Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 386/113/16-ц

провадження № 61-34682св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі:Клинівська сільська рада Голованівського району Кіровоградської області, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 31 травня 2017 року у складі колегії суддів: Суровицької Л. В., Авраменко Т. М., Кіселика С. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, Клинівської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області про визнання права постійного користування землею в порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги спадкування після смерті його батька - ОСОБА_2 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 37,1 га, яка розташована на території Клинівської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області. Земельна ділянка була надана для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування серія КР 0037 від 09 липня 1998 року.

ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу Київської області Тенюк Є. В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану земельну ділянку, проте постановою приватного нотаріуса від 08 лютого 2016 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку у зв`язку з тим, що земельна ділянка не перебувала у власності померлого.

Посилаючись на те, що право постійного користування земельною ділянкою не відноситься до переліку прав, визначених статтею 1219 ЦК України, які не входять до складу спадщини, а також на те, що право членів фермерського господарства передавати земельну ділянку у спадщину передбачено пунктом «а» частини першої статті 14 Закону України «Про фермерське господарство», просив суд визнати за ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою площею 37,1 га, розташованої на території Клинівської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 29 липня 2016 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою площею 37,1 га в межах згідно з планом, на території Клинівської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області для ведення селянського (фермерського) господарства в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , що була надана йому на праві постійного користування згідно з державним актом на право користування землею серії КР №0037 від 09 липня 1998 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 , який прийняв спадщину, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину; земельна ділянка була надана спадкодавцю у постійне користування на підставі державного акта для ведення селянського (фермерського) господарства; належне спадкодавцю право користування земельною ділянкою на момент відкриття спадщини не припинилося і входить до складу спадщини, а отже, перейшло до позивача. У зв`язку з неможливістю оформлення права на спадкове майно в нотаріальному порядку, суд вважав, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Додатковим рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2016 року на підставі статті 88 ЦПК України покладено на ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 31 травня 2017 року апеляційну скаргу заступника керівника Новоукраїнської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області задоволено.

Рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від

29 липня 2016 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, Клинівської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області про визнання права постійного користування землею в порядку спадкування за законом відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції вважав, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Крім того, між власником спірної земельної ділянки (орган місцевого самоврядування) та головою ФГ «ВІТА» (спадкодавцем) не укладався договір, положеннями якого передбачалася можливість передачі в порядку спадкування права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому згідно з вимогами частин першої, другої статті 407 ЦК України, відсутні правові підстави для визнання за спадкоємцем права користування чужою земельною ділянкою.

При цьому апеляційний суд посилався на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 05 жовтня 2016 року у справі

№ 6-2329цс16, відповідно до якої фермерське господарство не позбавлене можливості звернутися до власника земельної ділянки (органу місцевого самоврядування) для оформлення своїх прав на користування нею.

Додатковим рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від

21 червня 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Кіровоградської області 606,32 грн судового збору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

08 серпня 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 31 травня 2017 року та залишити в силі рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 29 липня 2016 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та проігнорував положення статей 407 ЦК України 102-1 ЗК України, якими передбачено передачу в порядку спадкування права користування земельною ділянкою.

Оскільки смерть особи не є підставою для припинення права користування земельною ділянкою, а тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Крім того, суд апеляційної інстанції у порушення принципу змагальності сторін, задовольняючи апеляційну скаргу заступника керівника Новоукраїнської місцевої прокуратури, не встановив, у чому саме проявляється бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, оскільки прокурор не довів, що особа, в інтересах якої подано скаргу, належним чином не виконує своїх повноважень, не була обізнана про прийняте судом рішення та не скористалося своїм процесуальним правом на апеляційне оскарження.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду Голованівського районного суду Кіровоградської області.

У листопаді 2017 року матеріали справи № 386/113/16-ц надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2019 року зупинено касаційне провадження № 61-34682св18 у справі № 386/113/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Клинівської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання права на постійне користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом, до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 368/54/17.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року поновлено касаційне провадження № 61-34682св18 у справі № 386/113/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року зупинено касаційне провадження № 61-34682св18 у справі № 386/113/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Клинівської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання права на постійне користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом, до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 922/989/18.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року поновлено касаційне провадження № 61-34682св18 у справі № 386/113/16-ц.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням дев`ятої сесії Голованівської районної ради від 28 квітня 1992 року № 84 надано ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства громадян 37,1 га землі, розташованої на території Клинівської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області.

ОСОБА_2 було створено селянське (фермерське) господарство «ВІТА», він був засновником та головою ФГ, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб підприємств та організацій України.

ФГ «ВІТА» користувалось земельною ділянкою площею 37,1, яка розташована на території Клинівської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, яка надана для створення селянського фермерського господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, виданого 09 червня 1998 року ОСОБА_2 .

У березні 2011 року у члени ФГ було прийнято ОСОБА_1 , який став співвласником вказаного господарства.

Голова ФГ ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якого заведено спадкову справу, спадкоємцем якої є позивач ОСОБА_1 .

Постановою нотаріуса від 08 лютого 2015 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку після смерті його батька ОСОБА_2 у зв`язку з відсутністю права приватної власності на земельну ділянку 37,1 га, що знаходиться на території Клинівської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області.

Мотивувальна частина.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає вказаним вимогам закону з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо представництва прокурором інтересів держави у цивільному процесі

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Аналогічний припис закріплений у частині четвертій статті 56 ЦПК України, чинного з 15 грудня 2017 року.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Участь прокурора у цій справі (подання апеляційної скарги) визнана апеляційним судом доцільною і обґрунтованою, оскільки викликана необхідністю дотримання встановленого законом порядку набуття прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності держави, а тому доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які регулюють представництво прокурором інтересів держави, є необґрунтованими.

Відсутність дій відповідачів щодо оскарження судового рішення свідчить по відсутність волевиявлення щодо такого оскарження, що само по собі надає право прокурору на оскарження цих рішень від власного імені в інтересах держави в особі одного з відповідачів.

Щодо суті спору

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною другою статті 1220 ЦК України передбачено, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46цього Кодексу).

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна. В особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом (частини перша, друга та третя статті 1221 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 51 ЗК України, у редакції чинній на момент створення ФГ «ВІТА», громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 ЗК України, у редакції чинній на момент створення Фермерського господарства «ВІТА» ( далі ФГ «ВІТА»), користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства (далі СФГ), особистого підсобного господарства.

Частиною першою статті 23 ЗК України, у редакції чинній на момент створення ФГ «ВІТА», передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», у редакції чинній на момент створення ФГ «ВІТА», після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Таким чином, законодавством, чинним на момент створення ФГ «ВІТА», було передбачено одержання засновником ФГ земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи.

Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ, тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

Наведене дає підстави для висновку, що спірна земельна ділянка надавалася ОСОБА_2 на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства не як громадянину - фізичній особі, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Новим Законом України № 937-IV «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року (далі - Закон № 937-IV), який є чинним сьогодні, також можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Створення фермерського господарства (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що підлягає використанню виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19), постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 328/1197/17 і підстави для відходу від такого висновку відсутні.

Із моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з підстав, закріплених у законодавстві, зокрема статтею 141 ЗК України, у редакції чинній на момент смерті ОСОБА_2 , передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

З наведеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

Смерть громадянина - засновника СФГ не передбачена земельним законодавством України як підстава для припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою, переданою йому засновником та за наявності інших членів СФГ є підставою для включення цих прав до складу спадщини.

Навпаки, земельне законодавство передбачає, що передана земельна ділянка є частиною цілісного майнового комплексу- СФГ і спадкується у складі цього майнового комплексу на тих самих підставах або переходить до інших членів СФГ з підстав визначених законом ( статті 22,23,35 Закону № 937-IV).

Ураховуючи, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства до нього переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника, а отже у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана йому саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою на весь час існування СФГ або до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку і окремо до складу спадщини, на яку мають право спадкоємці на загальних підставах не входять.

Вказаний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 (провадження № 12-205гс19), у якій відступлено від правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 922/2103/17 та у постановах Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15 та від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16, відповідно до яких право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини, з огляду на те, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.

З урахуванням системного аналізу зазначених норм матеріального права та правового висновку Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів робить висновок про те, що право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.

Відтак, право користування земельною ділянкою, яка передана засновнику фермерського господарства для створення фермерського господарства у випадку його смерті не входить до складу спадщини, а залишається у користуванні фермерського господарства.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що право постійного користування земельною ділянкою входить до складу спадщини померлого засновника ФГ «ВІТА» та може бути успадковано ОСОБА_1 , який є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 (засновника СФГ).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , однак дійшов помилкового висновку про те, що у разі смерті засновника ФГ «ВІТА» ОСОБА_2 право постійного користування спірною земельною ділянкою, наданою йому для ведення фермерського господарства, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, а земельна ділянка повертається її власнику.

Таким чином, Верховний Суд вважає за необхідне змінити мотивувальну частину рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 31 травня 2017 року, виклавши її в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суд апеляційної інстанції правильно скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування, однак при вирішення зазначеного спору неправильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов до висновку, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції необхідно змінити у частині правового обґрунтування підстав відмови у задоволенні зазначених позовних вимог, виклавши мотивувальну частину рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 31 травня

2017 року в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 31 травня 2017 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик