№ 395/520/21 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 395/520/21

провадження № 61-5704 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Новоукраїнської окружної прокуратури

в інтересах держави в особі Новомиргородської міської ради Кіровоградської області,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 грудня 2021 року у складі судді Забуранного Р. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 травня 2022 року у складі колегії суддів:

Черненка В. В., Єгорової С. М., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року заступник керівника Новоукраїнської окружної прокуратури

в інтересах держави в особі Новомиргородської міської ради Кіровоградської області (далі - Новомиргородська МР) звернувся до суду з позовом

до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області) Туруна О. В., ОСОБА_2 ,

в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру

у Кіровоградській області від 21 серпня 2019 року № 11-4423/14-19-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2,0000 га, у тому числі ріллі, площею 2,0000 га (кадастровий номер 3523881300:02:000:5253), із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення

для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області (теперішньої Новомиргородської МР);

- витребувати у ОСОБА_2 на користь Новомиргородської МР земельну ділянку, загальною площею 2,0000 га, у координатах, межах та конфігурації,

що була передана наказом ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області

від 21 серпня 2019 року № 11-4423/14-19-СГ у власність ОСОБА_1

для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області (Новомиргородської МР).

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що земельна ділянка, загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 3523881300:02:000:5253),

що знаходиться за межами населеного пункту Новомиргородської МР (Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області на час виникнення спірних правовідносин), вибула із земель сільськогосподарського призначення державної власності внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання.

Посилався на те, що ОСОБА_1 при видачі оскаржуваного наказу

не повідомив ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, що він раніше уже скористався своїм правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки, площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства,

яку отримав у власність на підставі наказу ГУ Держгеокадастру

у Житомирській області від 12 серпня 2019 року № 6-2414/14-19-СГ (кадастровий номер земельної ділянки 1820310100:05:000:0608) й 28 вересня 2019 відчужив відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_3

ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області при видачі оскаржуваного наказу вказаний факт не перевірено.

Крім того, ОСОБА_1 звертався до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області через свого представника, який не підтвердив належним чином свої повноваження, так як у наданій ним довіреності були виправлення.

02 жовтня 2019 року ОСОБА_2 придбав спірну земельну ділянку

у ОСОБА_1 , який з огляду на вказані обставини не мав права її отримувати та відчужувати.

Тому оскаржуваний наказ ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області суперечить статті 19 Конституції України та положенням ЗК України й підлягає скасуванню. При цьому спірна земельна ділянка вибула з державної власності всупереч вимогам закону, безоплатно, тому наявні правові підстави для її повернення у власність держави.

З урахуванням наведеного, заступник керівника Новоукраїнської окружної прокуратури просив суд позов задовольнити.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області

від 02 грудня 2021 року у задоволенні позову заступника керівника Новоукраїнської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новомиргородської МР відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурором невірно обрано спосіб судового захисту порушеного права, так як одночасне пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (позову власника, позбавленого володіння майном,

про витребування майна від його володільця) та негаторного позову

про визнання правочину недійсним із застосування реституції (позову

про захист права від порушень, не пов`язаних із позбавлення володіння),

тобто одночасне застосування статей 216 і 338 ЦК України, є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними.

Права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Суд першої інстанції також зазначив, що наказ, як акт індивідуальної дії, який втратив чинність шляхом його реалізації, може бути предметом судової оцінки за умови наявності у позові вимоги відносно визнання недійсним рішення

про державну реєстрацію прав на нерухоме майно. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення

про державну реєстрацію прав.

Крім того, зазначено, що скасування у Державному реєстрі речових прав

на нерухоме майно права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3523881300:02:000:5253 за ОСОБА_2 є неможливим

без попереднього скасування її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Заявлення вимоги про скасування наказу ГУ Держгеокадастру

у Кіровоградській області без скасування рішення про державну реєстрацію прав не призведе до відновлення стану до порушення права і тому такий спосіб захисту є неефективним.

Районний суд послався на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції

про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), норми Конституції України, статті 216 387 388 1212 ЦК України, відповідні норми

ЗК України, а також законів України: «Про прокуратуру», «Про Державний земельний кадастр», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Судом першої інстанції враховано прецедентну судову практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), правові висновки Верховного Суду України, Вищого господарського суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо належного способу судового захисту порушеного права.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 травня 2022 року апеляційну скаргу Кіровоградської обласної прокуратури залишено

без задоволення. Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 грудня 2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, пославшись на ті самі норми матеріального права

й судову практику, що й суд першої інстанції, погодився з висновками районного суду про те, що прокурором невірно обрано спосіб судового захисту порушених прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки заявлення вимоги про скасування наказу

ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області без скасування рішення

про державну реєстрацію прав не призведе до відновлення стану

до порушення права.

При цьому суд апеляційної інстанції послався на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня

2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), за яким рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав

із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав

на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Апеляційний суд указав, що помилкове зазначення судом першої інстанції

про неможливість одночасного звернення до суду з негаторним

та віндикаційним позовом не впливає на правильність зроблених судом першої інстанції висновків, оскільки невірно обраний спосіб судового захисту порушених прав є самостійною підставою для відмови у позові й вказані висновки районного суду не є основною підставою для відмови у позові.

Крім того, на час видачі наказу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області

від 21 серпня 2019 року № 11-4423/14-19-СГ у власності ОСОБА_1 не було інших земельних ділянок, у тому числі, і на підставі наказу

ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 12 серпня 2019 року

№ 6-2414/14-19-СГ, так як державна реєстрація прав відповідно до наказу

ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 21 серпня 2019 року

№ 11-4423/14-19-СГ відбулася раніше, ніж державна реєстрація прав

на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 12 серпня 2019 року № 6-2414/14-19-СГ.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2022 року до Верховного Суду,

заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури, посилаючись

на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення

й ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов заступника керівника Новоукраїнської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новомиргородської МР.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, та належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2022 року касаційну скаргу заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

У наданий судом строк заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених в указаній ухвалі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду (в електронному вигляді).

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року у задоволенні клопотання заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури про повідомлення дати та часу розгляду справи відмовлено, справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга прокурора мотивована тим, що зроблені судами висновки суперечать поданим доказам, нормам матеріального права, зокрема відповідним нормам Конституції України ЗК України ЦК України, а також судовій практиці Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду

у подібних справах, на яку й посилається заявник касаційної скарги.

Відповідно до положень статті 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян можлива лише один раз по кожному виду цільового призначення, тобто повторне отримання земельної діялянки одного виду використання забороняється. У позові прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка вибула із земель сільськогосподарського призначення державної власності внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання. Указане й стало підставою для зернення до суду

з відповідним позовом в інтересах держави в особі Новомиргородської МР,

у якому прокурор просив скасувати наказ ГУ Держгеокадастру

у Кіровоградській області, яким незаконно передано спірну земельну ділянку

у власність ОСОБА_1 , й витребувати земельну ділянку на користь міської ради у ОСОБА_2 , якому ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку за договором купівлі-продажу.

Посилаючись на відповідні норми ЦК України та правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, прокурор зазначає, що обраний ним спосіб судового захисту порушених прав міської ради є ефективним.

Суди попередніх інстанцій, не надавши належної оцінки спірним правовідносинам, помилково дійшли протилежного висновку. Зокрема, суди зробили помилкові висновки про те, що оскаржуваний наказ

ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області може бути предметом судової оцінки лише за умови наявності в позові вимоги про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно. При цьому рішення суду, яким скасовано акт, підлягають виконанню і є підставою

для внесення відповідних даних до Державного реєстру речових прав

на нерухоме майно.

Крім того, у спірних правовідносинах прокурором заявлено віндикаційний позов, а саме позов про витребування власником, який не є фактичним володільцем майна, спірної земельної ділянки, від особи, яка незаконно володіє земельною ділянкою. Указане узгоджується, на думку заявника касаційної скарги, з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду

у подібних справах, у тому числі, з висновком, викладеним у постанові

від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження

№ 14-93цс20).

Суди попередніх інстанцій, зробивши висновок про невірно обраний прокурором спосіб судового захисту порушених прав міської ради, виходили фактично із того, що у позові не заявлено вимоги про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку. Проте, судами не враховано, що прокурором заявлено саме віндикаційний позов

й пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року

у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 30 червня

2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19),

від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження

№ 12-35гс21)).

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інсанції не надійшов.

Фактичні обставини справи

Згідно з інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна

ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області

від 12 серпня 2019 року № 6-2414/14-19-сг отримав у приватну власність земельну ділянку, площею 2,0000 га (кадастровий номер 1820310100:05:000:0658), для ведення особистого селянського господарства.

28 вересня 2019 року ОСОБА_1 відчужив указану земельну ділянку відповідно до договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_3 ,

що підтверджується копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових право на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 26 квітня

2021 року № 254433915.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 21 серпня

2019 року № 11-4423/14-19-СГ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 2,0000 га, розташованої

на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області (кадастровий номер 3523881300:02:000:5253)

та передано її йому у власність для ведення особистого селянського господарства.

На підставі зазначеного наказу, державним реєстратором 23 серпня 2019 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 02 жовтня 2019 року № 4387

ОСОБА_1 продав земельну ділянку з кадастровим номером 3523881300:02:000:5253 ОСОБА_2 .

Земельна ділянка з кадастровим номером 3523881300:02:000:5253,

площею 2,0000 га, перебуває в процесі об`єднання та продовжує перебувати

у власності ОСОБА_2 , що підтверджується копією Інформаційної довідки

з Державного реєстру речових право на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 21 травня 2021 року № 257721505.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав

та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує

при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини

як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

та інтересу.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична

або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства

і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається

та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частин першї, другої статті 13 Конституції України земля,

її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться

в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування

в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно

до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим

до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними

із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише

на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією

та законами України.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання

їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться

у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних

і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності

в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четверта статті 116 ЗК України).

Звернувшись до суду із позовом у цій справі, заступник керівника Новоукраїнської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новомиргородської МР, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка вибула із земель сільськогосподарського призначення державної власності внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_1 права

на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, просив скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, яким незаконно передано спірну земельну ділянку у власність ОСОБА_1 ,

а також на підставі статей 387 1212 ЦК України витребувати земельну ділянку

на користь міської ради у ОСОБА_2 , якому ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку за договором купівлі-продажу, не маючи на це повноважень.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову прокурора у зв`язку з невірно обраним способом судового захисту порушеного права, вказавши, у тому числі,

що заявлення вимоги про скасування наказу ГУ Держгеокадастру

у Кіровоградській області без скасування рішення про державну реєстрацію прав не призведе до відновлення стану до порушення права.

При цьому судами взагалі не досліджено і не вирішено позовні вимоги про витребування земельної ділянки.

Верховний Суд, ураховуючи мотиви прийняття оскаржуваних судових рішень, не погоджується із зробленими судами висновками з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право

на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання

або оспорювання.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя,

а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права,

яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права

чи інтересу не може бути виправданою.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним

для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом

або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом

або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту

не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу,

за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом

у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення

та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені

у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року

у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року

у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року

у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня

2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення

про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня

2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19).

У касаційній скарзі прокурор наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову через те, що прокурором не заявлено вимоги про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

Суд першої інстанії, вказавши, що позивачем невірно обрано спосіб судового захисту порушеного права, виходив із того, що заявлення вимоги

про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області

без скасування рішення про державну реєстрацію прав не призведе

до відновлення стану до порушення права.

Разом із цим, районний суд указав й про те, що прокурором заявлено одночасно віндикаційний і негаторний позови, які є взаємовиключними,

а права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Суд апеляційної інстанції залишив указане судове ршення без змін, виходячи

із того, що у позові відсутня вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав. При цьому, додатково пославшись на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня

із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав

Разом із цим, апеляційним судом зазначено, що на час видачі оскаржуваного наказу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області у власності ОСОБА_1 не було інших земельних ділянок, так як державна реєстрація прав відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 21 серпня

2019 року № 11-4423/14-19-СГ відбулася раніше, ніж державна реєстрація прав на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 12 серпня 2019 року № 6-2414/14-19-СГ.

Тобто суд апеляційної інстанції фактично встановив факт повторної видачі ОСОБА_1 земельної ділянки, проте виходив із часу державної реєстрації прав на земельні ділянки.

Верховний Суд уважає, що, відмовляючи у задоволенні позову прокурора

з наведених вище підстав, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки поданому прокурором позову, фактичним обставинам спору,

не з`ясували, чи передбачений обраний позивачем спосіб судового захисту,

чи є він ефективним для захисту порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

По суті суди спір не вирішили.

Доводи касаційної скарги у цій частині є обґрунтованими.

У спірних правовідносинах у зв`язку із прийняттям оскаржуваного прокурором наказу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області порушено права міської ради.

Прокурор звернувся до суду з віндикаційним позовом, тому безпідставним

є посилання судів як на підставу для відмови у позові на те, що позивачем

не заявлено вимоги про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

При цьому суд апеляційної інстанції одночасно зазначив і про те, що за певних умов належним способом судового захисту може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 916/1979/13 (провадження № 12-62гс18) зазначено, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Крім того, прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, що пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто рішення органу місцевого самоврядування є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статей 152 155 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних

і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав

на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування

чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У Рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009

у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказано,

що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав

та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище

не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Разом з тим із вказаного Рішення Конституційного Суду України вбачається, що такі рішення органу місцевого самоврядування можуть бути оскаржені

в інший спосіб.

У постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження

№ 12-89гс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі № 21-405а14, зазначивши, що відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду

в судах.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав

на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. На підставі пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор

чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Тобто виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав

на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними

чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до

їх переліку не належить судове рішення про скасування запису щодо державної реєстрації права.

Суди попередніх інстанцій вищевказаного не врахували, не надали належної правової оцінки спірним правовідносинам й не врахували, що прокурором заявлено віндикаційний позов, зокрема, позов про витребування власником майна, який не є його фактичним володільцем, від особи, яка незаконно володіє ним (земельною ділянкою).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно,

без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову

не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить пункту 1 частини першої статті 4 Закону України

«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження

№ 14-93цс20) та від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, провадження № 14-212цс21).

Таким чином, суди попередніх інстанцій, зробивши висновок про невірно обраний прокурором спосіб судового захисту порушених прав міської ради, виходячи, у тому числі, із того, що у позові не заявлено вимоги про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку,

безпідставно не врахували, що прокурором заявлено саме віндикаційний позов й пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно

за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада

2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18),

від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19),

від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження

№ 12-35гс21)).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому суди попередніх інстанцій врахували подібну, на їх думку, судову практику Верховного Суду України, Вищого господарського суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо належного способу судового захисту порушеного права.

Разом із цим, Верховний Суд зазначає, що під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог

та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин

у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається

до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду: від 29 травня 2018 року у справі № 305/1180/15-ц, провадження № 14-82цс18 (абзац 18); від 19 червня 2018 року у справі

№ 922/2383/16, провадження № 12-16гс18 (пункт 5.5); від 12 грудня

2018 року у справі № 2-3007/11, провадження № 14-525цс18 (абзац 20);

від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, провадження

№ 14-285цс18 (абзац 18).

Неправильно обраний спосіб судового захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Проте, у даному спорі судами попередніх інстанцій зроблено висновки

про відмову у задоволенні позову прокурора з підстав невірно обраного способу судового захисту порушеного права без належної оцінки спірних правовідносин, поданого прокурором позову, обраного способу судового захисту та його ефективності.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить

як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа,

так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право

чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19),

від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19)

та багатьох інших.

При цьому слід ураховувати, що застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача

без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі правові висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження

№ 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне

й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції

(частина четверта статті 411 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, судові рішення підлягають скасуванню

з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати вищевикладене, належним чином з`ясувати характер спірних правовідносин, дослідити всі зібрані у справі докази, дати їм та аргументам сторін відповідну правову оцінку, надати оцінку ефективності обраного позивачем способу судового захисту й ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416

ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення

та ухвалення нового рішення або зміни рішення; а також вирішити питання

про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд частково задовольняє касаційну скаргу, скасовує судові рішення судів попередніх інстанцій й передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 411 416 418 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області

від 02 грудня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду

від 19 травня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк