№ 393/262/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

07 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 393/262/17

провадження № 61-13716св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 червня 2019 року у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Дьомич Л. М., Кіселика С. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та стягнення боргу за договором оренди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У травні 2017 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , та з урахуванням уточнення позовних вимог, просила стягнути заборгованість за користування земельною ділянкою -10 014,58 грн, в тому числі: 9881, 58 грн - основного боргу з урахуванням втрат від інфляції та 133,00 грн - 3% річних, зобов`язати передати за актом прийому-передачі торгове місце площею 18 кв. м торгового павільйону НОМЕР_1., яке знаходиться на території ринку в смт Новгородка Кіровоградської області, на земельній ділянці за кадастровим номером 35234004001907 в стані придатному для цільового використання, стягнути з відповідача судові витрати у справі в сумі 11 280 грн, що складаються з судового збору в розмірі 1 280,00 грн та витрат пов`язаних з розглядом справи, на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 22 жовтня 2013 року між сторонами був укладений договір оренди торгового місця, згідно якого було передано у строкове платне користування торгове місце площею 18 кв. м торгового павільйону НОМЕР_1., яке знаходиться на території ринку в смт Новгородка Кіровоградської області на земельній ділянці за кадастровим номером 35234004001907.

Згідно п. 4.1. Договору орендна плата становить 720,00 грн на місяць, відповідно до частини 5 пунту 3.4 та пункту 4.3 відповідач зобов`язався вносити вказану орендну плату щомісячно у строк до 10 числа.

Відповідачем не вносилась орендна плата у строки та розмірах, передбачених пунктами 4.1 та 4.3 Договору. Заборгованість за оренду торгового місця за період з 01 жовтня 2016 року до 31 березня 2017 року, а також заборгованість за фактичне користування торговим місцем з 01 квітня 2017 року до 01 листопада 2017 року (з урахуванням індексу інфляції) складає 9 881,58 грн та 3% річних у сумі 133,00 грн, а разом складає 10 014,58 грн.

Згідно пункту 5.2 за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони можуть розірвати даний договір за взаємною згодою або за письмовим повідомленням не раніше ніж за два місяці.

Вказувала, що статтею 782 ЦК України передбачено право наймодавця відмовитись від договору оренди, якщо орендар не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. Про необхідність погашення заборгованості та реалізацію права на розірвання договору відповідач неодноразово повідомлявся усно та письмово.

24 вересня 2016 року на адресу відповідача був направлений лист з пропозицією переглянути розмір орендної плати, сплатити заборгованість та з повідомленням про намір позивача розірвати договір через систематичне невиконання його умов. Відповідь на лист від 06 жовтня 2016 року свідчить про його отримання, але до цього часу вищезазначені вимоги, згідно договору, відповідачем не виконано.

20 березня 2017 року відповідачу було направлено лист з повідомленням про розірвання договору оренди з 01 квітня 2017 року, вимогою сплатити заборгованість та прибути 01 квітня 2017 року о 10-00 годині до вказаного торгового місця для підписання акту прийому - передачі. Вказаний лист повернувся у зв`язку із неотриманням.

01 квітня 2017 року о 10-00 годині відповідач до вказаного торгового місця не прибув. Дії відповідача щодо відмови повернути належне позивачу майно після завершення дії договору оренди порушують право власника на користування і розпорядження майном, потребують захисту в судовому порядку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 18 січня 2018 року у складі судді Рачкелюка Ю. В., з урахуванням ухвали про виправлення описки від 01 березня 2018 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати в розмірі 10 014,58 грн та судові витрати у справі в сумі 11 280,00 грн, що складаються з судового збору в розмірі 1 280,00 грн та витрат пов`язаних з розглядом справи, на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

3обов`язано ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 за актом прийому-передачі торгове місце площею 18 кв. м торгового павільйону НОМЕР_1., яке знаходиться на території ринку в смт Новгородка Кіровоградської області на земельній ділянці за кадастровим номером 35234004001907 в стані придатному для цільового використання.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості і доведеності вимог. Зазначив, що відповідачем не виконуються умови договору щодо строків виплати орендної плати, допущено заборгованість, що є підставою для розірвання договору, стягнення боргу за користування спірним торговим місцем, в тому числі з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми.

Ухвалою Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 18 січня 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Новгородківського районного суду від 18 січня 2018 року у цивільній справі № 393/262/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення боргу за договором оренди землі залишено без задоволення.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 12 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 18 січня 2018 року в частині зобов`язання ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 за актом прийому-передачі торгове місце площею 18 кв. м торгового павільйону НОМЕР_1., яке знаходиться на території ринку в смт Новгородка, Кіровоградської області, на земельній ділянці за кадастровим номером 35234004001907 в стані придатному для цільового використання, та стягнення витрат на правничу допомогу скасоване і ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних вимог відмовлено. В іншій частині заочне рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 18 січня 2018 року залишене без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції виходив з того, що за відсутності доказів щодо взаємної згоди сторін договору (в тому числі мовчазної згоди) наймача (орендаря) на пропозицію наймодавця (орендодавця) на його розірвання, питання про припинення дії договору та застосування наслідків вирішується в судовому порядку за ініціативою сторони, яка відмовляється від його продовження. Така позовна вимоги ОСОБА_1 не заявлялась. Крім того суд апеляційної інстанції вказував, що місцевий суд, покладаючи на відповідача обов`язок повернути торгове місце послався на норми частини 2 статті 782 ЦК України, якою передбачено, що у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору. При цьому не врахував, що у матеріалах справи відсутні відомості щодо одержання відповідачем листа-повідомлення, на який послався позивач, а є лише копія поштового опису цінного листа, направленого на ім`я ОСОБА_3 (відповідач - ОСОБА_2 ).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 червня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відкрив апеляційне провадження у справі, адже апеляційна скарга на заочне рішення була подана зі спливом значного проміжку часу. В обґрунтування цього доводу вказує, що апеляційний суд порушив принцип юридичної визначеності.

Доводом касаційної скарги є також те, що правова позиція суду апеляційної інстанції про те, що на час розгляду цієї справи у суду була відсутня згода обох сторін на припинення дії спірного договору оренди, а також відсутнє судове рішення про його розірвання, а отже договір є діючим є неправильною. Заявник вказує, що така правова позиція не визначає та не скасовує права власника майна припинити дію договору у односторонньому позасудовому порядку, який визначений статтею 782 ЦК України та пунктом 5.2 спірного договору, який з боку орендаря систематично не виконується, що обумовило постійні звернення до суду та порушує право власника на користування своїм майном і унеможливлює його повернення для власного використання.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Новгородківського районного суду Кіровоградської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 22 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір оренди торгового місця площею 18 кв. м торгового павільйону НОМЕР_1, встановленого за рахунок орендаря з його матеріалу та його силами, яке знаходиться на території ринку в смт. Новгородка Кіровоградської області, строком на 35 місяців, із виплатою орендної плати щомісячно до 10 числа в сумі 720,00 грн за 18 кв. м, з проведенням корекції суми платежу при зміні курсу валют, а також при зміні нормативно грошової оцінки землі більш ніж на 5 %.

Згідно умов пункту 1.2. договору об`єкт оренди являє собою торгове місці. Майно розташоване на торговому місці належить орендарю, та є його власністю.

Строк договору визначено 35 місяців з моменту передачі орендарю торгового місця. (пункт 2.1). При відсутності зауважень з боку орендодавця та орендаря строк дії договору оренди торгового місця продовжується автоматично на термін, що вказаний у пункті 2.1. (пункт 2.2.).

Згідно пункту 5.2. договору за невиконання або неналежне виконання умов цього договору сторони можуть розірвати цей договір за взаємною згодою сторін або за письмовим повідомленням не раніше ніж за два місяці та несуть відповідальність, передбачену законом.

Акт приймання-передачі орендованого торгового місця сторони підписали 22 жовтня 2013 року.

Апеляційним судом встановлено, що орендна плата, у строки та розмірах, передбачених пунктами 4.1. та 4.3. Договору відповідачем не вносилась. Заборгованість за оренду торгового місця за період з 01 жовтня 2016 року до 31 березня 2017 року, а також заборгованість за фактичне користування торговим місцем з 01 квітня 2017 року до 30 квітня 2017 року (з урахуванням індексу інфляції) становить 5 185, 61 грн, 3% річних у сумі 23,00 грн, що разом становить 5 208,61 грн. Оскільки з моменту пред`явлення позову минув значний час, заборгованість відповідача перед позивачем зросла, та станом на 01 листопада 2017 року становить: заборгованість за оренду торгового місця за період з 01 жовтня 2016 року до 01 листопада 2017 року, а також заборгованість за фактичне користування торговим місцем з 01 квітня 2017 року до 01 листопада 2017 року (з урахуванням індексу інфляції) - 9 881,58 грн та 3% річних у сумі 133,00 грн, а разом становить 10 014,58 грн, що підтверджуються наданим представником позивача письмовим розрахунком.

Відповідач погодився із висновками суду першої інстанції щодо розміру заборгованості за користування предметом оренди, рішення суду в цій частині не оскаржує.

Від орендодавця заперечення щодо продовження дії оренди, в порядку та термін визначений пунктом 2.2. договору оренди, не надходили. Вказаний Договір оренди подовжився автоматично ще на 35 місяців, тобто до 22 серпня 2019 року. Відповідач на підставі договору користується предметом оренди. Ці обставини були встановлені рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 19 січня 2017 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/64257352), що не заперечується сторонами.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною другою статті 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно зі статями 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з частинами першою, другою статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

За приписами статті 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Колегія суддів зазначає, що частково скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов правильно висновку про те, що місцевий суд покладаючи на відповідача обов`язок повернути торгове місце помилково послався на норми частини 2 статті 782 ЦК України, якою передбачено, що у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору, адже не врахував, що у матеріалах справи відсутні відомості щодо одержання відповідачем листа-повідомлення, на який послався позивач, а є лише копія поштового опису цінного листа, направленого на ім`я ОСОБА_3 (відповідач - ОСОБА_2 ).

Крім того колегія суддів зауважує, що апеляційний суд правильно вказував, що за відсутності доказів щодо взаємної згоди сторін договору (в тому числі мовчазної згоди) наймача (орендаря) на пропозицію наймодавця (орендодавця) на його розірвання, питання про припинення дії договору та застосування наслідків вирішується в судовому порядку за ініціативою сторони, яка відмовляється від його продовження. Така позовна вимоги ОСОБА_1 не заявлялась.

Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду та за таких же підстав не приймає до уваги аналогічні доводи позивача, які містяться у касаційній скарзі.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відкрив апеляційне провадження у справі, адже апеляційна скарга на заочне рішення була подана зі спливом значного проміжку часу чим порушив принцип правової визначеності колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Доступ до суду як складова права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Принцип правової визначеності- загальний принцип права, який гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності.

Принцип правової визначеності є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Про це у низці своїх рішень зазначає зокрема Європейський Суд з прав людини. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).

Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Частиною четвертою статті 287 ЦПК України передбачено, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Зазначений порядок є спеціальним і представляє окрему стадію судового процесу, дотримання якої для відповідача є обов`язковим.

Апеляційний суд зазначених вимог процесуального закону дотримався, а тому вищенаведене спростовує доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції принципу правової визначеності.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки, який їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у постанові, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська