Постанова

Іменем України

03 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 389/1327/19

провадження № 61-21510св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Кіровоград-Агро»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Галина Григорівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 лютого 2021 року у складі судді Савельєвої О. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 травня 2021 року у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Чельник О. І., Черненка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Кіровоград-Агро»(далі - ТОВ «Кіровоград-Агро»), ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г. Г., про визнання договору міни недійсним та скасування державної реєстрації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона вважала себе власником земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 3,71 га, яка розташована на території Суботцівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, з кадастровим номером 3522286300:02:000:0660 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно до державного акта на право приватної власності на землю.

Вказувала, що на початку 2011 року велися перемовини з ТОВ «Кіровоград-Агро» в особі ОСОБА_3 щодо укладення договору оренди на належну їй земельну ділянку.

Після досягнення згоди по всім істотним умовам договору оренди земельної ділянки їй запропонували зробити довіреність на ОСОБА_2 для проведення реєстрації договору оренди, на що вона погодилася. Довіреність, як вона тоді вважала для державної реєстрації договору, була посвідчена приватним нотаріусом Коваленко Г. Г. 05 серпня 2011 року та зареєстрована в реєстрі за № 420.

Також для проведення державної реєстрації договору оренди ОСОБА_2 взяв у неї оригінал державного акта на право приватної власності на належну їй земельну ділянку з кадастровим номером 3522286300:02:000:0660. Після укладення, як вона вважала, договору оренди орендної плати не отримувала.

Коли у 2018 році вона звернулася до відповідальної особи за договорами у ТОВ «Кіровоград-Агро», то дізналася, що існує договір міни, про який вона нічого не знала. Оригінали або копії вказаних вище договорів їй не надавалися.

У подальшому вона звернулася до відділу Держгеокадастру в Знам`янському районі Кіровоградської області, де отримала копію договору міни, який посвідчено 28 вересня 2011 року приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г. Г. та зареєстровано в реєстрі за № 665.

Зі змісту вказаного договору вона з`ясувала, що ТОВ «Кіровоград-Агро» в особі ОСОБА_3 передало їй належну товариству земельну ділянку площею 0,0250 га, кадастровий номер 1825483000:11:000:0432, яка розташована на території Мартенівської сільської ради Червоноармійського району Житомирської області, а вона через представника ОСОБА_2 передала ТОВ «Кіровоград-Агро» належну їй земельну ділянку площею 3,71 га, кадастровий номер 3522286300:02:000:0660, яка розташована на території Суботцівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області.

Зазначала, що ОСОБА_2 , укладаючи договір міни від її імені, діяв на підставі довіреності, яку вона, як вважала, видала йому для державної реєстрації договору оренди.

Після посвідчення довіреності ОСОБА_2 жодного разу з нею не спілкувався, про намір укласти договір міни не повідомляв, умови договору не узгоджував.

Вказувала, що договір міни не є рівноцінним і укладений не в її інтересах, його укладення вона не схвалювала.

Позивач вважала, що оскільки не виявляла дійсного наміру на відчуження земельної ділянки, то спірний договір міни є недійсним.

Крім того, обмін відбувся не за схемою «пай на пай», вона позбулася права власності на свій виділений в натурі земельний пай в обмін на право власності на незначну частку виділеного в натурі паю в іншій області. Угода вчинена з порушенням мораторію на заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення. ЇЇ представник за довіреністю був заздалегідь зацікавлений в укладенні оскаржуваного нею договору, оскільки він є родичем засновника ТОВ «Кіровоград-Агро» (син та батько) та працює в цьому підприємстві. Договір укладений в інтересах ТОВ «Кіровоград-Агро» та всупереч її інтересам, адже як за площею, так і за вартістю земельна ділянка, набута нею за спірним договором, значно менша за площею та вартістю переданої товариству земельної ділянки. Обмін здійснено без доплати.

Враховуючи наведене просила суд: визнати недійсним договір міни земельної ділянки від 28 вересня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 665, укладений між ТОВ «Кіровоград-Агро» та ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_2 ; скасувати державну реєстрацію договору міни земельної ділянки.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 травня 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що встановлена пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у редакції, чинній на час укладення договору міни і яка діяла до 01 січня 2019 року, передбачала винятки, зокрема, можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

Також судами вказано, що при укладенні договору міни від 28 вересня 2011 року ОСОБА_2 діяв від імені ОСОБА_1 на підставі наданої нею довіреності на його ім`я від 05 вересня 2011 року в межах наданих йому повноважень.

При цьому доказів, що укладення вказаного правочину не відповідало внутрішній волі позивача, під час розгляду справи суду не надано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У червні 2022 року до Верховного Суду надійшли доповнення до касаційної скарги від ОСОБА_1 , проте вказані доповнення не можуть бути враховані касаційним судом, оскільки подані поза межами строку, передбаченого частиною першою статті 398 ЦПК України, а також всупереч вимог частини другої цієї статті, не надано доказів надсилання копії відповідних доповнень іншим учасникам справи.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи суди не врахували того, що вона вказувала на те, що у неї не було бажання обмінювати свою земельну ділянку площею 3,71 га на дві сотки землі в Житомирській області.

Вказує, що її було введено в оману.

При цьому зазначає, що оспорюваний договір міни було вчинено внаслідок помилки щодо обставин, які мають істотне значення, а тому згідно вимог закону повинен бути визнаний судом недійсним.

Посилається на те, що судами під час розгляду справи не було враховано, що договір міни укладено в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), що в силу положень закону є підставою для визнання його недійсним.

Відзиву на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до копії державного акта на право приватної власності на землю ОСОБА_1 на підставі розпорядження Знам`янської районої державної адміністрації від 26 квітня 2002 року №1 54-р була передана у приватну власність земельна ділянка площею 3,71 га в межах згідно з планом, розташована на території Суботцівської сільської ради, № 660 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3522286300:02:000:0660.

На підставі договору міни від 28 вересня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 665, ТОВ «Кіровоград-Агро» (сторона 1), від імені якого діє директор - ОСОБА_3 , передано у власність належну йому на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а ОСОБА_1 (сторона 2), від імені якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 05 серпня 2011 року діяв ОСОБА_2 , взамін передала у власність належну їй на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, сторона 1 набула земельну ділянку під номером АДРЕСА_1 , площею 3,71 га в межах згідно з планом, кадастровий номер 3522286300:02:000:0660, розташовану на території Суботцівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, натомість у власність сторони 2 передано земельну ділянка, площею 0,0250 га в межах згідно з планом, кадастровий номер 1825483000:11:000:0432, розташовану на території Мартинівської сільської ради Червоноармійського району Житомирської області.

Земельна ділянка, що відчужується за вказаним договором стороною 1 у власність сторони 2, належить стороні 1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 226907, виданого Червоноармійською районною державною адміністрацією Житомирської області 29 липня 2011 року на підставі договору міни від 13 квітня 2011 року № 472, та заяви від 21 червня 2011 року № 1062 Кіровоградського районного нотаріального округу, зареєстрованих у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 182540002000014. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Земельна ділянка, що відчужується за цим договором стороною 2 у власність сторони 1, належить стороні 2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії КР № 3522286300:02:000:0660, виданого на підставі розпорядження Знам`янської районної державної адміністрації від 26 квітня 2002 року № 154-р, 20 травня 2002 та зареєстрованого у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю № 1489. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У пункті 4 вказаного договору зазначено, що згідно з довідкою з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, належної стороні 1, виданою відділом Держкомзему у Червоноармійському районі Житомирської області 01 серпня 2011 року, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що відчужується за цим договором, складає 756 грн.

Згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, належної стороні 2, виданої відділом Держкомзему у Знам`янському районі Кіровоградської області 21 вересня 2011 року, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що відчужується за цим договором, складає 42 252 грн (пункт 5 договору).

Пунктом 6 договору обумовлено, що обмін земельних ділянок проводиться без грошової доплати.

Згідно з пунктом 8 договору сторони домовилися, що вартість земельної ділянки, яка належить стороні 1, відповідає вартості земельної ділянки, належної стороні 2.

Вказаний договір міни підписано стороною 1 в особі ОСОБА_3 та представником сторони 2 - ОСОБА_2 .

Згідно копії витягу з Державного реєстру правочинів договір міни № 4659120 зареєстрований в державному реєстрі правочинів 28 вересня 2011 року приватним нотаріусом Коваленко Г. Г. (т. 1, а. с. 155).

Відповідно до довідки Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області від 20 серпня 2018 року № 527 власником земельної ділянки площею 0,0250 га, кадастровий номер 1825483000:11:000:0432, на підставі договору міни, укладеного 28 вересня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 665, є ОСОБА_1 .

До укладення договору міни вказана земельна ділянка належала ОСОБА_4 на підставі договору міни (обміну) від 30 грудня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 10894, та витягу з Державного реєстру правочинів № 6898315 від 30 грудня 2008 року. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Інформацією щодо перебування земельної ділянки в оренді сільська рада не володіє (т. 1, а. с. 14).

При укладенні договору міни ОСОБА_2 діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 05 серпня 2011 року, посвідченої приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г. Г., зареєстрованої в реєстрі за № 420, згідно якої ОСОБА_1 , поміж іншого, уповноважила ОСОБА_3 або ОСОБА_2 , кожен з яких діє самостійно, незалежно один від одного, бути її представниками, з повноваженнями в усіх державних, громадських та інших органах і організаціях незалежно від підпорядкування, форм власності, галузевої належності з усіма необхідними повноваженнями з питань виділення, відведення, оформлення права власності на її ім`я земельних ділянок, розташованих на території України та розпорядження ними. За довіреністю представникам, зокрема, надано право укладати договори міни (обміну). Довіреність видана строком на три роки (т. 1, а. с. 166).

Згідно витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_3 з 31 січня 2011 року є єдиним засновником і керівником ТОВ «Кіровоград-Агро» (т. 1, а. с. 53-57).

ОСОБА_2 не є і ніколи не був представником, засновником та бенефіціаром ТОВ «Кіровоград-Агро», не перебував у трудових відносинах з цим товариством (т. 1, а. с. 52).

07 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма Хлібодар» було укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,71 га, розташованої на території Суботцівської ради строком на 10 років, який зареєстрований 06 лютого 2007 року за № 569 (т. 1, а. с. 59-60).

Відповідно до довідки, виданої ТОВ «Кіровоград-Агро» від 09 липня 2019 року, за договором оренди землі строком дії до 06 лютого 2017 року ОСОБА_1 особисто отримала орендну плату по 2012 рік. У 2011 році орендодавцем земельної ділянки стало ТОВ «Кіровоград-Агро». Починаючи з 2012 року ОСОБА_1 не зверталась до товариства за отриманням орендної плати (а. с. 58).

З копії заповіту та витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі вбачається, що ОСОБА_1 05 серпня 2011 року зробила на випадок своєї смерті заповітне розпорядження, яким заповіла ОСОБА_3 належну їй земельну ділянку, кадастровий номер №3522286300:02:000:0660 площею 3,71 га, розташовану на території Суботцівської сільської ради. Заповіт посвідчено приватним нотаріусом Коваленко Г. Г., зареєстрований в реєстрі за № 419 (а. с. 63,64).

Згідно розписки від 05 серпня 2011 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 10 000 грн у якості завдатку за продаж нею на користь ОСОБА_3 земельної ділянки площею 3,71 га, розташованої на території Суботцівської сільської ради, кадастровий номер № 3522286300:02:000:0660 (а. с. 61).

Крім того, 05 серпня 2011 року ОСОБА_1 написано розписку про отримання нею від ОСОБА_3 в позику грошових коштів в сумі 10 000 грн до вимоги (а. с. 62).

З довідки КЗ «Кіровоградська обласна психіатрична лікарня» та направлень лікаря вбачається, що позивач з 30 травня 2009 року по 01 липня 2009 року знаходилася на стаціонарному лікуванні з приводу гострого поліморфного психічного розладу. В подальшому за медичною допомогою не зверталась (а. с. 9,10).

Управління соціального захисту населення Знам`янської районної державної адміністрації 13 серпня 2019 року на запит адвоката Романяка М. Я. надало інформацію про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні як одержувач житлової субсидії на житлово-комунальні послуги та придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива з 2014 року. Для призначення субсидії ОСОБА_1 копії договору міни від 28 вересня 2011 року не надавала, інформація про наявність такого договору в справі відсутня (а. с. 100).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо відповідності договорів міни забороні відчуження

Відповідно до підпункту «а» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Згідно з пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб;

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Заборона відчуження, встановлена пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, і яка діяла до 1 січня 2019 року, передбачає винятки, а саме: можливість вилучення (викупу) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності для суспільних потреб; можливість передання земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

У постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що висновок Верховного Суду України стосовно можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише «за схемою «пай на пай»» стосувався припису підпункту «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, що була чинною до 1 січня 2019 року. А згідно із Законом України № 2498-VIII від 10 липня 2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України слова «обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону» були замінені словами «обміну (міни) відповідно до частини другої статті 37-1 цього кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків».

Вказаний Закон України № 2498-VIII від 10 липня 2018 року набув чинності 01 січня 2019 року.

Таким чином, на момент укладення спірного договору міни земельних ділянок чинним земельним законодавством не було заборонено вчиняти їх обмін, що дає підстави стверджувати про необґрунтованість доводів позивача щодо укладення між сторонами договору міни (обміну) земельних ділянок всупереч вимогам чинного законодавства.

За таких обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили відповідні доводи позивача і колегія суддів з вказаними висновками судів погоджується як з такими, що відповідають вимогам закону, обставинам та матеріалам справи.

Наведене відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 388/1690/18 (провадження № 61-7504св21).

При цьому колегія суддів відхиляє посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 відступила від нього, а отже постанова, на яку посилається заявник, не є релевантною практикою у спірних правовідносинах.

Щодо доводів про наявність підстав визнання договору міни недійсним

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 , серед іншого, посилалась на положення статей 203 204 215 232 237 244 ЦК України.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України).

Як вказувалось вище, відповідно до пункту «а» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частин першої, третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Частиною третьою статті 244 ЦК України визначено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

За загальним правилом, довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Судами встановлено, що при укладенні договору міни ОСОБА_2 діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 05 серпня 2011 року, посвідченої приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г. Г., зареєстрованої в реєстрі за № 420, згідно якої ОСОБА_1 , поміж іншого, уповноважила ОСОБА_3 або ОСОБА_2 , кожен з яких діє самостійно, незалежно один від одного, бути її представниками, з повноваженнями в усіх державних, громадських та інших органах і організаціях незалежно від підпорядкування, форм власності, галузевої належності з усіма необхідними повноваженнями з питань виділення, відведення, оформлення права власності на її ім`я земельних ділянок, розташованих на території України та розпорядження ними. За довіреністю представникам, зокрема, надано право укладати договори міни (обміну). Довіреність видана строком на три роки.

Матеріали справи не містять доказів, що вказана довіреність на момент укладення спірного правочину була скасована чи визнана недійсною.

Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 727/3501/16-ц дійшов висновку, що правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення «у своїх інтересах» необхідно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, у тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81 ЦПК України).

Разом із тим, під час розгляду справи позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_2 , діючи на підставі довіреності та укладаючи договір міни, діяв обманним шляхом, всупереч інтересам довірителя, а також у своїх інтересах та/або інтересах ТОВ «Кіровоград Агро» як його представник. При цьому довіреністю, виданою ОСОБА_1 , передбачено право ОСОБА_2 укладати договори міни та визначати істотні умови правочину на власний розсуд.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, з дотриманням вимог статей 263-265 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 лютого 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович