд дає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого спеціальним законом строку звернення до суду із позовом до дати подання такого позову.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця про звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин.

Як встановлено апеляційним судом, позивачка 26 березня 2019 року звернулася до суду з даним позовом, в якому заявляла вимоги про поновлення її в правах педагогічного працівника - вчителя української мови та літератури Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів - ДНЗ (ясла-садок)» з 20 серпня 2018 року та стягнення з відповідачів середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу по день її поновлення в правах педагогічного працівника - вчителя української мови та літератури Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів - ДНЗ (ясла-садок)».

В подальшому 11 жовтня 2019 року позивачка подала заяву про уточнення позовних вимог, в якій просила:

стягнути з відповідача Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів - ДНЗ (ясла-садок)» на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу по день її поновлення в правах педагогічного працівника - вчителя української мови та літератури Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів - ДНЗ (ясла-садок)» за період з 01 вересня 2018 року по 08 жовтня 2019 року;

стягнути з відповідача Відділу освіти, молоді та спорту Яготинської районної державної адміністрації Київської області на її користь середню заробітну плату вчителя за час невидачі трудової книжки по день її видачі за період з 01 вересня 2018 року по 08 жовтня 2019 року.

04 січня 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про уточнення позовних вимог, в якій просила:

стягнути з відповідача Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів - ДНЗ (ясла-садок)» на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу по день її поновлення в правах педагогічного працівника - вчителя української мови та літератури Засупоївського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів - ДНЗ (ясла-садок)» за період з 20 серпня 2018 року по 31 грудня 2019 року у розмірі 77480,10 грн;

стягнути з відповідача Відділу освіти, молоді та спорту Яготинської районної державної адміністрації Київської області на її користь середню заробітну плату директора за час невидачі трудової книжки по день її видачі за період з 20 серпня 2018 року по 31 грудня 2019 року включно у розмірі 126444,24 грн.

У судовому засіданні апеляційного суду позивачка на питання суду пояснила, що у день її звільнення з посади директора вона була на роботі та з нею був проведений повний розрахунок до 01 вересня 2018 року як за посаду директора та вчителя. Вказала, що на початку вересня 2018 року їй була видана трудова книжка, однак, отримавши її, вона побачила, що трудова книжка не заповнена до кінця, тому відразу її повернула.

Позивачці на виконання вимог пункту 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соцзахисту населення від 29 липня 1993 № 58, неодноразово листами від 14 вересня 2019 року № 1244, від 02 травня 2019 року № 564, від 20 травня 2 019 року № 652 повідомлялося про місцезнаходження трудової книжки та запитувалася її згода на отримання книжки поштою.

Однак до подання позову до суду ОСОБА_1 так і не з`явилася до роботодавця для отримання трудової книжки та не направила листа про пересилання її поштою.

Отже, у вересні 2018 року позивачці видана трудова книжка, однак, отримавши її, вона побачила, що остання не заповнена до кінця, тому відразу її повернула, тобто позивачка з цього часу знала про порушення своїх трудових прав, з позовом звернулася до суду 26 березня 2019 року, а з вимогами про стягнення середнього заробітку за час не видачі трудової книжки 11 жовтня 2019 року.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позивач пропустила передбачений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки у видачі трудової книжки, що є підставою для відмови у задоволенні вказаної вимоги.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини четвертої статті 24 КЗпП України не заслуговують на увагу, оскільки ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що вказані положення закону до спірних правовідносини не підлягають застосуванню.

При цьому колегія суддів Верховного Суду зазначає про відсутність підстав для формування у цій справі висновку щодо застосування статті 25 Закону України «Про загальну середню освіту», оскільки суди правильно застосували вказані положення закону та дійшли обґрунтованих висновків, що позивачка, перебуваючи на посаді керівника закладу освіти, вела викладацьку діяльність в цьому ж закладі, тобто виконувала роботу вчителя за суміщенням, без укладення окремого трудового договору.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 47 КЗпП України, зокрема чи вважається, що трудова книжка вручена працівнику, якщо на день звільнення працівника вона не містила записів про працевлаштування та звільнення з роботи на підприємстві/в установі, яка видає трудову книжку звільненому працівнику, також не заслуговують на увагу.

Апеляційним судом встановлено, що позивачка сама повернула роботодавцю отриману нею у вересні 2018 року трудову книжку та до подання позову до суду у березні 2019 року не зверталася до роботодавця за її отриманням та не просила направити її поштою, не зважаючи на неодноразові листи роботодавця з цього приводу.

Колегія суддів вважає, що у справі, яка розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин в межах заявлених позовних вимог, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

З огляду на викладене Верховний Суд, у межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Яготинського районного суду Київської області від 10 серпня 2021 року в нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська