№ 392/779/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

28 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 392/779/18

провадження № 61-20173св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, Злинська сільська рада Маловисківського району Кіровоградської області,

третя особа - Новоукраїнська районна державна адміністрація Кіровоградської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 04 березня 2021 року в складі судді Кавун Т. В., постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Дьомич Л. М., Карпенка О. Л., Письменного О. А., та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року в складі колегії суддів:Дьомич Л. М., Карпенка О. Л., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, треті особи: Маловисківська районна державна адміністрація Кіровоградської області, Злинська сільська рада Маловисківського району Кіровоградської області, про зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області виділити (передати) йому у приватну власність земельну ділянку із земель запасу (резерву) державної власності, розташовану за межами населеного пункту на території Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, у розмірі 4,10 умовних кадастрових гектарів.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 10 квітня 2017 року у справі № 392/512/17 за позивачем визнано право на земельну частку (пай), площею 4,10 умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), розташовану на території Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, у землі, яка перебувала у колективній власності Пайового колективного господарства «Перше Травня»(далі - ПКГ «Перше Травня»). Однак, у виконанні цього рішення йому відмовлено, оскільки, звернувшись до Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області з проханням виділити йому в натурі земельну ділянку, отримав відповідь, що до їх повноважень у галузі земельних відносин належить розпорядження землями на території села, землями територіальних громад та землями комунальної власності, а його заява не стосується таких земель.

Надалі позивач звернувся із заявою до Маловисківської районної державної адміністрації, яка повідомила, що не виявлено вільних земельних часток (паїв) по Колективному сільськогосподарському підприємству «Перше Травня» (далі - КСП «Перше Травня») на території Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, які можливо передати у власність.

Ухвалою Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 27 лютого 2019 року залучено до участі в справі співвідповідачем Злинську сільську раду Маловисківського району Кіровоградської області.

У березні 2019 року представник позивача подав уточнення позовних вимог, якими просив зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, Злинську сільську раду Маловисківського району Кіровоградської області виділити (передати) у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку № НОМЕР_1 колективного сільськогосподарського підприємства «імені Свердлова» Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області.

Ухвалою Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 05 лютого 2020 року замінений первісний відповідач - Злинська сільська рада Маловисківського району Кіровоградськоїобласті на належного відповідача - Злинську сільську об`єднану територіальну громаду Маловисківського району Кіровоградської області.

Адвокат Беспалова Н. О. в інтересах позивача надала заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до яких просила зобов`язати Злинську сільську раду Маловисківського району Кіровоградської області виділити (передати) ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку в розмірі 4,10 умовних кадастрових гектарів розташовану на території Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області; стягнути з відповідача - Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 704,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Ухвалою Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03 березня 2020 року неналежний відповідач Злинська сільська об`єднана територіальна громада Маловисківського району Кіровоградської області замінений на належного - Злинську сільську раду Маловисківського району Кіровоградської області.

Ухвалою суду від 04 березня 2021 року залучено до участі в справі Новоукраїнську районну державну адміністрацію Кіровоградської області, як правонаступника третьої особи Маловисківської районної державної адміністрації.

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 04 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 15 листопада 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано Злинську сільську раду Маловисківського району Кіровоградської області виділити у натурі (на місцевості) ОСОБА_1 земельну ділянку у розмірі 4,10 умовних кадастрових гектарів, розташовану на території Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області. Стягнуто зі Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 704,80 грн. Стягнуто зі Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 витрати, понесені з професійною правничою допомогою в сумі 5 000,00 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що право позивача на виділення (передачу) йому земельної ділянки площею 4,10 га в умовних кадастрових гектарах в натурі (на місцевості) порушено, оскільки рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 10 квітня 2017 року у справі № 392/512/17, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай), площею 4,10 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), розташовану на території Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, у землі, яка перебувала у колективній власності ПКГ «Перше Травня», позивач неодноразово звертався до органів місцевого самоврядування, районної державної адміністрації з проханням виділити йому в натурі (на місцевості) земельну ділянку на підставі цього рішення суду, однак всі його звернення були залишені без задоволення та питання про виділ (передачу) йому земельної ділянки безпідставно не вирішене.

Додатковою постановою Кропивницького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено. У порядку розподілу судових витрат стягнуто зі Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 6 000,00 грн. У задоволенні заяви Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області відмовлено.

Приймаючи додаткову постанову та задовольняючи заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд виходив із того, що заявлені ОСОБА_1 до відшкодування судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, а саме витрати, пов`язані із правничою допомогою адвоката, у сумі 6 000,00 грн, відповідають критерію розумної необхідності таких витрат та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин.

Відмовляючи у задоволенні заяви Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області про вирішення питання про розподіл судових витрат, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки у задоволенні апеляційної скарги заявника було відмовлено, то з огляду принцип пропорційності, судові витрати понесені ним за розгляд справи в суді апеляційної інстанцій залишаються за ним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи

13 грудня 2021 року Злинська сільська рада Маловисківського району Кіровоградської області звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 04 березня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- суд першої інстанції не визначив остаточного предмету спору, з урахуванням уточнення позовних вимог, характер спірних правовідносин, не з`ясував заперечень проти позовних вимог відповідачів, що залишено поза увагою суду апеляційної інстанції;

- суд першої інстанції не звернув увагу на те, що представником позивача подано заяву від 27 лютого 2019 року про залучення у якості співвідповідача у цій справі Злинську сільську раду Маловисківського району Кіровоградської області, хоча відповідно до положень статті 51 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) такий процесуальний документ мав бути оформлений клопотанням, і що вказана заява обґрунтована тими ж правовими підставами і наведено ті ж докази, що і позовні вимоги, пред`явлені до відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, а тому протиправно виніс ухвалу від 27 лютого 2019 року про залучення співвідповідачем у справі Злинську сільську раду Маловисківського району Кіровоградської області; суд апеляційної інстанції вказані обставини не перевірив;

- суд першої інстанції безпідставно задовольнив вимоги позивача щодо стягнення витрат у розмірі 5 000,00 грн, понесених позивачем у зв`язку з наданням правничої допомоги, оскільки не звернув увагу на відсутність у матеріалах справи належних доказів, понесених позивачем цих витрат, що залишено поза увагою суду апеляційної інстанції;

- суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту;

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відповіді Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області на заяву ОСОБА_1 про надання інформації, не є рішенням органу місцевого самоврядування про відмову власнику земельних часток (паїв) щодо виділення йому в натурі (на місцевості) земельних ділянок, у розумінні вимог статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», статей 3, 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»;

- висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають обставинам справи та рішенню Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 10 квітня 2017 року у справі № 392/512/17, необхідністю виконання якого, вони обґрунтовані;

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 серпня 2020 року у справі № 911/2139/19, від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17, від 12 вересня 2019 року у справі № 815/1415/16, від 20 січня 2021 року у справі № 404/789/18;

- суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв до уваги заяву ОСОБА_1 від 22 травня 2017 року як доказу, оскільки вона подана вже на етапі апеляційного розгляду справи.

Разом із касаційною скаргою Злинська сільська рада Маловисківського району Кіровоградської області подала до Верховного Суду клопотання про закриття провадження у справі, яке обґрунтувала тим, що ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки з огляду на суб`єктний склад сторін та предмет цього спору його вирішення відноситься до юрисдикції адміністративних судів. Та вказала на те, що цей висновок відповідає позиції, сформульованій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 807/2306/16 та постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 360/1498/19.

Також разом із касаційною скаргою Злинська сільська рада Маловисківського району Кіровоградської області подала до Верховного Суду заяву про зупинення виконання рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 04 березня 2021 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 15 листопада 2021 року до закінчення розгляду справи у касаційному порядку, яку обґрунтував необхідністю докласти значних зусиль та витрат для відновлення порушених прав Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, та неможливістю здійснити поворот виконання оскаржуваного судового рішення у випадку виконання оскаржуваного судового рішення апеляційного суду та задоволення її касаційної скарги.

17 грудня 2022 року Злинська сільська рада Маловисківського району Кіровоградської області із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви представника позивача відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- не врахував, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували направлення копії заяви представника позивача про стягнення із Злинської сільської ради витрат на професійну допомогу та долучених до неї документів іншим учасникам справи;

- не звернув увагу на те, що сторона відповідача була позбавлена можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру компенсації позивачу витрат на правову допомогу;

- не надав належної оцінки тому, що надані представником позивача докази понесення судових витрат не свідчать про те, що договір про надання професійної правничої допомоги від 28 квітня 2021 року, додаткова угода від 22 вересня 2021 року, укладені на представництво інтересів позивача в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою № 392/779/18, тобто без зазначення конкретної справи та суду відповідної інстанції;

- не звернув увагу на те, що акт приймання-передачі від 22 вересня 2021 року та квитанція до прибуткового касового ордера від 22 вересня 2021 року № 139 не є доказами надання правової допомоги клієнту та оплату за неї, здійсненої при розгляді саме справи № 392/779/18;

- не врахував, що адвокатом Устаненко В. Ю. не надано належних доказів понесених ОСОБА_1 витрат в сумі 6 000,00 грн на правничу допомогу у зв`язку з розглядом цієї справи;

- не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18, від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, від 28 вересня 2021 року у справі № 160/12268/19.

Разом із касаційною скаргою Злинська сільська рада Маловисківського району Кіровоградської області подала заяву про зупинення дії додаткової постанови Кропивницького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року до закінчення розгляду справи у касаційному порядку.

Касаційна скарга Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області не містить доводів щодо оскарження додаткової постанови Кропивницького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року в частині відмови у задоволенні заяви Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області про вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому вказане судове рішення Верховним Судом в цій частині не переглядається з огляду на положення частини першої статті 400 ЦПК України.

17 січня 2022 року представник ОСОБА_1 - Усатенко В. Ю. подав до Верховного Суду відзив на касаційні скарги Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційних скарг, просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими. Також у відзиві заявник виклав клопотання про стягнення із Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 судових витрат за розгляд справи в суді касаційної інстанції та навів попередній орієнтований розрахунок таких витрат, що склав 5 000,00 грн.

21 січня 2022 року Злинська сільська рада Маловисківського району Кіровоградської області подала до Верховного Суду заяву про зупинення виконання рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 04 березня 2021 року.

Заяву обґрунтувала тим, що постановою старшого державного виконавця Маловисківського відділу державної виконавчої служби у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 17 січня 2022 року накладено штраф на сільську раду за невиконання рішення та зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів. Зазначає, що вказана постанова не може бути виконана у термін, визначений державним виконавцем та у спосіб, визначений у постанові. Зазначає, що поворот виконання рішення неможливо буде здійснити, а відтак є підстави для зупинення виконання судового рішення у порядку статті 436 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

31 січня 2022 року Злинська сільська рада Маловисківського району Кіровоградської області подала до Верховного Суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів понесених витрат, яка пов`язані із наданням правничої допомоги адвокатом Деревінською Л. В. в суду касаційної інстанції, зокрема: копії договору про надання правничої допомоги від 08 грудня 2021 року № 152, акта виконаних робіт від 08 грудня 2021 року, детального опису робіт (наданих послуг) адвокатом, платіжного доручення від 10 грудня 2021 року № 998 про оплату послуг адвоката у сумі 8 500,00 грн.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 13 та 22 грудня 2021 року касаційні скарги Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 04 березня 2021 року, постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 листопада 2021 року та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 04 березня 2021 року, постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 листопада 2021 року з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Маловисківського районного суду Кіровоградської області матеріали цивільної справи № 392/779/18; відмовлено у задоволенні заяви Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області на додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; відмовлено у задоволенні заяви Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2022 року відмовлено у задоволенні заяви Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області про зупинення виконання рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 04 березня 2021 року.

У травні 2022 року матеріали справи № 392/779/18 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 10 квітня 2017 року у справі № 392/512/17 за позовом ОСОБА_1 до Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області, відділу у Маловисківському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання права власності на земельну частку (пай), визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай), площею 4,10 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), розташовану на території Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, у землі, яка перебувала у колективній власності ПКГ «Перше Травня». Рішення набрало законної сили 24 квітня 2017 року.

ОСОБА_1 звернувся до Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області з проханням виділити йому в натурі земельну ділянку. Отримав відповідь, що до повноважень Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області у галузі земельних відносин належить розпорядження землями на території села, землями територіальних громад та землями комунальної власності, а його заява не стосується земель на території села, земель комунальної власності і земель територіальних громад, відповідно вчиняти будь-які дії та надавати інформацію щодо земельних ділянок, яких стосується його заява, Злинська сільська рада Маловисківського району Кіровоградської області не має ні можливості, ні повноважень, що виходить з повідомлення сільського голови Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області від 06 червня 2017 року №140.

Листом від 10 травня 2018 року № 226 Злинська сільська рада Маловисківського району Кіровоградської області повідомила позивача про те, що на території села Злинка не витребуваних вільних земельних ділянок немає.

Відповідно до довідки Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області від 06 серпня 2020 року № 333 з інформацією про наявність та склад земель сільськогосподарського призначення на території Злинської сільської ради в період з 1995 - 2020 роки, вільних земельних ділянок резервного фонду та земель запасу немає. Разом з тим, у пункті 4 вказано про передачу в оренду громадянам для ведення сільськогосподарського товарного виробництва на території бувших КСП земель, в тому числі КСП «Першого травня» - 35,62 га

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звертався і до Маловисківської районної державної адміністрації і отримав відповідь про те, що відповідно до інформації відділу у Маловисківському районі Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області від 30 червня 2017 року за № 1249/115-17, на момент звернення не виявлено вільних земельних часток (паїв) по КСП «Перше Травня» на території Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, які можливо передати у власність.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування

- щодо касаційної скарги Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 04 березня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 листопада 2021 року

Відповідно до частини першої статті 15 та 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначає Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), зокрема, є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

За статтею 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з частиною одинадцятою статті 118 ЗК України, у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Повноваження реалізації права позивача на виділ землі в натурі, в силу вимог статті 122 ЗК України, покладені на сільські, селищні, міські ради.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що право позивача на виділення (передачу) йому земельної ділянки площею 4,10 га в умовних кадастрових гектарах в натурі (на місцевості) порушено, оскільки рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 10 квітня 2017 року у справі № 392/512/17, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай), площею 4,10 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), розташовану на території Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, у землі, яка перебувала у колективній власності ПКГ «Перше Травня», позивач неодноразово звертався до органів місцевого самоврядування, районної державної адміністрації з проханням виділити йому в натурі (на місцевості) земельну ділянку на підставі цього рішення суду, однак всі його звернення були безпідставно залишені без задоволення та питання про виділ (передачу) йому земельної ділянки не вирішене.

Аргументи касаційної скарги про те, що відповіді Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області на заяву ОСОБА_1 про надання інформації не є рішенням органу місцевого самоврядування про відмову власнику земельних часток (паїв) щодо виділення йому в натурі (на місцевості) земельних ділянок, у розумінні вимог статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», статей 3, 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», були предметом розгляду апеляційного суду та їм надана належна правова оцінка.

Зокрема, відхиляючи вказані доводи заявника, як безпідставні, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач самостійно охарактеризував заяву ОСОБА_1 про виділення йому земельної ділянки за рішенням суду від 10 квітня 2017 року (т. 3 а. с. 4) як звернення інформаційного характеру та фактично самоусунувся від її розгляду; не застосував можливості роз`яснити позивачу належний порядок звернення, необхідність доповнити звернення додатковими документами; не скерував заяву позивача на розгляд відповідному органу, яка адресована голові Злинської сільської ради, та лише повідомив позивача про відсутність вільних земельних ділянок та неможливість виділити йому землю. Також апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що звернення позивача до суду за захистом свого права не суперечать положенням законодавства та є обґрунтованим.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв до уваги заяву ОСОБА_1 від 22 травня 2017 року (т. 3 а. с. 4) як доказ, оскільки вона подана вже на етапі апеляційного розгляду справи, є помилковими з огляду на таке.

Відповідно до частини першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Матеріали справи свідчать про те, що апеляційний суд, вирішуючи питання про прийняття до уваги як доказ та приєднання до матеріалів справи заяви ОСОБА_1 від 22 травня 2017 року (т. 3 а. с. 4), керувався положеннями статті 367 ЦПК України; врахував, що такий документ має значення для повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи; заслухав пояснення представника позивача - Усатенка В. Ю. щодо неподання вказаного доказу раніше і заперечення відповідача, тому в межах дискреційних повноважень дійшов цілком обґрунтованого висновку про прийняття до уваги вказаного доказу сторони позивача (т. 3 а. с. 5-6; звукозапис судового засідання від 15 листопада 2021 року).

З огляду на викладене є помилковими і доводи заявника про неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 404/789/18 (щодо неприйнятності доказів, поданих у порушення статті 367 ЦПК України).

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції не визначив остаточного предмету спору, з урахуванням уточнення позовних вимог, характер спірних правовідносин, не з`ясував заперечень проти позовних вимог відповідачів, є безпідставними, оскільки зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції свідчить про те, що суд встановив остаточний предмет спору, врахував останні уточнення позовних вимог ОСОБА_1 , заперечення відповідачів та ухвалив своєї рішення згідно з останніми уточненнями позовних вимог ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 21).

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що представником позивача подано заяву від 27 лютого 2019 року про залучення у якості співвідповідача у цій справі Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, хоча відповідно до положень статті 51 ЦПК України такий процесуальний документ мав бути оформлений клопотанням, і що вказана заява обґрунтована тими ж правовими підставами і наведено ті ж докази, що і позовні вимоги, пред`явлені до відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, а тому протиправно виніс ухвалу від 27 лютого 2019 року про залучення співвідповідачем у справі Злинську сільську раду Маловисківського району Кіровоградської області, Верховний Суд відхиляє, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Так, 27 лютого 2019 року в ході підготовчого розгляду справи представник позивача - ОСОБА_3 подав до Маловисківського районного суду Кіровоградської області заяву про залучення до участі у розгляді справи в якості співвідповідача Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, посилаючись на те, що набрав законної сили Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», а також на те, що Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області наділена повноваженнями виділити (передати) у приватну власність позивача земельну ділянку відповідно дорішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 10 квітня 2017 року(т.1 а. с. 91-95).

Як свідчить зміст ухвали Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 27 лютого 2019 року, суд розглянув вказану заяву представника позивача і з огляду на предмет позову та керуючись вимогами статті 51 ЦПК України дійшов правильного висновку про її задоволення (т.1 а. с. 97).

Неправильне зазначення представником позивача назви процесуального звернення до суду першої інстанції відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути підставою для скасування правильного по суті і законного судового рішення суду першої інстанції з одних лише формальних міркувань.

Посилання у касаційній скарзі на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту є безпідставним, оскільки зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником чинних норм земельного законодавства України.

Право позивача на земельну частку (пай) встановлено рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 10 квітня 2017 року у справі № 392/512/17, повноваження щодо реалізації такого права позивача, в силу статті 122 ЗК України, наразі покладені на Злинську сільську раду Маловисківського району Кіровоградської області, яка ухиляється від виконання вказаного рішення суду, тому обраний позивачем спосіб захисту, а саме: зобов`язати Злинську сільську раду Маловисківського району Кіровоградської області виділити (передати) ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку в розмірі 4,10 умовних кадастрових гектарів розташовану на території Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області є належним.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 серпня 2020 року у справі № 911/2139/19, від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17, підлягають відхиленню з огляду на те, що висновки, наведені у вказаних постановах суду касаційної інстанції, не суперечать висновкам, наведеним в оскаржуваних судових рішеннях.

Так, у постановах від 03 серпня 2020 року у справі № 911/2139/19 та від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

У справі, що переглядається, представником позивача було подано до суду першої інстанції три заяви про уточнення позовних вимог, а саме: від 01 березня 2019 року (т. 1 а. с. 103), від 05 лютого 2020 року (т. 1, а. с. 248), від 03 березня 2020 року (т. 2 а. с. 21). Матеріали справи містять докази направлення представником позивача Злинській сільській раді лише заяви про уточнення позовних вимог від 01 березня 2019 року. Доказів направлення представником позивача заяв від 05 лютого 2020 року, від 03 березня 2020 року матеріали справи не місять.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодися й апеляційний суд, виходячи зі змісту вказаних заяв представника позивача, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, розцінив такі заяви представника позивача як заяви про зміну предмету позову, приєднав їх до матеріалів справи та прийняв до розгляду. Також суд першої інстанції врахував, що Злинська сільська рада приймала активну участь у розгляді цієї справи, ознайомлювалась із матеріалами справи, а тому мала змогу ознайомитись зі змістом заяв представника позивача від 05 лютого 2020 року, від 03 березня 2020 року та викласти заперечення щодо них, але свої правом не скористалась.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 12 вересня 2019 року у справі № 815/1415/16 підлягають відхиленню з огляду на таке.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

У постанові від 12 вересня 2019 року у справі № 815/1415/16, Верховний Суд встановив, що позивач звернулась до ГУ Держгеокадастру з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва орієнтовною площею 11,2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Фрунзівської селищної ради (за межами населеного пункту). До вказаного клопотання позивачем було додано рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 13 березня 2009 року, за яким, зокрема, визнано за нею у порядку спадкування право приватної власності на право на земельну частку (пай) в землях колективного сільськогосподарського підприємства «Авангард» Фрунзівського району Одеської області розміром 11,2 га (в умовних кадастрових гектарах) та зобов`язано Фрунзівську районну державну адміністрацію Одеської області виділити позивачу земельну частку (пай) в землях КСП «Авангард» Фрунзівського району Одеської області розміром 11,2 га (в умовних кадастрових гектарах) у натурі із земель запасу, створеного Фрунзівською селищною радою під час передачі землі у колективну власність. Листом ГУ Держгеокадастру позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з тих підстав, що належна позивачу земельна частка (пай) знаходиться на землях КСП «Авангард» Фрунзівського району Одеської області і не повернута до земель державної чи комунальної власності.

Натомість, справі, що переглядається суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач звертався до Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області з проханням виділити йому в натурі земельну ділянку на підставі рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 10 квітня 2017 року. Однак, отримав відповідь, що до повноважень Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області у галузі земельних відносин належить розпорядження землями на території села, землями територіальних громад та землями комунальної власності, а його заява не стосується земель на території села, земель комунальної власності і земель територіальних громад, відповідно вчиняти будь-які дії та надавати інформацію щодо земельних ділянок, яких стосується його заява, Злинська сільська рада Маловисківського району Кіровоградської області не має ні можливості, ні повноважень, що виходить з повідомлення сільського голови Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області від 06 червня 2017 року № 140. Також Злинська сільська рада Маловисківського району Кіровоградської області повідомила позивача про те, що на території села Злинка не витребуваних вільних земельних ділянок немає.

Отже, у наведеній заявником постанові суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ, а тому доводи заявника про не врахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставними.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив вимоги позивача щодо стягнення витрат у розмірі 5 000,00 грн понесених позивачем, у зв`язку з наданням правничої допомоги, оскільки не звернув увагу на відсутність у матеріалах справи належних доказів, понесених позивачем цих витрат, є безпідставними, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, що у розумінні частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Інші наведені у касаційній скарзі Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 04 березня 2021 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 15 листопада 2021 року, та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

- щодо касаційної скарги Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області на додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року

Статтею 59 Конституції України визначено, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з частиною 2 статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Апеляційним судом у цій справі встановлено, що у відзиві на апеляційну скаргу Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області представник ОСОБА_1 - Усатенко В. Ю. виклав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона позивача очікує понести у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції (т. 2, а. с. 172).

У заяві від 23 вересня 2021 року представник ОСОБА_1 - Усатенко В. Ю. просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн. Зокрема, за опрацювання адвокатом апеляційної скарги Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 04 березня 2021 року у справі № 392/779/18 та складення відзиву на апеляційну скаргу від імені ОСОБА_1 (3 год) - 2 500,00 грн; представництво адвокатом інтересів ОСОБА_1 в судових засіданнях Кропивницького апеляційного суду у справі № 392/779/18 (фіксована сума) - 2 500,00 грн (т. 2 а. с. 218 - 223).

На підтвердження вказаних витрат відповідачем надано суду: копію договору про надання професійної правничої допомоги від 28 квітня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Усатенко і Усатенко»; копію додаткової угоди від 22 вересня 2021 року до вказаного договору про надання професійної правничої допомоги; копію розрахунку від 22 вересня 2021 року до договору про надання професійної правничої допомоги на суму 6 000,00 грн; копію акта приймання-передачі від 22 вересня 2021 року до договору про надання професійної правничої допомоги; копію квитанції до прибуткового касового ордера від 22 вересня 2021 року № 139 на суму 6 000,00 грн (т. 2 а. с. 224 - 228).

Також в матеріалах справи міститься ордер адвоката Усатенка В. Ю. від 29 квітня 2021 року серії ВА №1014458 на представництво інтересів ОСОБА_1 в Кропивницькому апеляційному суді (т. 2, а. с. 173).

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 15 листопада 2021 року у задоволенні апеляційної скарги Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області відмовлено, а рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 04 березня 2021 року - залишено без змін. Питання про розподіл судових витрат не вирішено.

16 листопада 2021 року представник ОСОБА_1 - Усатенко В. Ю. подав до апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення, якою заявлено стягнути зі Злинської сільської ради Маловисківського району витрати на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_1 у розмірі 6 000,00 грн. Зазначив, що на професійну правничу допомогу у складанні документів та розгляді справи в Кропивницькому апеляційному суді позивач витратив 6 000,00 грн, про що була подана заява 23 вересня 2021 року з доданими до неї копією договору, розрахунком, додатковою угодою, актом та квитанцією.

Надавши повну та всебічну оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо розподілу судових витрат за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, дотримуючись норм процесуального права, навівши у судовому рішенні необхідне мотивування, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо належного розподілу судових витрат, ухваливши відповідне додаткове рішення.

При цьому апеляційний суд, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, дійшов правильного висновку про наявність підстав стягнення з Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000,00 грн.

Аргументи касаційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні докази які б підтверджували направлення копії заяви представника позивача про стягнення із Злинської сільської ради витрат на професійну допомогу та долучених до неї документів іншим учасникам справи, а також про те, що сторона відповідача була позбавлена можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру компенсації позивачу витрат на правову допомогу, були предметом розгляду апеляційного суду та їм надана належна правова оцінка.

Зокрема відхиляючи вказані доводи заявника, апеляційний суд встановив, що у матеріалах цієї справи дійсно відсутні докази направлення копії заяви представника позивача про стягнення із Злинської сільської ради витрат на професійну допомогу іншим учасникам справи.

Водночас апеляційний суд встановив, що оскільки адвокат Деревінська Л. В., яка представляла інтереси відповідача Злинської сільської ради за заявою від 16 листопада 2021 року (т. 3 а. с. 17), ознайомилася з матеріалами цивільної справи, що переглядається 17 листопада 2021 року, то виключається можливість здійснити висновок про те, що сторона відповідача не була повідомлена про звернення представника позивача яке стосується стягнення судових витрат, не могла ознайомитися зі змістом цієї заяви та долученими доказами, і подати свої заперечення, в тому числі обґрунтування зменшення стягнення.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що сторона відповідача з власної волі не скористалась правом подати заяву про зменшення розміру стягнення судових витрат на користь позивача.

Доводи касаційної скарги про те, що не врахував, що адвокатом Устаненко В. Ю. не надано належних доказів понесених ОСОБА_1 витрат в сумі 6 000,00 грн на правничу допомогу у зв`язку з розглядом цієї справи, є безпідставними, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, що у розумінні частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання у касаційній скарзі на те, що надані представником позивача докази понесення судових витрат не свідчать про те, що договір про надання професійної правничої допомоги від 28 квітня 2021 року, додаткова угода від 22 вересня 2021 року, укладені на представництво інтересів позивача в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою № 392/779/18, тобто без зазначення конкретної справи та суду відповідної інстанції, є безпідставними, оскільки наявні у матеріалах справи: копія розрахунку від 22 вересня 2021 року до договору про надання професійної правничої допомоги та копія акта приймання-передачі від 22 вересня 2021 року до договору про надання професійної правничої допомоги (т. 2 а. с. 226 - 227), які є доказами понесення позивачем судових витрат у цій справі, містять зазначення видів робіт проведених адвокатом Устаненком В. Ю. з надання правової допомоги із зазначенням договору про надання професійної правничої допомоги від 28 квітня 2021 року та конкретного номера справи - 392/779/18.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і ЦПК України не вимагають зазначення у договорі про надання правової допомоги і додаткових до нього угодах відомостей про справу, у межах якої адвокат має намір здійснювати представництво інтересів особи.

Посилання у касаційній скарзі на те, що акт приймання-передачі від 22 вересня 2021 року та квитанція до прибуткового касового ордеру від 22 вересня 2021 року № 139 не є доказами надання правової допомоги клієнту та оплату за неї, здійсненої при розгляді саме справи № 392/779/18, є помилковими та зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником чинних норм цивільного процесуального законодавства України.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18, від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, від 28 вересня 2021 року у справі № 160/12268/19, є безпідставними з урахуванням того, що висновки, наведені у вказаних постановах суду касаційної інстанції, не суперечать висновкам, наведеним в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Щодо заяви Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської про закриття провадження у справі

У своїй заяві Злинська сільська рада Маловисківського району Кіровоградської області просить закрити провадження у справі, оскільки, на її думку, вимоги позивача не можуть розглядатись у порядку цивільного судочинства, а спір, який виник між сторонами, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. В обґрунтування своєї позиції посилається на висновки, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 807/2306/16 та постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 360/1498/19.

Перевіривши доводи вказаної заяви, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа.

Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб`єктами та їх підпорядкованістю.

Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Саме такі висновки зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), від 05 травня 2020 року № 761/218908/16-ц (провадження № 14-5цс20), від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20).

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини четвертої статті 11 цього Кодексу у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

За статтею 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, а також примусове виконання обов`язку в натурі.

Тобто, якщо порушення своїх прав особа співвідносить із наслідками, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинення дій є способом захисту цивільних прав та інтересів.

За загальним змістом Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право осіб, що мають право на пай, визначається як право власності на земельну частку (пай).

За положеннями статті 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відтак право на земельну частку (пай), є окремим об`єктом земельних відносин, а правовідносини щодо права власності на нього та перетворення права на земельну частку (пай) у право власності на земельну ділянку як річ є цивільними правовідносинами щодо зміни прав та обов`язків власника таких прав.

За таких обставин спори, що виникають з приводу наявного права на земельну частку (пай) та його перетворення у право власності на земельну ділянку, є спорами щодо цивільних прав та обов`язків і мають розглядатися судами цивільної юрисдикції.

Саме факт перетворення наявного майнового права у право власності на земельну ділянку як річ відрізняє юрисдикцію цих спорів від спорів щодо отримання дозволу та/або на отримання земельної ділянки вперше за рахунок земель державної або комунальної власності.

Не впливає на юрисдикцію спору щодо земельної частки (паю) наявність спору із суб`єктом владних повноважень, оскільки реальний або уявний з боку позивача факт порушення суб`єктом владних повноважень його прав на земельну частку (пай) або його права на отримання замість майнового права на частку іншого права - права власності на річ, не перетворює ці правовідносини у публічно-правові.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17.

У справі, що переглядається, вирішується спір щодо перетворення отриманого за рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 10 квітня 2017 року права позивача на земельну частку (пай), площею 4,10 умовних кадастрових гектарів, у право власності позивача на цю земельну ділянку, який виник у зв`язку з бездіяльністю Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, тому цей спір підлягає розгляду саме у порядку цивільного судочинства.

Посилання заявника в обґрунтування своєї позиції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 807/2306/16 та постанову Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 360/1498/19 не приймається, оскільки фактичні обставини у перерахованих справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку.

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 807/2306/16, позивач, як спадкоємець померлої матері звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати протиправними дії сільської ради щодо складення державного акта на право приватної власності на земельні ділянки, внесення в нього завідомо неправдивих відомостей та видачі його іншій особі; визнати протиправною бездіяльність районної адміністрації щодо залишення без розгляду по суті його звернень і, як наслідок, неприйняття рішення про виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та ненадання витребуваних документів, зазначених у зверненнях. При розгляді цієї справи Великою Палатою Верховного Суду вирішувалась правова проблема юрисдикції спору за наявності декількох суперечливих одне одному судових рішень судів апеляційної інстанції про юрисдикцію цього спору, який знаходився на розгляді судів з 2016 року та не був розглянутий по суті. Водночас Велика Палата з посиланням на доводи позивача зазначила, що спір виник через те, що відповідачі не задовольнили звернення позивача про виділення земельної ділянки на місцевості в місцях, які він позначив.

У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 360/1498/19, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною відмову у відведенні йому земельної ділянки у загальному розмірі 2,38 умовних кадастрових гектарів у натурі (на місцевості) із земель сільськогосподарського призначення - сінокоси та пасовища відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай), яка утворена при розпаюванні земель колективної власності КСП ім. Калініна та знаходиться на території села Новочервоне Троїцького району Луганської області за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства з передачею у приватну власність і надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,38 умовних кадастрових га; зобов`язати відповідача прийняти рішення про виділення позивачу земельної ділянки у загальному розмірі 2,38 умовних кадастрових гектарів у натурі (на місцевості) із земель сільськогосподарського призначення - сінокоси та пасовища відповідно до сертифікату, яка утворена при розпаюванні земель колективної власності КСП ім. Калініна, та знаходиться на території села Новочервоне Троїцького району Луганської області за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства з передачею у приватну власність та надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,38 умовних кадастрових га. При розгляді цієї справи Верховний Суд встановив, що селищною радою позивачу було відмолено у виділенні в натурі земельної частки (паю), оскільки реалізація гарантованого позивачу права повинно відбуватись саме у порядку розподілу земельних ділянок у межах колишнього КСП ім. Калініна згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), який ще триває. Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, чи були подані до селищною радою заяви про виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах вищезгаданого сільськогосподарського підприємства і не перевірили такі обставини належними, допустимими, достатніми і достовірними доказами. Питання юрисдикції спору не вирішувалось, а справа направлена на новий розгляд.

Натомість у справі, що переглядається сільська рада взагалі не вирішила питання про виділення позивачу в натурі земельної ділянки (паю) у розмірі 4,10 умовних кадастрових гектарів, розташованої на території Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, право на яку позивач отримав на підставі рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 10 квітня 2017 року. Заперечень щодо юрисдикції цього спору не було заявлено відповідачами протягом всього розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі не спростовано доводами касаційних скарг, оскаржувані судові рішення винесені відповідно до норм матеріального та процесуального права, то Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області про закриття провадження у справі відмовити.

Касаційні скарги Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області залишити без задоволення.

Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 04 березня 2021 року, постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 листопада 2021 року та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак