Постанова

Іменем України

29 травня 2023 року

м. Київ

справа № 391/608/21

провадження № 61-3157св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - Компаніївська селищна рада,

відповідачі: ОСОБА_1 , Фермерське господарство «ОСОБА_3»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представницею ОСОБА_2 , на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 27 вересня 2022 року у складі судді Мумиги І. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Мурашка С. І., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У листопаді 2021 року Компаніївська селищна рада звернулася до суду з позов до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «ОСОБА_3» (далі - ФГ «ОСОБА_3») про припинення (розірвання) договору та повернення земельної ділянки.

Позов обґрунтовано тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 3522885300:02:000:9002 площею 54,8651 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва перебуває у власності територіальної громади за законом.

Під час інвентаризації земельних ділянок комунальної власності встановлено, що на підставі договору оренди землі від 12 квітня 2006 року зазначена земельна ділянка передана Компаніївською районною державною адміністрацією в оренду ОСОБА_1 строком на 20 років з моменту державної реєстрації договору, а саме з 12 квітня 2006 року. Станом на 2021 рік орендар припинив використання земельної ділянки за цільовим призначенням та залучив до її обробітку юридичну особу, з 25 лютого 2021 року ця земельна ділянка передана орендарем в суборенду ФГ «ОСОБА_3». Проте умови договору оренди землі такого права орендаря не передбачають. Крім того, орендар в порушення умов договору систематично сплачував орендну плату не в повному обсязі.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд:

- припинити шляхом розірвання договір оренди землі від 12 квітня 2006 року, укладений між Компаніївською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відповідачів повернути за актом приймання-передачі Компаніївській селищній раді земельну ділянку площею 54,8651 га із цільовим призначенням для введення товарного сільськогосподарського виробництва за кадастровим номером 3522885300:02:00:9002.

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 27 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2022 року, позов Компаніївської селищної ради задоволено частково.

Припинено шляхом розірвання договір оренди землі (земельна ділянка з кадастровим номером 3522885300:02:000:9002) від 12 квітня 2006 року, який зареєстрований 12 квітня 2006 року за № 141 та укладений між Компаніївською районною державною адміністрацією Кіровоградської області та ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути за актом приймання-передачі Компаніївській селищній раді земельну ділянку площею 54,8651 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В частині вимог позову до ФГ «ОСОБА_3» відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що укладення ОСОБА_1 договору суборенди орендованої нею земельної ділянки з ФГ «ОСОБА_3» без відома та згоди орендодавця є порушенням умов договору оренди землі, що є правовою підставою для розірвання договору оренди землі. Зміна форми власності та органу, який здійснює управління земельною ділянкою, не мало наслідком розірвання договору, Компаніївська селищна рада набула прав та зобов`язань орендодавця за договором від 12 квітня 2006 року починаючи з 29 червня 2021 року, а тому має право заявляти вимоги щодо розірвання спірного договору оренди землі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 27 вересня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19.

Крім того, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень міститься послання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах). Заявниця зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 24 розділу Х Земельного кодексу України. Вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості орендодавця оскаржувати порушення договору (укладення договору суборенди), які виникли до того, як до орендодавця перейшли права та обов`язки власника земельної ділянки.

У квітні 2023 року Компаніївська селищна рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить закрити касаційне провадження, посилаючись на те, що у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, спір виник щодо розірвання кредитної угоди, а тому правовідносини у справах не є подібними.

Щодо клопотання про розгляд справи за участю заявниці

У касаційній скарзі заявниця просить розгляд касаційної скарги здійснювати у судовому засіданні з викликом сторін.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Сторона відповідача реалізувала свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, шляхом викладення своєї позиції у касаційній скарзі. Клопотання про розгляд справи судом касаційної інстанції за участю відповідача не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати заявниця лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово у касаційній скарзі.

Верховний Суд, враховуючи викладене, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, який не може встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, оцінивши характер спору та суть правового питання, яке підлягає вирішенню у розглядуваній справі, вважає, що у цій справі відсутні підстави для виклику заявниці в судове засідання для надання особистих пояснень на стадії касаційного перегляду справи.

Верховний Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами. Ураховуючи викладене та зважаючи на відсутність необхідності виклику учасників справи для надання пояснень, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання заявниця.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Обставини, встановлені судами

Розпорядженням голови Компаніївської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 20 березня 2006 року № 180-р ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва передано земельну ділянку площею 54,87 га ріллі в оренду строком на 20 років із земель сільськогосподарського призначення (запасу) Сасівської сільської ради та встановлено оренду плату не менше 2 % від грошової оцінки землі з щомісячною її виплатою (а. с. 111а т. 1).

12 квітня 2006 року між Компаніївською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передав орендареві строком на двадцять років в оренду земельну ділянку площею 54,87 га, в тому числі ріллі 54,87 га, яка розташована на території Сасівської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області (а. с. 10 - 15 т. 1).

25 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та ФГ «ОСОБА_3» укладено договір суборенди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 54,8651 га, якій присвоєно кадастровий номер 3522885300:02:000:9002, якою орендар ОСОБА_1 користується на підставі договору оренди землі, укладеного з Компанієвською районною державною адміністрацією, який діє до 12 квітня 2026 року. Договір суборенди укладено на строк дії договору оренди, а саме до 12 квітня 2026 року (пункт 9 договору) (а. с. 16 - 20 т. 1).

25 лютого 2021 року право суборенди земельної ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ФГ « ОСОБА_3 », номер запису про інше речове право : 40733525 (а. с. 22 т. 1).

20 грудня 2021 року ОСОБА_1 та ФГ «ОСОБА_3» уклали договір про розірвання договору суборенди земельної ділянки від 25 лютого 2021 року (а. с. 128 т. 1).

21 грудня 2021 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване припинення належного ФГ «ОСОБА_3» права суборенди земельної ділянки за кадастровим номером 3522885300:02:000:9002 (а. с. 129, 130 т. 1).

Правове обґрунтування

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України) Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Законом України «Про оренду землі», іншими законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (стаття 2 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За положеннями статті 773 ЦК України наймач зобов`язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.

Передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму (стаття 774 ЦК України).

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною третьою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

ЗК України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом України «Про оренду землі» врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв`язку із передачею її у користування та володіння, у тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

Статтею 783 ЦК України встановлено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Відповідно до частини шостої статті 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

За приписами частини першої статті 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Статтею 30 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується із частиною першою статті 651 ЦК України, встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди, щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Згідно зі статтею 32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду, в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, також на підставах, визначених ЗК України та іншими законам України.

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 12 лютого 2014 року у справі № 6-161цс13, за змістом статей 24 та 25 Закону України «Про оренду землі» припинення орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки та передача третім особам функцій з її обробітку й оплати орендної плати орендодавцю виходить за межі господарської діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем, та є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки за статтею 32 Закону України «Про оренду землі».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши, що ОСОБА_1 порушила умови договору оренди землі від 12 квітня 2006 року, передавши без згоди орендодавця у користування земельну ділянку третім особам, обґрунтовано вважав, що наявні правові підстави для розірвання договору та зобов`язання відповідачки повернути земельну ділянку власнику.

Судами встановлено та змістом договору оренди землі від 12 квітня 2006 року підтверджено, що зазначений договір не містить умови про надання згоди орендодавцем на передачу орендарем земельної ділянки в суборенду.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 посилалася на те, що 15 січня 2021 року вона зверталася до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, яке на той момент було розпорядником спірної земельної ділянки, із проханням надати згоду на передачу земельної ділянки у суборенду ФГ «ОСОБА_3», на підтвердження чого надало копію листа від 15 січня 2021 року (а. с. 53 т. 1).

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 10 січня 2022 року № 29-11-0.3-116/2-22 в автоматизованій системі діловодства «ДОК ПРОФ» лист ОСОБА_1 від 15 січня 2021 року не реєструвався.

ОСОБА_1 не надано до суду оригіналу листа від 15 січня 2021 року із відміткою Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про його реєстрацію.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами факт отримання від орендодавця згоди на передачу земельної ділянки в суборенду в порядку, встановленому частиною першою статті 8 Закону України «Про оренду землі».

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що Компаніївська селищна рада не має права вимагати розірвати спірний договір оренди землі, оскільки станом на момент укладення договору суборенди земельної ділянки від 25 лютого 2021 року вона не була розпорядником спірної земельної ділянки, а право комунальної власності на земельну ділянку виникло у неї лише з 29 червня 2021 року, з огляду на таке.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинності 27 травня 2021 року, доповнено розділ Х «Перехідні положення» ЗК України пунктом 24, в якому зазначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, визначених підпунктами «а» - «е» цього пункту. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

Таким чином, зміна форми власності земельної ділянки та органу, який здійснює розпорядження земельної ділянки, не має своїм наслідком припинення права оренди, а внесення змін до договору оренди із зазначенням нового органу, який здійснює розпорядження земельною ділянкою, не вимагається та здійснюється лише за згодою сторін.

Судами встановлено, що право комунальної власності на спірну земельну ділянку за Компаніївською селищною радою зареєстровано 29 червня 2021 року. На момент такої реєстрації договір суборенди земельної ділянки від 25 лютого 2021 року був чинний.

Враховуючи те, що з 29 червня 2021 року до Компаніївської селищної ради перейшли усі права та обов`язки за договором оренди землі від 12 квітня 2006 року, у тому числі право вимагати розірвання договору, тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Доводи касаційної скарги про те, що у цій справі не встановлено істотності порушення спірного договору відповідачем, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки підстави для розірвання спірного договору визначені законом, а саме: статтею 32 Закону України «Про оренду землі», пунктом 2 частини першої статті 783 ЦК України, що відповідає умовам, за яких допускається розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін (частина друга статті 651 ЦК України). Посилання заявниці на те, що вона продовжувала сплачувати орендну плату не мають правового значення для визначення підстав для розірвання спірного договору.

Оцінка доводів касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду

У касаційній скарзі заявниця зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19.

Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведені заявником як приклади на предмет подібності рішення Верховного Суду до обставин розглядуваної справи.

Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає подібність правовідносин з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

У справі № 199/3846/19 спір виник щодо розірвання кредитної угоди, суд касаційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що відповідач порушив умову кредитної угоди, якою передбачено, що у місячний термін з моменту виникнення змін у статусі та складі сім`ї (народження, смерть, одруження, розлучення, зміна місця роботи тощо) повинен був подати фінансовій установі відомості про такі зміни, а також про зміну місця постійного проживання, проте належних та допустимих доказів на підтвердження того, що у зв`язку з таким порушенням позивачу заподіяно шкоди, сторона позивача не надала. У справі, яка є предметом касаційного перегляду, спір виник щодо розірвання договору оренди землі з підстав порушення орендарем умов договору, а саме: передача без згоди орендодавця у користування земельної ділянки третім особам.

Отже, висновки у зазначеній постанові є нерелевантними до правовідносин, що виникли між сторонами у справі, що переглядається.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, а саме пункту 24 розділу Х ЗК України у подібних правовідносинах. За результатами перегляду справи у касаційному порядку, така підстава касаційного оскарження підтвердилася, у зв`язку із чим Верховний Суд формулює такий висновок.

Враховуючи те, що пунктом 24 розділу Х ЗК України передбачено, що перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди на такі земельні ділянки, а внесення змін до договору оренди із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору, Верховний Суд зазначає, що з моменту державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку до сільської ради переходять усі прав та обов`язки за укладеним договором оренди землі, тому остання має право вимагати розірвати договір оренди землі у зв`язку з не виконанням орендарем його умов.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявницею у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо клопотання заявника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Крім того, у касаційній скарзі заявниця просить направити справу на розгляд Великої Палата Верховного Суду з тих підстав, що ця справа має виключну правову проблему і може слугувати у забезпеченні розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Зокрема заявниця зазначає, що існує необхідність у надання відповіді на питання, яке має виключну правову проблему: чи має право діючий власник нерухомого майна заявляти вимоги про порушення умов договору щодо такого майна, які виникли до того часу, як останній набув право власності на нерухоме майно.

Клопотання про направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиною правозастосовної практики.

Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, із обґрунтуванням підстав, визначених у частині п`ятій статті 403 цього Кодексу.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Заявницею у касаційній скарзі не наведено, у чому саме полягає виключна правова проблема у цій справі, аналіз судової практики не свідчить про наявність протилежних і суперечливих судових рішень та глибоких і довгострокових розбіжностей у судовій практиці у справах із аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.

Керуючись статтями 400 401 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , поданого представницею ОСОБА_2 , про розгляд справи у судовому засіданні за участю сторін відмовити.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , поданого представницею ОСОБА_2 , про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представницею ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 27 вересня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний