Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 387/356/17

провадження № 61-16498св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Згода» про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною та скасування державної реєстрації права оренди, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мелєзгінова Юрія Валерійовича, на постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 01 лютого 2018 року, прийняту у складі суддів: Дьомич Л. М., Дуковського О. Л., Єгорової С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 в особі представника Мелєзгінова Ю. В. звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Згода» (далі - ТОВ «Згода») про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною та скасування державної реєстрації права оренди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 4,79 га, що розташована на території Гаївської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказана земельна ділянка перебувала в оренді у ТОВ «Згода» на підставі договору оренди землі від 05 червня 2006 року, зареєстрованого

у Добровеличківському відділі земельних ресурсів, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 11 травня 2007 року № 64.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 стало відомо про те, що вказаний договір оренди землі без її згоди було продовжено до 10 травня 2027 року, шляхом укладення 17 листопада 2016 року додаткової угоди.

Позивач вказувала на те, що додаткова угода до договору оренди земельної ділянки нею не підписувалась та наміру на її укладення у неї не було, а, відтак, наявні підстави для визнання такої додаткової угоди недійсною та скасування її державної реєстрації.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 24 липня 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 05 червня 2006 року, укладену 17 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Згода», право оренди на підставі якої зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 січня 2017 року за № 18709899.

Скасовано рішення державного реєстратора Добровеличківської селищної ради Кіровоградської області Войцехівського А. В. від 20 січня 2017 року щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки, прийнятого на підставі додаткової угоди до договору оренди від 17 листопада 2016 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що для з`ясування обставин справи, а саме підписання (непідписання) ОСОБА_1 спірної додаткової угоди, суд призначив у справі проведення судової почеркознавчої експертизи. Відповідач ухилився від участі у проведенні експертизи шляхом відмови у наданні експертам для дослідження оригіналу додаткової угоди, що унеможливило її проведення, у зв`язку з чим суд застосував вимоги ч. 1 ст. 146 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення цього рішення, та вважав доведеним той факт, що підпис у додатковій угоді від 17 листопада 2016 року до договору оренди землі від 05 червня 2006 року в графі «Орендодавець», вчинений не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 01 лютого 2018 року рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 24 липня 2017 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 в обґрунтування доводів непідписання особисто нею оспорюваної додаткової угоди не надала суду належних та допустимих доказів та не спростувала відсутність у неї волевиявлення на укладення цієї угоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Мелєзгінов Ю. В., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник вказує на безпідставне долучення судом апеляційної інстанції на стадії судового розгляду справи нового доказу - оригіналу спірної додаткової угоди, поважні причини неподання якої до суду першої інстанції відповідачем не наведені. Крім того, заявник зазначає про невмотивовану відмову апеляційного суду у призначенні у справі за його клопотанням повторної судової почеркознавчої експертизи.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

22 червня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

11 грудня 2020 року згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у складі колегії суддів: Висоцької В. С. (головуючої), Ткачука О. С. (судді-доповідача), Грушицького А. І., Петрова Є. В., Литвиненко І. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю від 01 лютого 1999 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,79 га, кадастровий номер 3521781000:02:000:0047, що розташована на території Гаївської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.

05 червня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Згода» укладено договір оренди землі, за умовами якого позивач передала зазначену вище земельну ділянку в оренду відповідачу у строкове платне користування терміном на 10 років.

11 травня 2007 року цей договір було зареєстровано у Добровеличківському відділі земельних ресурсів.

За змістом додаткової угоди від 17 листопада 2016 року до договору оренди землі від 05 червня 2006 року, зареєстрованої в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 січня 2017 року за № 18709899, змінено строк дії договору оренди до 10 травня 2027 року та розмір орендної плати.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалась на те, що оспорювану додаткову угоду вона не підписувала, намірів щодо її укладення не мала.

Ухвалою Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2017 року за клопотанням представника позивача у справі була призначена судова почеркознавча експертиза для дослідження підпису в графі «Орендодавець» в ксерокопії додаткової угоди від 17 листопада 2016 року до договору оренди землі від 05 червня 2006 року.

Через відсутність оригіналу спірної додаткової угоди у позивача, судом з метою забезпечення можливості проведення експертизи витребовувався оригінал вказаного правочину у ТОВ «Згода» та державного реєстратора Добровеличківської районної державної адміністрації.

Однак ТОВ «Згода» своїм листом від 29 травня 2017 року повідомило про відсутність у нього оригіналу додаткової угоди та надало завірену її копію.

Державний реєстратор Добровеличківської районної державної адміністрації надав до суду реєстраційну справу по земельній ділянці кадастровий номер 3521781000:02:000:0047, яка не містить оспорюваної угоди.

У зв`язку з ненаданням експерту на дослідження оригіналу додаткової угоди ухвала суду від 29 травня 2017 року про призначення судової почеркознавчої експертизи залишилася без виконання.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2017 року за клопотанням відповідача у справі була призначена судова почеркознавча експертиза, для проведення якої останній надав оригінал додаткової угоди від 17 листопада 2016 року.

Згідно з висновком експерта від 21 грудня 2017 року надати відповідь щодо оригінальності підпису у додатковій угоді від 17 листопада 2016 року в графі «Орендодавець» не виявилося можливим.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають зазначеним вимогам у повній мірі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

щодо позовної вимоги про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Частиною першою статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований

в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним в силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також застосування спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча

б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що додаткову угоду від 17 листопада 2016 року до договору оренди землі від 05 червня 2006 року вона не підписувала, тому вона підлягає визнанню недійсною.

Суд першої інстанції дослідивши такі доводи позивача та заперечення відповідача, дійшов висновку про недійсність спірної додаткової угоди з огляду на доведеність факту того, що підпис у додатковій угоді від 17 листопада 2016 року до договору оренди землі від 05 червня 2006 року в графі «Орендодавець», вчинений не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Апеляційний суд дійшов протилежних висновків про відсутність доказів підписання оспорюваної угоди не власником землі, а отже і відсутність підстав для задоволення позову.

Однак з такими висновками судів погодитися не можна.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність. Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Проте, позивачем обрано спосіб відновлення порушеного права (визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною), який не підлягає захисту шляхом задоволення позовних вимог у цій справі.

Оскільки позивач оспорювану додаткову угоду не підписувала, тому вона є неукладеною, а позовна вимога про визнання недійсною цієї додаткової угоди є неналежним способом захисту порушеного права.

Слід звернути увагу на те, що відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 02 вересня 2020 року у справі № 387/1088/17 (провадження № 61-744св19), від 07 жовтня 2020 року у справі

№ 387/709/18 (провадження № 61-6111св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 387/392/18 (провадження № 61-6665св19).

Колегія суддів вважає, що оскільки висновки судів в частині вирішення позовних вимог про визнання додаткової угоди недійсною не узгоджуються з вищезазначеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, тому постанова апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про визнання додаткової угоди недійсною.

щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права оренди

Позивачем також заявлена вимога про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, прийнятої на підставі додаткової угоди до договору оренди від 17 листопада 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Виникнення спірних правовідносин обумовлено наявністю між ОСОБА_1 та ТОВ «Згода» спору про право оренди на вказану вище земельну ділянку, оскільки орендодавцем ОСОБА_1 додатковий договір оренди не підписувався, тому він є неукладеним, а державна реєстрація такого правочину порушує права власника майна на користування та розпорядження своєю власністю.

Вказана вимога свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин, тому ця позовна вимога правильно заявлена в порядку цивільного судочинства та підлягає розгляду судом загальної юрисдикції.

Відповідно до статті 17 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Установлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 січня 2017 року за № 18709899 зареєстроване за ТОВ «Згода» право оренди на земельну ділянку площею 4,79 га, кадастровий номер 3521781000:02:000:0047, що розташована на території Гаївської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, на підставі додаткової угоди від 17 листопада 2016 року до договору оренди землі від 05 червня 2006 року. Реєстрація вказаного права здійснена державним реєстратором Добровеличківської селищної ради Кіровоградської області Войцехівським А. В.

Реєстрація права оренди ТОВ «Згода» на земельну ділянку відбулася на підставі угоди, яка фактично не була підписана власником цієї земельної ділянки та орендодавцем - ОСОБА_1 (правочин є неукладеним).

Частиною першою статті 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Враховуючи викладене слід дійти висновку, що реєстрація за неукладеним між сторонами договором оренди, порушує права та законні інтереси позивача ОСОБА_1 на користування та розпорядження своєю власністю (земельною ділянкою), що суперечить вимогам статті 317 ЦК України, а тому таке право підлягає відновленню шляхом скасування державної реєстрації права оренди.

Вирішуючи позов в частині скасування державної реєстрації права оренди, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову у цій частині, а суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цих позовних вимог, але з інших підстав, тому колегія суддів вважає, що постанову апеляційного суду в цій частині слід скасувати, а рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 щодо скасування державної реєстрації права оренди змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мелєзгінова Юрія Валерійовича задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 01 лютого 2018 року скасувати.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області

від 24 липня 2017 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Згода» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі скасувати та ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Згода» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі відмовити.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області

від 24 липня 2017 року в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права оренди змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині вказане рішення районного суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук