Постанова
Іменем України
18 березня 2020 року
м. Київ
справа № 391/114/15-ц
провадження № 61-3046св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - Компаніївський відділ Олександрійської місцевої прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави,
відповідачі: Мар`ївська сільська рада Компаніївського району Кіровоградської області, ОСОБА_1 ,
треті особи: відділ Держгеокадастру у Компаніївському районі Кіровоградської області, відділ з питань державної реєстрації Компаніївської районної державної адміністрації у Кіровоградській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Кіровоградської області на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 06 липня 2016 року в складі судді Червонописького В. С. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 05 жовтня 2016 року в складі колегії суддів: Єгорової С. М., Карпенка О. Л., Фомічова С. Є.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2015 року прокурор Компаніївського відділу Олександрійської місцевої прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Мар`ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, ОСОБА_1 , треті особи: відділ Держгеокадастру у Компаніївському районі Кіровоградської області, відділ з питань державної реєстрації Компаніївської районної державної адміністрації Кіровоградської області, про визнання недійсними рішень та державного акта на право власності на земельну ділянку.
Позовна заява мотивована тим, що в ході проведеної прокуратурою району перевірки встановлено прийняття Мар`ївською сільською радоюнезаконних рішень, внаслідок яких з комунальної власності вибули земельні ділянки на території с. Тернова Балка, під якими розташоване Юріївське золоторудне родовище, що є власністю народу України. Рішенням Мар`ївської сільської ради
від 03 вересня 2009 року № 316 відповідачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, площею 0,25 га у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд на території с. Тернова Балка Мар`ївської сільської ради за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у землях запасу державної власності.
Рішенням Мар`ївської сільської ради від 18 листопада 2009 року № 360 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність відповідачу земельну ділянку, площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. На підставі цих рішень 28 грудня 2009 року відповідач отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєстровану в установленому законом порядку.
Оскільки земельну ділянку надано для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель сільськогосподарського призначення, то вказані рішення прийняті всупереч вимогам статей 22 38 39 ЗК України. Крім того, на час прийняття оспорюваних ним рішень був відсутній генеральний план с. Тернова Балка, межі села встановлені не були, тому рішення прийняті у порушення пункту 12 Перехідних положень ЗК України. Також всупереч вимог статті 118 ЗК України відповідач особисто не звертався до сільської ради з заявою про відведення земельної ділянки у власність, від їх імені діяла інша особа згідно з супровідним листом Всеукраїнської громадської організації «Господарі землі», тобто особа, не уповноважена на звернення з такою заявою.
З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог, прокурор Компаніївського відділу Олександрійської місцевої прокуратури Кіровоградської областіпросив суд визнати недійсним рішення сесії в частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, визнання недійсним рішення сесії в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку видану ОСОБА_1
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 06 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 05 жовтня 2016 року, в задоволенні позову прокурора Компаніївського відділу Олександрійської місцевої прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави, відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що на час прийняття оспорюваних рішень сільської ради надана відповідачу земельна ділянка відносилися до категорії земель сільськогосподарського призначення. У рішенні Мар`ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області від 18 листопада 2009 року № 360 зазначено, що земельні ділянки передаються за рахунок земель житлової та громадської забудови, що є зміною цільового призначення земельної ділянки, а тому потребує дотримання спеціальної процедури такої зміни, передбаченої Порядком зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року № 502. Проте сільською радою вказаного Порядку не дотримано, проект землеустрою щодо зміни цільового призначення не розроблено, а в існуючому проекті землеустрою, який затверджено рішенням сільської ради від 18 листопада 2009 року № 360, зміну цільового призначення не передбачено, що свідчить про порушення сільською радою положень статей 20 21 ЗК України. Відсутній генеральний план с. Тернова Балка (містобудівна документація) Компаніївського району Кіровоградської області.
Спірну земельну ділянку відповідачу передано без погодження з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, чим порушено положення статті 58 Кодексу України про надра, пунктів 9-11 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677 та пункту 2 Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 року № 33.
Разом з тим, суд, вважав, що позивачем пропущено без поважних причин строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2016 року заступник прокурора Кіровоградської області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що про порушення законодавства у зв`язку з прийняттям сільською радою спірних рішень прокурор дізнався лише у жовтні
2014 року під час проведення прокуратурою відповідної перевірки, тому строк позовної давності ним не пропущено. Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року № 4176-VI внесені зміни, зокрема, і до ЦК України та згідно із підпунктом 2 пункту 2 цього Закону пункт 4 статті 268 ЦК України (позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право) виключено, проте, пунктом 5 Прикінцевих та Перехідних положень зазначеного Закону передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.
Заперечення на касаційну скаргу не подано
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Рішеннями сесії Мар`ївської сільської ради від 18 грудня 2009 року № 381 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,25 га у власність для будівництва обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у землях запасу державної власності за адресою: с. Тернова Балка Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області.
Рішенням сесії Мар`ївської сільської ради Компаніївського району від 24 лютого 2010 року № 388 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки) та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови Мар`ївської сільської ради в с. Тернова Балка, присвоєно адресу вказаній земельній ділянці.
На підставі цього рішення сесії, 28 грудня 2009 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку № 010937300194, що розташована в АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3522883000:53:000:0068.
Згідно з довідкою відділу Держземагентства у Компаніївському районі Кіровоградської області від 27 жовтня 2014 року, наданій на запит прокурора, за цільовим призначенням земельні ділянки в с. Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області станом на 18 червня 2009 року, відносилися до земель житлової та громадської забудови (присадибні ділянки).
Відповідно до технічної документації з встановлення меж земель в межах Мар`ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, розробленої у 1991 та 1998 роках, на території с. Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області землі житлової та громадської забудови відсутні.
Згідно з довідками Мар`ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області генеральний план забудови с. Тернова Балка відсутній. Відсутність генерального плану с. Тернова Балка (містобудівної документації) підтверджена довідкою Держземагентства у Компаніївському районі Кіровоградської області, листами Компаніївської районної державної адміністрації, листом Кіровоградської обласної ради, листом Держсілсьгоспінспекції в Кіровоградській області.
Відповідно до екологічної карти, затвердженої Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Кіровоградській області від 18 вересня 2007 року, у Компаніївському районі Кіровоградської області знаходиться Юріївське золоторудне родовище загальнодержавного значення. Родовище частково знаходиться в землях природоохоронного значення - ботанічна пам`ятка природи місцевого значення «Тернова Балка», загальною площею 10 га, біля с. Зелене Компаніївського району Кіровоградської області. Погоджено видачу ліцензії на геологічне вивчення Юріївського золоторудного району.
Мар`ївською сільською радою Компаніївського району Кіровоградської області у суді першої інстанції заявлено про застосування строку позовної давності (а.с. 37, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга заступника прокурора Кіровоградської області підлягає задоволенню.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Згідно з частиною шостою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.
Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність - надає дозвіл на розробку проекту її відведення (частина сьома статті 118 ЗК України).
Порядком розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2004 року № 677 (чинним на час виникнення спірних правовідносин), передбачалося, що проект відведення земельної ділянки не розробляється лише у разі, коли земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається в користування або безоплатно передається у власність чи набувається у власність на підставі цивільно-правових угод без зміни її цільового призначення (пункт 2). В усіх інших випадках розроблення проекту землеустрою є обов`язковим.
Таким чином, у разі передачі у приватну власність земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності, межі якої не встановлені в натурі або цільове призначення якої змінюється, обов`язковим є розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Крім того, за основним цільовим призначенням відповідно до частини першої статті 19 ЗК України землі України поділяються на певні категорії, серед яких до різних категорій віднесено землі сільськогосподарського призначення (підпункт «а») та землі житлової та громадської забудови (підпункт «б»).
Виходячи з положень частини другої статті 19, статей 80 83 ЗК України землі кожної із цих категорій можуть перебувати або у власності (користуванні) громадян чи юридичних осіб, або у запасі (землі державної чи комунальної власності).
Відповідно до частини першої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (частина друга статті 20 ЗК України).
Отже, реалізуючи свої повноваження з розпорядження земельними ділянками, відповідний орган державної влади чи місцевого самоврядування за місцем знаходження земельної ділянки, має право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються (надаються), за умови дотримання положень Порядку про погодження такої зміни з відповідними органами та після складання проекту відведення.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною (стаття 21 ЗК України).
Апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що на момент винесення сільською радою спірних рішень передані відповідачам земельні ділянки відносилися до земель сільськогосподарського призначення. Зміна цільового призначення земельної ділянки у встановленому законом порядку повинна бути здійснена до надання цієї ділянки у власність, доказом такої зміни є відповідне рішення органу влади. Проте сільською радою при наданні спірних земельних ділянок відповідачам такого порядку зміни цільового призначення не дотримано. Проект землеустрою щодо зміни цільового призначення не розроблено, а, отже, надання сільською радою дозволу на відведення спірних земельних ділянок у власність відповідачів для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд суперечить положенням статей 20 21 22 38 39 ЗК України у редакції на час прийняття відповідних рішень.
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що спірні земельні ділянки відповідачам передано без погодження з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, чим порушено положення статті 58 Кодексу України про надра, пункти 9-11 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, пункту 2 Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення.
Відповідно до статті 55 Закону України «Про землеустрій» установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.
Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Відповідно до пункту б частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до статті 21 Закону України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII «Про основи містобудування» (у редакції, яка була чинною на час прийняття селищною радою рішення), визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації та планів земельно-господарського устрою.
Згідно із частиною другою статті 12 Закону України від 20 квітня 2000 року № 1699-III «Про планування і забудову територій» (який був чинним на час прийняття селищною радою рішення) сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, відповідно до генеральних планів населених пунктів, зокрема, вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.
Відповідно до пункту 12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України (який був чинним на час прийняття селищною радою рішення) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) у межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку що сільська, селищна, міська рада має повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, які віднесено до земель комунальної власності та у межах населеного пункту (села, селища, міста).
Межі населеного пункту встановлюються, змінюються відповідними компетентними органами у відповідності до положень земельного законодавства та законодавства про містобудівну діяльність, яке діяло на час утворення населеного пункту або зміни його меж.
Межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру, якщо межі населеного пункті не були встановлені/змінені у іншому порядку передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту його розбудови та/або зміни меж.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 вересня 2017 року у справі № 6-2686 цс 16.
Ураховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку про те, що відповідно до довідок Мар`ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області генеральний план забудови с. Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області відсутній. Межі населеного пункту чітко визначені по усіх картографічних матеріалах сільської ради. Картографічні матеріали про межі с. Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області у сільській раді зберігаються у вигляді документації про грошову оцінку населених пунктів за 1998 рік, про встановлення меж земель у границях Мар`ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області за 1991 рік, матеріалів про інвентаризацію земель сільської ради за 1991 рік.
Відсутність генерального плану с. Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області (містобудівної документації) підтверджена довідкою Держземагентства у Компаніївському районі Кіровоградської області, листами Компаніївської районної державної адміністрації Кіровоградської області, листом Кіровоградської обласної ради, листом Державної сільськогосподарської інспекції у Кіровоградській області.
Щодо позовної давності
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту, а саме коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252 цс 18).
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі від 17 лютого 2020 року № 391/1217/14-ц (провадження № 61-11197сво18) погодився з висновком апеляційного суду про те, що пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, за своєю суттю направлений на захист прав власників та інших осіб від держави і не поширюється на позови прокурора, які пред`являються від імені держави про захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68 цс 15, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-832 цс 16, від 30 листопада 2016 року у справі № 6-413 цс 16 і є незмінною судовою практикою.
Підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.
Відмовляючи у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності, суди зазначили, що прокурор протягом 2009-2014 років був наділений правом проводити перевірки будь-яких рішень сільських рад Компаніївського району Кіровоградської області, а також контролюючих органів, які відповідають за погодження, отримання громадянами у приватну власність земельних ділянок.
Тобто, прокурор міг дізнатись про порушення прав держави, за захистом яких він звернувся до суду, одразу після винесення оскаржуваних рішень сільської ради та передачі земельної ділянки відповідачеві, унаслідок чого апеляційним судом посилання прокурора на те, що про вказані рішення сільської ради йому стало відомо лише після проведення перевірки у 2014 році, до уваги не беруться. Питання щодо поновлення строку позовної давності прокурором не ставилось. Отже, вказані обставини свідчать про те, що прокурор звернувся до суду з пропуском без поважних причин строку позовної давності, про застосування якого заявлено сільською радою.
Проте судами не враховано таке.
Тлумачення частини першої статті 261 ЦК України свідчить про те, що строком позовної давності є термін, у межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до суду для захисту своїх порушених прав у цивільних правовідносинах або ж для реалізації владних повноважень.
При цьому початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов`язується як з об`єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Ураховуючи викладене, при вирішенні питання про дотримання строку позовної давності для звернення до суду у цивільному судочинстві суди мають установити дату, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, установити дату, коли особа звернулася до суду, з`ясувати, чи у межах передбаченого законодавством строку особа звернулася до суду.
Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 20 серпня 2013 року № 3-18 гс 13 та ухвалі від 25 квітня 2012 року № 6-15350 вов 10.
У пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18) зазначено, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).
Крім того, відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18) для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.
Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
Прокурор у цій справі пред`явив вимоги до Мар`ївської сільської ради про скасування її рішень, а також до відповідача ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.
Мар`ївська сільська рада подала заяву про застосування позовної давності, тоді як інший відповідач за вимогами, які заявлені до нього, такої заяви до суду не подавав.
Таким чином, суди у порушення вищевказаних вимог закону застосували строк позовної давності у частині вимог прокурора до ОСОБА_1 хоча остання з відповідною заявою про його застосування до суду не зверталась.
Суд, застосовуючи строк позовної давності до вимог прокурора про скасування рішень Мар`ївської сільської ради, у порушення зазначених вище положень закону не звернув уваги на те, що належні та допустимі докази одержання прокурором спірних рішень сільської ради відсутні, тобто в останнього не було можливості дізнатися про порушене право держави на розпорядження спірною земельною ділянкою. Ураховуючи викладене, обґрунтованими є доводи прокурора про те, що він довідався про порушення прав держави у 2014 році, унаслідок чого строк позовної давності ним не пропущено.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову прокурора.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв`язку з цим з Мар`ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, ОСОБА_1 підлягає стягненню, у рівних частках, 803 (вісімсот три) грн 88 коп. на користь прокуратури Кіровоградської області на відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги та 1 461 (одна тисяча чотириста шістдесят одна) грн 60 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу заступника прокурора Кіровоградської області задовольнити.
Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 06 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 05 жовтня 2016 рокускасувати.
Позов прокурора Компаніївського відділу Олександрійської місцевої прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави до Мар`ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, ОСОБА_1 , про визнання частково недійсними рішень сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку задовольнити.
Визнати недійсними: рішення Мар`ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області від 18 грудня 2009 року № 381 у частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,25 га у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ОСОБА_1 ; визнати недійсним рішення Мар`ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області від 24 лютого 2010 року № 388 у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність ОСОБА_1 , а саме земельної ділянки, площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).
Визнати недійсними: державний акт на право власності на земельну ділянку від 28 грудня 2009 року серія НОМЕР_1 , виданий на ім`я ОСОБА_1 .
Стягнути з Мар`ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, ОСОБА_1 у рівних частках, 803 (вісімсот три) грн 88 коп. на користь прокуратури Кіровоградської області на відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги та 1 461 (одна тисяча чотириста шістдесят одна) грн 60 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій втрачають законну силу та у подальшому виконанню не підлягають.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. М. Коротун
В. П. Курило