Постанова

Іменем України

28 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 383/673/21

провадження № 61-4218св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Кетрисанівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 29 листопада 2021 року в складі судді Бондаренка В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 березня 2022 року в складі колегії суддів Чельник О. І., Єгорової С. М., Черненка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення, визнання права власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та визнання недійсним спадкового договору.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області від 09 квітня 2019 року № 267 позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки багаторічних насаджень у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого господарства на території Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області. На підставі вказаного рішення нею було замовлено, а ТОВ «Тектоареал» - виготовлено проект землеустрою, який пройшов усі необхідні погодження, передбачені земельним законодавством, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3520884000:02:000:5250. Рішенням Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області від 25 жовтня 2019 року № 490 їй затверджено проект землеустрою та передано безоплатно у власність спірну земельну ділянку.

Однак, після звернення до державного реєстратора для державної реєстрації права власності на це майно позивач дізналася, що спірна земельна ділянка вже перебуває у приватній власності відповідача ОСОБА_2 на підставі рішення Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області від 26 липня 2019 року № 400, який у подальшому її відчужив відповідачу ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу. На спірну земельну ділянку накладено обтяження у вигляді заборони відчуження на підставі спадкового договору від 19 червня 2020 року № 414, укладеного між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Наявність двох рішень Костомарівської сільської ради про передачу спірної земельної ділянки у власність двом різним особам створює правову невизначеність стосовно власників цієї ділянки. Позивачем повністю був дотриманий встановлений законом порядок набуття у власність спірної земельної ділянки (у формі безоплатної приватизації). Натомість відповідач ОСОБА_2 не вчинив всіх необхідних дій для безоплатної передачі земельної ділянки у власність, оскільки на момент подачі заяви ОСОБА_2 про затвердження проекту землеустрою та передачі ділянки у власність останньому кадастровий номер ділянці не був присвоєний, а державна реєстрація спірної земельної ділянки відбулась лише 03 липня 2019 року на підставі проекту землеустрою, виготовленим позивачем. Разом із цим, проект землеустрою відповідача ОСОБА_2 не відповідає вимогам законодавства, оскільки не пройшов державну експертизу землевпорядної документації.

Вказані обставини свідчать про порушення прав та законних інтересів позивача як законного власника спірної земельної ділянки, оскільки завершивши процедуру приватизації та маючи правовстановлюючий документ вона не може зареєструвати право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Позивач просила суд визнати недійсним рішення Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області від 26 липня 2019 року № 400; визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 3520884000:02:000:5250, для ведення особистого селянського господарства на підставі рішення Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області від 25 жовтня 2019 року № 490; витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вказану земельну ділянку; визнати недійсним спадковий договір, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 19 червня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Потьомкіною І. А., зареєстрований у реєстрі за № 414, в частині, яка стосується відповідної земельної ділянки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 29 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 15 березня 2022 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки позивач не набув право власності на спірну земельну ділянку. При цьому, права позивача відповідачами не порушені. Відповідач ОСОБА_2 правомірно набув право власності на спірну земельну ділянку та відповідно - правомірно відчужив її відповідачу ОСОБА_3 . Останній, укладаючи спадковий договір з відповідачем ОСОБА_4 також діяв в рамках своїм прав на спірну земельну ділянку. Тому також відсутні підстави для визнання недійсним спірного правочину - спадкового договору у частині цієї земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 травня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 (далі - заявник) надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 29 листопада 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 березня 2022 року.

У касаційній скарзі представник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 29 листопада 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 березня 2022 року і направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 02 червня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 29 листопада 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 березня 2022 року, і витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 29 листопада 2021 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 15 березня 2022 року заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 27 березня 2018 року у справі № 917/97/17, від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18, від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18, від 10 жовтня 2019 року у справі № 910/2164/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 02 червня 2021 року в справі № 700/316/20-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 21 січня 2021 року у справі № 910/27779/14. Крім того, зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, посилаючи на пункт 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України(далі - ЦПК України).

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Позиція інших учасників

У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу від відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Відповідачі вказували на безпідставність доводів касаційної скарги, зазначали про законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень. Просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 травня 2018 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області з клопотанням про надання йому дозволу для виготовлення проекту землеустрою на 2 га земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, при цьому додав графічне зображення бажаної земельної ділянки на території Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області та копію посвідчення учасника бойових дій, а також інші документи, які посвідчують його особу.

Наказом головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 23 червня 2018 року № 11-3890/14-18-СГ відповідачеві ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області орієнтовною площею 2 га - сади, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Як свідчить проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 у власність загальною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: Кіровоградська область, Бобринецький район, Костомарівська сільська рада, за межами населеного пункту, він був замовлений відповідачем ОСОБА_2 та виготовлений ФОП ОСОБА_6 у 2018 році, містить схему розміщення земельної ділянки, план кадастрової зйомки, експлікацію угідь багаторічних насаджень розміром 2,000 га, з кадастровим номером земельної ділянки 3520884000:02:000:5250.

Рішенням Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області від 26 липня 2019 року № 400 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою та надано безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2 га, кадастровий номер 3520884000:02:000:5250.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09 серпня 2019 року № 176992961 право власності на земельну ділянку загальною площею 2 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3520884000:02:000:5250, зареєстровано 06 серпня 2019 року рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області Гончар Г. П за № 400.

Відповідач ОСОБА_2 продав дану земельну ділянку відповідачу ОСОБА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 19 серпня 2019 року.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 серпня 2019 року № 178074570 відповідач ОСОБА_3 зареєстрував своє право власності на спірну земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 3520884000:02:000:5250, про що приватним нотаріусом (як державним реєстратором) Кропивницького міського нотаріального округу Потьомкіною І. А. постановлено рішення, індексний номер: 48312040.

07 березня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася із заявою до Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області про надання їй дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства. 09 квітня 2019 року рішенням Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області № 267 їй надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - багаторічних насаджень у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого господарства на території Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області.

Рішенням Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області від 25 жовтня 2019 року № 490 ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою та передано безоплатно у власність спірну земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 3520884000:02:000:5250, для ведення особистого селянського господарства за адресою: Костомарівська сільська рада Бобринецького району Кіровоградської області.

Відповідно до наданих позивачем до апеляційного суду копій заяв про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність видно, що відповідач ОСОБА_2 звернувся до Костомарівської сільської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою спірної земельної ділянки 06 червня 2019 року, а позивач ОСОБА_1 - 25 жовтня 2019 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 6 Конвенції зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частинами першою, другою статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За пунктом «а» частини третьої статті 22 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

За змістом пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2 га.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118 186-1 ЗК України.

Згідно з частинами шостою, сьомою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, при цьому відповідний орган у випадку прийняття рішення про відмову у надані такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Частиною дев`ятою статті 118 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої та шостої статті 186-1 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розробник проєкту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проєкту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно з частинами першою, третьою-п`ятою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому ЗК України.

Отже, дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому. У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо.

При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.

Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи.

З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проєкт та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.

Виходячи з викладеного, неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо, виходячи з конкретних обставин справи.

Такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є стадією процедури отримання права власності (права користування) на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка раніше сформована на підставі проєкту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України) першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що на час затвердження проекту землеустрою та передачу безоплатно у власність позивачу - ОСОБА_1 спірної земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3520884000:02:000:5250, вона вже була передана у власність відповідачу ОСОБА_2 , відчужена ним, право на земельну ділянку вже було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за новим власником - відповідачем ОСОБА_3 .

На час подання ОСОБА_1 заяви до Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою, відповідач ОСОБА_2 , першим подавши таку заяву та отримавши такий дозвіл першим вже оформляв документацію із землеустрою на ту ж земельну ділянку, та першим звернувся за її затвердженням до Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, внаслідок чого першим отримав рішення про затвердження проекту землеустрою та надання йому спірної земельної ділянки у власність, яка за змістом статті 118 ЗК України є завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

Розглядаючи заяву про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , яка надійшла пізніше заяви відповідача ОСОБА_2 , Костомарівська сільська рада не пересвідчилася у відповідності розташування об`єкта вимогам законодавства та не врахувала вимог законодавчих актів, що регулюють вказані правовідносини, метою яких є уникнення такого конфлікту між заінтересованими особами.

З цих підстав суди правильно зазначили, що у ОСОБА_1 відсутнє право на захист її законних очікувань щодо оформлення права власності саме на спірну земельну ділянку, оскільки відповідач ОСОБА_2 раніше за позивача вчинив юридично значущі дії щодо вирішення питання про отримання у майбутньому права власності на це майно, раніше розробив проект землеустрою спірної земельної ділянки, за його заявою сформовано земельну ділянку та, як наслідок, затверджено проект землеустрою на неї.

Відповідач ОСОБА_2 набувши у власність на належній правовій підставі спірну земельну ділянку, розпорядився нею на власний розсуд та відчужив її відповідачу ОСОБА_3 , реалізувавши таким чином своє право власності. При цьому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 жодним чином не порушили вимоги чинного законодавства та відповідно і права позивача на це майно.

Разом із цим, відсутні підстави вважити, що оспорюваний позивачем спадковий договір щодо спірної земельної ділянки, укладений між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 порушує права позивача, зокрема, її право власності на дану земельну ділянку.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, встановши належним чином фактичні обставини у справі на підставі наявних доказів, дійшли обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_1

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 27 березня 2018 року у справі № 917/97/17, від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18, від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18, від 10 жовтня 2019 року у справі № 910/2164/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 02 червня 2021 року в справі № 700/316/20-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 21 січня 2021 року у справі № 910/27779/14, оскільки висновки у цій справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 917/97/17 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі - про визнання права оренди на земельні ділянки.

У справі № 1640/2594/18 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі - про зобов`язати затвердити проект землеустрою земельної ділянки.

У справі № 640/7778/18 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі - про визнання незаконними дій в частині ухилення від виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

У справі № 910/2164/18 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі: про зобов`язання передати у власність природний газ на умовах та за ціною природного газу, визначених умовами договору на постачання природного газу, про зобов`язання оформлення акта приймання-передачі природного газу за договором на постачання природного газу (первісний позов); про визнати недійсним повністю з моменту укладення договору на постачання природного газу (зустрічний позов).

У справі № 320/4938/17 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі - про стягнення боргу за кредитними договором.

У справі № 700/316/20-ц та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі - про визнання незаконними та скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області, визнання договору оренди землі недійсним та зобов`язання вчинити певні дії.

У справі № 910/10987/18 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі - про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У справі № 916/1608/18 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі - про визнання неправомірними дій державного реєстратора щодо відмови у державній реєстрації права власності на нерухоме майно (павільйон), визнання недійсним рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, визнання права власності на нерухоме майно (павільйон), зобов`язання провести державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (павільйон).

У справі № 910/27779/14 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі - про зобов`язання відповідача за власний рахунок знести самочинно збудовану надбудову (поверхи).

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмет позовів, встановлені фактичні обставини.

Колегія суддів Верховного Суду також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Проаналізувавши зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначили норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 29 листопада 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук