Постанова

Іменем України

17 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 398/3241/18

провадження № 61-7745св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - голова Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2019 року у складі судді Шаєнко Ю. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 квітня 2020 року в складі колегії суддів: Черненка В. В., Авраменко Т. М., Суровицької Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до голови Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області про визнання недійсним розпорядження голови Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання права на частку в спадщині.

Позовна заява обґрунтована тим, що його мати, ОСОБА_2 , 1910 року народження, яка мешкала по АДРЕСА_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після її смерті, голова Петрівської районної державної адміністрації Ганжа В. І. , 22 січня 1998 року підписав сертифікат на право на земельну частку (пай) серії КР № 0191907 на ім`я померлої ОСОБА_2 , в тому числі, що їй належить право на земельну частку (пай) розміром 10,54 га вартістю 34 654 грн.

Розпорядженням голови Петрівської районної державної адміністрації Ганжа В. І. від 07 травня 2002 року за № 212-р, з посиланням на виконання рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 17 вересня 2001 року було надано ОСОБА_4 у приватну власність земельну частку (пай) та видано на її ім`я державний акт на право приватної власності на землю серія 1-КР № 005207, який зареєстровано за № 17 від 21 травня 2002 року.

На день смерті матері і відкриття спадщини він був непрацездатним пенсіонером і мешкав в Російській Федерації. Набув громадянство України з 31 січня 2007 року. Його не повідомили про відкриття і охорону спадщини померлої матері, а відомості про сертифікат матері, тримали від нього в таємниці.

При розгляді справи про встановлення факту родинних відносин, суд не застосував закон, що підлягав застосуванню, не витребував спадкової справи та визнав за ОСОБА_4 право власності на земельний сертифікат без будь-яких правових підстав.

Позивач зазначив, що спадкове майно після смерті матері залишилось батькові, ОСОБА_5 , який жив з матір`ю до дня її смерті та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак права розпоряджатись землею батько не мав, оскільки це була її особиста власність.

Будь-яких заяв про відмову від спадщини після смерті матері ОСОБА_1 не подавав.

Ганжа В. І. не було перевірено та порушено процесуальний порядок переходу сертифіката померлої ОСОБА_2 від райдержадміністрації до інших осіб та спадкоємців, а також правомірність, добросовісність і законність набуття права власності на земельну ділянку (пай) стосовно підписаного ним сертифіката від 22 січня 1998 року.

Просив суд визнати недійсним розпорядження голови Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградській області Ганжа В. І. від 07 травня 2002 року №212-р, яким надано ОСОБА_4 у приватну власність земельну частку (пай), та на підставі якого вона отримала державний акт на приватну власність на землю серії І-КР №005207 зареєстрованого за №17 від 21 травня 2002 року.

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку (пай) розміром 10,54 га серії 1-КР 005207, отриманого ОСОБА_4 21 травня 2002 року та скасувати його державну реєстрацію або зобов`язати відділ Держгеокадастру скасувати державну реєстрацію відносно цього акта, з визначенням судом порядку і строку виконання відповідачем рішення суду.

Визнати його право на частку у спадщині по сертифікату серії КР № 0191907 виписаного 22 січня 1998 року після смерті матері на ім`я ОСОБА_2 про належність їй права на земельну частку (пай) розміром 10,54 га вартістю 34 654,00 грн.

Визнати чи були і ким порушені його права як законного спадкоємця оспореної земельної ділянки (паю) та визнати недобросовісним набуттям права власності на землю за сертифікатом від 22 січня 1998 року.

Застосувати наслідки відповідальності відповідача, передбачені частиною другою статті 155, статті 156 ЗК України, або надати таке право позивачу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2019 року позов залишено без задоволення.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів своїх позовних вимог, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 16 квітня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не встановив дійсні обставини по справі, зокрема не з`ясував предмет судового спору, не сприяв учасникам судового процесу, відповідно до статті 12 ЦПК України в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, зокрема в частині належних відповідачів по справі, інтереси яких зачіпають позовні вимоги, ухвалив судове рішення, яке не відповідає нормам процесуального права. Недоліки провадження у вигляді участі у справі неналежного відповідача не можуть бути усунені при розгляді справи апеляційним судом, відповідно суд апеляційної інстанції відмовляє у задоволенні позову у зв`язку із пред`явленням його до неналежного відповідача (висновок Верховного Суду у справі № 200/22843/15-ц, викладений в постанові від 19 вересня 2019 року).

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 398/3241/18, витребувано її з Петрівського районного суду Кіровоградської області.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У травні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів; не досліджено зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилено клопотання про витребування, дослідження доказів, які мають значення для правильного вирішення справи. Заявник також зазначає, що апеляційним судом розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що предметом судового розгляду є визнання недійсним розпорядження голови Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградській області Ганжа В.І. від 07 травня 2002 року №212-р, визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку (пай) розміром 10,54 га серії 1-КР 005207, отриманого ОСОБА_4 21 травня 2002 року та скасування його державної реєстрації, визнання за позивачем право на частку у спадщині по сертифікату серії КР № 0191907 виписаного 22 січня 1998 року після смерті матері на ім`я ОСОБА_2 та про належність ОСОБА_2 права на земельну частку (пай) розміром 10,54 га вартістю 34 654,00 грн.

Відповідачем по справі позивач зазначив голову Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградській області.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу Українив редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статі 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Статтею 175 ЦПК Українивстановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Предметом спору у цій справі є визнання недійсним розпорядження голови Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградській області Ганжа В. І. від 07 травня 2002 року №212-р, визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку (пай) розміром 10,54 га серії 1-КР 005207, отриманого ОСОБА_4 та скасування його державної реєстрації, визнання за позивачем право на частку у спадщині по сертифікату серії КР № 0191907 виписаного після смерті матері на ім`я ОСОБА_2 та про належність ОСОБА_2 права на земельну частку (пай) розміром 10,54 га вартістю 34 654,00 грн, а тому відповідачами у справі мають бути відповідні органи місцевого самоврядування. Крім того, предмет спору у цій справі стосується прав ОСОБА_4 в частині отримання прав власності на земельну ділянку та спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , оскільки позивачем ставиться питання про визнання права власності на спадщину. Незалучення належних відповідачів унеможливило встановлення всіх обставин справи та об`єктивне вирішення спору.

Апеляційний суд у силу своїх процесуальних повноважень, визначених статтями 367, 374 ЦПК України, не має права на залучення на стадії апеляційного розгляду до участі у справі інших осіб, як і повноважень на скасування рішення суду з направленням справи на новий судовий розгляд. Ці недоліки не можуть бути усунені при розгляді справи апеляційним судом, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції в цій справі дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення місцевого суду, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Карабіло В. М. звернувся із клопотанням, в якому порушує питання про передачу справи №398/3241/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що висновок апеляційного суду щодо відмови у задоволенні позову у зв`язку із пред`явленням позову до неналежного відповідача. Зазначений висновок, на думку заявника, не конкретизовано, а застосування таких норм права є суперечливим та містить виключну правову проблему.

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з частиною першою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає, оскільки відсутні підстави, передбачені частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, для його задоволення.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська