Постанова

Іменем України

02 червня 2022 року

м. Київ

справа № 395/223/21

провадження № 61-21240св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 ,

відповідачі - акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 24 травня 2021 року в складі судді Забуранного Р. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Письменного О. А., Дуковського О. Л., Дьомич Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 , діючи в інтересах малолітньої ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про стягнення грошового відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що згідно з розпорядженням Голови Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 10 квітня 2019 року № 93-р ОСОБА_1 є опікуном (законним представником) малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 машиніст поїзду № 8602 (Д1 № 436), виконуючи трудові обов`язки працівника АТ «Українська залізниця» допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , яка внаслідок отриманих травм померла.

За цим фактом було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019120220000117 та розпочато досудове розслідування. Однак постановою слідчого СВ Новомиргородського ВП Маловисківського ВП ГУНП в Кіровоградській області від 05 червня 2019 року це кримінальне провадження було закрито у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 276 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Згідно лікарського свідоцтва про смерть № 2036 від 11 березня 2019 року причиною смерті ОСОБА_3 зазначено: «пішохід травмований при зіткненні з потягом». Таким чином, між наїздом на ОСОБА_3 потягу та її смертю наявний причинно-наслідковий зв`язок.

Малолітня ОСОБА_2 є єдиною дочкою померлої ОСОБА_3 . Внаслідок смерті матері дитина стала сиротою в 6-річному віці, що свідчить не лише про особливий характер страждань через те, що дитина у такому віці сильно зв`язана з матір`ю, а й про глибину та тяжкість втрати. Дитина буде жити без матері. У неї не було батька ( ОСОБА_3 - одинока мати), тому загибла ОСОБА_3 самостійно виховувала дочку. Батько загиблої (дід малолітньої ОСОБА_2 ) помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а мати (баба малолітньої ОСОБА_2 ) не може допомагати внучці. ОСОБА_4 є повною сиротою, втратила єдину рідну людину, у зв`язку з чим, їй довелось змінити місце проживання, коло спілкування, повну зміну життєвого устрою та необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя; понесла глибокі душевні та психологічні страждання.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просила стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь малолітньої ОСОБА_2 грошове відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок смерті матері у сумі 1 500 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 24 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 16 листопада 2021 рокупозовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнено з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (в інтересах якої діє представник за законом ОСОБА_1 ) грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 350 000 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов висновку, що відповідач є суб`єктом, на який покладено обов`язок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки саме АТ «Українська залізниця» є особою, що володіє транспортним засобом (потягом, яким керував машиніст при наїзді на ОСОБА_3 ). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини особи, завдана нею шкода відшкодовується, зокрема, якщо шкоду завдано ушкодженням здоров`я, життю внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Відповідачем не наведено будь-яких даних, які б свідчили, що смерть ОСОБА_3 настала внаслідок непереборної сили або вона передбачала, бажала чи свідомо допускала настання ДТП зі смертельним наслідком.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 350 000 грн суди взяли до уваги принципи розумності та справедливості, урахували моральні страждання малолітньої ОСОБА_2 , які зумовлені глибокими емоційними переживаннями з приводу втрати матері, у зв`язку із чим у неї виникла необхідність зміни звичайного способу життя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24 грудня 2021 року представники АТ «Українська залізниця» - Миргородова О. Ю. та Лунгул Л. А. надіслали засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 24 травня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року.

У касаційній скарзі представники відповідача просять скасувати рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 24 травня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 31 березня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Українська залізниця» на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 24 травня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Касаційна скарга АТ «Українська залізниця» мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі № 357/14357/17. Судами не досліджені зібрані у справі докази та встановлені обставини справи на підставі недопустимих доказів, що є порушенням пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів).

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 .

Згідно лікарського свідоцтва про смерть № 2036 від 11 березня 2019 року причиною смерті ОСОБА_3 стали множинні переломи кісток, черепу, відкрита черепно-мозкова травма, пішохід травмований при зіткненні з поїздом.

ІНФОРМАЦІЯ_4 за цим фактом було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019120220000117 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 276 КК України.

Із матеріалів кримінального провадження № 12019120220000117, а саме, постанови слідчого СВ Новомиргородського ВП Маловисківського ВП ГУНП в Кіровоградській області від 05 червня 2019 року встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 машиніст поїзду № 8602 (Д1 № 436) на 977 км ПК4 ДН-2 ім. Т. Шевченка на станції Новомиргород допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , яка внаслідок отриманих травм померла.

Дизель-поїзд Д1 № 436 перебуває на балансі виробничого підрозділу моторвагонного депо Одеса-Застава-1 регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця». Машиніст цього потягу ОСОБА_5 перебуває в трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», що підтверджуються листом від 30 липня 2020 року № ЦЦЛ-13/426.

Згідно висновку експерта № 36 від 22 квітня 2019 року при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_3 виявлені тілесні ушкодження у вигляді сполученої травми тіла: а) відкрита черепно-мозкова травма: рана правої лобної ділянки голови, закритий осколковий перелом верхньої щелепи зліва, крововилив в м`які тканини голови, множинні переломи кісток склепіння та основи черепа, крововилив під м`які мозкові оболонки; б) тупа травма грудної клітки: рана, садна грудної клітки, кривовилив в м`які тканини грудної клітки, множинні переломи ребер справа та зліва, перелом верхньої третини грудини; в) тупа травма органів живота: рана, осаднення живота, розриви селезінки та печінки; г) рана лівої гомілки, відкритий перелом кісток лівої гомілки в верхній третині, закриті переломи кісток середньої третини лівого передпліччя та середньої третини правової гомілки: рана, садна правого та лівого стегна, правої кисті, рана правої ступні. Виявлені тілесні ушкодження утворились прижиттєво, незадовго до настання смерті від дії тупого(их) предмета(ів), індивідуальні власності контактуючої поверхні якого (яких) не відобразились в ушкодженнях. У живих осіб дані тілесні ушкодження мають ознаки тяжких, як небезпечних для життя в момент їх спричинення. Не могли виникнути при падінні з висоти власного зросту. Смерть гр. ОСОБА_3 настала від сукупності травм: відкритої черепно-мозкової травми з множинними переломами кісток основи та склепіння черепу, травм грудної клітки з множинними переломами ребер та травми органів живота з множинними ушкодженнями селезінки та печінки, що підтверджується даними судово-медичного дослідження трупа, даними судово-гістологічного дослідження. Враховуючи ступінь розвитку посмертних явищ, причину смерті, умови навколишнього середовища, експерт вважає, що смерть гр. ОСОБА_3 могла настати в період вказаний в ухвалі (більше 48 годин до початку судово-медичної експертизи трупа). Перебуває в прямому причинному зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями. При судово- токсикологічному дослідженні крові з трупа виявлено етиловий спирт в кількості 0,77% проміле, що у живих осіб може відповідати алкогольному сп`янінню легкого ступеня. Множинність та масивність ушкоджень м`яких тканин, кісток черепа, тулуба, кінцівок, внутрішніх органів вказує на можливість виникнення комплексу тілесних ушкоджень у результаті залізничної травми, а саме контакту тіла з потягом. Судово-медичних даних, що дозволяли б говорити про положення тіла потерпілої в момент первинного контакту з частинами транспортного засобу та про послідовність отриманих тілесних ушкоджень, немає. Після отриманих тілесних ушкоджень можливість потерпілої здійснювати будь-які активні самостійні рухи /ходити, бігати, розмовляти тощо, виключається.

Слідчий СВ Новомиргородського ВП Маловисківського ВП ГУНП в Кіровоградській області постановою від 05 червня 2019 року закрив кримінальне провадження № 12019120220000117 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 276 КК України).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дочкою померлої ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 .

За розпорядженням Голови Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 10 квітня 2019 року № 93-р ОСОБА_1 , призначено опікуном дитини-сироти ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частин першої, другої статті 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор та ін.).

За частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

З аналізу глави 82 ЦК України видно, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Тобто шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки при виконанні особою трудових обов`язків, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо такою особою (працівником).

Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 25 листопада 2020 року у справі № 760/28302/18-ц, від 02 листопада 2020 року у справі № 133/1238/17, від 16 грудня 2020 року в справі № 161/3557/19.

Судами установлено, що потяг (дизель-поїзд Д1 № 436) перебуває на балансі АТ «Українська залізниця», а машиніст цього потягу, який керував ним при наїзді на ОСОБА_3 , виконував свої трудові обов`язки та перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця».

Отже, АТ «Українська залізниця» має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України).

Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України). Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Врахувавши наведені обставини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що відповідач має нести відповідальність за моральну шкоду, завдану такими джерелом, незалежно від наявності його вини.

Разом із цим, відповідачем не доведено наявність підстав для звільнення його від відповідальності у зв`язку із тим, що завдання шкоди сталося внаслідок обставин непереборної сили або умислу потерпілого.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За пунктом 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи наведене колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої загибеллю її матері.

При визначенні розміру моральної шкоди суди виходили із засад розумності та справедливості, урахували глибину фізичних та душевних страждань позивача. Моральна шкода позивачу завдана смертю її матері, що спричинило та буде спричиняти протягом усього життя позивача їй душевні страждання; відновити становище, яке існувало до смерті матері у житті позивача не можливо.

Таким чином, суди встановивши належним чином дійсні обставини справи на підставі наявних доказів, дійшли правильних висновків про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення на користь позивача грошового відшкодування моральної шкоди у зв`язку із загибеллю матері, у розмірі 350 000 грн.

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року в справі № 357/14357/17, оскільки висновок у цій справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 357/14357/17 та у справі, яка переглядається, різні предмети спору, зокрема, у наведеній справі - про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування у зв`язку із безпідставним перебування позивача під слідством.

Тому відсутні підстави вважати, що апеляційний суд у справі, що переглядається, не врахував висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у наведеній як приклад постанові касаційного суду, оскільки у цій постанові, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, підстави і предмет позову та встановлені фактичні обставини.

Колегія суддів також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та встановили всі обставини у справі на підставі недостатніх доказів, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначили норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 24 травня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук