ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року

м. Київ

справа № 400/249/23

адміністративне провадження № К/990/32507/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року (суддя: Біоносенко В.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року (судді: Косцова І.П., Осіпов Ю.В., Скрипченко В.О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100000 гривень, починаючи з 19 червня 2022 року по 30 листопада 2022 року, пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100000 гривень, починаючи з 19 червня 2022 року по 30 листопада 2022 року, пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що на цей час проходить військову службу у військової частині НОМЕР_1 . З 19 червня 2022 року був відправлений у відрядження до військової частини НОМЕР_2 для виконання завдань. Позивач указав, що перебуваючи у відряджені та виконуючи завдання, брав участь у бойових діях, проте грошове забезпечення отримував без додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 грн.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 з 22 травня 2022 року проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 на посаді оператора відділення приймально-передавальних радіопристроїв радіотехнічної батареї.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19 червня 2022 року №116, позивач разом з військовослужбовцями 4 підрозділу та 5 підрозділу військової частини НОМЕР_1 був відряджений у визначений позиційний район до окремого розпорядження.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24 липня 2022 року №163, позивач прибув з відрядження з визначеного позиційного району Миколаївської області.

Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01 серпня 2022 року №178, позивач разом і військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 був відряджений у визначений позиційний районі 4 підрозділу в Миколаївській області до окремого розпорядження.

У період з червня по листопад 2022 року ОСОБА_1 отримував додаткову грошову винагороду у розмірі 30 000 гривень, що підтверджується довідкою військової частини.

Уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому додаткової винагороди розмірі 100 000,00 грн, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та Окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року № 912/а/29, питання виплати додаткової грошової винагороди залежить від визначення відповідними командирами факту безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях. Зазначене визначення повинно бути відповідним чином оформлено належними документами: рапортами командира підрозділу, журналом бойових дій, бойовим наказом (бойовим розпорядженням).

У випадку ОСОБА_1 суд першої інстанції установив, що документи, передбачені пунктом 3 Окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року № 912/а/29, про безпосередню участь позивача у бойових діях, за спірний період, військовою частиною не складалися, наказ командира військової частини про виплату додаткової грошової винагороду в розмірі до 100 000 грн стосовно позивача не приймався.

На підставі наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 немає підстав для нарахування та виплати йому додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 грн.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду 07 вересня 2023 року рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року залишено без змін.

Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для виплати позивачеві додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн. за період з 19 червня 2022 року по 30 листопада 2022 року.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що обов`язок у відповідача з виплати позивачу суми додаткової винагороди у підвищеному розмірі виникає лише в разі отримання належного підтвердження факту участі останнього безпосередньо у виконанні бойових завдань, або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони. При цьому, як на цьому наголосив суд апеляційної інстанції, перебування позивача у службовому відрядженні зазначених фактів не доводить.

Водночас суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача про те, що суд першої інстанції безпідставно поклав обов`язок доведення факту допущення відповідачем протиправної бездіяльності саме на позивача. Суд апеляційної інстанції акцентував увагу на тому, що покладений на суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності його рішень, дій чи бездіяльності не звільняє позивача від обов`язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Зазначив, що у спірних правовідносинах позивач обґрунтованості заявлених ним позовних вимог не довів.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

Не погодившись з такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій покликаючись на неправильне застосування судами в цій справі норм матеріального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували норми матеріального права, за відсутності правової позиції Верховного Суду щодо питання застосування цих норм у подібних правовідносинах, а саме: пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в цілому Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Збройних Сил України та командуванням військових частин у зв`язку з невиплатою таким військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»; пункт 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в цілому Окреме доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року № 912/а/29, в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Збройних Сил України та командуванням військових частин у зв`язку із застосуванням положень зазначеної телеграми Міністра оборони України від 25 березня 2022 року № 248/1298 для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди згідно з пунктом 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», а саме в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Збройних Сил України та командуванням військових частин у зв`язку із застосуванням положень зазначеної телеграми для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди згідно з пунктом 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (чинної на момент спірних правовідносин), визначення переліку документів, достатніх для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди.

З погляду скаржника, Окреме доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/а/29 не може застосовуватися при вирішенні спірних правовідносин, оскільки таке не є актом Міноборони у розумінні вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та не відповідає формі, визначеній пунктом 8 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671.

Крім того, необґрунтованим, за доводами скаржника, є посилання попередніх інстанцій на ненадання позивачем належних доказів безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у спірний період.

Скаржник звертає увагу на те, що у спірний період у складі зенітно ракетної бригади брав участь у здійсненні заходів із збереження національної безпеки і оборони на території Херсонської області у складі військової частини НОМЕР_1 . Вказані завдання він виконував на підставі бойового розпорядження, що, з його погляду, є достатньою підставою для виплати йому додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн.

Водночас скаржник зазначає, що суди в цій справі, вимагаючи від нього надання документів на підтвердження своєї участі у бойових діях та заходах, встановили для нього надзвичайні стандарти доказування. Скаржник наголошує на тому, що він є слабшою стороною правовідносин та наділений меншою кількістю прав, ніж відповідач, а тому уважає, що усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися на користь позивача. Підкреслює, що відповідач жодних заперечень з посиланням на відповідні докази щодо факту не взяття позивачем безпосередньої участі у бойових діях, та забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації протягом спірного періоду не надав.

Позиція інших учасників справи

Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 19 червня 2024 року призначено справу до розгляду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.

Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).

Пунктом 1 цієї постанови (в редакції станом на 07 березня 2022 року) визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Надалі до Постанови № 168 неодноразово вносилися зміни, зокрема постановами Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350, від 01 липня 2022 року № 754, від 07 липня 2022 року № 793, від 08 жовтня 2022 року № 1146, проте зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, у 2022 році не змінювався.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» Постанову № 168 доповнено пунктом 2-1, який підлягав застосуванню з 24 лютого 2022 року, та згідно з яким визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Відповідно до статті 8 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1934-XII «Про Збройні Сили України» (далі - Закон № 1934-XII) Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).

Наказом Міністра оборони України від 01 квітня 2022 року № 98, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2022 року за № 382/37718 (застосовується з 24 лютого 2022 року), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розд. І п. 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01 червня 2022 року), а потім окреме доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29.

У пункті 1 Окремого доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29 (яке діяло з 01 червня 2022 року) Міністр оборони України визначив, що необхідно розуміти під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» (далі - бойові дії або заходи), а саме виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу України) в районі ведення бойових дій; бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави; бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями; бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; бойових завдань із відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб); виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей; виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей; здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою; здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту; виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.

У пункті 3 цього Окремого доручення Міністр оборони України установив, що райони ведення бойових дій та склад створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України.

Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Пунктом 5 цієї директиви Міністр оборони установив виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн або 30000 грн здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) по особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункт 6 окремого доручення від 07 березня 2022 року № 248/1217).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Частинами першою та другою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою ОСОБА_1 як військовослужбовцю Збройних Сил України додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, у розмірі до 100 000 грн за період з 19 червня 2022 року по 30 листопада 2022 року.

Суд в контексті спірних правовідносин, вважає за доцільне зазначити таке.

Аналіз наведених правових норм свідчить, військовослужбовцям Збройних Сил України на період дії воєнного стану щомісячно виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата додаткової винагороди до 100 000 гривень на місяць здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні (за місцем штатної служби військовослужбовця) за умови документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця в зазначених бойових діях або заходах.

Документальним підтвердженням такої участі слугують наступні документи: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки (підсумкове, термінове, позатермінове) або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад), рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (спеціальних) завдань.

З наведеного випливає, що перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій само по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн на місяць, передбаченої Постановою № 168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови № 168 означають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» та підтвердження цих обставин указаними документами.

У справі установлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19 червня 2022 року №116, виданого на підставі бойового розпорядження від 18 червня 2022 року №5/399/ОКП, ОСОБА_1 був відряджений разом з іншими військовослужбовцями 4 підрозділу та 5 підрозділу для виконання завдань у визначеному позиційному районі до окремого розпорядження. Позивач прибув з цього відрядження 24 липня 2022 року.

Так само відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01 серпня 2022 року №178, виданого на підставі рапорту від 01 серпня 2022 року (вх.№2125), ОСОБА_1 був відряджений разом з іншими військовослужбовцями для виконання завдань у визначеному позиційному районі Миколаївської області.

Свою позицію щодо наявності права на виплату додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн позивач обґрунтовував тим, що він у період з 19 червня 2022 року по 30 листопада 2022 року, перебуваючи у відрядженні на підставі бойового розпорядження №5/399/ОКП від 18 червня 2022 року, брав участь у здійсненні заходів із збереження національної безпеки і оборони на території Херсонської області.

Разом з цим, як установили суди, позивач свою участь у спірний період у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на території Херсонської області будь-якими документами, як то бойовими наказами, журналами бойових дій, рапортами командира підрозділу, не підтвердив.

Посилання позивача на бойове розпорядження від 18 червня 2022 року №5/399/ОКП не доводить його безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у спірний період, про що слушно зазначили суди попередніх інстанцій.

Водночас наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 01 серпня 2022 року №178, виданий на підставі такого бойового розпорядження, зазначення про те, що ОСОБА_1 відряджався в район ведення бойових дій саме для ведення бойових дій чи виконання бойових завдань не містить.

Крім того, як можна зрозуміти з поданих позивачем заяв по суті справи, позивач не пов`язує своє право на виплату додаткової винагороди у підвищеному розмірі власне з виконанням ним бойових завдань та заходів, які у значенні Постанови № 168 означають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів».

Це підтверджується, зокрема тим, що позивач на обґрунтування своєї позиції не зазначає, до виконання яких завдань чи заходів він був залучений під час перебування у відповідному позиційному районі протягом спірного періоду, не конкретизує, у якому місці та за яких обставин ці завдання ним виконувалися, не наводить щонайменшої деталізації виконуваних ним бойових завдань чи заходів.

У цьому контексті Суд уважає за доцільне підкреслити, що для належного обґрунтування наявності права на отримання передбаченої Постановою № 168 додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн, військовослужбовець повинен не лише послатися на сам факт своєї участі у бойових діях та заходах, але й навести конкретні обставини такої участі, включаючи опис, обставини та умови виконуваних завдань.

У спірному випадку позивач фактично уважає достатньою підставою для виплати йому додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн факт перебування його в районі ведення бойових дій на підставі бойового розпорядження, яким його було направлено до такого району ведення бойових дій.

Між тим, саме лише перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій, не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень, передбаченої Постановою № 168.

Оцінюючи аргументи касаційної скарги про незастосовність до спірних правовідносин окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 № 912/з/29, Суд ураховує, що на час розгляду цієї касаційної скарги Верховний Суд у постанові від 06 червня 2024 року у справі №400/1217/23 сформував позицію щодо питання застосування рішень Міністра оборони України від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року №248/1298, від 18 квітня 2022 року №248/1529, від 23 червня 2022 №912/з/29 у контексті визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, передбаченої Постановою №168.

У згаданій постанові у справі №400/1217/23 Верховний Суд виснував, що при прийнятті таких рішень Міністр оборони України як очільник відповідного міністерства, реалізував делеговані йому повноваження щодо визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям відповідного військового формування - Збройних Сил України, та з метою забезпечення реалізації пункту 1 Постанови № 168, шляхом прийняття в межах свої повноважень відповідних окремих рішень, визначив на період дії воєнного стану порядок та умови виплати додаткової винагороди, а також документи для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та заходах.

З уваги на це Верховний Суд констатував, що окремі рішення Міністром оборони України, прийняті для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів (як умови для виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, у розмірі до 100000,00 грн), мають належне юридичне підґрунтя.

Суд визнав обґрунтованими доводи скаржника про те, що рішення Міністра оборони України від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року №248/1298, від 18 квітня 2022 року №248/1529, від 23 червня 2022 №912/з/29, підлягали обов`язковій державній реєстрації, позаяк містять норми, які зачіпають права, свободи та законні інтереси осіб, встановлюють організаційно-правовий механізм реалізації виплати додаткової винагороди.

Поза тим, Верховний Суд відзначив, що така обставина відсутності їх державної реєстрації, зважаючи на умови в яких ці рішення Міністром оборони України приймалися, а також те, що вони фактично виконувалися керівниками органів військового управління, штабів угруповань військ, штабів тактичних груп, командирами військових частин упродовж періоду їх дії шляхом документування безпосередньої участі у бойових діях та заходах, є виправданою, має розумне пояснення і не може змінити їхньої юридичної сили.

Таким чином Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо незастосовності до спірних правовідносин зазначених рішень Міністра оборони України.

При цьому безпідставними є доводи скаржника про невідповідність зазначених рішень Міністра оборони України, зокрема окремого доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29, вимогам Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Оскільки виплату додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн запроваджено на період дії воєнного стану, згадані рішення Міністра оборони України, в тому числі окреме доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29, не повинні узгоджуватися з вимогами Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», позаяк сфера його дії не поширюється на прийняття актів з питань здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Суд наголошує, що згадані рішення Міністра оборони України є частиною нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання порядку та умов виплати військовослужбовцям додаткової винагороди на період проходження ними військової служби в умовах воєнного стану та мають зовсім інше правове підґрунтя в порівнянні із загальною регуляторною політикою у сфері господарської діяльності.

Суд також критично сприймає доводи касаційної скарги позивача про те, що суди попередніх інстанцій, вимагаючи від нього докази на підтвердження його участі в бойових діях та заходах, встановили надзвичайні стандарти доказування.

Як передбачено частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За приписами частини другої статті 79 КАС України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Відповідно до частини четвертої статті 79 КАС України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Крім того, частинами першою, другою статті 80 КАС України визначено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено, зокрема заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Отже, наведеними положеннями процесуального закону передбачено, що сторони судового процесу, зокрема позивач, повинні брати активну участь у збиранні доказової інформації з метою підтвердження обґрунтованості своєї позиції перед судом.

Обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі.

Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності.

Тобто обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається.

При цьому підставу позову повинен довести саме позивач.

Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.

Як установлено у цій справі, позивач будь-яких документів, які б підтверджували обставини його безпосередньої участі у бойових діях та заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів в означений ним період, тобто доказів, якими би позивач підтвердив обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не надав.

Ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні під час розгляду в суді апеляційної та касаційної інстанції, позивач не зазначив про існування таких доказів, не навів будь-яких об`єктивних обставин, за яких він був позбавлений можливості їх подати до суду.

Як зазначалося, позивач не вказав, яку участь він брав у діях та заходах, необхідних для забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у спірний період, аби суди першої та апеляційної інстанції могли самостійно їх витребувати у відповідних органів.

Правом на звернення до суду з відповідним клопотанням про витребування таких доказів з підстав неможливості самостійного подання до суду позивач також не скористався.

Посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Тобто позивач ніяким чином не довів підстави заявленого ним позову.

Своєю чергою, відповідач у відзиві на позовну заяву, апеляційну та касаційні скарги наполягав, що позивач не брав участі у бойових діях чи заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів.

Відповідач пояснював, що військова частина НОМЕР_1 є зенітно-ракетною частиною, яка призначена для виконання завдань з протиповітряної оборони та ураження повітряних цілей, при цьому підкреслював те, що безпосередньо бойові завдання з вогневого ураження повітряних цілей виконує виключно склад бойової обслуги 4 підрозділу військової частини НОМЕР_1 , до якого позивач не належить.

Відповідно, відповідач доводив, що доказів, які б вказували на залучення позивача до означених дій та заходів не існує.

На противагу наведеному твердженню відповідача, позивач жодних спростувань не навів.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд уважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують і не дають підстав уважати, що судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального або процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційна скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення в цій справі - без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року у справі №400/249/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов