ПОСТАНОВА

Іменем України

14 вересня 2020 року

Київ

справа №400/1505/19

адміністративне провадження №К/9901/31385/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Блажівської Н.Є., Гусака М.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №400/1505/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Аннона» до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державного казначейства України у Миколаївській області, про визнання незаконною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 липня 2019 року (суддя Гордієнко Т.О.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року (головуючий суддя -Коваль М.П., судді: Димерлій О.О., Єщенко О.В.),-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Аннона» (далі за текстом - позивач, ТОВ ТД «Аннона») звернулось до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі за текстом - відповідач, ГУ ПФУ), в якому просило визнати незаконною бездіяльність, яка полягає в нездійсненні звернення до відповідного органу Казначейства з поданням про повернення збору на обов`язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1221958,91 грн, сплачені ТОВ ТД «Аннона» згідно з платіжним дорученням №4 від 3 грудня 2018 року та зобов`язати відповідача звернутись до Головного управління Державної казначейської служби в Миколаївській області (далі за текстом - ГУ ДКС) з поданням про повернення збору на обов`язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у вказаному розмірі.

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач вказує, що поняття «цілісний майновий комплекс» не є тотожним поняттю «нерухоме майно». Разом з тим, відповідно до Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року №400/97-ВР (далі - Закон №400/97-ВР) об`єктом оподаткування є вартість саме нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна. Оскільки позивач, укладаючи договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, не отримав у власність нерухоме майно, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування було ним сплачено помилково. Відповідні суми підлягають поверненню згідно з Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року №787, проте відповідач такі дії не вчинив, незважаючи на звернення ТОВ ТД «Аннона».

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 липня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року, адміністративний позов задоволено повністю.

Вирішуючи спір, суди встановили, що 3 грудня 2018 року позивач уклав договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу з ПАТ «Миколаївський суднобудівний завод «Океан», за умовами якого (пункт 1.1) передбачено, що продавець зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти у власність цілісний майновий комплекс ПАТ «МТЗ «Океан», що складається з нерухомого майна, рухомого майна, дебіторської заборгованості, що перелічено в Додатку № 1 до Договору, який є невід`ємною частиною вказаного договору. Ціна договору складала 122195890,15 грн.

Платіжним дорученням від 3 грудня 2018 року № 4 позивачем було здійснено платіж із призначенням « 1% збору з операцій придбання купівлі-продажу нерухомого майна до ПФУ» в сумі 1221958,91 грн. На зворотному боці платіжного доручення посадовими особами банку зазначено, що держмито зараховано до доходу Державного бюджету України. Цей запис скріплений підписами посадових осіб та печаткою банку.

19 березня 2019 року позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявою про повернення помилково перерахованих коштів в сумі 1221958,91 грн, сплачених відповідно до платіжного доручення № 4 від 3 грудня 2018 року, для чого просив звернутись з поданням до казначейства про повернення збору на обов`язкове пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1221958,91 грн.

Листом від 21 березня 2019 року № 2260/04.03 відповідач надав відповідь, що при здійсненні операцій купівлі-продажу нерухомого майна збір сплачується покупцем в сумі 1% вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна та контроль за сплатою цього збору покладається на нотаріуса, що посвідчує договір купівлі-продажу.

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що у пункті 9 частини першої Закону №400/97-ВР наведене чітке визначення поняття «нерухоме майно» для вимог цього закону, застережень, що цілісний майновий комплекс є об`єктом оподаткування при укладанні договорів купівлі-продажу нерухомого майна, вказаний закон не містить. Водночас, поняття «цілісний майновий комплекс» не є тотожним поняттю «нерухоме майно», тому позивач не повинен був сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 1221958,91 грн при укладанні договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу. Вимога ТОВ ТД «Аннона» про повернення помилково сплачених сум є правомірною, але ГУ ПФУ допустило протиправну бездіяльність та не звернулось з поданням про повернення помилково зарахованого до бюджету збору.

Апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, погодившись в повному обсязі із викладеними у ньому висновками. Додатково апеляційний суд зауважив, що договором купівлі-продажу від 3 грудня 2018 року окремо вартість нерухомого майна не визначалась. Водночас, вичерпний перелік нерухомого майна для цілей застосування пункту 9 статті 1 Закону №400/97-ВР визначено у цьому Законі. При цьому апеляційний суд зауважив, що за наявності розбіжностей між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований та виданий пізніше загального акта, тому в даному випадку норми Закону №400/97-ВР поширюються лише на той перелік нерухомого майна, що у ньому передбачений.

Не погодившись з рішеннями судів, ГУ ПФУ подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову в позові.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень абзацу 2 пункту 9 Закону №400/97-ВР. За позицією скаржника, до цілісного майнового комплексу, до складу якого входить нерухоме та рухоме майно, майнові та немайнові права, а також зобов`язання, слід застосовувати положення статті 188 ЦК України щодо складної речі. Цією ж нормою передбачено, що правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором. Положення статті 66 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визнають цілісний майновий комплекс нерухомістю, яка може бути об`єктом купівлі-продажу та інших угод. Відтак, підстави для повернення суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, сплаченої під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, відсутні. При цьому, на думку скаржника, така сума правильно була обрахована із загальної вартості цілісного майнового комплексу.

У поданому відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін як законні та обґрунтовані. Відзив вмотивовано тим, що у договорі купівлі-продажу відсутня ціна саме за нерухоме майно, передане за вказаним договором у складі цілісного майнового комплексу. Водночас, Закон 400/97-ВР передбачає об`єктом оподаткування вартість саме нерухомого майна.

Представники сторін в судове засідання не з`явились, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень.

Від представника позивача - адвоката Панченко С.В., надійшло клопотання про розгляд справи без його участі за наявними в справі матеріалами.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності сторін в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 345 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» ця касаційна скарга розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (до 8 лютого 2020 року).

Спірним у цій справі є питання, чи підлягають оподаткуванню збором на обов`язкове пенсійне страхування, встановленому Законом №400/97-ВР, операції з купівлі-продажу цілісного майнового комплексу.

Згідно з частиною першою статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частини другої статті 191 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу) до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною третьою статті 191 ЦК України встановлено, що підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об`єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Підприємство або його частина можуть бути об`єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів (частина четверта статті 191 ЦК України).

Частина третя статті 66 ГК України (в редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу) також передбачає, що цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об`єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.

З аналізу наведених норм права слідує, що на час укладення спірного договору купівлі-продажу чинне законодавство поширювало статус нерухомого майна на цілісний (єдиний) майновий комплекс для цілей участі останнього у цивільному обороті.

Відповідно до пункту 1.4 статті 1 ПК України встановлення і скасування зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, їх розмірів та механізмів справляння здійснюються відповідно до Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування».

Порядок справляння та використання збору на обов`язкове державне пенсійне страхування визначає Закон №400/97-ВР.

Відповідно до абзаців 1-3 пункту 9 статті 1 вказаного Закону платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Об`єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна (пункт 8 статті 2 Закону №400/97-ВР).

Аналогічні за змістом норми містяться і у пунктах 151-153 Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року №1740 (далі - Порядок №1740).

Відповідно до підпункту 138.3.3 пункту 138.3 статті 138 ПК України до групи 3 основних засобів та інших необоротних активів належать: будівлі, споруди, передавальні пристрої.

З аналізу наведених вище правових норм слідує, що в абзаці другому пункту 9 статті 1 Закону №400/97 наведено вичерпний перелік нерухомого майна, вартість якого є об`єктом оподаткування збором на обов`язкове пенсійне страхування при укладенні договорів купівлі-продажу. Таким чином, законодавець встановив, що збір до Пенсійного фонду при придбанні нерухомості справляється не з будь-якого нерухомого майна, а лише з тієї нерухомості, яка перерахована у пункті 9 статті 1 Закону № 400/97 та пункті 151 Порядку № 1740.

Із встановлених судами обставин слідує, що позивач придбав саме цілісний майновий комплекс під час ліквідації ПАТ «МТЗ «Океан». В договорі купівлі-продажу чітко зазначено, що цілісний майновий комплекс складається з нерухомого майна (а.с.11-15), рухомого майна (а.с. 15-130), квартир та бази відпочинку, що знаходяться на балансі підприємства (а.с.130-132), дебіторської заборгованості (а.с. 132-133), але окремо вартість нерухомого майна за договором не визначалась.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що цілісний майновий комплекс відсутній у переліку нерухомого майна у визначенні, наведеному у Законі №400/97, відтак, законодавчо визначених підстав для нарахування і сплати позивачем збору на обов`язкове пенсійне страхування не було.

Колегія суддів зазначає, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше актом. Позиція аналогічного змісту наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 листопада 2018 року (справа № 812/292/18).

З огляду на вказане, безпідставними є доводи скаржника, що цілісний майновий комплекс вважається нерухомістю у розумінні ЦК України та ГК України, оскільки, як уже зазначалось, поширення режиму нерухомого майна на спірний об`єкт указаними нормативно-правовими актами здійснене з метою участі останнього в цивільному обороті. Разом з тим, Закон №400/97-ВР є спеціальним актом, в якому законодавець визначив виключний перелік об`єктів, що визнається нерухомим майном для цілей оподаткування збором на обов`язкове державне пенсійне страхування, і підстави для розширення останнього шляхом застосування загального нормативно-правового акта відсутні.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність та не звернувся до відповідного органу Державної казначейської служби з поданням про повернення помилково зарахованого до бюджету збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у порядку, встановленому пунктом 18 Порядку № 1740 та пунктом 5.7 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року №78.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі відповідають, а доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у позові та апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 9 КАС України.

В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 липня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року у справі №400/1505/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

СуддіМ.М. Гімон Н.Є. Блажівська М.Б. Гусак