ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року

м. Київ

справа № 400/1217/23

адміністративне провадження № К/990/31517/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Соколова В.М., Єресько Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 червня 2023 року (суддя: Ярощука В.Г.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року (судді: Димерлій О.О., Танасогло Т.М., Крусян А.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі, збільшеному до 100000 гривень пропорційно дням участі у забезпеченні здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 19 березня 2022 року по 22 грудня 2022 року;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100000 гривень пропорційно дням участі у забезпеченні здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 19 березня 2022 року по 22 грудня 2022 року.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 19 березня 2022 року проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 , що знаходиться на території АДРЕСА_1, який у період з 21 березня 2022 року по 22 грудня 2022 року відносився до територій проведення воєнних (бойових) дій (активних бойових дій). Позивач стверджував, що він у період з 19 березня 2022 року по 22 грудня 2022 року брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи на території Березнегуватської селищної територіальної громади та виконуючи обов`язки військової служби за посадою стрільця-помічника гранатометника. Попри це, в межах окресленого періоду йому не було нараховано та виплачено додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Позивач на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» був призваний на військову службу.

З 19 березня 2022 року позивач проходив військову службу в роті охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 за посадою стрільця-помічника гранатометника.

За час проходження військової служби в межах спірного періоду з березня 2022 року по грудень 2022 року, позивачу щомісяця виплачувалася передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» додаткова грошова винагорода в розмірі 30 000 грн.

Означене підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_4 від 30 травня 2023 року №9/2/952 про розрахунок грошового забезпечення.

З погляду позивача, у період з 19 березня 2022 року по 22 грудня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_1 повинен був нараховувати та виплачувати на його користь передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн.

Вказуючи на те, що відповідач протиправно не нарахував і не виплатив йому вказану додаткову грошову винагороду за період з 19 березня 2022 року по 22 грудня 2022 року у розмірі 100 000,00 грн, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 червня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що правових підстав для виплати позивачу передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн немає.

Суди попередніх інстанцій не заперечили проходження позивачем військової служби у період з 21 березня 2022 року по 11 листопада 2022 на території, на якій велися активні бойові дії. Втім указали, що сам факт несення військової служби військовослужбовця на території, де ведуться бойові дії, не є підставою для виплати додаткової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, у розмірі до 100 000,00 гривень.

За висновком судів попередніх інстанцій, підставою для виплати додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 грн, є відповідні накази командирів (начальників), а безпосередня участь військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, повинна підтверджуватися документально, а саме: бойовими наказами, журналами бойових дій, рапортами командира підрозділу та довідками командира військової частини.

Такий висновок суди попередніх інстанцій сформували на підставі аналізу рішень Міністра оборони України від 07 березня 2022 року № 248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 23 червня 2022 року № 912/з/29.

Суди попередніх інстанцій наголосили, що будь-яких документів, які б підтверджували обставини безпосередньої участі позивача у спірний період в бойових діях або забезпеченні здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, зокрема та не виключно, які визначені рішеннями Міністра оборони України від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 23 червня 2022 року № 912/з/29, він не надав.

Крім того, суди попередніх інстанцій урахували, що ІНФОРМАЦІЯ_1 не є бойовим підрозділом та виконує виключно управлінські функції.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

Посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, скаржник просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, за відсутності правової позиції Верховного Суду щодо питання застосування цих норм у подібних правовідносинах, а саме пункт 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», пункт 17 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, пункти 1, 2 частини третьої пункту 3, пункти 4, 5 рішення Міністра оборони України від 07 березня 2022 року № 248/1217, пункти 1, 2 частини третьої пункту 3, пункти 4, 5 рішення Міністра оборони України від 25 березня 2022 року № 248/1298 у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Збройних Сил та командуванням військових частин у зв`язку з використанням зазначених окремих доручень для визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди згідно з пунктом 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», а саме визначення вичерпного переліку документів, обов`язкових для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди, необхідності попереднього звернення військовослужбовця із рапортом для підготовки командуванням частини усіх необхідних документів для нарахування та виплати додаткової винагороди, порядку підготовки та надання необхідних для нарахування та виплати додаткової винагороди документів, коли військовослужбовець набув право на таку винагороду, в тому числі перебуваючи у службовому відрядженні та оперативному підпорядкуванні іншої військової частини (тобто, в особовому складі та на фінансовому утриманні якої він не перебуває).

За доводами скаржника, рішення Міністра оборони України від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, на які спиралися суди попередніх інстанцій, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вони не були зареєстрованими, не пройшли правову експертизу та не набрали чинності у встановленому законодавством порядку. Крім того, згадані рішення Міністра оборони, з погляду скаржника, могли встановлювати лише ті складові грошового забезпечення, що визначені Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260. Проте, спірна додаткова винагорода своє відображення у такому Порядку не віднайшла.

Оскільки рішення Міністра оборони України від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298 застосуванню не підлягали, єдиним нормативно-правовим актом для регулювання виплати спірної додаткової винагороди скаржник уважає саму постанову Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», яка, за його доводами, визначає достатнім для виплати спірної додаткової винагороди встановлення: періоду дії воєнного стану; статусу військовослужбовця; безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії; перебування військовослужбовця безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

На підставі указаного скаржник уважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що за відсутності документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, право на отримання додаткової винагороди у такого військовослужбовця відсутнє.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права скаржник убачає у тому, що суди в цій справі, вимагаючи від нього надання документів на підтвердження своєї участі у бойових діях та заходах, встановили надзвичайні стандарти доказування. Скаржник наголошує на тому, що він є слабшою стороною правовідносин та наділений меншою кількістю прав, ніж відповідач, а тому уважає, що усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися на користь позивача. Підкреслює, що відповідач жодних заперечень з посиланням на відповідні докази щодо факту не взяття позивачем безпосередньої участі у бойових діях, та забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації протягом спірного періоду не надав.

Позиція інших учасників справи

Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому він наполягає на безпідставності останньої, просить у її задоволенні відмовити і залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Соколов В.М., Єресько Л.О.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 червня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 24 квітня 2024 року призначено справу до розгляду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.

Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).

Пунктом 1 цієї постанови (в редакції станом на 07 березня 2022 року) визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Надалі до Постанови № 168 неодноразово вносилися зміни, зокрема постановами Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350, від 01 липня 2022 року № 754, від 07 липня 2022 року № 793, від 08 жовтня 2022 року № 1146, проте зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, у 2022 році не змінювався.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» Постанову № 168 доповнено пунктом 2-1, який підлягав застосуванню з 24 лютого 2022 року, та згідно з яким визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Відповідно до статті 8 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1934-XII «Про Збройні Сили України» (далі - Закон № 1934-XII) Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).

Наказом Міністра оборони України від 01 квітня 2022 року № 98, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2022 року за № 382/37718 (застосовується з 24 лютого 2022 року), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розд. І п. 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01 червня 2022 року), а потім окреме доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29.

У директиві від 25 березня 2022 року № 248/1298 (пункт 1) Міністр оборони України визначив, що необхідно розуміти під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» (далі - бойові дії або заходи), а саме виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу України) в районі ведення бойових дій; бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави; бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями; бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; бойових завдань із відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб); виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей; виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей; здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою; здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту; виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.

У пункті 3 цієї директиви Міністр оборони України установив, що райони ведення бойових дій та склад створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України.

Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Пунктом 5 цієї директиви Міністр оборони установив виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн або 30000 грн здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) по особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункт 6 окремого доручення від 07 березня 2022 року № 248/1217).

Аналогічні за змістом положення містить окреме доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 № 912/з/29.

Указом Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03 жовтня 1992 року № 493/92 (далі - Указ № 493/92) з метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації (пункт 1).

Пунктом 2 Указу № 493/92 закріплено, що державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю Міністерство юстиції України.

Згідно з пунктом 2 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5 (далі - Порядок № 34/5) державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які визначено у пунктах 2, 3 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731. У разі виникнення сумніву щодо відповідності актів ознакам, зазначеним у цих пунктах, такі акти підлягають поданню суб`єктом нормотворення на державну реєстрацію. Остаточне рішення щодо необхідності державної реєстрації таких актів приймає орган юстиції після проведення їх правової експертизи.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 731 державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які є суб`єктами нормотворення, здійснюється відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», цього Положення та інших актів законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 731 державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов`язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації, або мають міжвідомчий характер, тобто є обов`язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб`єкта нормотворення.

За пунктом 4 Порядку № 731 державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної та гендерно-правової експертиз з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання наявності у ОСОБА_1 як військовослужбовця Збройних Сил України, який проходить військову службу в роті охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 , права на нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, у розмірі до 100 000 грн за період з 19 березня 2022 року по 22 грудня 2022 року.

Суд в контексті спірних правовідносин, вважає за доцільне зазначити таке.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що військовослужбовцям Збройних Сил України на період дії воєнного стану щомісячно виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата додаткової винагороди до 100 000 гривень на місяць здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні (за місцем штатної служби військовослужбовця) за умови документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця в зазначених бойових діях або заходах.

Документальним підтвердженням такої участі слугують наступні документи: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки (підсумкове, термінове, позатермінове) або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад), рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (спеціальних) завдань.

З наведеного слідує, що перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій само по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн на місяць, передбаченої Постановою № 168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови № 168 означають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» та підтвердження цих обставин указаними документами.

У розглядуваному випадку позивач зазначає, що він у період з 19 березня 2022 року по 22 грудня 2022 року, перебуваючи на території Березнегуватської селищної територіальної громади та виконуючи обов`язки військової служби за посадою стрільця-помічника гранатометника роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 , брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

Попри це, як установили суди попередніх інстанцій, позивач свою участь у період з 19 березня 2022 року по 22 грудня 2022 року у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, будь-якими документами, як то бойовими наказами, журналами бойових дій, рапортами командира підрозділу, не підтвердив.

У доводах касаційної скарги позивач наполягає на відсутності необхідності у наданні ним описаних документів, з підстав того, що рішення Міністра оборони України від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року №248/1298, які визначили документальні підстави для виплати додаткової винагороди, не були зареєстрованими в установленому порядку, тому не могли бути застосованими до спірних правовідносин.

Визначаючи обґрунтованість таких доводів позивача в контексті правомірності застосування судами попередніх інстанцій рішень Міністра оборони України від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року №248/1298 до цих правовідносин, Суд уважає за необхідне насамперед проаналізувати обставини прийняття цих актів та встановити їх юридичне підґрунтя.

Як зазначалося, 24 лютого 2022 року відбулося широкомасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну. У відповідь на це Президентом України було запроваджено воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, за якою, крім іншого, здійснено призов на військову службу всіх військовозобов`язаних, включаючи резервістів.

З метою забезпечення додаткової фінансової підтримки осіб, які беруть участь у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації, у тому числі військовослужбовців, підвищення їх мотивації та рівня соціального забезпечення, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168.

Очевидно, що первинна редакція Постанови № 168, з огляду на її швидкочасне прийняття, п`ятий день повномасштабної агресії, тобто період особливо гострої напруженості, характеризувалася недостатньою чіткістю та визначеністю її формулювань, що ускладнювало реалізацію її положень.

Як зауважив Верховний Суд у постанові від 22 листопада 2023 року у справі №520/690/23, «текстуальний виклад цієї частини пункту 1 Постанови № 168 має широкий зміст, що за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого може бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди або, навпаки, виплата за відсутності для цього підстав».

У постанові від 21 грудня 2023 року у справі №200/193/23 Верховний Суд констатував, що реалізація приписів Постанови № 168 «вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди з метою встановлення переліку бойових дій та заходів, передбачених абзацом першим пункту 1 цієї постанови, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах».

Нечіткість первинної редакції цієї постанови зумовила неодноразове внесення змін до неї, зокрема у період з 7 березня по 1 липня 2022 року, які дещо розширили перелік суб`єктів права на отримання додаткової грошової винагороди. Водночас порядок й умови виплати додаткової винагороди залишалися невизначеними.

Розуміючи нагальну потребу у врегулюванні виплати спірної додаткової винагороди, та усвідомлюючи те, що конкретизація умов, визначених положенням пункту 1 Постанови № 168 поставлена в залежність від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 07 липня 2022 року № 793, якою доповнив Постанову №168 новим пунктом (2-1) та делегував визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди керівникам відповідних міністерств та державних органів.

В силу приписів статті 8 Закону №1934-XII та статті 9 Закону № 2011-XII Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, у тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану Міністр оборони України видав наказ від 01 квітня 2022 року №98, яким доповнив раніше затверджений його наказом від 07 червня 2018 року № 260 Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, новим пунктом 17, та установив, що на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

На виконання пункту 2-1 постанови № 168 та з метою визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України на період дії воєнного стану Міністр оборони України видав окремі рішення у формі директив від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року №248/1298, від 18 квітня 2022 року №248/1529, та окремого доручення від 23 червня 2022 №912/з/29, якими надав тлумачення терміну «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів», встановив порядок визначення районів ведення бойових дій; визначив вимоги щодо документального підтвердження безпосередньої участі у бойових діях та заходах, а також обов`язки керівників органів військового управління, штабів угруповань військ, штабів тактичних груп, командирів військових частин щодо організації належного документування участі у бойових діях та заходах та інше.

Отже, Міністр оборони України як очільник відповідного міністерства, реалізував делеговані йому повноваження щодо визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям відповідного військового формування - Збройних Сил України, та з метою забезпечення реалізації пункту 1 Постанови № 168, шляхом прийняття в межах свої повноважень відповідних окремих рішень, визначив на період дії воєнного стану порядок та умови виплати додаткової винагороди, а також документи для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та заходах.

З уваги на це можна констатувати, що окремі рішення Міністром оборони України, прийняті для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів (як умови для виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, у розмірі до 100000,00 грн), мають належне юридичне підґрунтя.

Аналізуючи положення Указу № 493/92 та Порядку № 731 слід визнати обґрунтованими доводи скаржника, що рішення Міністра оборони України від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року №248/1298, від 18 квітня 2022 року №248/1529, від 23 червня 2022 №912/з/29, підлягали обов`язковій державній реєстрації, позаяк містять норми, які зачіпають права, свободи та законні інтереси осіб, встановлюють організаційно-правовий механізм реалізації виплати додаткової винагороди.

Поза тим, варто відзначити, що така обставина відсутності їх державної реєстрації, зважаючи на умови в яких ці рішення Міністром оборони України приймалися, а також те, що вони фактично виконувалися керівниками органів військового управління, штабів угруповань військ, штабів тактичних груп, командирами військових частин упродовж періоду їх дії шляхом документування безпосередньої участі у бойових діях та заходах, є виправданою, має розумне пояснення і не може змінити їхньої юридичної сили.

З огляду на указане, доводи позивача щодо незастосовності до спірних правовідносин рішень Міністра оборони України від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року №248/1298 з підстав відсутності їх державної реєстрації та, відповідно, відсутності необхідності у наданні ним документального підтвердження своєї участі у бойових діях та заходах, є необґрунтованими.

При цьому Суд уважає безпідставними доводи касаційної скарги позивача про те, що суди попередніх інстанцій, вимагаючи від нього докази на підтвердження його участі в бойових діях та заходах, встановили надзвичайні стандарти доказування.

Як передбачено частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За приписами частини другої статті 79 КАС України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Відповідно до частини четвертої статті 79 КАС України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Крім того, частинами першою, другою статті 80 КАС України визначено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено, зокрема заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Отже, наведеними положеннями процесуального закону передбачено, що сторони судового процесу, зокрема позивач, повинні брати активну участь у збиранні доказової інформації з метою підтвердження обґрунтованості своєї позиції перед судом.

Обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі.

Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності.

Тобто обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається.

При цьому підставу позову повинен довести саме позивач.

Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.

Як установлено у цій справі, позивач будь-яких документів, які б підтверджували обставини його безпосередньої участі у бойових діях та заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів в означений ним період, тобто доказів, якими би позивач підтвердив обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не надав.

Ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні під час розгляду в суді апеляційної та касаційної інстанції, позивач не зазначив про існування таких доказів, не навів будь-яких об`єктивних обставин, за яких він був позбавлений можливості їх подати до суду.

Позивач також не вказав, яку участь він брав у діях та заходах, необхідних для забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період з 19 березня 2022 року по 22 грудня 2022 року, аби суди першої та апеляційної інстанції могли самостійно їх витребувати у відповідних органів.

Правом на звернення до суду з відповідним клопотанням про витребування таких доказів з підстав неможливості самостійного подання до суду позивач також не скористався.

Посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Тобто позивач ніяким чином не довів підстави заявленого ним позову.

Своєю чергою, відповідач у відзиві на позовну заяву, апеляційну та касаційні скарги наполягав, що позивач не брав участі у бойових діях чи заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів, підкреслював те, що у період з 24 лютого 2022 року по цей час будь-яких наказів, розпоряджень у тому числі письмових, на ведення позивачем бойових дій не створювалося та не видавалося.

Відповідно, відповідач доводив, що доказів, які б вказували на залучення позивача до означених дій та заходів не існує.

На противагу наведеному твердженню відповідача, позивач жодних спростувань не навів.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд уважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують і не дають підстав уважати, що судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального або процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, а також приписи статті 350 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 червня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року у справі №400/1217/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк В.М. Соколов Л.О. Єресько