Постанова

Іменем України

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа №398/4576/18

провадження №61-10793св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - Олександрійська міська рада Кіровоградської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області,

третя особа - обслуговуючий кооператив «Садово-городнє товариство «Івушка»,

третя особа - приватне підприємство «Геомарк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Олександрійської міської ради Кіровоградської області на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 січня 2020 року у складі судді Орловського В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 червня 2020 року у складі колегії суддів Черненка В. В., Єгорової С. М., Карпенка О. Л.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року Олександрійська міська рада Кіровоградської області (далі - Олександрійська міська рада) звернулася до суду до ОСОБА_1 Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, треті особи: обслуговуючий кооператив «Садово-городнє товариство «Івушка» (далі - ОК «СГТ «Івушка», приватне підприємство «Геомарк» (далі - ПП «Геомарк»), в якому просилавизнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 28 травня 2009 року, площею 1199,96 кв.м, цільове призначення - для ведення садівництва, виданий ОСОБА_1 .

Позов мотивовано тим, що рішенням Олександрійської міської ради від 27 травня 2008 року «Про передачу у власність земельних ділянок міста у садівничо-городніх товариствах», враховуючи матеріали технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, ОСОБА_1 передано у власність у садівничо-городньому товаристві «Івушка» за рахунок земель сільськогосподарського призначення, земельну ділянку площею 1 199,96 кв. м для ведення садівництва.

На підставі вказаного рішення відділом Держкомзему у м. Олександрія Кіровоградської області виготовлено та видано ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку від 28 травня 2009 року, площею 1199,96 кв.м., цільове призначення - для ведення садівництва.

В подальшому, передану у власність земельну ділянку площею 1 199,96 кв. м, ОСОБА_1 поділено на дві земельні ділянки площею 0,1042 га для ведення садівництва та 0,0158 га для ведення садівництва, на підставі технічної документації щодо поділу та об`єднання земельних ділянок ОСОБА_1 .

На час виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку відповідача, проектною організацією (ПП «Геомарк») допущені порушення земельного законодавства.

Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 розроблена всупереч містобудівній документації та у повній невідповідності із вихідними даними, що містяться у технічній документації із землеустрою, про закріплення за відповідачем земельних ділянок та їх розмірів.

Розроблена технічна документація із землеустрою порушує земельне законодавство, яке не передбачає передачу земель загального користування садових товариств у приватну власність громадян.

Матеріали, що містяться в документації було викривлено, що в подальшому ввело в оману осіб, які її погоджували та приймали рішення про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 .

Таким чином, державний акт на право власності на земельну ділянку від 28 травня 2009 року видано на підставі документації, яка розроблена з ознаками порушення земельного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 січня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент подання позову та розгляду справи зазначена земельна ділянка площею 1199,96 кв.м. не існувала як об`єкт цивільних прав, натомість створено дві інші земельні ділянки, спір щодо цих ділянок між сторонами відсутній. Тому скасування державного акта, на підставі якого у відповідача виникло право власності на земельну ділянку площею 1 199,96 кв. м, яка віднесена до архівного шару, є неналежним способом захисту, оскільки скасування цього державного акту не вплине та право власності ОСОБА_1 на утворені після поділу земельні ділянки, а отже не може відновити прав позивача як власника земель, що перебувають у комунальній власності, про порушення яких він зазначає у позовній заяві.

Позивач не надав належні та допустимі докази на підтвердження незаконності видачі ОСОБА_1 оспорюваного у цій справі державного акту на право власності на земельну ділянку. Не доведено, що видача відповідачу цього державного акту порушує права позивача.

Під час розгляду справи садівничо-городнє товариство «Івушка» не підтвердило факт незаконної передачі у власність ОСОБА_1 частини проїзду, який відноситься до земель загального користування садово-городнього товариства.

Також, суд першої інстанції послався на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 18 червня 2020 року апеляційну скаргу Олександрійської міської ради задоволено частково. Рішення суду першої інстанції змінено у мотивувальній частині, зокрема щодо посилання як на підставу для відмову у позові на пропуск позивачем строку позовної давності. В іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішення позовних вимог є обґрунтованими, проте суд помилково послався як на додаткову підставу для відмови у позові на пропуск позивачем строку позовної давності.

У даному випадку у задоволенні позову відмовлено за необґрунтованістю, у зв`язку з відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження позову, тому додаткове посилання на пропущення позивачем строку позовної давності є безпідставним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Олександрійська міська рада не погодилась з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року у справі № 6-33цс13, відповідно до якої, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

За правовою позицією, яка викладена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Таку саму правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 26 вересня 2012 року (справа № 6-103цс12), постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15, а також такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/884/16-ц.

Таким чином, враховуючи, що визнання недійсним державних актів на право власності є належним способом поновлення порушених прав у судовому порядку, висновок суду першої інстанції про те, що скасування державного акту на земельну ділянку, віднесеної до архівного шару є неналежним способом захисту є необґрунтованим.

Суд першої та апеляційної інстанції посилається на те, що позивачем не доведено, що видача відповідачу державного акту порушує його права, а скасування цього акту призведе до відновлення цих прав. Проте, не враховано, що до складу земельних ділянок громадянина ОСОБА_1 було безпідставно включено землі загального користування садово-городнього товариства, які перебували у комунальній власності.

Оскільки, у ОК «СГТ «Івушка» відсутні повноваження щодо розпорядження землями загального користування, що перебували в комунальній власності, обґрунтованими є доводи про наявність порушених прав Олександрійської міської ради, як органу, що відповідно до повноважень наданих ЗК здійснює правомочності щодо володіння, користування га розпорядження землями комунальної форми власності.

Судами належним чином не досліджено та не надано оцінку доказам, наданим позивачем, які свідчать про те, що за матеріалами технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності до складу земельної ділянки, переданої ОСОБА_1 було безпідставно включено частину проїзду, який відноситься до земель загального користування садово-городнього товариства і перебуває у комунальній власності.

Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 22 червня 2018 року, на який посилаються суди, не містить інформацію щодо предмета доказування та не міг враховуватись під час вирішення даного спору.

Крім того, судом першої інстанції безпідставно відмовлено у проведенні у справі експертизи, яка необхідна була для визначення відповідності розробленої технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, що призвело до неповного з`ясування обставин та необ`єктивного вирішення справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзивах на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОК «СГТ «Івушка» заперечують проти доводів позивача та просять залишити без змін ухвалені у справі рішення, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Фактичні обставини, встановлені судами

ПП «Гемарк» була складена технічна документація із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 для ведення садівництва за адресою: СГТ «Івушка», м. Олександрія Кіровоградської області.

До вказаної технічної документація долучені, зокрема, довідка голови СГТ про те, що ОСОБА_1 є членом кооперативу і за ним рахується земельна ділянка (площею 12,5 соток), акт встановлення в натурі і погодження меж земельної ділянки від 22 листопада 2007 року, що підписаний без застережень СГТ «Івушка» та суміжними землекористувачами, висновки в.о. начальника відділу земельних ресурсів у м. Олександрії та головного архітектора про відсутність обмежень на користування земельною ділянкою № 7 від 23 листопада 2007 року, висновок в.о. начальника відділу земельних ресурсів у м. Олександрія про те, що роботи виконані згідно існуючих нормативно-правових актів щодо виготовлення технічної документації із землеустрою від 22 листопада 2007 року.

Рішенням Олександрійської міської ради від 27 травня 2008 року ОСОБА_2 , на підставі матеріалів технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, було передано безоплатно у власність у садівничо-городньому товаристві «Івушка» за рахунок земель сільськогосподарського призначення земельну ділянку площею 1 199,85 кв. м (у тому числі площею 1 199,85 кв. м сільськогосподарських угідь під багаторічними насадженнями, садів) для ведення садівництва.

На підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування 28 травня 2009 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, в якому зазначено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 1 199,96 кв. м у межах згідно з планом, яка розташована в СГТ «Івушка» з кадастровим номером 3510300000:15:744:0001.

Відповідно до Інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна право власності на земельні ділянки щодо кадастрової ділянки з даним номером, відомості відсутні.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3510300000:15:744:0007, площею 0,01042 га для індивідуального садівництва та 3510300000:15:744:0008, площею 0,0158 га для індивідуального садівництва, які розташовані за адресою: Кіровоградська область, м. Олександрія, СГТ «Івушка», належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Відповідно до Акту про результати перевірки технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності від 18 травня 2018 року, складеного начальником управління приватизації, оренди майна та землі Олександрійської міської ради, головним спеціалістом управління приватизації, оренди майна та землі Олександрійської міської ради, встановлено, що земельна ділянка площею 0,1199 га, що розташована в СГТ «Івушка» для ведення садівництва (кадастровий номер 3510300000:15:744:0001) була зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 28 травня 2009 року. Категорія земель - землі сільськогосподарського призначення. На даний час земельна ділянка перенесена до архівного шару шляхом поділу на дві земельні ділянки площею 0,1042 га (кадастровий номер 3510300000:744:0007) для ведення садівництва та 0,0158 га (кадастровий номер 3510300000:15:744:0008) для ведення садівництва на підставі технічної документації щодо поділу та об`єднання земельних ділянок ОСОБА_1 , яка розроблена ПП «ГЕО-КАДАСТРОВИЙ ЦЕНТР» у 2016 році.

Актом перевірки Головним Управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки від 22 червня 2018 року встановлено, що вищезазначені земельні ділянки використовуються в межах категорій земель сільськогосподарського призначення. Під час здійснення заходів з державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності порушень земельного законодавства не виявлено.

Таким чином, після видачі ОСОБА_1 оспорюваного державного акту на право власності на земельну ділянку, земельна ділянка площею 1 199,96 кв. м, право власності на яку цей державний акт посвідчував, була поділена на дві земельні ділянки, площею 0,1042 га (кадастровий номер 3510300000:15:744:0007) для ведення садівництва та площею 0,0158 га (кадастровий номер 3510300000:15:744:0008) для ведення садівництва.

Право власності на створені після поділу земельні ділянки належить ОСОБА_1 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру прав на нерухоме майно.

Звернувшись до суду з даним позовом позивач ставить питання про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку від 28 травня 2009 року, площею 1 199,96 кв. м (земельна ділянка з кадастровим номером 3510300000:15:744:0001) з цільовим призначенням для ведення садівництва, виданого ОСОБА_1 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 78 ЗК Українивизначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю (стаття 83 ЗК України).

Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Частиною першою, частинами четвертою - шостою статті 35 ЗК України (вредакції, чинної на момент видачі відповідачу оспорюваного державного акту на право власності на землю), передбачено, що громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Землі загального користування садівницького товариства є його власністю. До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об`єктами загального користування. Приватизація земельної ділянки громадянином - членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства.

Відповідно до статті 126 ЗК України (редакції, чинної на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на землю, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, установив, що позивачем не доведено належними і допустимими доказам тих обставин, що технічна документація із землеустрою, яка покладена в основу прийняття рішення Олександрійською міською радою від 27 травня 2008 року про передачу ОСОБА_2 безоплатно у власність земельної ділянки площею 1 199,85 кв. м у садівничо-городньому товаристві «Івушка», не відповідала або була складена з порушенням чинного на той час законодавства, а також, що вказане рішення органу місцевого самоврядування не відповідає закону та порушує права Олександрійської міської ради, якою це рішення прийнято.

За наявними у матеріалах справи доказами суди встановили відсутність порушень законодавства при виготовленні зазначеної технічної документації.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що при виготовлені технічної документації до складу земельних ділянок ОСОБА_1 безпідставно включено частину проїзду, який відноситься до земель загального користування садово-городнього товариства, проте ці доводи належним чином перевірені судами обох інстанції та спростовані з посиланням на те, що актомперевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки від 22 червня 2018 року,складеного відповідною посадовою особою Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, під час здійснення заходів з державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності порушень земельного законодавства не виявлено. При цьому, позивач не надав технічну документацію із землеустрою земель ОК «СГТ «Івушка», а також достатні вихідні дані для визначення місцезнаходження земель загального користування садівницького товариства і визначення, зокрема і шляхом призначення експертизи, чи є накладення цих земель із належною відповідачу земельною ділянкою.

Під час розгляду справи позивач не заперечував, що земельна ділянка, яка надана ОСОБА_1 знаходиться в межах земель, наданих у користування садівничому товариству. При цьому, ОК «СГТ «Івушка» не підтвердило факт незаконної передачі у власність ОСОБА_1 частини проїзду, який відноситься до земель загального користування садово-городнього товариства, не заперечувало і не заперечує проти виданого ОСОБА_3 державного акта на право власності на земельну ділянку, та посилалось на те, що межі земельних ділянок, які виділялись товариством у використання ОСОБА_1 були визначені відповідно до статуту товариства і не накладаються на землі загального користування, що відповідає положенням статті 35 ЗК України.

Крім наведеного, у справі установлено, що на момент звернення до суду з даним позовом та розгляду справи земельна ділянка площею 1 199,96 кв. м не існувала як об`єкт цивільних прав, оскільки з неї шляхом поділу були створені дві інші земельні ділянки, спір щодо яких між сторонами відсутній, а отже скасування державного акта, на підставі якого у відповідача виникло право власності на земельну ділянку площею 1199,96 кв.м, яка віднесена до архівного шару, є неналежним способом захисту, оскільки скасування цього державного акту не відновитьправ позивача, на порушення яких він посилається та не вплине на право власності ОСОБА_1 на утворені після поділу земельні ділянки.

Установивши, що позивач не надав належних і допустимих доказів незаконності видачі ОСОБА_1 державного акта на право власності на земельну ділянку від 28 травня 2009 року, а також, що видача відповідачу цього державного акту порушує права позивача - Олександрійської міської ради, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заявленого цим органом місцевого самоврядування позову.

Доводи касаційної скарги про необґрунтованість відмови у задоволенні клопотання позивача щодо призначення експертизи, спростовуються змістом ухвали Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2019 року, згідно якої у задоволенні клопотання позивача про призначення експертизи було відмовлено з тих підстав, що питання не належали до предмету доказування у справі.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 22 травня 2013 року у справі № 6-33цс13, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15, від 26 вересня 2012 року (справа № 6-103цс12), від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15, оскільки за висновками цих постанов, на які посилається заявник, у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки, а визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку. Проте, у справі, яка переглядається відмовлено не з підстав неналежно обраного позивачем способу захисту прав, а у зв`язку з недоведеністю підстав, на які він посилається в обґрунтування позову, зокрема не встановлено незаконності видачі оспорюваного державного акта на право власності на земельну ділянку та факту порушення цим актом прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/884/16 (провадження №61-346св19), оскільки висновки у цій постанові стосуються підстав відмови у позові, заявленого до неналежного відповідача. У справі, яка переглядається, у позові відмовлено з підстав недоведеності заявлених вимог.

Інші доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який на думку заявника свідчить про обґрунтованість заявлених ним позовних вимог.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, судами надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої (у незміненій апеляційним судом частині) та апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Олександрійської міської ради Кіровоградської областізалишити без задоволення.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 січня 2020 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко